Демарш промосковської верхівки УПЦ МП Березовського і Паканича у Верховній Раді України 8 травня – свідчення їх цілковитої відірваності від Українського народу, Української Держави і Української Церкви Христової

onufriy 0     В світських і релігійних (церковних) традиціях століттями виплекано правила тієї чи іншої поведінки, коли мова заходить про поминання і відзначення достойних героїв держави. На знак пошани до своїх видатних співвітчизників, а тим паче герої-воїнів, захисників Богом даної нам земної Батьківщини України, поважаючі себе, свій народ, свою державу, Церкву Христову, люди не цураються відкрито і привселюдно віддати належне ушанування і виявити свою вдячність та повагу до своїх захисників (спочилих і живих) … Одним із таких виявів є зокрема і шанобливе уставання з поваги і вдячності до полеглих і живих героїв.

Архімандрит Віктор Бедь відслужив подячний молебень у день свого дня народження

bvv5 травня архімандрит Віктор Бедь, ректор Карпатського університету імені Августина Волошина, президент Міжнародної академії богословських наук, настоятель православного академічного храму апостола українського Андрія Первозванного Української богословської академії в Ужгороді відслужив ранковий подячний молебень у день свого дня народження.

 

У молитві до Господа Бога отець Віктор просив прощення за всі свої земні гріхопадіння, допущенні з власної волі чи під примусом, сил душевних і тілесних у здійсненні служіння Отцю нашому Небесному і Спасителю нашому Ісусу Христу, на славу земної, Богом даної нам, Вітчизни України – Держави нашої і боголюбивого українського народу, дарування рідним, близьким, колегам по професійній діяльності і роботі, як минулих часів так і на сьогодні, своїм випускникам і студентам, і всьому українському народу успіхів, щастя та Божого благословення.

 

Особливі молитовні прохання було виголошено за дарування Україні і українському народу миру та благополуччя, і за Українську Армію і Українських воїнів, що боронять нашу Батьківщину від підступного віроломного ворога – московсько-путінських окупантів, терористів і сепаратистів у наші дні.

 

Прес-служба УБА-КаУ

Про українців і Українську церкву (роздуми)

Ukr cerkvaУкраїнці, ті, що усвідомлюють наслідки вікових розділень чужинцями і чужинськими державами (імперіями), зокрема і завдяки розділенню церковному (духовному), в наш час новітнього відродження Української Держави (особливо в умовах нової окупаційної війни Московії проти України) повинні абстрагуватися від усіх чужинських церковних центрів (виявляючи і надалі толерантність у міжконфесійних відносинах) і утвердити свою єдину помісну Українську Церкву зі своїм Патріархом! А далі час все вилікує...

 

Кому потрібні Рим, Москва, Стамбул і т.д., нехай належать до них, це їх субєктивне право. А свідома частина української нації повинна жити за Заповідями Божими (з любов'ю до ближнього свого та своєї держави) та виявити високу національну свідомість і духовну (церковну) єдність... В питаннях віри у нас повинен бути тільки один центр – Отець наш Небесний і Спаситель наш Ісус Христос. Все інше, це від гордині людської і підступності міжнародної політики... За оглядки за межі нашої Української Держави і Української Церкви, з питаннями як нам жити і що робити, ми вже заплатили дуже і дуже дорогу ціну... І не один раз, і не в одному столітті, з втратою не одного десятка мільйонів невинних життів українців...

04 травня 2015 року

Архімандрит Віктор Бедь

За єдину Українську Церкву

UPC

Тіло може знайти цілісність тільки через зцілення духу. А для того, щоб привести до цілісності України, необхідно зцілити рану церковного розколу ... «Нехай все залишається як є, кожен уже зробив свій вибір», - говорять деякі. Але наш учитель і батько Блаженніший Митрополит Володимир займав іншу позицію: «в сучасній ситуації, вважав він, Українська Православна Церква не має права байдуже спостерігати за нинішнім поділом». «Розколи, - писав Блаженніший, - це рани, що кровоточать, на тілі Церкви Христової, які вимагають майстерного та уважного лікування. І як боляче буває чути з вуст вірних чад нашої Церкви твердження про те, що нас не повинна хвилювати доля братів і сестер, що перебувають поза євхаристійного спілкування з нами. Боляче чути від людей, які вважають себе християнами, слова презирства по відношенню до наших співвітчизників, які перебувають у складі неканонічних об'єднань » (Доповіді, промови, звернення. К.405).

 

 

В академічному храмі в Ужгороді молились за українських воїнів, мир в Україні та за єдину Українську Церкву

DSC 01803 травня, у неділю про розслабленого, в православному академічному храмі апостола українського Андрія Первозванного Української богословської академії в Ужгороді було відправлено Божественну літургію.

 

Божественну літургію очолив настоятель академічного храму архімандрит Віктор Бедь у співслужінні архімандрита Діодора Муратова, протоієрея Ігоря Ковальчука та протоієрея Олександра Смоліна.

 

Під час богослужіння поминалось ім'я православного ієрарха – Всесвятійшого Варфоломія, архієпископа Константинополя, Нового Риму, Вселенського патріарха як першосвятителя Матері Церкви в Україні.

 

Академічним духовенством було піднесено молитви до Господа Бога, в яких просили Отця Небесного допомогти згорнути та погасити вогнище війни на теренах нашої держави, відвернути кровопролиття та братовбивство в Україні, благословити, духовно укріпити і зберегти життя українських воїнів та патріотів-добровольців, що в ці дні боронять святу українську землю і український народ від віроломних та підступних московсько-путінських окупантів, терористів та сепаратистів.

 

Академічне духовенство вознесло молитви до Господа Бога з проханням дарувати українському народу мир, національну і духовну єдність, та єдину помісну Українську Православну Церкву.

 

Також під час заупокійної літії, молитовно поминались імена спочилих пріснопам’ятного Блаженнійшого Володимира Сабодана, Митрополита Київського і всієї України, полеглих українських патріотів під час Революції Гідності ( 2013 – 2014), українських воїнів, добровольців і мирних співвітчизників, які загинули у наші дні в обороні України і українського народу від московсько-путінських окупантів, терористів і сепаратистів (2014 – 2015).

 

З євангельською проповіддюдо прихожан звернувся протоієрей Ігор Ковальчук, який закликав прихожан, на прикладі історії з розслабленим, завжди мати сильну і непорушну віру в Бога.

 

З повчальним словом до прихожан, після завершення літургії, звернувся і настоятель академічного храму архімандрит Віктор Бедь, який зупинився на євангельському розумінні змісту віри та Заповідей Божих, зокрема щодо вияву любові до ближніх, свого українського народу та Богом дарованої  нам земної Вітчизни України.  Під час проповіді отець Віктор наголосив що у випадку, коли ворог віроломно іде знищити нашу Державу, Церкву і поневолити наш народ (близьких), то захист вище зазначених цінностей є обов’язком кожного християнина і громадянина. Прикладом вияву такої любові у Христі до ближнього і виконання  обов’язку по захисту своєї, Богом даної, земної Вітчизни України є на сьогодні героїчна боротьба українських воїнів та патріотів, які ціною власного життя боронять всіх нас від віроломних московсько-путінських окупантів, терористів та сепаратистів на Сході України.

 

Увесь хід богослужіння було відправлено українською мовою.

 

По завершенню богослужіння відбулась братня трапеза.

 

Прес-служба УБА – КаУ

 

DSC 0185

 

DSC 0188

 

DSC 0250

 

DSC 0264

 

DSC 0269

 

DSC 0287

Про необхідність утвердження єдиної помісної Української Церкви

UPCБезбожна влада комуністів переслідувала всіх віруючих в СРСР, незалежно від конфесійноі належності. Так у період з осені 1917 по літо 1941 рр. комуністично-радянським режимом в СРСР було репресовано більше 300 000 осіб тільки за релігійною ознакою, і зокрема, належністю до Православної Церкви. З них біля 100 000 православних священнослужителів, монахів та єпископів було знищено фізично – убито. Та коли мова заходить про Українське Православ'я, то слід пам'ятати, що воно зазнало перших ударів та гонінь не в СРСР, а набагато раніше.

 

Українська Православна Церква була піддана гонінню, переслідуванню та нищенню (її храмів, свящества, єпископату, вірних) іще з часів нападів Золотої Орди на Русь, а надалі з особливою жорстокістю з боку Речі Посполитої(Польщі), Угорщини, Австро-Угорщини (за активної участі Римо-Католицької Церкви) та Московії, Російської імперії (за активної участі Російської Православної Церкви (Московського патріархату) ). І якби, кому би,сподобалось чи ні, але саме церковне розділення, яке українці дозволили допустити над собою з боку чужоземців в 1596 році (частковий перехід в унію українських православних в складі Речі Посполитої (Польщі) ), 1646 року (частковий перехід в унію українських православних на Закарпатті), 1771 року (юридичне і фактична утвердження унії на Закарпатті в складі Австро-Угорською імперії), 1685-1686 рр. (перепідпорядкування Української Церкви з центром Митрополії в Києві Московському патріархату), 1721 року (ліквідація Української Церкви з центром Митрополії в Києві Московським царем-імператором Петром І, Російською імперією), 1921 року (ліквідація автономного управління українськими православними єпархіями і приходами Російської Православної Церкви (Московського патріархату) в УРСР), 1921 – 1937 рр. (ліквідація та фізичне знищення Української Автокефальної Православної Церкви комуністично-радянським режимом СРСР та УРСР) надалі призведе до національного і державного розділення українців, а відтак на довгі роки до втрати державної незалежності Української Держави та національної свободи. Однозначно що важким ударом по українству та українській національній ідеї стали і репресії комуністично-радянського режиму СРСР та УРСР і проти Української Греко-Католицької Церкви (церковної структури в складі Римо-Католицької Церкви) та Мукачівської греко-католицької єпархії (церковної структури в складі Римо-Католицької Церкви), в частині її проукраїнського кліру, в 1945 – 1950 рр.

 

Але коли мова іде про Вселенську Церкву Христову, її віровчення та Заповіді Божі, то слід пам’ятати всім, що засновником та главою Вселенської Церкви Христової завжди був і є тільки Спаситель наш Ісус Христос, і жодний із смертних не може заміщувати в земному житті ані Отця нашого Небесного, ані Його Сина і Спасителя нашого Ісуса Христа. Вселенська Церква Христова була заснована в 30-х рр. І ст. н.е. До лона Вселенської Церкви Христової, зокрема, належать помісні Православні Церкви та Римо-Католицька Церква. До складу цих помісних Церков (Православних і Католицької) в Україні відповідно належать, як їх структурні підрозділи (а не самостійні Церкви) – Українська Православна Церква Московського патріархату (структурний підрозділ Російської Православної Церкви (Московського патріархату) в Україні), Українська Греко-Католицька Церква і Мукачівська греко-католицька єпархія(структурні підрозділи Римо-Католицької Церкви в Україні). Поряд з цими церковними утвореннями, до лона Вселенської Церкви Христової належать і самостійні Українські Церкви – Українська Православна Церква Київського патріархату та Українська Автокефальна Православна Церква. І це закономірно, бо належність до лона Вселенської Церкви Христової, засновником і главою якої є Спаситель наш Ісус Христос, визначається не зрадницькою і часто лукавою позицією земних князів (державних чи церковних), а власним сумлінням, вірою, ісповідуванням Заповідей Божих, догматів християнського віровчення і постулатів правдивого канонічного права, яких в УПЦ КП і УАПЦ дотримуються. Тим паче, що християнство і Українська Церква в Україні мають апостольське походження і благословення від Андрія Первозванного (30 – 70 рр. І ст.), та надалі знайшли свій розвиток шляхом належного церковного будівництва, розпочатого набагато раніше багатьох інших помісних Церков, а саме через заснування і діяльність Скіфської єпархії (середина ІІ – середина ІХ ст. ст.) та Української (Руської) Церкви з центром Митрополії у Києві (862 – 1721 рр.).

 

В різні часи, різними державними владами, особливо чужинськими та імперськими, земні церковні інституції дуже часто використовувались і використовуються для завоювання та тримання в покорі поневолених народів. Така трагічна доля не оминула і українську націю, Українську Державу і Українську Церкву. Українську націю спочатку розділили церковно, потім територіально, потім мовно, потім історично, а відтак і державно. То ж щоб трагічна історія розділення та поневолення української нації не повторилась, надзвичайно важливо щоб на сьогодні, в умовах відновлення і утвердження своєї історичної державності, українці відкинули будь-які химери та чужі лжевчення про церковне будівництво, та об'єднавшись національно і духовно (церковно) чим швидше утвердили свою єдину помісну Українську Церкву на чолі із своїм Патріархом!

3 травня 2015 року

Архімандрит Віктор Бедь

В Ужгороді молитовно пом'янули видатного земляка – церковного історика протоігумена Іоанікія Базиловича

Basil2 травня архімандрит Віктор Бедь, настоятель православного академічного храму апостола українського Андрія Первозванного Української богословської академії в Ужгороді відслужив заупокійну літію за видатним карпатоукраїнським церковним істориком, уродженцем історичного Закарпаття,  протоігуменом Іоанікієм Базиловичем (1742 – 1821) з нагоди 273-річчя з року його народження.

 

У молитві до Господа Бога отець Віктор просив прощення всіх земних гріхопадінь, допущенних з власної волі чи під примусом небіжчиком, дарування його душі вічного спокою та життя у піднебессі.

 

Біографічна довідка:
Іоанікій Базилович (1742, с. Гливище Ужанського комітату в складі Угорщини на історичній території Закарпаття, зараз Східна Словаччина — 1821, Ужгород, Австро-Угорська імперія, сьогодні Закарпатська область, Україна) —ігуменмонастиря, карпатоукраїнський церковний історик. Біографічні дані, які дійшли до наших днів про Іоанікія Базиловича є надзвичайно скудними.

 

Освіту здобув в Ужгороді та Кошице. Упродовж 38 років був протоігуменом василіанського Мукачівського Свято-Миколаївського монастиря. Впорядковуючи фонди монастирської бібліотеки й єпархіального архіву, зібрав багатий матеріал, що став джерельною основою написання кількох праць з історії Закарпаття. Іоанікій Базилович автор «Коротких відомостей про монастир св. Миколая на Чернечій горі в Мукачеві, заснованого князем Федором Корятовичем».

 

Найкращою серед них, і першою відомою на сьогодні книгою закарпатського автора є «Короткий нарис фундації Федора Корятовича», написаний латиною і виданий у двох книгах в Кошице, перша — 1799 року і друга — 1804–1805 років.

 

Праця Базиловича — визначна пам'ятка української культури взагалі та історичної науки зокрема. Один із творів І. Базиловича «Толкование Литургии» написаний латинською та руською мовами, зберігається в бібліотеці Ужгородського університету.

 

Книга «Короткий нарис фундації Федора Корятовича» була підготовлена з метою обґрунтувати право власності Мукачівського монастиря на подаровані йому князем Федором Корятовичем наприкінці XIV - початку XV століття земельні маєтності, для захисту їх від зазіхань католицького кліру Угорщини. Базилович доводив, що монастир володіє маєтностями на підставі давніх грамот і привілеїв, що православне духівництво прийняло церковну унію на умовах рівноправності православної і католицької церков, що українці є автохтонним населенням, яке з найдавніших часів живе на території сучасного Закарпаття. Основний зміст книги, історія литовсько-руського роду Коріятовичів, діяльність його представника Федора на Закарпатті в середині XIV — на початку XV століть та історія Мукачівського монастиря й однойменної єпархії (спочатку православної, надалі уніатської) до 1798 року, поданий в тісному зв’язку зі світською історією краю. Наукова цінність праці насамперед у тому, що автор навів важливі джерела — десятки грамот, привілеїв і рескриптів угорських королів, папські булли, різні розпорядження мукачівських єпископів (православних і уніатських) тощо і один із перших в українській історіографії порушив питання етногенезу слов’ян та автохтонності українців (русинів, руських) Закарпаття.

 

Помер в Ужгороді, похований в Мукачівському монастирі.

 

За матеріалами ЗМІ

Архімандрит Віктор Бедь відслужив молебень святому мученику Віктору Нікомідійському – небесному покровителю

Viktor1 травня, в день весняного дня ангела, архімандрит Віктор Бедь, ректор Карпатського університету імені Августина Волошина, президент Міжнародної академії богословських наук, настоятель православного академічного храму апостола українського Андрія Первозванного Української богословської академії в Ужгороді відслужив ранковий молебень до святого мученика Віктора Нікомідійського, свого  небесного покровителя.

 

У молитві отець Віктор просив молитовного і небесного заступництва святого мученика Віктора Нікомідійського перед Господом Богом за український народ, українських воїнів, державу нашу Україну та дарування  Отцем нашим Небесним миру, благополуччя і розквіту нашій земній Вітчизні. Також просив у свого небесного покровителя, молитовного заступництва перед Господом Богом за відпущення своїх земних гріхопадінь та дарування сил для збереження кріпості у вірі.

 

Святий мучник Віктор Нікомідійський постраждав за часів Римської імперії, при імператорі Діоклітіані (284 – 305), коли той розпочав жорстокі гоніння на християн. В той час одним із перших святих великомучеників став Георгій Побідоносець (303), катування якого відбувались на очах воїна Віктора. Будучи враженим мужністю та вірністю у вірі Христовій, не зважаючи на жорстокі катування, великомученика Георгія Побідоносця, який залишався неушкодженим від тортур, воїн Віктор привселюдно заявив що він теж є християнином і вірує в Спасителя нашого Ісуса Христа. В числі інших угодників Божих, за наказом судді, мученика Віктора біля 303 року в Нікомідії (Східна частина Римської імперії в районі північного побережжя Мармурового моря, неподалік майбутнього Константинополя, на сьогодні м. Ізміт, Туреччина), разом із іншими послідовниками Христа, було засуджено до страти через відрубання голови.

 

Прес-служба УБА-КаУ

В академічному храмі УБА-КаУ помолились за Українськими Січовими Стільцями до 100-річчя бою на горі Маківка

USS 201529 квітня архімандрит Віктор Бедь, настоятель православного академічного храму апостола українського Андрія Первозванного Української богословської академії в Ужгороді відслужив літію за полеглими в Карпатах на горі Маківка героїчними Українськими Січовими Стрільцями, які з 29 квітня по 4 травня 1915 року боронили рідний край від московських військ в роки першої світової війни. Важкий бій на горі Маківка завершився поразкою московсько-царських військ, а Українські Січові Стрільці залишились у пам’яті українського народу як герої.

 

Відтак було відслужено заупокійну літію і за українських воїнів нашого часу, що полягли в обороні своєї Української Держави і в наш час, в мужній і героїчній обороні своєї земної Батьківщини від московсько-путінських окупантів і терористів.

 

У молитві до Господа Бога отець Віктор просив прощення всіх земних гріхопадінь, допущенних з власної волі чи під примусом небіжчиками, дарування їх душам вічного спокою та життя у піднебессі.

 

Прес-служба УБА-КаУ

 

Історична довідка:

Бої за гору Маківка— запеклі позиційні бої за гору Маківка в Карпатах (958 м., Високі Бескиди, у 8 км. на північ від с. Славське), що точилися з 29 квітня до 4 травня 1915року, у ході Першої світової війни на східному фронті між підрозділами австро-угорської 55-ї піхотної дівізії І. фон Фляйшнера (до складу якої входили 7 сотень 1-го та 2-го куренів Українських Січових Стрільців) та російськими військами 78-ї піхотної дивізії генерала Альфтана щодо заволодіння панівною висотою— горою Маківка з метою контролю над селом Козьова(на сьогодні Сколівський район Львівської області).

 

В результаті героїчної оборони Маківки, повністю зірвались стратегічні плани військового командування Російської імперії. Здобуття вершини, що планувалось на 29 квітня, здійснилось лише 4 травня, при цьому були задіяні всі наявні російські резерви. Внаслідок величезних втрат російські війська не змогли продовжити наступ, і вже через тиждень змушені були поспішно відступати перед надійшовшими австрійськими підрозділами. Особливою мужністю під час боїв за Маківку відзначились частини Українських Січових Стрільців, що в подальшому відобразилось у народній пам'яті.

 

За матеріалами ЗМІ

Архімандрит Віктор Бедь відслужив літію за видатним гетьманом Української Держави Павлом Скоропадським до 70-х роковин з дня його смерті

Skoropad28 квітня архімандрит Віктор Бедь, настоятель православного академічного храму апостола українського Андрія Первозванного Української богословської академії в Ужгороді відслужив заупокійну літію за видатним українським політичним, державним, військовим і громадським діячем ХХ ст., гетьманом Української Держави (29 квітня – 14 грудня 1918) Павлом Петровичем Скоропадським (15.05.1873 – 26.04.1945) з нагоди 70-х роковин з дня його трагічної смерті.

 

У молитві до Господа Бога отець Віктор просив прощення всіх земних гріхопадінь, допущенних з власної волі чи під примусом небіжчиком, дарування його душі вічного спочинку та життя у піднебессі.

 

Прес-служба УБА-КаУ

 

Біографічна довідка

 

«Я, гетьман усієї України, на протязі семи з половиною місяців докладав усіх сил,щоб вивести край з того тяжкого становища, в якому він опинився.Бог не дав мені сил справитись із цим завданням. І нині я, з огляду на умови,які тепер склалися, і керуючись виключно добром України, відмовляюся від влади».

 

З тексту зречення Павла Скоропадського від влади.

 

Скоропадський Павло Петрович (1873 – 1945) – визначний український державний і політичний діяч, воєначальник, останній гетьман України, як її офіційний глава, (1918 р.).

 

Походив із старовинного українського козацько-шляхетського роду Скоропадських. Народився Скоропадський у м. Вісбаден (Німеччина). Дитячі роки провів у родинному маєтку у Тростянці, що на Полтавщині. Десятирічний майбутній генерал пройшов домашній курс навчання, а після передчасної смерті батька вступив до Пажеського корпусу в Санкт-Петербурзі. Цей закритий учбовий заклад, доступний лише для дітей вищих кіл аристократії, давав курс знань не тільки за середню школу, але й вищу освіту. Навчання військовій справі та наукам поєднувалось із придворною службою.

 

Військова кар'єра П. Скоропадського складалася вдало – молодий гвардієць отримував чергові звання. Але настав 1904 рік, а з ним і російсько-японська війна на Далекому Сході. Під час війни П. Скоропадський вирушив на фронт на чолі сотні Читинського козачого полку, а повернувся полковником і флігель-ад'ютантом, нагородженим золотою шаблею за хоробрість (1905 р.). На початку Першої світової війни він був удостоєний Георгіївського хреста IV ступеня (1914 р.). Невдовзі отримав чин генерал-лейтенанта і був призначений командиром гвардійської кінної бригади, а згодом 8-го армійського корпусу.

 

Коли відбулася Лютнева революція 1917 р., він командував 34-м армійським корпусом на Волині. Влітку того ж року розгорнулася українізація військових частин, якої П. Скоропадський не підтримував, побоюючись, що вона негативно вплине на особовий склад армії. Однак, на вимогу уряду та командування, українізував свій корпус і домігся виведення його в тил на переформування. Так 34-й армійський корпус залишився чи не єдиною дисциплінованою і боєздатною частиною, яка стримувала наступ більшовицьких військ на Україну.

 

Секретаріат військових справ Центральної Ради призначив П. Скоропадського командуючим усіма українськими частинами на Правобережжі. До того ж генерал був і наказним отаманом Вільного козацтва, створення якого розпочалося влітку 1917 року.

 

Безлад, який панував у країні, викликав негативне ставлення до Центральної Ради з боку її союзників — німців та австрійців, котрі сподівалися, що цей уряд забезпечуватиме їх продовольством, а тому й підтримували його. Зростало незадоволення і селянських мас. За обставин, що склалися, громадськість почала схилятися до встановлення сильної влади.

 

29 квітня 1918 року П. Скоропадський взяв владу в Україні. Україна була проголошена Гетьманською державою на чолі з Павлом Скоропадським. Більшість партій та верств населення відмовили у підтримці Центральній Раді та її Раді Міністрів, тому переворот пройшов без пострілів та крові. Того самого дня в Софіївському соборі архієпископ Никодим благословив нову владу, а на Софіївському майдані було проведено молебень.

 

Гетьманська держава здобула широке міжнародне визнання, встановивши дипломатичні зв'язки з Австро-Угорщиною, Болгарією, Туреччиною, Данією, Персією, Грецією, Норвегією, Швецією, Італією, Швейцарією, Ватиканом, а загалом де-факто із 30-ма державами світу. На жаль, Антанта, орієнтуючись на відновлення «єдиної і неділимої» Росії, не визнала Гетьманську державу.

 

З ініціативи української громадськості та за підтримки гетьмана протягом 1918 р. були створені Українська Академія наук (що існує й донині, першим її президентом став В. Вернадський), засновані два державні українські університети — в Києві та Кам'янці-Подільському, 150 українських гімназій, Національний архів, Національна бібліотека та інші навчальні й культурні заклади.

 

Потребувало вирішення земельне питання. Гетьман скасував закони Центральної Ради про конфіскацію великих маєтків, але план їх викупу та розподілу між селянами так і не вдалося виконати. Невизначеність становища селян та поміщиків викликала невдоволення з обох боків. Крім того, до своїх маєтків поверталися російські поміщики, відбираючи у селян землю за допомогою збройних загонів гетьмана. Водночас через залежність гетьманської влади від Німеччини та Австро-Угорщини, куди вивозилася величезна кількість українського зерна, м'яса та цукру, відбувалося посилення невдоволення українського населення, представників різних політичних партій діями П. Скоропадського. Врешті-решт, невирішеність аграрного питання, присутність в Україні іноземних військових частин, відсутність власної боєздатної армії, разом з поразкою держав центрального блоку призвели до краху Гетьманату.

 

Цим скористалися більшовики і за допомогою політичних демаршів та відкритих воєнних дій майже всі національні сили, що сконсолідувалися, примусили П. Скоропадського зректися гетьманства.

 

Після вступу військ Директорії до Києва Скоропадський деякий час перебував у місті, але невдовзі таємно виїхав до Німеччини. Протягом двох років жив у Швейцарії. Згодом поселився у м. Ванзеє біля Берліна. Був співорганізатором численних філій гетьманських осередків у багатьох країнах світу. Зусиллями П. Скоропадського у 1926 р. створено Український науковий інститут при Берлінському університеті.

 

Помер Павло Скоропадський у квітні 1945 року у Баварії, похований у м. Меттен (Баварія).

 

Тарас Шафран

Останні новини

Усі новини

us1

Популярні новини

22 вересня, Преосвященнійший Віктор (Бедь), єпископ Мукачівський і Карпатський, керуючий Карпатською єпархією Української Автокефа...
Відповідний указ опублікували 19 вересня в "Урядовому кур'єрі".
19 вересня о 05:40 до вогнеборців Великоберезнянського району надійшло повідомлення про те, що на вул. Центральній у смт Малий Бер...
Усі новини...

Останні коментарі

Всі права застережено. "Срібна Земля 2014"

Про нас | Зворотній зв’язок | RSS