«Борт заливала кров наших хлопців»: вертольотчик про евакуацію поранених у 2014-му

ATO 14 750x668У ці дні п’ять років тому ЗСУ просувалися вглиб Донбасу. Поверталися до мирного життя Слов’янськ, Краматорськ, інші звільнені міста й селища. Здавалося, що незабаром будуть взяті в кільце Луганськ із Донецьком і війна закінчиться. РФ ввела війська – і баланс сил змінився. З кожним днем ​зростали втрати, дедалі більшало роботи в медиків і вертолітників. Бойовики почали збивати наші вертольоти ще навесні, але, незважаючи на це, щодня пілоти вилітали за пораненими.

Підполковник Юрій Проданюк бере участь в АТО (ООС) з кінця липня 2014 року. За роки війни його екіпаж зробив більше ста бойових вильотів, вивіз близько 300 поранених, 20 загиблих, перевіз понад 30 тонн вантажів. Пілот розповів «КРАПЦІ» про те, як вертольоти забирали і живих, і мертвих, як борт заливала кров наших хлопців, а окупанти обстрілювали евакуацію поранених.

Запам’яталося, як я вперше перевозив вбитих і поранених, так званих 200-х і 300-х. Це закарбувалося в моїй пам’яті, тому що в умовах, коли велися бойові дії, я виконував посадку неподалік місця бою, не вимикав двигунів і тут під’їжджала армійська  колона на БТРах, що супроводжували вантажівки, а на цих вантажівках «двохсоті», вбиті й поранені, завантажувалися під обстрілами.

Перевозили важкопоранених. Були випадки, коли не встигали довезти їх до шпиталю. Забирали всіх, навіть попри те, що вертоліт був перевантажений. Люди сиділи й лежали у два ряди: на сидіннях, на підлозі. Якось мені треба було злітати по-літаковому. Спереду були лінії електропередач, а потужності двигуна не вистачало, щоб швидко набрати висоту. Довелося розганятись уздовж поля, розвертатись і потім перелітати через перешкоду.

Перший час вбитих просто заносили у вертоліт – їх не одразу почали перевозити в поліетиленових мішках. І уявіть собі: спека 35 градусів і п’ять, шість чи сім вбитих і поранені, а летіти до Харкова 40–50 хвилин. Підлога була вся в крові. Після того приїздила пожежна машина і все змивала.

Був один випадок… Я прилетів із «двохсотими», а нас ніхто не зустрічає. Ми вивантажили дев’ять трупів – нікого немає. Цивільні кажуть: «Не наші». Військові не приїжджають. Зателефонував і сказав, що я не повернуся, доки не побачу, що людей забрали. Мертві нікому не потрібні… Тільки після дзвінка

Ми підвозили боєприпаси, підкріплення. Якось я перевіз із Чугуєва на Побєду 18 бійців з «вісімдесятки». Привіз їх пізно ввечері, десь о 20-й. Близько 22:00 вони виїхали, і дорогою їх колону розстріляли із систем залпового вогню.

Це було жахливо – дізнатися про втрати серед особового складу, який я привіз. Більшість з отих 18 військовослужбовців загинула.

У липні – серпні велися важкі бої армійських підрозділів з тактичними підрозділами Російської Федерації. Вони фактично зайшли на територію України й відверто брали участь у боях спільно із сепаратистами, використовували різноманітну зброю, у тому числі й зенітно-ракетні комплекси. У нас на той час були великі втрати і в винищувальної, і в транспортній, і в армійській авіації. Польоти ми виконували практично цілодобово.

16-го серпня 2014 ми виконували польоти в район населених пунктів Леніне й Лутугине (околиця Луганська). Там велися бої: з нашого боку 80-та, 25-та, 24-та бригади, з іншого боку наступали сепаратисти та регулярні російські війська. Перший мій виліт був о 6-й. Ми перевозили поранених і вбитих до Харкова, до військових шпиталів. Мені здавалося, що це триває вічно. Мій останній виліт був уночі, приблизно о 22-й. Я здійснив посадку на пшеничне поле, а коли почали завантаження, розпочався обстріл з напрямку Луганського аеропорту. Це працювали «Смерчі» й інші артилерійські установки.

Завантаження було не зовсім швидким, адже я доправив у той район боєприпаси та продукти харчування. Додало клопоту й те, що я сів на поле і вся ця пшениця й трава піднялася, забивши систему охолодження головного редуктора несучого гвинта. Виникла проблема з редуктором: підвищувалася температура масла, і почав падати тиск. Це могло призвести до катастрофи.

У мене на борту було 16 поранених і загиблі, ми всі могли впасти. Але в нас не було вибору, і ми злетіли. Це було вночі. Ми летіли на проміжний майданчик смт Побєда, і поблизу населеного пункту Юбілейне (це біля Луганська) нас обстріляла зенітно-стрілкова установка. Вона працювала саме по нас. На щастя, сепаратисти були далеко та не могли до нас дістати.

Коли ми сіли, температура масла була 150 градусів замість 90, і тиск упав до 2,5 замість 3 кг на см.кв. Це чудо, що техніка витримала, що наш несправний вертоліт не збили. А наступного ранку ми знову летіли за пораненими.

У нашому полку було близько десяти випадків, коли ворог поцілював у наші вертольоти. Їх не збивали, але техніку треба було віддавати в ремонт. Ніхто з пілотів після тих випадків не відмовився від польотів.

Минуло п’ять років. Якісні зміни є. Зокрема, льотчики набули практичного досвіду бойових дій. Це підвищило їхню професійну майстерність. Ми отримали кілька десятків вертольотів (загалом на армійську авіацію). Хоча вони й застарілі, але для виконання завдань з евакуації ми їх використовуємо. Нового нічого ми  не отримали.

Джерело: КРАПКА

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Останні новини

Усі новини

us1

Популярні новини


Warning: filesize() [function.filesize]: stat failed for http://i1.ytimg.com/vi/QyqH8Vh5T6U/hqdefault.jpg in /var/www/vh-6373/data/www/sz.uz.ua/modules/mod_junewsultra/img/phpthumb.class.php on line 3375
Найближче оточення президента України Володимира Зеленського працює на країну-агресора.
Донецькі бойовики віддали українським військовим тіло загадково померлого чоловіка.
Усі новини...

Всі права застережено. "Срібна Земля 2014"

Про нас | Зворотній зв’язок | RSS