Загрози і виклики національним інтересам у релігійному середовищі України

2014 4b DNR terrorist Slovyansk Donbass ukraine priest irs.in.ua

 

Аналітична доповідь

до Щорічного Послання Президента України до Верховної Ради

"Про внутрішнє та зовнішнє становище України в 2015 році",

підготовлена Національним інститутом стратегічних досліджень

(витяг щодо релігійного аспекту)


Розділ І. Забезпечення миру

1.1.2. Протидія інформаційній агресії

Протидія імперській ідеології «русского мира».

 

Поняття «русский мир» багатозначне. Однак у сучасному суспільно-політичному, орієнтованому на офіційну Москву дискурсі під ним здебільшого розуміють певну спільноту людей, пов’язану з Росією мовно-культурною традицією, православною вірою, ґенезою історичної пам’яті та лояльно налаштовану до російської держави та її керівництва. Досить часто російський істеблішмент послуговується концептами «Свята Русь», «східно-православна цивілізація», семантично співзвучними поняттю «русский мир». Зауважимо, що вказаний термінологічний ряд має небагато спільного з реальністю. Він належить до міфологем, сконструйованих прокремлівськими політтехнологами, в т. ч. і церковними, за класичними лекалами ідеологічної зброї з метою використання на світоглядному фронті. У такий спосіб Росія доводить принципову значущість інструментів «м’якої сили», пов’язаних з нав’язуванням вигідних смислів, у контексті досягнення власних геополітичних інтересів.

 

Україна впродовж тривалого часу є об’єктом активного впливу імперської ідеології «русского мира». Остання інфільтрується в українське суспільство передусім внаслідок багатовекторної гуманітарної інтервенції, здійснюваної на релігійному, інформаційному, освітньому, мовному, культурному ґрунті. Спектр конкретних прикладів ідеології «русского мира» в дії доволі широкий. Скажімо, риторика патріарха РПЦ Кирила та президента РФ В. Путіна стосовно України, анексованого Криму спрямована на приватизацію національної української історії, «відновлення її цілісності» у спосіб підведення під російський формат, виправдання претензій Росії на спадок Київської Русі. Подібна міфотворчість впливових осіб РФ тиражується ЗМК, зомбуючи свідомість багатомільйонної аудиторії. Своєю чергою Московська патріархія регулярно виступає ініціатором заходів, покликаних засвідчити широкому загалові наявність в України і Росії спільного духовного спадку та спільного майбутнього. Очільники РФ також вельми переймаються зміцненням позицій російської мови та розширенням ареалу її вживання на суміжних територіях. Свою «турботу» вони пояснюють вигаданими «утисками російськомовного населення в Україні», котрі, на їхнє переконання, є результатом «націоналістичної політики офіційного Києва». Ще одним важливим напрямом реалізації ідей «русского мира» є розвиток експорту освітніх послуг. Це дійсно потужний канал, завдяки якому в українській освітній системі досі зберігаються ерзаци радянсько-російського мислення та відповідні поведінкові стереотипи.

 

Серйозним викликом національній безпеці залишається істотне домінування у вітчизняному гуманітарному просторі російської культури. Російський кінематограф відчутно перевершує вітчизняний. І питання полягає далеко не в кількісних показниках: сучасне російське кіно нав’язує ідеологію «спільної історичної долі» та водночас стає потужним засобом русифікації населення. Український книжковий ринок перенасичений російською книжкою, контрольований видавничими компаніями з РФ. Україна залишається важливим сегментом ринку російської популярної музики. Експансія російської культури здійснюється також у спосіб формування позитивного образу імперського минулого, зокрема через відновлення або встановлення пам’ятників видатним діячам російської імперії.

 

В умовах воєнної агресії РФ проти України міфологеми «русского мира» («захист співвітчизників/російськомовних громадян», «збереження спільної історичної пам’яті», «відсіч націоналізму», «боротьба з неофашизмом і неонацизмом» тощо) набувають підтримки у провідників сепаратизму, культивуються різними екстремістськими угрупованнями, діяльність яких спрямована на розкол України. Спочатку в АР Крим, а згодом і на Донеччині та Луганщині гасла, що збігаються з ідеологемами «русского мира», фактично стали «візитною карткою» сепаратистського руху.

 

Особливу небезпеку відверто неправдива проросійська пропаганда, витримана в дусі ідей «русского мира», становить для частини дезорієнтованих жителів тимчасово окупованих українських територій. Вони починають пов’язувати із закликами та діями сепаратистів сподівання на стабілізацію становища у результаті відділення від України та проголошення незалежних квазідержавних утворень або через приєднання до РФ за прикладом Криму.

 

Сьогодні очевидно одне: ідеологічно-імперська платформа «русского мира» суперечить національним інтересам України. Вона орієнтована на підрив національної безпеки Української держави, поляризує українське суспільство, перешкоджає формуванню загальноукраїнської ідентичності. Понад те, риторика в координатах «русского мира» гальмує процеси європейської інтеграції, оскільки безапеляційно відкидає будь-які інші ціннісні парадигми світосприйняття, відмінні від імперсько-шовіністичної.

 

Таким чином, на порядок денний поставлене серйозне завдання – ефективна протидія проникненню та поширенню в українському суспільстві ворожих ідейно-світоглядних конструктів сусідньої держави.

 

Зокрема, доречними можуть бути такі кроки.

1. Розвиток ідеології національного державотворення з урахуванням усього попереднього історичного досвіду та її популяризація в українському суспільстві та світі.

2. Проведення постійної інформаційно-роз’яснювальної роботи на широкий вітчизняний та зарубіжний загал, орієнтованої на викриття антиукраїнської сутності імперського політичного проекту «русский мир». Вжиття заходів щодо його розвінчання в російському інформаційному просторі.

3. Забезпечення належної державної підтримки розвитку українського культурного продукту, зокрема сприяння розширенню вітчизняного медійного і книжкового ринків з огляду на їх ключову роль у трансляції сенсів та світоглядних концептів.

4. Вироблення ефективної системи заходів попередження експансії в Україну російської телевізійної та друкованої продукції, що прямо чи опосередковано слугує просуванню політичних інтересів РФ.

5. Створення за участю академічної наукової спільноти концепції української історії, вільної від радянських і пострадянських тлумачень.

6. Посилення якості вивчення української мови в школах, закладах професійної освіти та ВНЗ з наголосом на універсальності її вживання в найрізноманітніших життєвих контекстах з метою поступового заміщення російської мови у сферах її нинішнього домінування.

7. Розширення в освітніх закладах усіх рівнів викладання гуманітарного складника навчального процесу, покликаного формувати в учнів і студентів уявлення про Україну як невід’ємну частину єдиної європейської цивілізації, базовану на спільних принципах, цінностях та інтерпретаціях історичних фактів, докорінно відмінних від засад сьогоднішньої кремлівської ідеології «русского мира».

8. Оптимізація політики кадрового добору в системі вітчизняної освіти з метою недопущення використання шкільних класів та університетських аудиторій як майданчиків поширення антиукраїнської пропаганди.

9. Вироблення комплексного підходу (з урахуванням політичних, інформаційних, інституційних, правових механізмів) щодо нівелювання впливу Московського патріархату на українське суспільство.

Від успіху реалізації викладених ініціатив значною мірою залежить цивілізаційне майбутнє Українського народу.

 

 

1.1.3. Програма загальнонаціонального порозуміння
<…>

Відновлення прав кримськотатарського народу.

<…>
Окупаційна влада [в Криму] відразу вирішила заручитися підтримкою кримсько-татарського населення у проведенні своєї політики на анексованій території, обіцяючи корінному народу забезпечення захисту їх прав і свобод та цим самим заохочуючи кримських татар взяти активну участь у референдумі про статус Криму 16 березня 2014 р. Вже 11 березня 2014 р. на позачерговому пленарному засіданні Верховної Ради АРК була ухвалена постанова «Про гарантії відновлення прав кримськотатарського народу та
його інтеграції в кримське співтовариство».

 

Перебіг подальших подій продемонстрував тверду позицію, згуртованість і організованість кримських татар у питанні підтримки територіальної цілісності України. За словами глави Меджлісу кримськотатарського народу Рефата Чубарова, загалом по Криму участь у референдумі взяло близько однієї тисячі кримських татар зі 185 тисяч виборців.

 

Реакцією окупаційної влади на таку позицію корінного народу стало те, що замість обіцяних гарантій кримські татари зіткнулися з численними порушеннями колективних і індивідуальних прав, що виявляється у їх переслідуванні, випадках насильства і жорстокого поводження, обмеженні права на свободу віросповідання, свободу мирних зібрань.

 

Така ситуація не дозволяє Українській державі далі зволікати з питанням відновлення історичної справедливості щодо корінного народу України. Сьогодні існує необхідність якнайшвидшого справедливого розв’язання проблем кримськотатарського народу у повній відповідності до норм міжнародного права, що гарантують права корінних народів та національних меншин, особливо з огляду на незаконну окупацію АР Крим.

<…>

 

Поміж першочергових заходів з відновлення прав кримськотатарського народу необхідно ухвалити Закон України «Про статус кримськотатарського народу як корінного народу України», яким буде гарантоване належне представництво кримських татар в органах законодавчої та виконавчої влади Республіки Крим; визнати загальнонаціональний з’їзд кримськотатарського народу – Курултай кримськотатарського народу і формовані ним органи національної самоврядності – Меджліс кримськотатарського народу, регіональні та місцеві меджліси представницькими органами корінного народу Криму; відновити історичні назви, пам’ятки історії та культури кримських татар, сприяти розвитку в Криму системи дошкільної, шкільної та вищої освіти кримськотатарською мовою; сприяти розвитку друкованих та електронних засобів масової інформації кримськотатарською мовою; забезпечити рівноправне функціонування в Криму різних релігійних конфесій.

 

Справедливе врегулювання питання статусу кримськотатарського народу стане запорукою гармонійного розвитку цього народу у складі Української держави.

 

 

1.1.7. Правова позиція України з питання відповідальності Російської Федерації за збройну агресію

Порушення прав людини, скоєння воєнних злочинів та злочинів проти людяності.


Російська Федерація своїми протиправними діями заподіяла нематеріальної шкоди Україні, порушуючи права громадян України в АР Крим та місті Севастополі, в Донецькій та Луганській областях. Зокрема, Російська Федерація неодноразово порушувала такі права громадян України як право на життя, право на повагу до честі і гідності, право не бути підданими катуванням, право не перебувати в рабстві або підневільному стані, право на свободу і особисту недоторканність, право на справедливий суд, право не бути покараними без закону, право на повагу до сімейного і приватного життя, право на свободу думки, совісті і релігії.

 

Жертвами збройної агресії Російської Федерації стали мирні жителі, зокрема жінки та діти. Відповідно до даних ООН, внаслідок збройної агресії Російської Федерації було вбито 65 дітей, а 159 – отримали поранення.

 

Під час збройної агресії Російської Федерації проти України були скоєні численні воєнні злочини та злочини проти людяності.
<…>

 

 

Розділ ІІ. Українські реформи на європейському шляху

2.1.3. Громадянське суспільство як рушійна сила оновлення країни

Взаємодія держави та інститутів громадянського суспільства.

<…>
Сьогодні продовжується робота з удосконалення окремих норм базового для інституційного розвитку громадянського суспільства Закону України «Про громадські об’єднання» та практичної реалізації його положень. Ухвалено Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо волонтерської діяльності», яким скасовано низку бюрократичних обмежень, що уможливлює більш оперативне надання волонтерської допомоги військовослужбовцям у зоні АТО, пораненим, сім’ям загиблих, внутрішньо переміщеним особам, інвалідам, людям похилого віку та іншим категоріям, які потребують соціальної підтримки. Найближчим часом буде ухвалено підтриманий усіма парламентськими фракціями Законопроект «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо оподаткування неприбуткових організацій», що дасть змогу зменшити податковий тиск на отримувачів благодійної допомоги; на благодійні, громадські й релігійні організації, що її надають; громадські об’єднання, які існують за рахунок членських внесків.

 

Загрози і виклики національним інтересам у релігійному середовищі країни.


Релігія далеко не завжди є генератором моральних чеснот та запорукою духовного поступу людської спільноти. Включення конфесійного чинника в глобальну політику перетворює його на серйозне джерело напруження. Значна кількість конфліктів у світі має релігійне підґрунтя або ж релігійний складник присутній в них у той чи інший спосіб. Не становить винятку і сучасна Україна.

 

Вітчизняна конфесійна мапа містить низку неприхованих загроз національним інтересам. Ключова з них – діяльність Української православної церкви Московського патріархату. Попри власну гучну назву, ця церковна інституція пов’язана з Україною хіба що географічною локалізацією. За своєю духовною орієнтацією та функціональністю УПЦ (МП) – невід’ємний складник Російської православної церкви. Означений факт має документальне підтвердження. Зокрема, статут УПЦ (МП) вказує, що «Українська православна церква з’єднана з Помісними Православними Церквами через Руську Православну Церкву». У свою чергу аналогічний документ РПЦ розглядає українські терени як канонічну територію Московського патріархату [168]. Більшість одіозних, антиукраїнськи налаштованих представників єпископату УПЦ (МП) входять до складу Міжсоборної присутності – дорадчого органу РПЦ, який покликаний допомагати патріарху Кирилу та його оточенню реалізовувати церковну політику, зокрема щодо «русского мира». Предстоятель УПЦ (МП) є постійним членом Священного синоду РПЦ та бере активну участь у роботі Архієрейської наради Московського патріархату.

 

Принципово наголосити, що УПЦ (МП) не просто структурний підрозділ РПЦ. Остання використовує УПЦ (МП) як один із впливових каналів російської пропаганди в українському суспільстві, популяризатора ідейних конструктів «русского мира» в Україні та провідника сепаратизму. УПЦ (МП), за винятком деяких священників та архієреїв не спромоглася засвідчити власну солідарність з Українським народом, продемонструвати патріотичну позицію.

 

Українці не почули з вуст вищого керівництва УПЦ (МП) жодного осуду на адресу Росії за окупацію українських територій. Понад те, священноначалля промосковської церкви виявляє неабияку лояльність до політики агресора, фактично підтримало окупацію й анексію Криму Російською Федерацією.

 

Офіційні свідчення речників УПЦ (МП) стосовно поточної ситуації в країні далекі від об’єктивності. Називати масштабне воєнне вторгнення сусідньої держави на Донеччину та Луганщину «братовбивчим протистоянням», «громадянським конфліктом», «розбратом та ворожнечею», «зіткненням інтересів Заходу та Сходу» – неправдиво і навіть цинічно.

 

УПЦ (МП) виявилася об’єктом масового громадського невдоволення саме через антиукраїнську діяльність частини власного духовенства. Йдеться про факти духовної підтримки бойовиків «ДНР» та «ЛНР», паплюження чинної української влади, спроби зриву мобілізації, заклики до Росії опановувати Закарпаття, оскільки там наявні її «кровні інтереси», пряму співпрацю з агресором. Під надуманими приводами керівництво УПЦ МП уникає надання допомоги українським воїнам. А окремі представники єпископату забороняють своїм священикам відвідувати і підтримувати українських військових у зоні антитерористичної операції.

 

Провід УПЦ (МП) відверто «заплющив очі» на наступ В. Путіна на українську історію, чітко артикульований у посланні Федеральним Зборам від 4 грудня 2014 року. У документі президент Росії розглядає анексований Крим як духовне осердя «російської нації і централізованої Російської держави», як «християнську колиску» східно-православної цивілізації.

 

Не виключається, що Російська Федерація з метою нагнітання суспільного напруження спробує розіграти феномен «православної карти». Даний сценарій передбачає свідоме провокування національно орієнтованої української спільноти до радикальних дій стосовно УПЦ (МП). У подальшому це дозволить прокремлівським політикам говорити про утиски на релігійному ґрунті, дискримінацію за конфесійною ознакою, переслідування українською владою «канонічної православної церкви». Оскільки подібні сентенції уже час від часу з’являються в інформаційному полі, то ситуація потребує зваженого контролю та адекватного реагування.

 

Ще одна проблема, пов’язана з конфесійними викликами, стосується ситуації у мусульманському середовищі України. Це середовище, по-перше, є достатньо представницьким. Наявні в ньому інституційні структури різняться своїми міжнародними уподобаннями. Якщо, скажімо, Всеукраїнська асоціація громадських організацій «Альраїд» зорієнтована на арабський іслам, Духовне управління мусульман України «Умма» – на європейський, то Всеукраїнське духовне управління мусульман «Єднання» тяжіє до Центрального духовного управління мусульман Росії, а свою мету вбачає у відновленні духовної єдності між Росією та Україною. Іншими словами, політичний істеблішмент РФ при експортуванні ідеології «русского мира» послуговується не тільки православним, але й ісламським чинником. По-друге, перереєстрація Духовного управління мусульман Криму за російським законодавством практично виводить ДУМК з національного правового поля. У такий спосіб частина кримських татар, які переїхали на материкову Україну, радше за все ставитиме питання про створення власного релігійного осідку, непідконтрольного кримському муфтіяту. Не виключається, що у разі появи нового осередку між двома структурами матиме місце конфлікт інтересів. По-третє, пертурбації в національному мусульманському просторі, обумовлені нестабільністю суспільно-політичної ситуації в країні та війною, спонукатимуть до боротьби за переділ сфер впливу між різними інституційними центрами ісламу. А це своєю чергою може призвести до локальних непорозумінь і протистоянь, дестабілізації суспільної ситуації на місцевому рівні. Тому органи влади і правопорядку мають бути готові до подібного розвитку подій.

 

Викликає занепокоєння також діяльність Української правовірної греко-католицької церкви, очолюваної екскомунікованим католицьким священиком А. Догналом. Незважаючи на свою малочисельність, догналіти демонструють високу активність, яка має чітке антиукраїнське спрямування.

У контексті попередження загроз національній безпеці України, інспірованих релігійними чинниками, необхідно вжити таких заходів:

- Розробити та прийняти Концепцію державно-конфесійних відносин, у якій окреслити основні механізми правової взаємодії держави і церкви в різних сферах суспільного життя.

  • - Ухвалити законопроект про внесення змін до чинного законодавства України про свободу совісті та віросповідання, яким передбачити чіткі механізми запобігання діям релігійних організацій і священнослужителів, спрямованих на підрив національної безпеки України.
  • - Профільним відомствам та органам, відповідальним за правопорядок і безпеку, здійснювати регулярний моніторинг ситуації у конфесійному середовищі країни з метою своєчасного виявлення дестабілізуючих чинників і вжиття належних заходів щодо їх нейтралізації.
  • - Органам центральної та місцевої влади інтенсифікувати діалог із суб’єктами конфесійного простору, спрямований на розвиток партнерської співпраці, залучення до реалізації соціально значущих проектів і програм тільки тих церков та деномінацій, що здатні до суспільно-патріотичного виховання своїх вірян.
  • - Заборонити в’їзд на територію України представникам іноземних релігійних організацій, якщо їх діяльність орієнтована на підрив територіальної цілісності країни, поглиблення міжцерковних і міжконфесійних непорозумінь, культивування на рівні масової свідомості імперсько-шовіністичних ідеологем.

 

Джерело: Інститут релігійної свободи

 

Викладач Української богословської академії відслужив Божествену літургію у Свято-Миколаївському чоловічому монастирі в с. Чинадієво

IMG 20150614 10543014 червня у Свято-Миколаївському чоловічому монастирі села Чинадієво Мукачівського району відбулося святкове богослужіння з нагоди свята Всіх святих землі української.

 

Божественну літургію очолив настоятель  монастиря  архімандрит Миколай  Реківчак у співслужінні керуючого прес-службою Української богословської академії Карпатського університету протоієрея Ігоря Ковальчука.

 

Під час богослужіння поминалось ім'я православного першоієрарха – Всесвятійшого Варфоломія, архієпископа Константинополя, Нового Риму, Вселенського патріарха.

 

З проповідю до прихожан звернувся протоієрей Ігор Ковальчук, який розповів про появу християнства на українських землях та про святих прославлених в землі Українській.

 

Відтак із повчальним словом до усіх присутніх звернувся і настоятель монастиря, отець Миколай який наголосив на скільки важно пам'ятати про першу появу християнства на українських землях та його розвиток до сьогодення, а також про відданість свій Матері-Церкві, своєму українському народу та Богом даній нам, земній Вітчизні, Україні.

 

Прес-служба УБА – КаУ

В Ужгороді духовенство Карпатської єпархії УАПЦ відслужило заупокійну Літію за видатним українцем Євгеном Коновальцем

93566f5 f314 червня керуючий адміністратор Карпатської єпархії Української Автокефальної Православної Церкви, настоятель академічного храму апостола українського Андрія Первозванного в Ужгороді біля пам’ятника жертвам комуністично-радянського режиму часів СРСР і УРСР, що встановлений в сквері Небесної Сотні, архімандрит Віктор Бедь, у  співслужінні архімандрита Діодора Муратова та протоієрея Олександра Смоліна, відслужив заупокійну літію за видатним українським військовим, політичним діячем, першим головою Організації українських націоналістів Євгеном Михайловичем Коновальцем (14.06.1891 – 23.05.1938) у день 124-річчя з дня його народження.

 

У молитві до Господа Бога отець-ректор просив прощення всіх земних гріхопадінь, допущенних з власної волі чи під примусом небіжчиком, дарування його душі вічного спокою та життя у піднебессі. Також під час заупокійної літії архімандрит Віктор молитовно поминув і всіх інших українських воїнів, патріотів та мирних співвітчизників, які віддали своє життя за національну і державну незалежність української нації та Української держави як у минулі часи, так і в наші дні в обороні Вітчизни від московсько-путінських окупантів і терористів.

 

По завершенню літії, до присутніх з повчальним і патріотичним словом звернувся керуючий адміністратор Карпатської єпархії Української Автокефальної Православної Церкви, який наголосив на безсмертності подвигу українського героя Євгена Коновальця, всіх полеглих українських патріотів, які віддали своє життя за свободу української нації та державну незалежність України.

 

Участь у поминальній літії прийняли також представники громадських організацій краю – Закарпатського об’єднання «Україна Соборна» та Християнсько-народної спілки Закарпаття. З декламуванням патріотичної поезії Василя Стуса, біля пам’ятника жертвами політичних репресій виступила громадський активіст Християнсько-народної спілки Закарпаття Антоніна Вчорашня.

 

Прес-служба Карпатської єпархії УАПЦ

 

Історична довідка:

Євген Михайлович Коновалець (14 червня 1891, Зашків, Жовківський район, Львівська область — 23 травня 1938,Роттердам, Нідерланди) — полковник Армії Української Нродної Республіки, командант Української Військової Організації, голова Проводу українських націоналістів (з 1927), перший голова Організації українських націоналістів.

 

Народивсяу вчительській родині.У 1901–1909 рр. навчався в Академічній гімназіїу Львові. З 1909 р. вивчав право на юридичному факультеті Львівського університету.

 

Із студентських років вів активну громадсько-політичну діяльність. У 1910 р. Коновалець брав участь у боротьбі студентства за український університет у Львові. У 1912 р. став секретарем львівської філії «Просвіти».

 

 

Із 1913 р. як один з лідерів українського студентського руху був обраний до складу головної управи Українського Студентського Союзу, де належав до національно-демократичної секції. Незабаром став членом Української Національно-Демократичної Партії.

 

На початку Першої світової війни 2 серпня 1914 р. Коновалець був мобілізований до австрійської армії (19 полк Крайової оборони Львова). В червні 1915 р. під час боїв на Маківці Коновалець потрапив у російський полон. У 1915 — початку1916 рр. перебував у таборі для військовополонених у Чорному Яру (між Царицином і Астраханню), а з кінця 1916 — у таборі в Царицині (тепер Волгоград).

 

Після Лютневої революції 1917 р. В Російській імперії Є. Коновалець разом з галицькими старшинами з табору в Дубовці (поблизу Царицина), разом А.Мельником, І.Чмолою, Р.Сушком, В.Кучабським, М.Матчаком, Ф.Черником, розгорнув широку організаційну і пропагандистську роботу серед полонених-українців.

 

Приблизно в кінці липня 1917 р. Є. Коновалець приїжджає до Києва. Його поява в Києві характеризується вступом до Комітету допомоги українцям виселенцям (Галицько-Буковинський комітет допомоги жертвам війни) і популяризацією в середовищі Центральної Ради та УГВК ідеї створення окремої західноукраїнської військової одиниці.

 

У жовтні-листопаді 1917 рр. Коновалець спільно з Р.Дашкевичем та іншими членами Галицько-Буковинського Комітету сформував Галицько-Буковинський Курінь Січових Стрільців, який незабаром перетворився в одну з найбоєздатніших частин Армії Української Народної Республіки.

 

В січні 1918 р. Коновальця після проведення реорганізації Галицько-Буковинського Куреня Січових Стрільців було обрано командиром Куреня Січових Стрільців. У кінці січня — початку лютого 1918 рр. частини Січових Стрільців відзначились у ході придушення антидержавного заколоту в Києві та в боях проти більшовицьких військ на підступах до міста. В період діяльності Української Центральної Ради Січові Стрільці на чолі з Коновальцем фактично виконували функції національної гвардії, забезпечуючи роботу уряду в найскладніші часи української державності. 1-2 березня 1918 стрілецькі частини під командуванням Коновальця спільно з Запорізьким Корпусом та Гайдамацьким Кошем Слобідської України визволили від більшовиків Київ.

 

З приходом до влади гетьмана Скоропадського полк Січових Стрільців 1 травня 1918 р. на вимогу німецького командування роззброїли та розформували. Є.Коновалець, залишившись у Києві, разом з кількома старшинами здійснював організаційні заходи щодо створення нової стрілецької частини.

 

В кінці серпня 1918 р. Коновалець отримав від гетьмана П.Скоропадського дозвіл на формування Окремого Загону Січових Стрільців з осідком у Білій Церкві. На початку листопада 1918 Коновалець через Дмитра Дорошенка, а згодом і особисто, вів переговори з гетьманом про умови надання національно-демократичними силами (у тому числі Січовими Стрільцями) підтримки гетьманському уряду та наголошував на недопустимості укладення федеративного союзу з Росією. В листопаді 1918 Січові Стрільці під командуванням Коновальця підтримали Директорію УНР у повстанні проти влади П.Скоропадського і в Мотовилівському бою 1918 розбили гетьманські частини.

 

Коновалець брав активну участь у зміцненні боєздатності республіканської армії. В 1918–1919 Коновалець командував дивізією, корпусом і групою Січових Стрільців під час бойових операцій проти більшовицьких і денікінських військ.

 

Після прийняття 6 грудня 1919 р. на нараді головного отамана з представниками уряду та військовими керівниками УНР рішення про розформування українських регулярних частин Коновалець видав наказ про самодемобілізацію підрозділів Січових Стрільців.

 

У листопаді 1919 р. Коновалець потрапив у польський табір для полонених у Луцьку. Навесні 1920 р., звільнившись з ув'язнення, перебрався в Чехо-Словаччину. Намагався у порозумінні з Симоном Петлюрою організувати з інтернованих бійців УГА, що знаходились в Чехословаччині і українських полонених з таборів у Італії, військове формування та робив спроби організувати збройне підпілля на окупованих українських землях.

 

Поразка національно-визвольних змагань 1917–1921 рр. та чотиристороння окупація України спонукали Коновальця до пошуку нових методів боротьби за незалежність України. В цих обставинах в липні 1920 Коновалець здійснює заходи щодо створення принципово нової організації, яка б в умовах підпілля могла ефективно боротися проти окупаційних режимів. У серпні 1920 р. за безпосередньою участю Коновальця було створено Українську Військову Організацію (хоча сама організація як єдине ціле утворилась лише восени 1921 року.

 

20 липня 1921 Коновалець повернувся до Львова і очолив Начальну Команду УВО. Був активним противником Другого Зимового походу Армії УНР, розуміючи його безперспективність.

Із грудня 1922 року Коновалець мусив жити в еміграції у Чехо-Словаччині, Німеччині, Швейцарії та Італії.

 

У листопаді 1927 за ініціативою Коновальця на одній з нарад УВО було вирішено створити єдину революційно-політичну організацію, діяльність якої ґрунтувалася б на націоналістичній ідеології та поширювалась на всі українські землі. 28 січня — 3 лютого 1929 на першому Конгресі українських націоналістів у Відні було створено Організацію українських націоналістів, головою проводу якої було обрано Коновальця.

 

Наприкінці 1920-x — на початку 1930-х рр. Коновалець, організаційно зміцнивши УВО і ОУН, установив контакти з політичними колами Німеччини, Великобританії, Литви, Іспанії, Італії та організував українські політично-інформаційні служби в багатьох політичних центрах Європи, залучив до співпраці з ОУН широкі кола української еміграції. Здійснив ряд заходів, внаслідок яких були створені осередки ОУН або споріднених організацій у Франції, Бельгії, Канаді,Маньчжурії. За його безпосередньою участю в Америці були засновані Громади Українських Стрільців, що поклали початок Організації Державного Відродження України в США і Українському Національному Об'єднанню в Канаді. З метою підготовки до майбутньої збройної боротьби за незалежність України за дорученням Коновальця було сформовано військовий штаб та укомплектовано школи з підготовки старшинських кадрів для української армії в Польщі, Чехо-Словаччині, Австрії.

 

Діяльність Коновальця з розбудови ОУН, яка користувалась всезростаючою підтримкою української молоді, намагання поставити українське питання у Лізі Націй та постійні заходи з налагодження націоналістичного підпілля в УРСР, викликали занепокоєння у комуністично-радянського керівництва в Москві.

 

23 травня 1938 Коновалець загинув у Роттердамі (Голландія) в результаті спецоперації проведеної органами НКВС СРСР. Вбивство Коновальця виконав співробітник НКВС Павло Судоплатов (пізніше — керівник розвідувально-диверсійного управління НКВС СРСР, генерал КДБ).

 

У листопаді 1937 Судоплатова прийняв особисто Сталін й поставив задачу розробити план «нейтралізації» керівництва ОУН. Через тиждень у Кремлі Судоплатов доповів план Сталіну, керівнику НКВС СРСР Єжову та голові ЦВК УРСР Петровському. Останній заявив, що Коновальцю заочно винесений смертний вирок.

 

23 травня 1938 Павло Судоплатов, за наказом московського комуністично-радянського режиму, передав у Роттердамі в кафе готелю «Атланта» вибухівку, закамуфльовану підривниками НКВС СРСР під коробку цукерок з українським орнаментом як подарунок «від друзів». Після того як коробка була перевернута у горизонтальне положення, вона вибухнула. Євген Коновалець загинув на місці вибуху.

 

За матеріалами  ЗМІ

 

View the embedded image gallery online at:
http://sz.uz.ua/religiya.html?start=1360#sigFreeIdeb876c7c54

 

 

 

У день пам'яті Всіх святих землі української в академічному храмі Карпатської єпархії УАПЦ відслужили Божественну літургію

DSC 041914 червня, у свято Всіх святих землі української, в православному академічному храмі апостола українського Андрія Первозванного Української Автокефальної Православної Церкви в Ужгороді було відслужено божественну літургію.

 

Божественну літургію очолив протоієрей Олександр Смоліну співслужінні архімандрита Діодора Муратова.

 

Під час богослужіння поминалось ім'я православного першоієрарха – Всесвятійшого Варфоломія, архієпископа Константинополя, Нового Риму, Вселенського патріарха як першосвятителя Матері Церкви в Україні та Блаженнійшого Макарія, Митроролита Київського і всієї України, Предстоятеля Української Автокефальної Православної Церкви.

 

Академічне духовенство вознесло молитви до Господа Бога з проханням дарувати українському народу мир, національну і духовну єдність та єдину помісну Українську Православну Церкву, а також перемогу Українського війська над московсько-путінськими окупантами і терористами. Особливі молитви до Господа Бога були вознесенні за збереження життя кожного українського воїна, добровольця і волонтера, які у наші дні боронять нашу святу українську землю від підступного московського ординця.

 

Під час заупокійної літії, зокрема, молитовно поминались імена спочилих вічнопам'ятного Блаженнійшого Володимира Сабодана, Митрополита Київського і всієї України, полеглих українських патріотів під час Революції Гідності (2013 – 2014), українських воїнів, добровольців і мирних співвітчизників, які загинули у наші дні в обороні України і українського народу від московсько-путінської навали (2014 – 2015), зокрема поіменно мобілізованих (воїнів та добровольців) із Закарпаття.

 

Перед завершення Божественної літургії в академічному храмі соборно і традиційно було проспівано духовний гімн «Боже Великий єдиний, нам Україну храни...».

 

З повчальним словом до прихожан звернувся отець Олександ Смолін, який розповів про заповіді Блаженств та роль українських святих в розбудові християнства на наших землях.

 

Увесь хід богослужіння було відправлено українською мовою.

 

По завершенню богослужіння відбулася братська трапеза.

 

Прес-служба УБА – КаУ

 

View the embedded image gallery online at:
http://sz.uz.ua/religiya.html?start=1360#sigFreeId067a200dc2

 

 

В Карпатській єпархії в Ужгороді відслужили Літію за Святійшим Мстиславом Скрипником, патріархом УАПЦ

12312 червня керуючий адміністратор Карпатської єпархії Української Автокефальної Православної Церкви, настоятель академічного храму апостола українського Андрія Первозванного в Ужгороді архімандрит Віктор Бедь відслужив заупокійну літі за видатним українським громадським, церковним діячем, патріархом Київським і всієї України УАПЦ (06.06.1990 – 11.06.1993), першоієрархом УАПЦ в Діаспорі (1969 – 1993), що перебуває у канонічній єдності із Вселенським патріархатом вічнопам’ятним Святійшим Мстиславом Скрипником (10.04.1898 – 11.06.1993) з нагоди 22-х роковин з дня його смерті.

 

У молитві до Господа бога отець Віктор просив прощення всіх земних провин, допущенних з власної волі чи під примусом небіжчиком, дарування його душі вічного спокою і життя у піднебессі.

 

Прес-служба Карпатської єпархії УАПЦ

 

Історична довідка:
Святіший Патріарх Київський і всієї України Мстислав І (у миру Степан Іванович Скрипник; 10 квітня 1898, Полтава — 11 червня1993, Ґрімсбі, Канада) — визначний український громадський, церковний діяч, патріарх Київський і всієї України УАПЦ (1990 – 1993), первоієрарх УАПЦ в Діаспорі (1969 – 1993) у канонічній єдності із Вселенським патріархатом.

 

Степан Іванович Скрипник народився у  Полтаві 10 квітня 1898 року. Відвідував Першу Полтавську класичну гімназію, продовжував навчання в офіцерській школі в Оренбурзі. Служив у російській імператорській армії.

 

У березні 1918 року вступив добровольцем до кінно-гайдамацького полку ім. Костя Гордієнка Окремої Запорізької дивізії Армії Української Народної Республіки, у складі якого брав участь у боях проти московсько-більшовицьких окупантів у 1918–1919 роках. У 1920 р. служив у 3-й Залізній дивізії Армії УНР. За бойові заслуги одержав старшинське звання хорунжого. У 1920–1921 роках був особистим ад'ютантом Головного Отамана УНР Симона Петлюри.

 

У 1920-ті роки проживав у селі Борсуки (тепер Лановецький район). У міжвоєнний період працював у кооперативних установах Галичини і Волині, належав до провідних членів Волинського українського об'єднання, навчався у Школі політичних наук у Варшаві. У 1930 році, бувши обраний послом до Польського сейму, захищав права українців у Польщі. Зокрема, виступав 1938 року в сеймі проти укладення додаткової угоди 20 червня 1938 року до Конкордату 1925 між урядом Республіки Польщі та Ватиканом, внаслідок чого було знищено понад 100 православних церков Підляшшя та Холмщини, відібрано близько 2800 га землі, що належала Православній Церкві.

 

Брав участь у церковному та громадському житті: представляв мирян у єпархіальних радах, став членом Митрополичої ради та ініціатором і головою товариства «Українська школа» у Рівному. Очолював у 1941 році організацію допомоги та милосердя під назвою Український допоміжний комітет.

 

У квітні 1942 р. канонічно був висвячений у ієреї УАПЦ. 

 

14 травня, згідно з рішенням Собору УАПЦ в Кафедральному Соборі Андрія Первозваного у Києві, канонічно хіротонізований на єпископа Переяславського.

 

У Почаєві вів переговори з митрополитом Української автономної церкви Олексієм (Громадським) про об'єднання двох церков, підписав 8 жовтня 1942 р. «Акт поєднання».

 

Заарештований гітлерівцями на українських землях та ув'язнений у тюрмах Чернігова і  Прилук, з 1944 р. жив у Варшаві, згодом — у Словаччині, пізніше — у Німеччині, де очолював єпархії в Гессені, Вюртенберзі.

 

1947 року на північноамериканському континенті обраний первоієрархом Української греко-православної церкви з титулом єпископа Вінніпезького і всієї Канади.

 

З 1949 очолив УПЦ в Америці та добився об'єднання з єпархією архієпископа Іоана (Теодоровича) на соборі в Нью-Йорку того ж року: владику Іоана було обрано митрополитом УПЦ у США, а його — заступником та головою Консисторії митрополита Мстислава Скрипника.

 

Збудував церковно-меморіальний комплекс у Саут-Баунд-Бруку: тут знаходяться Консисторія, друкарня, бібліотека, музей, духовна семінарія Святої Софії, церква-пам'ятник мученикам за свободу України, редакція журналу «Українське Православне Слово».

 

По смерті митрополитів Іоана (в 1971) та Никанора (в 1969) очолив УПЦ у США, а також діаспору в Європі та Австралії.

 

У 1963 і 1971 рр. зустрічався з Константинопольським патріархом, домагався повернення УПЦ прав, якими вона користувалась до 1686 р. у складі Константинопольського патріархату.

 

На початку 1976 року виступив на захист українського священика, радянського політичного в'язня, отця Василя Романюка (майбутнього патріарха Володимира), який демонстративно вийшов з-під ієрархії Російської Православної Церкви і оголосив про перехід до ієрархії УАПЦ.

 

Підтримував рух в Україні за відродження Української Автокефальної Православної Церкви, який почався в 1988 році.

 

На Всеукраїнському Православному Соборі в Києві 6 червня 1990 року, за участю більш як 700 делегатів з усієї України (серед яких було 7 канонічних єпископів і понад 200 священиків), було проголошено третє відродження УАПЦ (перше – 1919 – 1921 рр., друге – 1942 р.) і обрано патріархом Київським і всієї України митрополита Мстислава Скрипника. 20 жовтня 1990 після 49-річної розлуки з Україною, митрополит Мстислав Скрипник прибув до Києва.

 

18 листопада 1990 року в Соборі святої Софії в Києві відбулася  інтронізація першого, канонічно вмсвяченого патріархом Української Автокефальної Православної Церкви, яки перебував у канонічній єдності із Вселенським патріархатом. Після створення 1992 р.

 

1992 року передав прапор 3-ї Залізної дивізії Дієвої Армії Української Народної Республіки новоствореній Українській Армії, який на сьогодні зберігається в музеї Збройних сил України.

 

Помер 11 червня 1993 року у канадському місті Ґрімсбі. Похований у крипті собору святого Андрія в Саут-Баунд-Бруку, США.

 

За матеріалами ЗМІ

Народний Патріарх - Предстоятель УАПЦ, відразу після своєї інтронізації, відвідав зону бойових дій в зоні АТО

csm 1101 3ad52fb5f1Протягом трьох днів Предстоятель УАПЦ Блаженніший Макарій відвідав зону АТО. У супроводі київського декана прот. Дмитра Присяжного та відомої поетеси Лесі Горової владика відвідав м. Артемівськ, Слов'янськ  та блок-пости на передовій. При зустрічі із військовослужбовцями Митрополит Макарій уділив батьківське благословення та передав ліки, обладнання та продукти харчування.

 

Під час зустрічі з хворими Митрополит Макарій помолився за їхне найшвидше одужання та побажав Україні миру.

– Я побачив справжніх героїв, які захищають нашу неньку-Україну, і сказав кожному з них, що ми щонеділі у Андріївській церкві в Києві спільно молимося за тих, хто мужньо стоїть на полі бою, за тих хто в лікарнях лікуються, за тих хто перебуває у полоні. Нехай наша армія стає могутньою, – зазначив предстоятеля Української автокефальної православної церкви.

 

Також Митрополит Макарій поспілкувався з військово-медичним персоналом загону та передав їхньому командиру на потреби закладу фінансову пожертву від вірян.

 

Як відомо Митрополит Макарій неодноразово особисто відвідував зону АТО та заохочує духовенство та вірян УАПЦ до підтримки армії особистим прикладом.

 

Джерело: Львівська єпархія УАПЦ

 

csm 11355481 951285871560310 1212110045 n 1104860d6a

Єпархіальні збори Карпатської єпархії УАПЦ затвердили статут єпархіального управління та обрали свого кандидата у архієреї

Logo110 червня під головування керуючого адміністратора новоствореної Карпатської єпархії Української Автокефальної Православної Церкви архімандрита Віктора Бедь, з благословення Блаженнійшого Макарія, Митрополита Київського і всієї України, Предстоятеля УАПЦ, в Ужгороді відбулось перше засідання єпархіальних зборів єпархії.

 

На порядок денний єпархіальних зборів було винесено наступні питання:

1. Про підсумки роботи Архієрейського Собору УАПЦ від 3 червня 2015 року.

2. Про підсумки роботи Помісного Собору УАПЦ від 4 – 5 червня 2015 року.

3. Про входження до Карпатської єпархії УАПЦ парафій та священнослужителів.

4. Про прийняття Статуту консисторії (єпархіального управління) Карпатської єпархії УАПЦ

5. Про обрання свого кандидата у архієреї Карпатської єпархії УАПЦ.

6. Про затвердження рішення щодо обання свого кандидата у архієреї Карпатської єпархії УАПЦ.

7. Про обрання єпархіальної ради Карпатської єпархії УАПЦ.

7. Різне.

 

За результатами роботи єпархіальних зборів Карпатської єпархії УАПЦ з усіх питань порядку денного прийнято відповідні рішення.

 

Згідно давніх українських церковних традицій, які закріпленні в Статуті УАПЦ, вибори правлячого архієрея єпархії проводяться вірними та священнослужителями відповідної єпархії. Тож у відповідно до цих положень представники парафій та духовенства, що увійшли до складу Карпатської єпархії УАПЦ, провели вибори свого кандидата у правлячі архієреї. За результатами голосування (під головуванням протоієрея Олександра Смоліна), на альтернативній основі, абсолютною більшістю голосів правлячим архієреєм Карпатської єпархії Української Автокефальної Православної Церкви, з центром єпархіального управління в м. Ужгороді, було обрано архімандрита Віктора Бедь.

 

До складу єпархіальної ради Карпатської єпархії УАПЦ обрано п’ять осіб: архімандрита Віктора Бедь (голова), архімандрита Діодора Муратова, протоієрея Олександра Смоліна, Урсту Сергія Васильовича та Дідуха Ореста Петровича. Надалі, у разі необхідності, за поданням парафій склад єпархіальної ради буде розширено.

 

Станом на 10 червня 2015 року до складу Карпатської єпархії УАПЦ увійшли 12 парафій та 11 священнослужителів, які раніше належали до Української Православної Церкви Московського патріархату, зокрема Мукачівської та Хустської єпархій УПЦ МП.

Участь у єпархіальних зборах Карпатської єпархії УАПЦ прийняли уповноважені представники парафій та ініціативних груп з 8 районів і міст обласного підпорядкування Закарпатської області – міст Ужгорода та Мукачева, Ужгородського, Мукачівського, Перечинського, Виноградівського, Тячівського та Воловецького районів.

 

Українська Автокефальна Православна Церква, як давня Українська Церква що відродилась 5 травня 1920 року в Українській Народній Республіці та надалі була піддана репресіям, гонінням і забороні з боку колишнього тоталітарного комуністично-радянського режиму СРСР та УРСР (єпископат та переважна більшість духовенства якої до 1936 року було фізично знищено комуністично-сталінським режимом), є духовною спадкоємницею апостольської християнізації Скіфії-Русі-України апостолом українським Андрієм Первозванним (середина І ст.), первинної Української Церкви заснованої у 862 році за правління блаженного князя київського Оскольда, з династії київських князів Кия, і святителя Фотія, патріарха Константинопольського (під назвою Руська Церква), перебуває у молитовній єдності із Вселенським патріархатом та підтримує об’єднання всіх Православних Церков на теренах нашої держави в єдину помісну Українську Церкву. Під час богослужінь в УАПЦ першими підносяться імена Вселенського патріарха Варфоломія, першоієрарха Матері-Церкви в Україні, а відтак Блаженнійшого Макарія, Митрополита Київського і всієї України, Предстоятеля Української Автокефальної Православної Церкви. Єпископат Української Автокефальної Православної Церкви має канонічну єпископську спадковість, яку було відроджено у 1942 році, з благословення Вселенського патріархату, єпископатом канонічної Польської Православної Церкви та збережено через УАПЦ в діаспорі, які належать до Вселенського патріархату.

 

Прес-служба Карпатської єпархії УАПЦ

 

DSC 0347

 

 

DSC 0351

 

DSC 0359

 

Представники Вселенського патріархату з Фінляндії зустрілись з керуючим адміністратором Карпатської єпархії УАПЦ та відвідали Українську богословську академію в Ужгороді

DSC 0339

9 червня 2015 року до Карпатської єпархії Української Автокефальної Православної Церкви  (керуючий адміністратор архімандрит Віктор Бедь) та Української богословської академії в Ужгороді прибула церковна делегація Фінської Автономної Православної Церкви Вселенського патріархату .

 

До складу делегації увійшли регент Хельсінкського Успенського кафедрального собору  Ієремія Кетола та студенти Фінської духовної семінарії Східного фінського університету,  хористи чоловічого хору вище зазначеного собору  Йосиф Вола та Ніколас Грігоріадіс.

  

Під час перебування в Ужгороді закордонні гості відвідали Карпатський університет імені Августина Волошина та Українську богословську академію, де провели робочу зустріч із керуючим адміністратором Карпатської єпархії Української Автокефальної Православної Церкви, ректором університету, президентом Міжнародної академії богословських наук професором архімандритом Віктором Бедь. Отець Віктор привітав дорогих гостей та подарував їм богослужбові і богословсько-наукові видання університету і академії.

  

В ході зустрічі було обговорено актуальні питання подальшої співпраці на ниві вищої богословської освіти і науки між Карпатський університетом імені Августина Волошина, Українською богословською академією та православними громадами Фінської Автономної Православної Церкви Вселенського патріархату,  яка триває уже не один рік, зокрема в частині підготовки на базі університету і академії  бакалаврів і магістрів з богослов’я. Також сторони обмінялись думками щодо пошуку дієвих шляхів з подолання розділення православних в Україні, об’єднання Українських Церков та утвердження єдиної помісної Української Церкви.  

  

Участь у зустрічі також прийняли декан богословсько-філософського факультету Української богословської академії Карпатського університету доцент Сергій Урста,  благочинний академічного храму апостола Андрія Первозваного доцент Діодор Муратов та керівник прес-служби протоієрей Ігор Ковальчук.

  

Відтак представники Фінської Автономної Православної Церкви Вселенського патріархату відвідали новозбудований академічний храм апостола Андрія Первозваного, де фінські хористи під регентством регента Ієремії проспівали на фінській мові тропар Андрію Первозваному та «Взброной воєводє».

 

 

Прес-служба Карпатської єпархії УАПЦ

 

View the embedded image gallery online at:
http://sz.uz.ua/religiya.html?start=1360#sigFreeIdd0097cec20

 

4-5 червня в Києві відбувся Помісний Собор УАПЦ, участь в якому взяли і делегати новоствореної на Закарпатті Карпатської єпархії

DSC 00254 – 5 червня 2015 року в Києві, в приміщенні Українського будинку, відбувся У-й Помісний Собор Української Автокефальної Православної Церкви.

 

Участь у роботі Помісного Собору УАПЦ прийняло більше 500 делегатів, які представляли біля півтори тисячі приходів з усіх регіонів України.

 

За результатами роботи Помісного Собору відбулось обрання нового предстоятеля Української Автокефальної Православної Церкви, яким переважною більшістю голосів, при чотирьох кандидатах і таємному голосуванні, було обрано Високопреосвященного Макарія Малетича, Митрополита Львівського. Після обрання та офіційної інтронізації, яка відбулась 5 червня під час божественної літургії в храмі апостола Андрія Первозваного, іменованого Блаженнійшим Митрополитом Київським і всієї України.

 

Помісний Собор також ухвалив звернення до Вселенського патріарха Варфоломія, президента України, голови Верховної Ради України, прем’єр-міністра України, братніх православних церков – Українських Автокефальних Церков у діаспорі, Української Православної Церкви Київського патріархату, Української Православної Церкви Московського патріархату і українського народу.

 

Помісний Собор Української Автокефальної Автокефальної Православної Церкви одноголосно ухвалив рішення про необхідність ведення дієвого і правдивого діалогу з УПЦ КП і УПЦ МП на предмет подолання розділення православних в Україні та Утвердження єдиної помісної Української Церкви за участі Матері-Церкви - Вселенського патріархату.

 

Від новоствореної на Закарпатті Карпатської єпархії участь в роботі Помісного Собору Української Автокефальної Православної Церкви прийняли архімандрит Віктор Бедь, керуючий адміністратор єпархії та читець Максим Бережний, помічник керуючого адміністратора єпархії.

 

Матеріали та рішення У-го Помісного Собору УАПЦ будуть надруковані додатково.

 

Прес-служба Карпатської єпархії УАПЦ

 

Історична довідка християнізації України та становлення УАПЦ:

40 – 70- рр. І ст. – апостольська місія апостола українського Андрія Первозванного на теренах Скіфії-Русі-України.

ІІ – ІХ ст. ст. – заснування і діяльність Скіфської єпархії (з подальшим, в ІУ ст., її входженням до складу Константинопольської Православної Церкви) на теренах Скіфії-Русі-України.

862 – 1721 рр. – заснування і діяльність Української (на момент заснування – Руської) Церкви з центром Митрополії у Києві, за правління блаженного князя київського Оскольда, з династії Кия, та святителя Фотія, патріарха Константинопольського у складі Вселенського патріархату.

988 – 989 рр. – проголошення християнства державною релігією за правління рівноапостольного Великого князя київського Володимира з династії Рюриків.

1721 рр. – насильницька, з порушенням канонів Вселенської Церкви Христової, без згоди Матері-Церкви – Константинопольської Православної Церкви, первинна Українська Церква була ліквідована (знищена) Московським царством (Російською імперією) та Російською Православною Церквою за правління царя-імператора Петра І.

1917 – 1921  рр. – піднесення народно-церковного руху в Українській Народній Республіці за відродження Української Церкви.

5 травня 1920 року – проголошення в Українській Народній Республіці відновлення Української Автокефальної Православної Церкви як незалежної помісної церкви.

14 – 30 жовтня 1921 року – проведення в Києві Першого Всеукраїнського Церковного Собору, що підтвердив автокефалію УАПЦ, проголошену Всеукраїнською Православною Церковною Радою 5 травня 1920 року, і зазначення в канонах УАПЦ, як одну з головних засад: «Українська Православна Церква є автокефальною, ніякому духовному урядові інших Православних Церков не підлегла, і сама порядкує своїм духовним життям за провідництвом Святого Духа». Протягом 1917 – 1921 років УАПЦ вже мала понад 1500 парафій і в кожній з них священників, 30 окружних церковних рад, 30 єпископів.

1930 – 1937 рр. – після ліквідації Української Народної Республіки московсько-комуністичним режимом, єпископат, духовенство і активні вірні УАПЦ були піддані жорстоким репресіям в УРСР, заарештовані, заслані і розстріляні. До початку 40-х років комуністично-радянським режимом СРСР та УРСР було повністю ліквідовано майже всі прояви УАПЦ та заборонено її діяльність.

1942 р. – єпископат Польської Православної Церкви, з благословення Вселенського патріархату, на чолі із канонічним архієпископом Полікарпом Сікорським висвятив канонічних ієрархів для відновленої Української Автокефальної Православної Церкви в Україні.

1944 – 1945 рр. – нова заборона комуністично-радянським режимом СРСР та УРСР діяльності Української Автокефальної Православної Церкви в Україні, та початок нових переслідувань і репресій проти її представників.

1945 – 1990 рр. – канонічно-церковна діяльність Української Автокефальної Православної Церкви у діаспорі (Європі, США, Канаді, Австралії).

1988 – 1990 рр. – піднесення народно-церковного руху за відновлення діяльності Української Автокефальної Православної Церкви в Україні.

5 – 6 червня 1990 р. – проведення Помісного Собору Української Автокефальної Православної Церкви в Києві, затвердження нової редакції Статуту УАПЦ і обрання Патріархом Київським і всієї України Мстислава Скрипника (1898 – 1993), раніше канонічно висвяченого митрополита УАПЦ в діаспорі.

7 вересня 1993 р. – обрання на Помісному Соборі УАПЦ в Києві Патріархом Київським і всієї України Димитрія Ярему, раніше канонічно висвяченого митрополита (на патріаршій кафедрі 1993 – 2000).

14 – 15 вересня 2000 р. – обрання на Помісному Соборі УАПЦ в Києві Предстоятелем УАПЦ і Блаженнійшим Митрополитом Київським і всієї України Мефодія Кудрякова, раніше канонічно висвяченого митрополита (на патріаршій кафедрі 2000 – 2015).

4 – 5 червня 2015 р. - обрання на Помісному Соборі УАПЦ в Києві Предстоятелем Української Автокефальної Православної Церкви Макарія Малетича з титулом Блаженнійший Митрополит Київський і всієї України, раніше канонічно висвяченого митрополита.

 

Українська Автокефальна Православна Церква є історичною Православною Церквою в Україні яка зберегла історичну, догматичну, канонічну  і єпископську єдність Українського Православ’я з Вселенською Церквою Христовою та на сьогодні проводить діалог з Українською Православною Церквою Київського патріархату і Українською Православною Церквою Московського патріархату про об’єднання і утвердження єдиної помісної Української Церкви за участі Матері-Церкви – Константинопольської Православної Церкви, та молитовно підносить під час богослужінь ім’я першоієрарха Вселенського патріархату, Всесвятійшого Варфоломія, архієпископа Константинополя - Нового Риму, Вселенського патріарха.

 

Під час Помісного Собору Української Автокефальної Православної Церкви, що проходив 4 – 5 червня 2015 року в Українському будинку в Києві, участь в його роботі, з вітальними словами, прийняли офіційні представники Української Православної Церкви Київського патріархату, Української Православної Церкви Московського патріархату та Української Греко-Католицької Церкви.

 

Професор архімандрит Віктор Бедь

 

View the embedded image gallery online at:
http://sz.uz.ua/religiya.html?start=1360#sigFreeId170d051509

На Закарпатті створено нову Карпатську єпархію Української Автокефальної Православної Церкви у молитовній єдності із Вселенським патріархатом

Hram3 червня 2015 року в Києві, під головуванням митрополита Львівського, Місцеблюстителя Київського Митрополичого Престолу, архієрейським Собором Української Автокефальної Православної Церкви було ухвалено рішення про заснування на Закарпатті нової Карпатської єпархії з єпархіальним центром в Ужгороді, з подальшим титулом правлячого архієрея – єпископ Ужгородський і Карпатський.

 

На цьому ж засіданні архієрейським Собором Української Автокефальної Православної Церкви керуючим адміністратором новоствореної Карпатської єпархії призначено архімандрита Віктор Бедь, попередньо задовольнивши його прохання, як позаштатного клірика Елладської Православної Церкви (з наявною відпускною грамотою), про прийняття до кліру УАПЦ.

 

Прес-служба Карпатської єпархії УАПЦ

 

Історична довідка християнізації України та становлення УАПЦ:

40 – 70- рр. І ст. – апостольська місія апостола українського Андрія Первозванного на теренах Скіфії-Русі-України.

ІІ – ІХ ст. ст. – заснування і діяльність Скіфської єпархії (з подальшим, в ІУ ст., її входженням до складу Константинопольської Православної Церкви) на теренах Скіфії-Русі-України.

862 – 1721 рр. – заснування і діяльність Української (на момент заснування – Руської) Церкви з центром Митрополії у Києві, за правління блаженного князя київського Оскольда, з династії Кия, та святителя Фотія, патріарха Константинопольського у складі Вселенського патріархату.

988 – 989 рр. – проголошення християнства державною релігією за правління рівноапостольного Великого князя київського Володимира з династії Рюриків.

1721 рр. – насильницька, з порушенням канонів Вселенської Церкви Христової, без згоди Матері-Церкви – Константинопольської Православної Церкви, первинна Українська Церква була ліквідована (знищена) Московським царством (Російською імперією) та Російською Православною Церквою за правління царя-імператора Петра І.

1917 – 1921  рр. – піднесення народно-церковного руху в Українській Народній Республіці за відродження Української Церкви.

5 травня 1920 року – проголошення в Українській Народній Республіці відновлення Української Автокефальної Православної Церкви як незалежної помісної церкви.

14 – 30 жовтня 1921 року – проведення в Києві Першого Всеукраїнського Церковного Собору, що підтвердив автокефалію УАПЦ, проголошену Всеукраїнською Православною Церковною Радою 5 травня 1920 року, і зазначення в канонах УАПЦ, як одну з головних засад: «Українська Православна Церква є автокефальною, ніякому духовному урядові інших Православних Церков не підлегла, і сама порядкує своїм духовним життям за провідництвом Святого Духа». Протягом 1917 – 1921 років УАПЦ вже мала понад 1500 парафій і в кожній з них священників, 30 окружних церковних рад, 30 єпископів.

1930 – 1937 рр. – після ліквідації Української Народної Республіки московсько-комуністичним режимом, єпископат, духовенство і активні вірні УАПЦ були піддані жорстоким репресіям в УРСР, заарештовані, заслані і розстріляні. До початку 40-х років комуністично-радянським режимом СРСР та УРСР було повністю ліквідовано майже всі прояви УАПЦ та заборонено її діяльність.

1942 р. – єпископат Польської Православної Церкви, з благословення Вселенського патріархату, на чолі із канонічним архієпископом Полікарпом Сікорським висвятив канонічних ієрархів для відновленої Української Автокефальної Православної Церкви в Україні.

1944 – 1945 рр. – нова заборона комуністично-радянським режимом СРСР та УРСР діяльності Української Автокефальної Православної Церкви в Україні, та початок нових переслідувань і репресій проти її представників.

1945 – 1990 рр. – канонічно-церковна діяльність Української Автокефальної Православної Церкви у діаспорі (Європі, США, Канаді, Австралії).

1988 – 1990 рр. – піднесення народно-церковного руху за відновлення діяльності Української Автокефальної Православної Церкви в Україні.

5 – 6 червня 1990 р. – проведення Помісного Собору Української Автокефальної Православної Церкви в Києві, затвердження нової редакції Статуту УАПЦ і обрання Патріархом Київським і всієї України Мстислава Скрипника (1898 – 1993), раніше канонічно висвяченого митрополита УАПЦ в діаспорі.

7 вересня 1993 р. – обрання на Помісному Соборі УАПЦ в Києві Патріархом Київським і всієї України Димитрія Ярему, раніше канонічно висвяченого митрополита (на патріаршій кафедрі 1993 – 2000).

14 – 15 вересня 2000 р. – обрання на Помісному Соборі УАПЦ в Києві Предстоятелем УАПЦ і Блаженнійшим Митрополитом Київським і всієї України Мефодія Кудрякова, раніше канонічно висвяченого митрополита (на патріаршій кафедрі 2000 – 2015).

4 – 5 червня 2015 р. - обрання на Помісному Соборі УАПЦ в Києві Предстоятелем Української Автокефальної Православної Церкви Макарія Малетича з титулом Блаженнійший Митрополит Київський і всієї України, раніше канонічно висвяченого митрополита.

 

Українська Автокефальна Православна Церква є історичною Православною Церквою в Україні яка зберегла історичну, догматичну, канонічну  і єпископську єдність Українського Православ’я з Вселенською Церквою Христовою та на сьогодні проводить діалог з Українською Православною Церквою Київського патріархату і Українською Православною Церквою Московського патріархату про об’єднання і утвердження єдиної помісної Української Церкви за участі Матері-Церкви – Константинопольської Православної Церкви, та молитовно підносить під час богослужінь ім’я першоієрарха Вселенського патріархату, Всесвятійшого Варфоломія, архієпископа Константинополя - Нового Риму, Вселенського патріарха.

 

Під час Помісного Собору Української Автокефальної Православної Церкви, що проходив 4 – 5 червня 2015 року в Українському будинку в Києві, участь в його роботі, з вітальними словами, прийняли офіційні представники Української Православної Церкви Київського патріархату, Української Православної Церкви Московського патріархату та Української Греко-Католицької Церкви.

 

Професор архімандрит Віктор Бедь

Останні новини

Усі новини

us1

Популярні новини

07 грудня 2018 року, у великій актовій залі Карпатського університету імені Августина Волошина та Ужгородської української богосло...
05 грудня 2018 року, в архієрейській резиденції в м. Ужгороді, ректор Карпатського університету імені Августина Волошина, єпископ...
06 грудня 2018 року, Преосвященніший Віктор (Бедь), єпископ Мукачівський і Карпатський, керуючий Карпатською єпархією Української...
Усі новини...

Останні коментарі

Всі права застережено. "Срібна Земля 2014"

Про нас | Зворотній зв’язок | RSS