Про важливість та канонічність участі Константинопольського патріархату у вирішенні українського церковного питання

7547553Церковне будівництво, як і державне, на міжнародному рівні мають свої правила - в церковному просторі ці правила називаються канонами.

Українська нація, Українська Держава та Українська Церква мають свою дуже і дуже давню історію зародження, розвитку і утвердження. І за своєю природою та давністю існують незалежно від того, як до цього відноситься світ - так само як існують і інші нації, держави і Помісні Церкви.

Але для того щоб на міжнародному рівні українська нація могла існувати та розвиватись на рівних правах з іншими націями світу, вона повинна була інтегруватись у міжнародний правовий процес з питань визнання, забезпечення і реалізації природних прав нації на самоідентифікацію, самовизначення, власне національне, державне і церковне будівництво, розвиток та утвердження.

Для того, щоб Україна як незалежна і суверенна держава могла на рівних правах з іншими державами бути рівноправним суб'єктом міжнародних відносин, Україна повинна була пройти процес визнання свого державного суверенітету іншими суверенними державами світу (як у минулі періоди свого історичного розвитку, так і після новітнього відновлення державної незалежності України 24 серпня 1991 року).

Так само і відроджена Українська Церква, для визнання своєї автокефалії та здобуття статусу рівноправного суб'єкта на рівні міжцерковного визнання, має бути визнана у встановленому церковними канонами порядку діючими Помісними Церквами у світі (Православними та Католицькою). А досягнути такого визнання та автокефалії, найбільш канонічним та швидким шляхом, Українська Церква може саме за безпосередньої участі і доброї волі Константинопольського патріархату – Матері-Церкви для Української Церкви.

Чому:

Українська Церква за історією свого заснування та розвитку, відноситься до однієї із древніших церков у світі. Своє апостольське благословення на заснування Українська Церква отримала від апостола українського Андрія Первозваного в 33 році І століття, в ході його апостольської місії в Скіфії-Русі-Україні. Відтак на теренах давніх українських земель було створено Скіфську єпархію (ІІ – ІХ ст. ст.). Згодом, в період піднесення Русі-України, за правління блаженного Оскольда, Великого князя Київського з династії Кия, та з благословення святителя Фотія, Патріарха Константинопольського у 862 році було створено Українську (Руську) Церкву в центром митрополії у Києві, яка була внесена до диптиху Константинопольського патріархату. З цього часу Константинопольський патріархат став Матір’ю-Церквою для Української Церкви.

У важкий період для українців, період розділення української нації та окупації України в ХУІІІ – ХХ ст. ст. чужинськими державами-імперіями (Австро-Угорською, Російською, а згодом московським комуністично-радянським СРСР), за участі підконтрольних їм Російської Православної Церкви (Московського патріархату) та Римо-Католицької Церкви (Римського понтифікату), з метою подальшого утримання українців у неволі, зокрема і спроби їх асиміляції, та недопущення відновлення національної єдності серед українців та державної незалежності України, з грубим порушенням церковних канонів та шляхом примусу (насильства) чужинцями-окупантами було заборонено діяльність древньої Української Церкви на розділених українських землях.

Після розпаду Російської імперії (1917), Австро-Угорської імперії (1918) та відновлення Української Держави, Української Народної Республіки (1917 – 1921), відбувся процес відродження діяльності Української Автокефальної Православної Церкви, але подальша окупація України комуністичною Російською Федерацією (1921), а відтак і московським комуністично-радянським СРСР (1924 – 1991) призвела до подальшої заборони діяльності Української Церкви на тривалий період. І тільки з початком нового етапу піднесення українського національно-визвольного руху та відновлення державної незалежності України (1989 – 1991), відбулось і третє відновлення діяльності відродженої в ХХ ст. Української Автокефальної Православної Церкви (1990 – по сьогодні).

Та належне визнання відродженої Української Церкви та її автокефалії на міжцерковному рівні, як не прикро зазначати, було заблоковане з політичних причин, в першу чергу політичним керівництвом Російської Федерації та підконтрольної їй Російською Православною Церквою (Московським патріархатом), зокрема не без участі і Римо-Католицької Церкви (Римського понтифікату). При цьому Російська Православна Церква (Московський патріархат) та Римо-Католицька Церква (Римський понтифікат) і надалі, виключно із політичних причин, не мають наміру сприяти визнанню Української Церкви на міжцерковному рівні, надання їй автокефалії та, зокрема, наразі не мають наміру надавати автокефалію і своїм структурним підрозділам в Україні – Українській Православній Церкві Московського патріархату, Українській Греко-Католицькій Церкві Римського понтифікату та Мукачівській греко-католицькій єпархії Римського понтифікату. Але політичні і за своєю сутністю антиукраїнські інтереси чужинських політиків, держав та їх церковних центрів з блокування вирішення українського церковного питання не відповідають історичним і канонічним правам української нації, зокрема українських християн, Української Держави та відродженої древньої Української Церкви, та грубо порушують встановленні церковні канони.

При цьому українці повинні добре усвідомити, що без відновлення повноцінного правового і автокефального статусу Української Церкви на міжцерковному рівні, практично не можна досягнути подолання розділення серед українських християн та належної національної і духовної єдності української нації. В наслідок чого виникає багато внутрішніх та зовнішніх проблем для українців і України в цілому, як на духовному, церковному і міжцерковному просторі, так і національному, державному і міждержавному рівнях.

Зважаючи на те, що Константинопольський патріархат є Матір'ю-Церквою для відродженої Української Церкви, то згідно церковних канонів саме Константинопольський патріархат має право самостійно, без згоди інших Помісних Церков, вирішити питання надання Українській Церкві Автокефалії - а це означає виведення українських християн, Української Церкви та Української Держави із міжцерковної ізоляції у світі, яку для нас створили поза нашою волею.

Тому саме для України та відродженої Української Церкви є важливим збереження та підтримання належних відносин з Константинопольським патріархатом, який може відіграти і відіграє, як Матір-Церква, вирішальну роль у визнанні та наданні Автокефалії Помісній Українській Церкві на міжцерковному рівні.

+ Віктор (Бедь),
єпископ Мукачівський і Карпатський,
керуючий Карпатською єпархією
Української Автокефальної Православної Церкви,

президент Міжнародної академії богословських наук

м. Ужгород,
15.04.2018 р.

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Останні новини

Усі новини

us1

Популярні новини

22 вересня, Преосвященнійший Віктор (Бедь), єпископ Мукачівський і Карпатський, керуючий Карпатською єпархією Української Автокефа...
Відповідний указ опублікували 19 вересня в "Урядовому кур'єрі".
19 вересня о 05:40 до вогнеборців Великоберезнянського району надійшло повідомлення про те, що на вул. Центральній у смт Малий Бер...
Усі новини...

Останні коментарі

Всі права застережено. "Срібна Земля 2014"

Про нас | Зворотній зв’язок | RSS