Велике інтерв’ю митрополита про шлях України, Порошенка, Петровського та відносини з РПЦ

0123Митрополит Епіфаній розповідає НВ про три свої головні завдання, досягнення і провали Порошенка та складні стосунки з Російською православною церквою.

Ще два місяці тому про цю людину знало лише дуже обмежене коло осіб. А сьогодні його, моложавого церковнослужителя у розшитому золотом одязі, впізнають мільйони українців.

15 грудня 2018 року на об'єднавчому соборі у древній Софії Київській з'явилася на світ Православна церква України (ПЦУ). І там таки її главою обрали тоді ще 39-річного Епіфанія, колишнього управителя справами УПЦ Київського патріархату.

Після цього Епіфаній опинився у центрі уваги ЗМІ та буквально прописався на екранах вітчизняних телеканалів. Він їздив разом із президентом Петром Порошенком у Стамбул - отримував томос, документ про дарування автокефалії, від Вселенського патріарха, куратора світового православ'я.

Поява ПЦУ стала найважливішою подією - Україна позбулася останньої залежності від Росії, отримавши свободу від Російської православної церкви. Адже УПЦ КП не була формально визнаною. І ця неоднозначність бентежила багатьох вірян, які змушені робити вибір між канонічною, але залежною від Москви УПЦ Московського патріархату, і незалежною, але безстатусною УПЦ КП. Тепер все стало однозначно: ПЦУ має офіційний статус і визнання.

Сам Епіфаній вже встиг поїздити Україною в товаристві глави держави, демонструючи вірянам томос. Ба більше, він навіть взяв участь у форумі, на якому Порошенко оголосив, що офіційно вирушає у перегони за другим президентським терміном.

Зараз Епіфанію вже сорок - свій ювілей він відзначив у день інтронізації, спеціального богослужіння, під час якого його офіційно звели в ранг керівника помісної церкви.

Напередодні власного ювілею та інтронізації Епіфаній прийняв НВ у своєму кабінеті в будівлі богословської семінарії, розташованої поруч із Михайлівським собором, у самому центрі Києва.

Бесіда, яка повинна була початися об 11 ранку, відбулася із затримкою у півтори години - забагато відвідувачів прагнули потрапити до Епіфанія. Зробити це нескладно: потрібно лише відмітитися у чергового на першому поверсі, піднятися нагору і пройти до приймальні.

Коли всі гості, які прийшли раніше, отримали свою порцію бесід із владикою, до нього в кабінет потрапив і НВ.

Наступні півтори години Епіфаній розмірено розповідав про томос, дипломатичну харизму глави держави, дискусії з Олегом Ляшком, тиск Москви і майбутнє лавр.

Фото: Наталя Кравчук / НВ

— Коли на об'єднавчому соборі ви дізналися, що вас обрано головою незалежної церкви, про що подумали?

— Я ніколи не прагнув обійняти подібний важливий пост. Але оскільки я обрав цей шлях добровільно і дав певні обіцянки перед Богом, буду їх виконувати надалі.

Після того, як я став монахом [у 2007 році], я дав обітницю - повністю віддати себе служінню Богові. Служіння - це управління єпархією [Переяслав-Хмельницькою єпархією УПЦ КП] і столичним духовним навчальним закладом [Київською православною богословською академією], де я був ректором майже 10 років. Я намагався більше робити, менше говорити.

У деяких навіть виникало питання: чому я не з'являюся в медіапросторі? Багато людей дивувалися, чому я не став публічною особою. Але я намагався творити більше добрих справ, справ милосердя, розвивати, допомагати, а не виходити до преси і говорити якісь пафосні речі.

До мене зверталися і говорили: ви ж бачите, що ведеться певна боротьба за те, хто буде предстоятелем української церкви. Чому ви склали руки, не ведете агітації, не переконуєте людей в тому, що ви гідні? Я відповідав: це не моє.

Під час засідання об'єднавчого собору голосування було демократичним, закритим, рейтинговим. Кожен учасник, а було 200 делегатів, мав можливість вільно і без тиску зайти в кабінку і поставити галочку навпроти того, кого він бачить главою церкви. І в першому турі за мене віддали приблизно 42% голосів. А в другому понад 50% учасників собору вибрали мене.

Яке у мене було відчуття? З'явилося відчуття відповідальності. Тому що в історії не було таких прецедентів: об'єдналися Київський патріархат, Українська автокефальна православна церква і частково Московський патріархат. Це різні люди, яких потрібно об'єднати, скерувати на шлях розвитку. І тому тут потрібно приймати складні рішення і нести особисту відповідальність. Радити можуть інші, але приймати рішення потрібно мені. І відповідати мені як керівнику.

Я намагався більше робити, менше говорити

— Які три головні завдання ви ставите перед собою як перед главою ПЦУ?

— Перше - зберегти єдність, яку було задекларовано на об'єднавчому соборі. Друге - звернути особливу увагу на освіту. Оскільки я був ректором, для мене це питання дуже важливе: освіта - наше майбутнє. Третє завдання - це молодь, яку ми повинні зацікавити у церкві. Але без духовної освіти, загалом без розвитку освіти ми не зможемо цього зробити.

— Зараз представники УПЦ МП і Російської православної церкви (РПЦ) говорять, що за суттю Київ вийшов із-під управління Москви, щоб потрапити під управління Константинопольського владики?

— Взагалі-то ми ведемо мову про автокефальний статус української церкви. Потрібно чітко розуміти різницю.

Якщо ми говоримо про сучасний статус Російської православної церкви в Україні - так званої Української православної церкви Московського патріархату, то там все просто: вона перебуває в безпосередньому підпорядкуванні РПЦ, фактично є її підрозділом. Її предстоятель митрополит Онуфрій - постійний член Священного синоду РПЦ.

Якщо ми повертаємося до нашого статусу, то це повноцінна незалежна Автокефальна православна церква.

— Які у вас стосунки з Московським патріархатом. Ви спілкуєтеся з кимось із їхнього вищого духовенства? У вас іде якась дискусія?

— Ні, абсолютно. Після об'єднавчого Собору й отримання томосу я ні разу не перетинався з ієрархами і духовенством вже Російської православної церкви України. Тобто у них немає бажання вести діалог, немає аргументів. Але я готовий до спілкування, готовий знаходити час для діалогу про єднання всіх православних у єдину церкву.

Однак з їхнього боку, очевидно, такого бажання немає.

— А вам не погрожували з Москви?

— Досі не було якихось погроз.

Але процес [об'єднання церков у єдину автокефальну церкву України] був складним, зовнішні сили втручалися в наші внутрішні справи.

— Це був політичний тиск, фінансовий? Як це все відбувалося?

— Все велося в кулуарах. Я навіть не знаю певних подробиць, але було помітно, що Росія намагалася (і зараз намагатиметься) зсередини руйнувати те, що ми зуміли об'єднати.

7 січня цього року Епіфаній (в центрі) провів в Софійському соборі своє перше різдвяне богослужіння в статусі глави ПЦУ
7 січня цього року Епіфаній (в центрі) провів в Софійському соборі своє перше різдвяне богослужіння в статусі глави ПЦУ / Фото: EPA

— Я спілкувався з вірянами: багатьох насторожує надмірна політизація процесу створення ПЦУ. Це і так званий томос-тур президента країни - із сувоєм томосу і разом із вами він побував уже в багатьох регіонах. Є білборди, на яких ви поруч із главою держави. Але ж Порошенко вже не просто президент, а й кандидат у президенти.

— Досі ми представляли отримання томосу українського народу, вели просвітницьку роботу. Ми живемо в історичний час і повинні цінувати ці події. Тобто до цього часу ми їздили Україною, проводили богослужіння, молебні, спільно з президентом дякували людям, які молилися, допомагали нам. Але тепер, після презентації томосу, потреба в таких поїздках відпала.

— А Порошенко дійсно глибоко віруюча людина?

— По ньому помітно, що глибоко віруюча. Коли спілкуєшся з ним, це відчутно - він покладає свої надії на Бога. І це помітно в багатьох проявах - із того, як він бере участь у богослужінні і стає до причастя. Це було під час богослужіння, коли ми вперше робили спільну літургію зі Вселенським патріархом, - Петро Олексійович причащався, сповідався.

— Охарактеризуйте особисті якості президента.

— Він наполегливий: якщо у нього є певна мета, він доводить справу до кінця. Коли він узявся за питання церкви і зустрівся вперше у квітні 2018-го зі Вселенським патріархом, багато хто сумнівався [в успіху ідеї отримати томос]. Але у Петра Олексійовича харизма дипломатично переконувати людей. Ми бачимо це не тільки в церковному питанні, але і загалом. У нього є ці дипломатичні здібності: об'єднувати людей, доводити їм, що це необхідно і чому необхідно. І тому він і для мене став певним зразком керівника. У нього є природні здібності, які він розвиває, удосконалює. Звичайно, можна говорити про якісь помилки, але всі ми помиляємося.

— А що для вас помилки Порошенко?

— Я б не хотів критикувати. Він зробив те, що міг зробити в таких складних умовах.

У нього є багато заслуг. Найголовніша - він зберіг українську державу. Ми пам'ятаємо, в якому стані була українська армія. Тому що ми як церква теж брали безпосередню участь у допомозі армії - матеріальній та духовній.

— Що ж у президента не вийшло зробити?

— На мій погляд, подолати корупцію. Вона - головна проблема і наш внутрішній ворог.

Ми говоримо про агресію з боку Російської Федерації - тут у нас є потужний зовнішній ворог. Але у нас є і не менш вагомий внутрішній ворог - корупція. Вона глибоко проникла у свідомість не тільки української влади, а й українського суспільства, яке, на жаль, не готове так швидко змінитися. Це добре показують опитування, коли у людей запитують: "Ви проти корупції?" - "Так, я проти" - "Але ви за те, щоб можна було вирішити питання якимось іншим, незаконним шляхом?" - "Так". Ось такий парадокс.

Зараз іде боротьба за цінності в суспільстві. І, думаю, вона триватиме, тому що ми рухаємося в напрямку Європи.

Поступово європейські цінності - демократія, свобода - все ж подолають проблеми, які вкоренилися в українській державі.

— З президентом зрозуміло. А з його конкурентами на виборах спілкуєтеся? З Юлією Тимошенко?

— Ми перетиналися з Юлією Володимирівною тільки тоді, коли вона була присутня 7 січня на богослужінні у Святій Софії. А безпосереднього спілкування вже після обрання мене предстоятелем [ПЦУ] не було.

— До вас зверталися інші політики?

— Багато політиків приходять до мене, вітають. Львівський мер Андрій Садовий був у цьому кабінеті, привітав мене. Ось його подарунок - книга із зображенням архістратига Божого Михаїла.

І з Олегом Ляшком [кандидат у президенти, лідер Радикальної партії] ми перетиналися в аеропорті, спілкувалися, дискутували.

Ми, церква, не ділимо людей за політичними уподобаннями, за соціальним статусом.

Для мене як для предстоятеля кожна віруюча людина важлива - президент, прем'єр-міністр, депутат чи проста людина, парафіянин, пенсіонер, який відвідує храм.

Єпіфаній (праворуч) отримав томос про автокефалію з рук Вселенського патріарха
Єпіфаній (праворуч) отримав томос про автокефалію з рук Вселенського патріарха / Фото: EPA

— Коли ви отримували томос, поруч із вами та вищими держчиновниками України перебував Олександр Петровський, бізнесмен із Дніпра з темним минулим. Як він там опинився?

— Петровський - меценат Дніпровської єпархії. Він багато допомагає в реставрації та будівництві храму при єпархіальному управлінні. Там збудовано красивий храм у межах Дніпра - дерев'яний комплекс із недільною школою. Під час отримання томосу він як мирянин мав право бути присутнім: двері храму були відкриті для всіх. І не було жодних запрошень із боку церкви чи з боку Константинополя, хто повинен бути присутнім під час урочистої Божественної Літургії.

Ми приймаємо всіх людей, які приходять у храм, каються у своїх гріхах.

Якщо, наприклад, у держави є питання до його [Петровського] минулого, то я не маю прав і повноважень як духовна особа критикувати людину. Якщо у нього проблеми з законом, то на це є відповідні уповноважені державні органи, які повинні розбиратися у цих питаннях.

— Продовжуючи тему прийому всіх людей, які приходять у храм: скільки парафій колишнього МП вже перейшло в ПЦУ?

— На даний час перейшло приблизно 150 парафій по всій Україні.

У чому сьогодні полягає проблема? Минулого тижня ми зареєстрували релігійний центр Київської митрополії. Досі ми не мали юридичного статусу. Нещодавно був прийнятий закон, який чітко виписує всі юридичні тонкощі: як переходити, куди, яка процедура.

У Порошенка харизма дипломатично переконувати людей

— А що робити з лаврами - всі три, які є в країні, підкоряються РПЦ? Коли вони зможуть перейти, враховуючи, що настрої там, м'яко кажучи, дивні?

— Лаври - духовно-культурне надбання українського народу. І я вірю, що Господь зробить такі умови, що лаври перейдуть у Помісну українську церкву. Думаю, що це відбудеться протягом наступних років, можливо, навіть року.

Я би хотів, щоб лаврські монахи самостійно прийшли до усвідомлення того, що немає іншого шляху, крім шляху об'єднання, щоб разом творити нашу новітню історію.

— Головна подія новітньої історії - це, напевно, Майдан. Після нього країна змінилася? Українці отримали те, чого хотіли?

— В українському суспільстві і раніше був запит на єднання. І це було відчутно під час Майдану. Ось, наприклад, під час об'єднавчого собору я відчув той настрій єднання, який панував тоді, на Євромайдані.

Однак, аби втілити всі сподівання і надії, потрібно пройти складний шлях становлення і реформування. Це стосується і української церкви.

Дорога реформ завжди складна, тому що народ, який декларував певні позиції на Майдані, виявився не готовим пройти звивистий шлях змін. Всі хочуть миттєвого дива: ось відбулася революція, а наступного року в нас все має бути, як у Європі. Але для цього потрібно багато і постраждати, напевно.

Це як у медицині: потрібно зробити операцію, а потім буде відновлення. Але, на жаль, ми до цього не зовсім готові. І тому є великі запити і є розчарування. Багато критики.

Критика повинна бути конструктивною, а не деструктивною. Зі сторони легко критикувати, а приймати рішення складно.

Коли ти несеш відповідальність, іноді доводиться обирати між поганим і дуже поганим, а не між поганим і хорошим. Цього багато хто не розуміє.

Країна йде складним шляхом пошуку себе. І повернути назад означає зрадити себе.

П'ять питань Епіфанію:

— Ваша найдорожча покупка за 10 років? 

— Напевно, автомобіль Audi А6.

— Поїздка, яка вас вразила найбільше? 

— Відвідування Австралії. Вона сама собою красива, унікальна і цікава.

— На чому пересуваєтеся містом? 

— Все на тому ж Audi А6.

— Чого або кого ви боїтеся? 

— У мене немає страху перед кимось чи перед чимось.

— Вчинок, за який вам досі соромно? 

— Мені навіть згадати такий важко.

Цей матеріал опубліковано в №4 журналу Новое Время від 7 лютого 2019 року

Додати коментар


Захисний код
Оновити

us1

Популярні новини

Президент Володимир Зеленський призначив Ігоря Бондаренка головою Закарпатської обласної державної адміністрації.
Бізнес та житлова нерухомість Андрія Андріїва у Відні. Кошти, які брати Андріїви заробляють на бюджеті Ужгорода нелегально вивозят...
Мешканці Закарпаття, гості, туристи, а також водії, які транзитом перетинають наш край, часто скаржаться на якість дорожнього покр...
Усі новини...

Останні коментарі

Всі права застережено. "Срібна Земля 2014"

Про нас | Зворотній зв’язок | RSS