Архімандрит Віктор Бедь відслужив Літію за видатним гетьманом України Богданом Хмельницьким до 358-х роковин з дня його смерті

Hmelnyckyy6 серпня архімандрит Віктор Бедь, керуючий адміністратор Карпатської єпархії Української Автокефальної Православної Церкви, настоятель академічного храму апостола українського Андрія Первозваного в м. Ужгороді, відслужив ранкову заупокійну Літію за видатним українським політичним, державним і військовим діячем, провідником української національно-визвольної війни проти Речі Посполитої і за відновлення та утвердження державної незалежності України в середині ХVІІ ст. Богданом Михайловичем Хмельницьким (27.12.1595 (06.01.1596) – 27.07. (06.08.) 1657) з нагоди 358-х роковин з дня його смерті.

 

У молитві до Господа Бога отець Віктор просив прощення усіх земних провин, допущенних з власної волі чи під примусом небіжчиком, дарування його душі вічного спокою та життя у піднебессі.

 

Прес-служба Карпатської єпархії УАПЦ

 

Біографічна довідка:

Богдан(Зиновій-Богдан)Михайлович Хмельницький (27 грудня 1595(6 січня1596) -27липня(6 серпня)1657)— видатний український військовий, політичний та державний діяч, провідник української національно-визвольної боротьби проти Речі Посполитої за відновлення та утвердження державної незалежності України.Гетьман Війська Запорозького, гетьман України(1648–1657).  Перший з козацьких ватажків, котрому офіційно було надано титул гетьмана. Родоначальник нової української дипломатії, меценат і покровитель Української Православної Церкви.

 

Богдан Хмельницький народився в Суботові поблизу Чигирина в шляхетсько-козацькій родині. В юнацькі роки вступив на військову службу. У битві під Цецорою (1620 р.) потрапив до турецького полону. Після звільнення (1622 р.) продовжив службу у реєстровому війську українських козаків. У 1630-х pp. брав участь у козацьких повстаннях. Згодом обіймав посади військового писаря, чигиринського сотника. У січні 1648 р. Богдан Хмельницький підготував і очолив повстання на Запорозькій Січі (Запорізька Січ), яке поклало початок Національно-визвольній війні українського народу проти Речі Посполитої. Тоді ж був обраний гетьманом України. Протягом року здобув блискучі перемоги над польським військами під Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцами, здійснив похід під Львів і Замостя. В ході Національно-визвольної війни Б. Хмельницький уперше в історії української політичної думки сформулював українську національну ідею щодо відновлення та утвердження незалежної держави України. В умовах ускладнення міжнародної ситуації в березні 1654 р. уклав союзницьку угоду з московським царем.

 

Згодом, будучи невдоволеним діями Москви, спрямованими на досягнення перемир'я з Варшавою, вніс корективи до зовнішньополітичного курсу Української держави, поклавши в його основу принцип надання пріоритетів союзам з країнами, вороже налаштованими до Польщі: Швецією, Трансільванією, Бранденбургом. Упродовж усього гетьманування Богдан Хмельницький проводив гнучку соціальну політику, запобігаючи загостренню соціально-економічних конфліктів у суспільстві.

 

За матеріалами ЗМІ

Архімандрит Віктор Бедь, адміністратор Карпатської єпархії УАПЦ, відслужив ранковий акафіст Пресвятій Богородиці на честь Почаївської чудотворної ікони

Boga Maty Pochaiv5 серпня, у день ушанування Почаївської чудотворної ікони Пресвятої Богородиці, архімандрит Віктор Бедь, керуючий адміністратор Карпатської єпархії Української Автокефальної Православної Церкви, настоятель академічного храму апостола українського Андрія Первозваного в м. Ужгороді відслужив ранковий акафіст до Пресвятої Богородиці.

 

У молитві до Пресвятої Богородиці отець Віктор просив молитовного заступництва у Матері Спасителя і Господа нашого Ісуса Христа перед Всевищним і Всемогутнім Отцем нашим Небесним за мир і благополуччя в Україні, увесь боголюбивий і відданий своїй, Богом надій нам земній Вітчизні і Державі Україні, український народ, за перемогу українського війська над московсько-путінськими окупантами і терористами, збереження життя кожного воїна, добровольця, волонтера і мирних наших співвітчизників у ході підступної війни Московії (Російської Федерації) проти України та звільнення наших полонених з неволі.

 

Також отець-архімандрит просив молитовного заступництва Пресвятої Богородиці перед Господом Богом за прощення всіх провин, допущенних з власної волі чи під примусом, як самим, так і всіма рідними і близькими своїми, а також за Боже благословення українському народу на шляху до подолання розділення православних в Україні, дарування і утвердження єдиної помісної Української Церкви.

 

Прес-служба Карпатської єпархії УАПЦ

 

Історична довідка:

Почаївська Ікона Божої Матері — чудотворна ікона Божої Матері, одна з найшанованіших Православною Церквою. Шанується також Римо-Католицькою і Греко-Католицькою (уніатською) Церквами. Зберігається в Почаївській Лаврі Української Православної Церкви Московського патріархату (Почаїв, Крем'янецького району, Тернопільської області, Україна).

 

Ікона написана олійними фарбами у строго візантійському стилі на простій дошці з липи, підбитій знизу (щоб не гнулась) двома дубовими перекладинами. Відображає матір Божу в пояс з Богодитиною на правій руці. Зверху на іконі монограма — «Марія Діва»; з правого боку Спасителя — монограма «Ісус Христос». Також на іконі на клеймах зображені святі: пророк Ілія, мученик Міна, первомученик Стефан, преподобний Авраамій. Знизу — святі жінки:  Параскева, Катерина, Ірина-діва.

 

На списках ікони часто внизу ікони зображується відбиток стопи на скелі, оповитій хмарами – як пам’ять про переказ про явлення Божої Матері на горі Почаївській, де залишився слід її ноги.

 

Інколи Марію і Ісуса зображають у «первинному» вигляді, тобто без корон; або ж корона присутня лише у Пресвятої Діви.

 

Дуже рідко зустрічаються списки Богоматері Почаївської — «ліворучиці».

 

У 1866 році для чудотворної ікони виготовлена риза з 2 фунтів чистого 82-ї проби золота і 20 золотників. Для прикрас використано дорогоцінне каміння.

 

Походження образу не з'ясоване. Ікона написана давнім візантійським письмом, відтак могла бути створена або у Візантії, або в Болгарії.

 

В 1597 році монастирю її подарувала заможна вдова луцького земського судді Анна Гойська, що володіла Почаєвом у другій половині XVI століття. Вважається, що в 1559 році цю ікону Анні подарував грецький митрополит Неофіт (згодом — Константинопольський патріарх) на знак вдячності за сердечний прийом у Почаєві, по дорозі через Україну до Московії. Відтоді образ став святинею дому Анни Гойської.

 

Між періодами життя постатей, зображених на іконі, відстань у кілька сотень років. На цій підставі вчені вважають, що оригінал міг бути сімейною іконою митрополита Неофіта, його родовою реліквією.

 

Переказ повідомляє, що благочестива Анна просила Пресвяту Діву про зцілення сліпого від народження брата Філіпа, сталося диво — він прозрів. Після такого чуда Анна Гойська з хресним ходом переносить її на Почаївську гору для загального поклоніння, щедро наділяє монастир луками, родючими землями.

 

Однак у 1623 р. онук Анни (за іншими даними — племінник), каштелян белзький Анджей Фірлей (пізніше —сандомирський воєвода, учасник оборони Збаража), за віросповіданням — кальвініст, порушив її заповіт, забравши ікону з монастиря. Проте в 1644 році повернув її назад — якщо вірити переказові, за порадою ігумена Іова Заліза (1551–1651), аби врятувати свою дружину від психічного розладу. Насправді ігумен просто склав скаргу до Люблінського трибуналу, котрий по роках судової тяганини в 1643 році виніс вирок на користь преподобного Іова і зобов'язав каштеляна повернути ікону.

 

«Богоматері Почаївській» приписують захист монастиря від турецького та кримсько-татарського нападу, який стався на початку серпня 1675 р. Річ у тому, що монастир був погано укріплений, але попри те напад вдалося відбити.

 

З 1713 по 1832 рр. Почаївський монастир належав уніатському ордену василіанів. За цей період монастирські хроніки залишили записи про 539 випадків зцілення, що мали відношення до ікони Пресвятої Богородиці Почаївської. В 1773 році папа римський Климент XIV на прохання канівського старости, графа Миколи Василя Потоцького (який, до речі перейшов з католицького обряду на унійний, симпатизував українському козацтву, надав значні кошти для перебудови Почаївського монастиря) прислав для ікони 2 корони з чистого золота: одну для Діви Марії, іншу для маленького Ісуса. Коронування провів луцький унійний єпископ Сильвестр Рудницький.

 

З того часу більшість списків (копій) цієї ікони, як православних, так і католицьких, пишуться з коронами.

 

Образ Почаївської Божої Матері — вважається небесною покровителькою Волині — був дуже популярний по всій Україні. Її залюбки зображали на сімейних іконостасах від Полтавщини до Прикарпаття. Шанується ця ікона в країнах, де православ'я є домінуючою конфесією.

 

До ікони Божої Матері Почаївської звертаються за зціленням від сліпоти, застарілих хвороб, також за визволенням полонених.

 

За матеріалами ЗМІ

Архімандрит Віктор Бедь відслужив Літію за видатним гетьманом України Іваном Мазепою до 328-річчя з дня обрання його гетьманом

Mazepa4 липня архімандрит Віктор Бедь, керуючий адміністратор Карпатської єпархії Української Автокефальної Православної Церкви, настоятель академічного храму апостола українського Андрія Первозваного в м. Ужгороді відслужив заупокійну Літію за видатним українським політичним, державним і військовим діячем, меценатом і благодійником Православної Церкви в Україні та за її межами, Ясновельможним і Високодостойним гетьманом України Іваном Степановичем Мазепою (20.03.1639 – 21.09.1709)  з нагоди 328-річчя з дня обрання його гетьманом України.

 

У молитві до Господа Бога отець Віктор просив прощення всіх земних провин небіжчика, допущенних з власної волі чи під примусом, дарування йому вічного спокою і життя у піднебессі.

 

Прес-служба Карпатської єпархії УАПЦ

 

Історична довідка:
Вибори гетьмана Івана Мазепи.
4 серпня (25 липня за старим стилем) 1687 року на Коломацькій раді (неподалік від Полтави, над річкою Коломак) генерального писаря Війька Запорізького Івана Степановича Мазепу було обрано гетьманом України, замість Івана Самойловича.

 

Саме тоді Московське царство було у ненайкращій ситуації. Країною правили малолітні царі Петро І та Іван V, проте фактично всі справи вирішували їхня сестра Софія та її ставленик Василь Ґоліцин.

 

Навесні 1687 року 100-тисячне московське військо під проводом князя Василя Ґоліцина вирушило для завоювання Кримського ханства. До нього приєдналися козацькі полки гетьмана Івана Самойловича. Однак величезне військо, не дійшовши й до Перекопа, повернулося. Як пише історик Олександр Оглоблин, причини раптового відступу  Василя Ґоліцина незрозумілі. Загальну думку про те, що це було спричинене відсутністю паші для коней (татари випалили траву в степу), спростовують очевидці. Ймовірно, причиною було небажання гетьмана Івана Самойловича підкоряти Крим, який після укладення Вічного миру з Річчю Посполитою залишався єдиною противагою Москві. У такий спосіб Голіцин мав нагоду "звалити власну невдачу" походу на українського гетьмана. До того ж гетьман України Іван Самойлович мав достатньо недоброзичливців серед козацької старшини, насамперед через плани передати гетьманську владу своєму синові Якову.

 

І 17 липня "старшина подала донос на гетьмана, обвинувачуючи його в самовладстві, різних урядових зловживаннях, а головне, в таємних зносинах із кримським ханом й у військовій зраді," -- пише Оглоблин. Старшина просила усунути Івана Самойловича від гетьманства. І Василь Ґоліцин негайно повідомив про це до Москви. До речі, підпису Івана Мазепи у доносі старшини немає. 1 серпня, коли військо дійшло до річки Коломак, московський гонець привіз добро з Москви, і Івана Самойловича було позбавлено гетьманства та заарештовано разом із сином Яковом і деякими його прибічниками.

 

Наступного року Московські правителі  заслали їх до Сибіру. Кандидатами на посаду нового гетьмана були генеральний обозний Василь Дунін-Борковський, полтавський полковник Прокіп Левенець та Іван Мазепа, який найбільше влаштовував тоді старшину, тодішніх правителів Московського царства і Василя Ґоліцина. Тож  4 серпня 1687 року Івана Мазепу обрали гетьманом України на козацькій раді у присутності двох тисяч козаків. Щоб все було гладко, виборців оточили шість рядів московських вояків. Після обрання гетьманом України Іван Мазепа змушений був підписати так звані "Коломацькі статті", які ще більше обмежували автономію Української держави.  На час обрання гетьманом Мазепі було 48 років.

 

Він мріяв перетворити Україну на європейську державу, створити власну аристократію та середній клас і за сприятливих обставинах домогтися цілковитої державної незалежності України від підступного Московського царства. Іван Мазепа був створений для творчої праці, науки та високих поривань, однак доля підготувала йому тяжкі випробування. А ім'я його стало символом боротьби за державну і національну незалежність України та української нації , яку московські поневолювачі називали "зрадою".

 

Іван Ґор

Архімандрит Віктор Бедь відслужив Літію за видатним українським гетьманом Іваном Сірком до 335-х роковин з дня його смерті

Sirko2 серпня архімандрит Віктор Бедь, адміністратор Карпатської єпархії Української Автокефальної Православної Церкви, настоятель академічного храму апостола українського Андрія Первозваного в м. Ужгороді відслужив ранкову заупокійну літію за видатним українським військовим та політичним діячем, кошовим отаманом Війська Запорозького Низового Іваном Дмитровичем Сірком (1605 (1610) – 01 (11). 08.1680) з нагоди 335-х роковин з дня його смерті, пам’ять про якого щорічно вшановується в Україні 1 – 2 серпня.

 

У молитві до Господа Бога отець Віктор просив прощення усіх земних провин, допущенних з власної волі чи під примусом небіжчиком, дарування його душі вічного спочинку та життя у піднебесі.

 

Прес-служба Карпатської єпархії УАПЦ

 

Біографічна довідка:
Іван Дмитрович Сірко(1605(1610)— 01 (11).08. 1680)—подільськийшляхтич,козацькийватажок, кальницький полковник, легендарнийкошовий отаманЗапорозької Січій усього Війська ЗапорозькогоНизового. Здобув перемогу в 65 боях.Герой багатьох українських пісень і казок.

 

Іван Дмитрович Сірко – славний кошовий отаман Війська Запорозького Низового

Іван Сірко є однією з найбільш легендарних і улюблених історичних постатей козацької епохи, чи не найяскравішою особистістю по смерті Богдана Хмельницького. Про це, зокрема, свідчить велика кількість переказів, історичних дум і пісень, що виникали вже за життя отамана і збереглися дотепер – зокрема, сюжет про лист запорожців до турецького султана, ініціатором написання якого нібито був Іван Сірко, про праву руку отамана, яка несла перемогу вже після його смерті тим, хто володів нею, і загалом про те, що Іван Сірко був найзнаменитішим і наймогутнішим козаком-характерником.

 

На жаль, про його життя і діяльність, так само як про багатьох інших видатних українців 16 – 17 ст., нам відомо мало. Вважається, що народився він між 1605 і 1610 роками. Місцем народження Івана Сірка до недавніх пір вважалася слобода Мерефа на Харківщині. Однак більш прийнятною видається сучасна версія про його народження на Вінничині [до речі, за однією з версій саме вихідці з Мурафи (тепер Шаргородського району Вінницької області) й заснували слободу на Харківщині]. Дослідники також схильні вважати, що Іван Сірко народився у дрібній православній шляхетській, а не козацькій сім’ї. Є згадки під 1646 р., що він як старшина загону запорожців, найнятого урядом французького короля Людовіка XIV, брав участь у здобутті фортеці Дюнкерк на півночі Франції. Учасник Національно-визвольної війни українського народу середини 17 ст. під проводом Богдана Хмельницького. У 1658–1660 рр. – полковник вінницький (кальницький). За гетьманування Івана Виговського діяльність Івана Сірка, на жаль, більше перешкоджала утвердженню незалежної Української держави. Тоді він перейшов на бік гетьмана Юрія Хмельницького, але після укладення 1660 р. Слободищенського трактату виступив проти нього. Після цього з’явився на Запорозькій Січі, 1663 р. став кошовим отаманом, до кінця життя не раз обирався на цю посаду (за різними підрахунками від 8 до 20 разів). Очолював боротьбу проти Кримського ханату й Туреччини, організував кілька успішних походів.

 

Десь у 1660-х рр. Іван Сірко заснував на Слобожанщині поблизу Мерефи хутір Сірківку (Сєрківку) – згодом цей хутір перейшов у спадок його доньці й за йменням її чоловіка – Івана Артемова, дістав назву Артемівка (з 1928 р. – складова частина Мерефи). Іван Сірко певний час був харківським полковником (ймовірно з 1664 або 1665 року), жив з родиною на своєму хуторі та в Мерефі. Коли 1668 р. на Лівобережній Україні вибухнуло повстання, організоване гетьманом Іваном Брюховецьким, який слав зазивні універсали і на Слобожанщину (цю сторінку нашої історії мало вивчено), Іван Сірко очолив тут виступ; до нього приєдналися мешканці й старшина Цареборисова, Маяцька, Змієва, Мерефи й Валок: воєвод у цих містах повбивали, укріплення зруйнували, але здобути Харків повстанцям не вдалося. Іван Сірко рушив на чолі війська до Дніпра, здобув перемоги над московським військом поблизу Охтирки й Полтави. Після скинення Івана Брюховецького з гетьманського уряду Іван Сірко підтримав гетьмана Петра Дорошенка, хоч невдовзі їхній союз розпався. З 1669 р. – знову на Запорожжі. За зв’язки з керівником селянського повстання в Московському царстві Степаном Разіним 1672 р. Івана Сірка заарештовано й заслано в Тобольськ. Влітку 1673 р. через зростання турецько-татарської загрози його було звільнено; повернувшись на Січ, організував відсіч турецько-татарській агресії, зокрема в 1677 і 1678 роках.

Помер уславлений отаман 1 (11) серпня 1680 р. на хуторі Грушівка (тепер с. Іллінка Томаківського району Дніпропетровської обл.; похований поблизу с. Каплунівки, тепер Нікопольського району тієї самої області).

* * *

В ЦДІАК України у ф. 1792, Чугуївська приказна ізба, зберігається група документів, що стосуються життя і діяльності Івана Сірка на Харківщині; це відписки російських урядовців з повідомленнями про події у цьому регіоні. Найбільший інтерес становлять документи щодо участі Івана Сірка і його однодумців у повстанні 1668 р. Саме деякі з цих документів представлено на виставці.

 

Л. А. Сухих, провідний співробітник відділу давніх актів Центрального державного історичного архіву України

 

В храмі УАПЦ в Ужгороді відбулось вінчання головного редактора газети «Срібна Земля» Анатолія Костюха та його дружини Юлії

DSC 13141 серпня, у день знайдення мощей преподобного Серафима Саровського, чудотворця, в академічному храмі на честь апостола українського Андрія Первозваного в Ужгороді архімандрит Віктор Бедь, керуючий Карпатською єпархією Української Автокефальної Православної Церкви, настоятель храму у співслужінні архімандрита Діодора Муратова та протоієрея Олександра Смоліна звершив чин заручин та вінчання над молодим подружжям Анатолієм та Юлією Костюх.

 

Чин вінчання було відправлено українською мовою у супроводі читців та церковного співу академічного хору Української богословської академії  на чолі із регентом читцем Юрієм Ропоничем.

 

На таїнстві вінчання були присутні: батьки, рідні, близькі, колеги по роботі наречених та гості.

 

Відтак у вітальному слові-проповіді до молодят отець Віктор наголосив на величі таїнства шлюбу, дав священицькі настанови та, привітавши молодят, подарував їм святі образи Спасителя Нашого Ісуса Христа, Пресвятої Богородиці та Святої Трійці.

 

Після співу многоліття молодятам архімандрит Віктор також урочисто вручив Анатолію та Юлії Костюх церковне свідоцтво про вінчання.

 

Прес-служба УБА - КаУ

 

View the embedded image gallery online at:
http://sz.uz.ua/religiya.html?start=1150#sigFreeId29885f08b2

Архімандрит Віктор Бедь, керуючий адміністратор Карпатської єпархії УАПЦ, відслужив Літію за Лесею Українкою

Lesia Ukrainka1 серпня архімандрит Віктор Бедь, керуючий адміністратор Карпатської єпархії Української Автокефальної Православної Церкви, настоятель академічного храму апостола українського Андрія Первозваного в м. Ужгороді, відслужив заупокійну Літію за видатною українською письменницею, поетесою, громадським і культурним діячем Ларисою Петрівною Косач-Квіткою, за літературним псевдонімом – Лесею Українкою (13. (25).02.1871 – 19.07. (01.08).1913) до 102-х роковин з дня її смерті.

 

У молитві до Господа Бога отець Віктор просив прощення всіх земних провин, допущенних з власної волі чи під примусом спочилої, дарування її душі вічного спочинку та життя у піднебессі.

 

Біографічна довідка:
Леся Українка(справжнє ім'я:Лариса Петрівна Косач-Квітка; 13(25) лютого1871,Новоград-Волинський—19 липня(1 серпня)1913, Сурамі,Грузія) — українськаписьменниця, поетеса, перекладач, громадський та культурний діяч. Писала у жанрах поезії, лірики, епосу, драми, прози, публіцистики. Також працювала в ділянці фольклористики (220 народних мелодій записано з її голосу) і брала активну участь в українському національному русі.

 

Відома завдяки своїм збіркам поезій «На крилах пісень»(1893), «Думи і мрії» (1899), «Відгуки» (1902), поем «Давня казка»(1893), «Одно слово» (1903), драм «Бояриня»(1913), «Кассандра» (1903–1907), «В катакомбах» (1905), «Лісова пісня»(1911) та ін.

 

Прес-служба Карпатської єпархії УАПЦ

В Карпатській єпархії УАПЦ відслужили акафіст до преподобного Серафима Саровського, чудотворця

Serafym Sarovskyy1 серпня, у день знайдення мощей преподобного Серафима Саровського, чудотворця (1903), архімандрит Віктор Бедь, керуючий адміністратор Карпатської єпархії Української Автокефальної Православної Церкви, настоятель академічного храму апостола українського Андрія Первозваного в м. Ужгороді відслужив акафіст та прочитав молитву до преподобного.

 

У молитві до преподобного Серафима Саровського отець Віктор просив  молитовного заступництва у святого перед Всемилостивим і Вселюблячим Господом Богом за Україну, українську націю і українських воїнів, за дарування нашій Вітчизні миру та благополуччя, за припинення вогнища війни, кровопролиття та найшвидшу перемогу Українського війська над московсько-путінськими окупантами і терористами.

 

Прес-служба Карпатської єпархії УАПЦ

 

Життя преподобного Серафима Саровського (19.07.1759 –02.01.1833):
Преподобний Серафим Саровський, чудотворець, який до постригу носив ім'я Прохор, з'явився на світ 19 липня 1759 року, в благочестивій купецькій сім'ї з міста Курськ на етнічних українських землях.  Вже з дитинства його життя було відзначене знаменнями милості Божої. Ще в дитинстві він через необережність впав з дзвіниці храму, але залишився неушкодженим. Потім, будучи хлопчиком, він тяжко захворів, однак Богородиця у видінні обіцяла його матері, що він буде зцілений, і коли його приклали до Курської ікони Божої Матері «Знамення» він швидко одужав.

 

У сімнадцять років юнак остаточно вирішив залишити світ, і мати благословила його простим мідним хрестом, з яким він не розлучався до кінця життя. Два роки він трудився в Саровській Успенській пустелі, відомій суворістю виконання чернечого статуту і потім, 18 серпня 1786 року, прийняв постриг з ім'ям Серафим, що значить, «полум'яний». Майже відразу він був зведений в сан ієродиякона, а потім і ієромонаха.

 

Після цього преподобний взяв на себе подвиг пустельництва, зрубавши собі келію на річці Саровка. Відчуваючи спокуси від диявола, святий Серафим посилив свій подвиг і тисячу днів і ночей з піднятими руками молився на камені: «Боже, будь милостивий до мене, грішного». Тоді диявол, безсилий духовно повалити подвижника, напоумив розбійників напасти на нього і нанести йому сокирою смертельні рани. Але і після цього він був зцілений Божою Матір'ю, а спійманих розбійників беззлобно пробачив.

 

За одужання преподобний взяв на себе подвиг безмовності на три роки. За свої подвиги преподобний сподобився дарів прозорливості і чудотворення, і після тривалого затвору став приймати всіх, хто приходили до нього за порадою і розрадою. Свої настанови преподобний супроводжував зціленнями, пророцтвами і чудесами. Головний же дар, який він отримав за свою безмежну любов до Бога - це всеосяжна любов до ближніх. «Христос воскрес, радосте моя!» - З цими словами богоносний старець зустрічав кожного, хто до нього приходив.

 

Свої прості слова повчання преподобний Серафим засновував на Священному Писанні і творах святих отців. Особливо шанував Серафим Саровський святих поборників і ревнителів православ'я, і кожного, хто приходив, він закликав зберігати непохитну віру в Бога. Багатьох розкольників преподобний з любов'ю переконав залишити свої омани. 1833 року преподобний Серафим Саровський з миром відійшов до Господа і був знайдений вже бездиханним в колінопреклонній молитві перед іконою Богоматері «Розчулення», перед якою молився все своє життя. Але й після смерті на могилі преподобного відбувалося безліч чудес, які були дбайливо зібрані їх свідками, і 1903 року преподобного було зараховано до лику святих.

 

Знання того, що будь-які випробування приходять до нас від Бога, невпинний подвиг й незрозуміла, всеосяжна любов до кожної людини зробили преподобного великим подвижником. Сьогодні до мощів святого як і раніше нескінченним потоком стікаються віруючі люди, які за молитвами святого отримують допомогу від Бога.

 

1 серпня за новим стилем Православна Церква святкує знайдення нетлінних мощей преподобного Серафима Саровського, яке сталося 1903 року, через 70 років після його смерті. 15 січня ми відзначаємо кончину преподобного Серафима Саровського. Цього ж дня, 1991 року — уже після радянської епохи — чудесним чином знову було знайдено мощі преподобного Серафима Саровського.

 

За матеріалами ЗМІ

З дискусії навколо УАПЦ та УПЦ КП на ФБ

BMM bileFilaret

 

Днями ректор Карпатського університету імені Августина Волошина та Української богословської академії, керуючий адміністратор Карпатської єпархії УАПЦ архімандрит Віктор Бедь, у соціальній мережі Facebook, виставив фотокопії рідкісних архівних документів з історії тернистого шляху щодо відродження діяльності Української Автокефальної Православної Церкви в 1990 – 1993 рр., які засвідчують той факт, як посткомуністична влада на чолі із президентом Леонідом Кравчуком (колишнім другим секретарем ЦК КПУ-КПРС та багаторічним працівником ідеологічного підрозділу КПРС в Україні з 1960 по 1991 рр.) протидіяла, розколювала та намагалась знищити відродження істинно Української Церкви в Україні – УАПЦ, початки якої відносяться до часів відродження Української державності та становлення Української Народної Республіки в 1917 – 1921 рр. Саме ці події в історії України, на думку архімандрита Віктора Бедь, не дозволили у найкоротший час Українській Автокефальній Православній Церкві на початку 90-х років минулого століття цілком у канонічний спосіб долучитись до лона Вселенського патріархату, а згодом здобути і повну автокефалію для Української Церкви.

 

P MstyslavВ даних документах викладено позицію та протест Святішого Патріарха Мстислава Скрипника (1898 – 1993), Предстоятеля Української Автокефальної Православної Церкви (1990 – 1993) та Предстоятеля Української Автокефальної Православної Церкви в США і Діаспорі у складі Вселенського патріархату (1969/1971 – 1993) щодо неправдивого, з порушенням церковних канонів, та незаконного зняття з державної реєстрації Статуту УАПЦ на користь новоствореної 25 – 26 червня 1992 УПЦ КП. Також наведено текст офіційного протесту Генерального прокурора України Віктора Івановича Шишкіна від 20 серпня 1993 року з даного питання.

 

Виставленні документи викликали жваве обговорення щодо правдивої історії відновлення та становлення Української Автокефальної Православної Церкви в Україні в період з 1989 по 1993 роки та наділі, а також щодо останніх подій з пошуку діалогу між УАПЦ та УПЦ КП на предмет подолання розділення та утвердження єдиної помісної Української Церкви.

 

View the embedded image gallery online at:
http://sz.uz.ua/religiya.html?start=1150#sigFreeId5707fef24e

 

Пропонуємо до уваги наших читачів коротку дискусію у соціальній мережі Facebook, щодо оприлюднення даних історичних документів та послідуючих подій з вище зазначених питань.

 

Oleksandr Lytvynenko
Почалося....

 

Anastasij Danylevskij
Даже,если патриарх Мстислав был с чем либо не согласен,: где запреты в служении архиереев УАПЦ после объеденения? Чем с годами стала УПЦ-КП? Кравчук,как президент проявлял заботу о своей стране, патриарх Филарет перед страной,перед людьми,а не перед Кравчуком,проявил себя только с лучшей стороны.

 

Сергій Ткачук
Беззаконня в Церкві неприпустимо! Як можна без Глави Церкви, без Помісного Собору щьось робити з Церквою? Я неуявляю, щоб частина епископату, духовенства та мирян УПЦ КП чоловік так 36-ть (як це було 25 червня 1992 року на Пушкінській,36) без Святішого Філарета і навіть без його відома провели зібрання і прийнями рішення про ОБ"ЄДНАННЯ для прикладу з Істинно-Православною Церквою Владики Рафаїла Мотовілова і обрали Главою Об"єднаної Церкви Патріарха Філарета, а Владику Рафаїла – Заступником Патріарха? Як Вам таке? Бред? Чи нормально?

 

Anastasij Danylevskij
О. Сергий, ну так Вы скажите мне, отправил патриарх Мстислав владыку Романюка,Масендича,кто там от имени УАПЦ подписывался-в запрет? Или пожурил? Что было? Почему ломают копья на эту тему сейчас? Как понимать слова покойного патриарха Мстислава отом,что он с кем угодно объеденится,только не с Филаретом? Это на какие уши можно натянуть? Логика Ваших рассуждений правильная и с этим нет смысла спорить. Харьковский ''собор''тоже не канонично судил митрополита-предстоятеля. Но какую перспективу в Украине собиралась развивать УАПЦ без всех остальных?

 

Сергій Ткачук
Відправив і за "Єднання" без благословіння і за звершену над ними пересвяту frown emoticon! Над архієреями Антонієм (Масендичем) 9 вересня 1992 р. та Вл.Володимиром (Романюком) була звершена повторна епископська хіротонія при якій поминався не Патріарх Мстислав, а Патріарх Московський Алексій!

 

Anastasij Danylevskij
А кто же тогда был предстоятелем УАПЦ до патриарха Димитрия?

 

Сергій Ткачук
Патріарх Мстислав !
Харьківське зібрання - "собор" без Владики Філарета і його доброї волі на це у 1992 році було законним ? Чи беззаконним зборіщем ? А зібрання у Києві на Пушкінській - 25 червня того ж року без Патріарха Мстислава і його доброї волі на це було законним чи беззаконним зборіщем ? Висновки робіть самі, як є совість, честь, правда та логіка...

 

Віктор Бедь
Патріарх Мстислав Скрипник гідно витримав перший удар, завданий відновленній в 1989 – 1990 рр. УАПЦ посткомуністичною (за внутрішнім змістом і надалі комуністичною та промосковською) владою в 1992 р. на чолі із президентом-комуністом Леонідом Кравчуком (колишнім головним ідеологом Комуністичної партії в Україні, другим секретарем ЦК КПУ-КПРС). Він відмовився визнати легітимність так званого «об’єднавчого собору» 25-26 червня 1992 р., а дізнавшись про перехід до УПЦ КП митрополита Антонія (Масендича) і архиєпископа Володимира (Романюка), та прийняття ними пересвяти від митрополита (на той час) Філарета Денисенка 17 жовтня 1992 р. оголосив про виведення їх поза штат («скреслення з клиру») УАПЦ.

 

Сергій Ткачук
В ютубі є відео ГАНЕБНИХ пересвят при яких поминався не Патріарх Мстислав, а Патріарх Московський Алексій!

Як учасник тих подій свідчу: так і було! Гірко, сумно, прикро…

 

Anastasij Danylevskij
Спасибо за пояснения. Многое для меня открытие и я с интересом поищу точку зрения патриарха Филарета на эти события. Ну как то же еще умудрялись поминать патр иарха Мстислава? И в США и в Украине? Я не думаю,что стоит так сильно переживать за бывшие должности Кравчука. Как показала история-это был не самый плохой вариант,не идеальный,но и не провальный. Я благодарен ему за то,что он поддержал не справедливо оклеветанного митрополита Филарета. Это были очень непростые годы,но время показало,что патриарх Филарет последовательный иерарх и патриот.

 

Сергій Ткачук
Боже помагай Вам пізнати Правду і відповідно і Істину!

 

Віктор Бедь
Відроджена в 1989-1990 рр. УАПЦ, яку очолив канонічно висвячений і визнаний Вселенським патріархом глава УАПЦ в США та Діаспорі патріарх Мстислав Скрипник поетапно і неминуче рухалась до входження в лоно Вселенського патріархату, а відтак до здобуття повної автокефалії... Тоді в Україні були би дві канонічні Церкви – РПЦ (МП), у формі своєї філії УПЦ МП, та УАПЦ. Зрозуміло що надалі РПЦ (МП), у формі своєї філії УПЦ МП, у найкоротший час втратила би переважну кількість своїх приходів, через перехід українських православних до визнаної УАПЦ... Але цей шлях уміло було перекрито і визнання Української Церкви (УАПЦ) заморожено по сьогоднішній день... Такий результат було досягнуто дуже уміло та професійно... Здогадайтесь за допомогою яких сил і в чиїх інтересах, зважаючи на останні події у відносинах між Московією (Російською Федерацією) та Україною... А сьогодні на додаток, хтось уміло затіяв нову перебранку між УАПЦ та УПЦ КП, мотивуючи її високими цілями досягнути об'єднання... При цьому декларуючи намір до об'єднання, окремі представники УПЦ КП чомусь вивляють відкриту, агресивну та наполегливу зневагу до УАПЦ... Чи не дивний вияв бажання до об'єднання з тими, до кого ініціатори об'єднання привселюдно виявляють відкриту зневагу...
Це гіркі висновки і правда, але правда...

 

Стосовно травлі патріарха УПЦ КП Філарета Денисенка з боку Московії та РПЦ (МП), то зрозуміло що таке шельмування свого колишнього архієрея було виключно політичним, не справедливим та не відповідало і не відповідає канонічному праву Вселенської Церкви Христової.

 

Сергій Ткачук
Якщо Люди... розділені Церкви щиро прагнуть Єднання то не обливають учасників процесу Єднання в процесі Єднання – брудом! А бруду при цій спробі Єднання у 2015 році було найбільше в порівнянні з усіма попередніми роками! Значить ця спроба було найблищою до Єднання тому її і було так брутально зірвано!

 

Микола Бідзіля
Категорично слід відновити перемовини про Єднання! Таке Єднання – єдиний шлях утримати Україну як Державу! Забудьте про власні амбіції, пригальмуйте свою гординю і безпринципну "принциповість"...

 

Віктор Бедь
Шановний пане Миколаю, дорогий наш земляче-закарпатець, підписують під кожним Вашим словом, поділяю таку ж саму думку і закликаю всіх в УАПЦ та УПЦ КП продовжити братерський діалог у пошуку шляху до порозуміння і об'єднання в лоні єдиної помісної Української Церкви!
Вірю, що так воно і буде, і Господь Бог допоможе нам у цьому! Бо цього хоче від нас і Бог, і Україна, і український народ!

 

Кожний бажаючий може приєднатися до обговорення

Блаженнійший Митрополит Макарій: «Не робіть піару на патріотизмі…»

csm vlad 1 b8f0080aef 1Журналісти Першого Козацького взяли ексклюзивне інтерв’ю у новообраного Предстоятеля Української Автокефальної Православної Церкви (УАПЦ) Блаженнійшого Митрополита Макарія (Малетича).

 

Майже з самого моменту обрання Митрополита Макарія вищим ієрархом УАПЦ 4 червня 2015 року новому Предстоятелю довелося вирішувати складні питання, що стосувалися не тільки УАПЦ, але долі Православ’я в Україні в цілому та можливості досягнення суспільного миру.

 

9 липня в Києві між УПЦ КП та УАПЦ пройшли переговори що до умов об’єднання в єдину релігійну структуру. Можливий союз невизнаних церков вітається частиною громадян України, як передумова для створення «єдиної православної помісної Церкви». Проте переговори не були успішними, і вже в вечорі 9-го прес-центр УПЦ КП виступив з заявою, в котрій звинувачував УАПЦ в недотриманні домовленостей та зриві переговорів. Автокефальна церква в свою чергу зауважила, що «УПЦ КП не погодилося з жодною пропозицією, висунутою архієрейським Собором та Патріаршою радою УАПЦ, і тим самим завела у безвихідь діалог».

Згодом з боку спікерів КП, зокрема Євстратія Зорі, залунали звинувачення в тому, що невдача переговорів була обумовлена підкупом керівництва УАПЦ «промосковськими силами». Ми спробували дізнатися позицію Митрополита Макарія що до подій довкола об’єднання. Також розмова не оминула ситуацію на Сході країни, що Владика відмовляється називати інакше ніж війною. Говорили про захоплення церков та шляхи релігійного порозуміння, про піар та справжнє служіння.
  

Минув вже місяць з того часу, як Вас обрали предстоятелем. Скажіть будь ласка, якими були Ваші найперші дії, рішення та візити?

Мій перший візит був до війська. На третій день після мого обрання я не поїхав до церкви чи на престольне свято, чи з іншим візитом. Я ще до того часу тричі відвідував українське військо на східній Україні. Вони кажуть, АТО. Я не можу сказати, що це АТО. Це дійсно війна.

 

Яка?

України із повстанцями. Може, я не прав, але АТО – це коли десь там якийсь конфлікт вийшов. А якщо тисячі людей загинули…  

 

Можна питання? Ви хочете сказати, що це війна з повстанцями. Повстанцями-українцями?

Ні, не з українцями. З росіянами. Може, там і українці є. Я не знаю. Я перший раз об’їхав блокпости з гуманітаркою, другий раз об’їхав всі блокпости, сам розвіз гуманітарну допомогу, спілкувався, зустрічав там, на блокпостах, різних людей з усієї України. Так що речі треба називати своїми іменами. Бо я бачив. Бачив розруху. Так держава встановила, що це АТО, а я думаю, що це війна.

 

Скажіть будь ласка, чи є якийсь шлях до порозуміння із повстанцями? Який є шлях до примирення і в українському суспільстві, і з ворогуючою стороною також?

Я думаю, все може бути, бо милосердний Господь сказав, в людини неможливо – в Бога все можливо. Примирення... Повинно йти до примирення. Одна сторона і друга (мають) примирятися. І ми молимося за примирення, щоб на Україні припинилися протистояння, вбивства, тому що це не вигідно українському народові і тим матерям, чиї сини гинуть по обидві сторони бойових дій.

 

Ви щойно розказали, що вже не вперше були на Сході в зоні бойових дій, але українське суспільство дуже мало про це знає. Про те, коли там бувають представники Київського Патріархату, особисто Філарет, коли нагороджує когось, про це знають всі, це показують на центральних каналах. Скажіть будь ласка, як Ви ставитесь до такої ситуації, коли деякі церковні ієрархи багато часу починають приділяти політиці та своїй участі у розмовах щодо війни, у військових справах?

Мене зараз звинувачують в тому, що я працюю на Москву, що УАПЦ зірвала об’єднання. Не зривала. І ті вояки, з якими я зустрічався, ті люди знають, що я не їздив, щоб собі рекламу робити, а просто їздив, щоб поспілкуватися, будучи в Щасті чи в Пісках, чи в інших місцях. Тому я з камерами не їздив, а завантажив дві великі фури. Перший раз 50 тон продуктів, одягу. Потім на другий раз пошив та відвіз 700 бурок, теплий одяг. На кожному блокпості, який я відвідав, зробив фотографії, вони є в єпархії. Для історії. (посміхається)

 

Але не для показу?

Так.

 

9 липня в Михайлівському Соборі відбулося спільне засідання діалогової групи УПЦ КП та УАПЦ з питань об’єднання церков. І ось, за його результатами прес-центр УПЦ КП звинуватив Вашу сторону у відкиданні домовленостей та зриві процесу об’єднання. А потім через деякий час навіть залунали такі досить неприємні заяви, як Ви вже сказали, що нібито Вас підкупили промосковські сили чи навіть безпосередньо росіяни. Не могли б Ви прокоментувати більш детально ці події та висловити власну точку зору щодо цього?

Ви знаєте, мені прикро. Боляче, що єпископ носить панагію, людей і священників научає правді, а сам правду не каже.

 

Кого саме Ви маєте на увазі?

Євстратія. Деякі канали брали в мене інтерв’ю, а потім те інтерв’ю не показали. Або, як на «1+1», все переробили, і потім це інтерв’ю вийшло. Але як би люди не чинили, Господь сказав «Я є правда життя, і хто йде за Мною, в тій правді буде перебувати». І 9 липня, коли відбулися вже переговори в Михайлівському після попередніх домовленостей, чому ви звинувачуєте нас в тому, що ми зірвали? Вся комісія УПЦ КП встала і вийшла, з посмішкою.

 

Чому?

Тому що не погодилися на ті умови, що ми поставили.

 

Розкажіть детальніше, що за умови?

Ось вони. Ми зразу поставили умову, щоб об’єднати назву. Є у мене документи, де я як предстоятель заохочую, щоб всі єпархії, благочинні, диякони, священики брали участь в обговоренні умов, які ми приймаємо на архієрейському соборі, патріаршій раді. В мене є підписані документи. І ми не багато вимагали. Вимагали те, щоб об’єднати назву. Ми віддаємо все керівництво! Я говорив, що буду за патріарха Філарета голосувати, буду закликати інших, які мене зрозуміють та підтримають, голосувати за нього! Але якщо Київський Патріархат буде брати все керівництво об’єднуючої церкви, то можна по-людськи піти назустріч нам? Просто по-людськи? Я думаю, що можна. Тим більше, що ми багато не вимагали. Лише об’єднати назву.

 

Яку назву ви пропонували?

Українська Автокефальна Православна Церква (Київський Патріархат) або, навпаки, Київський Патріархат Український Автокефальної Православної Церкви, тимчасово. Потім нехай це міняють, щоб поки людей назва об’єднала. І це відкинули. На «1+1» Патріарх Філарет сказав, що це неможливо, бо Київський Патріархат вже автокефальний. Може, він так думає, а священики, які з 1989 року в УАПЦ, по-іншому думають. І я в тому числі по-іншому думаю. Я із сім’ї священика. А мене звинувачують, що я промосковський, що я беру мільйони в якогось олігарха? Нісенітниця. Я з 89 року у числі семи перших вийшов з Православної Церкви МП, а дехто до 1992 перебував в МП і далі хотів там бути. То мене звинувачують, що я промосковський і гроші беру… Пусте.

 

От ви згадували, що я їздив в зону бойових дій. Так, і не для реклами. Я не поїхав одразу після Собору до єпархії чи на виїзд. Деякі мої друзі, які мають бізнес, привезли кошти, щоб помогти провести Собор, бо держава дещо пропонувала. А я сказав ні. В такій ситуації я зараз і не брав би.

 

Держава пропонувала що?

Деяку непотрібну допомогу. Ми зібрали кошти з парафій, а ті гроші, що привезли друзі, я на четвертий день сів, поїхав до війська, відвідав три лікарні і роздав.

 

Повернемось до переговорів. Коли ми почули, що відкинули об’єднуючу назву, ми запропонували другу. Давайте відкинемо одну назву і другу, а візьмемо третю, нейтральну – Українська Православна Церква. Яка була б помісна. Цю назву має Церква, яку очолює Онуфрій, але влада, юристи най попрацюють над тим. Якщо не можна об’єднати дві, давайте третю. Вони погодилися на це, але запропонували, щоб до цієї назви додати ще дві, щоб юридично це було як УАПЦ, КП і УПЦ. То виникає питання: навіщо тоді об’єднання робити? Я думаю, що об’єднуюча церква має носити одну назву. Так ні я, ні єпископи не дізналися, для чого зберігати три назви, брати третю і зберігати дві.

 

Замість двох – три.

 

Так, брати третю назву та зберігати дві юридично. Вони що, хаос хтять створити? Я на це не пішов і не піду. Якщо йдеться про майно чи нерухомість, то в УАПЦ немає нерухомості. Бачите, як ми тут…

Так, скромно…

 

А хоч би й була нерухомість, то ідея України мені була б вище нерухомості.

 

Поступилися би без проблем?

Я б її роздав. Аби вона не стала вищою за амбіції та бажання народу мати об’єднуючу церкву.

Ваша Церква пережила багато гонінь в двадцятому сторіччі, вона має давню традицію боротьби за своє право існувати такою, якою вона є. Переживши всі ці гоніння та політичні утиски, як Ви ставитесь до ситуації, котра спостерігається зараз, коли певні церковні ієрархи намагаються користуватися політичною кон’юнктурою, аби посилити свою владу?

 

Переживемо. Пережила УАПЦ, коли президентом був Кравчук, коли з 1992 по 1995  ми не мали реєстрації. І це переживемо, я впевнений. Знаєте, ми скромні люди, духовенство. Ми не йдемо і піару не робимо, як інші: самі винуваті, а когось звинувачують. Я думаю, що це, що я вам кажу, буде передано в ефір. Коли кореспондент «1+1» завів мене перед Михайлівським Собором і хотів перед Пасхою взяти інтерв’ю, я йому сказав «схаменися». А ще один кореспондент, той самий, що був на відкритті російської церкви в Криму, завів мене під загорожу на вулиці, а потім половину інтерв’ю повирізав. Як би людина через вигоду чи ще через якусь причину не викривляла факти, правда все одно буде. Їхав я сюди на Київ, заїхав в Рівне, дзвонять мені священики, що треба йти на телебачення, треба щось робити. Знаєте, я не така людина, я будівничий. Я людина, яка хоче щось зробити, щось лишити після себе на землі, не прожити даремно. Ну як, Євстратій буде говорити одне, критикувати УАПЦ, а я зараз вийду буду критикувати Київський Патріархат?! Що люди подумають? Глузд втратили зовсім! Розберуться люди. Але ми виживемо. Все буде гаразд. Я би хотів, щоб Собор не був таким аж… таким адміністративним, а проводився з Божим благословенням, з порадою, з бажанням почути іншого і врахувати його думку – хай він навіть буде слабшим! Ми не вийшли з переговорів: нам запропонувала двосторонні переговори Православна Церква Московського Патріархату, але ми прийняли рішення, що якщо не погодяться на двосторонні, ми не підемо назустріч. Бо нас  звинувачують зараз, а потім ще скажуть, що УАПЦ промосковська. Ми прийняли рішення, що, якщо погодяться на трьох форматний діалог – прошу. Але ми не будемо припиняти переговори ніколи, будемо продовжувати їх вести, і якщо будемо впевнені, старатися, прагнути того, не робити якогось піару, когось звинувачувати, а помаленьку йти, в чомусь уступати, молитися за тих, в кого гордість треба подолати, аби до них прийшло смирення, то на Україні, думаю, ще за мого життя, не знаю, чи помісна буде, але об’єднання пройде. Все можливе буду робити й неможливе.

 

А чи можлива поява об’єднаної української православної церкви без діалогу з УПЦ МП?

Як то кажуть, це вже буде помісна церква. Дай Боже! Але я думаю, що без третьої вітки… Якщо три гілки об’єднаються, то дійсно буде помісна церква. Я не можу казати і не маю права так думати, що на Україні не може існувати Православна Церква Московського Патріархату. Не знаю, в яких межах, але вона повинна бути. Раз Римо-Католицька церква є на Україні, є інші Церкви, вона може і мусить бути. Є росіяни, їх не можна обмежувати в правах. І українців теж, якщо це їхній вибір. Наприклад, якщо вони ходять до костьолу, то що, якщо вони не поляки, їх не пускати до костьолу!? Ось, поїхав я на південь, там Римо-Католицька Церква дала кошти на костьоли, хоч там і мало поляків, але ходять українці – це їхній вибір. Має бути помісна церква, я за помісну церкву. І дай Боже, щоб це скоріше настало: це ствердить державність, на мою думку і думку людей. Якщо очолить церкву цю гарний українець, то, може, буде вгамовувати й чиновників, щоб вони не дозволяли собі те, що дозволяють. Не піддасться і не буде виконувати те, що говорить йому чиновник, а буде мати свою думку і завоює авторитет в українського народу.

 

В 2007 році, коли Ющенко йшов на парламентські вибори, то хотів організувати об’єднання. Владика Андрій відмовився йти, а я пішов на Пушкінську і мав там розмову. В чомусь патріарх Філарет погоджувався зі мною, в чомусь не погоджувався. Я людина відкрита. Мені пропонували і до цих пір пропонують, якщо відбудеться об’єднання церков, посаду – бути постійним членом Синоду. Я сказав ні. Тому що коли рядового єпископа чує предстоятель і патріарх, то можна бути, коли не чує – краще не бути. А тепер деякі політики кажуть – а хто такі УАПЦ? А інші політики кажуть, що немає вже УАПЦ, вже є об’єднання церков. Але УАПЦ має свою історію. У Львівській в 90-му році нараховувалось 436 парафій, в Івано-Франківській – 407, а в Рівненській області нараховувалось понад 300 парафій. Прикро, що одна особа розділила, а деякі особи, коли їм пропонували очолити церкву, не захотіли, а зараз кажуть, що про це не треба згадувати.

 

Ви зараз про які саме події говорите?

Про події 1992 року. А не було би поділу – не треба було б зараз що з’єднувати. Треба було думати владі, тодішньому президенту. Яким би не був Патріарх Мстислав, він був патріотом. Я казав на той час старшому єпископу Андрію: як це так, що єпископи не спромоглися знайти помешкання Патріарху! Коли він приїжджав з Америки в Україну, жив по готелям. Що, влада українська не могла організувати йому житло, для цього ж не треба було Пушкінську ділити! Могла знайти осідок. Якби б Патріарх Мстислав більше перебував на Україні, то зараз би не було отих звинувачень і розколу. Коли я приїжджав до Львову, то голова комітету дав мені запрошення на собор, дав мені книжку «Заповіт Мстислава» і сказав мені: «це Вам на пам'ять». Я йому відповів, що в мене є така, навіщо? А він мені говорить, що потрібно об’єднуватись. Я відповів, що є різниця: є об’єднання, а є приєднання. На що він сказав, що різниці він не бачить. Воля ваша. Я думаю, може більшість українців не роблять різницю між об’єднанням та приєднанням, але свідомі українці мають розмежування: що таке об’єднання, і що таке приєднання, що таке УАПЦ і що таке Київській Патріархат. Коли УАПЦ виникла, а коли виник КП. І як би державна машина не запускалася, вона своє відпрацює і заглухне і не буде мати енергії далі працювати. Тоді треба буде повернутися назад і зажити іншим, справжнім життям.

 

Як би ви могли оцінити сучасних ієрархів УПЦ КП Філарета та УПЦ МП Онуфрія. Щоб Ви могли сказати про них як про людей та ієрархів?

Не судіть і не судимі будете. Не можу я судити ієрархів, ми одного віку з Онуфрієм, але судити я їх не можу. Думаю, ким би ти не був, предстоятелем чи простою людиною, ти маєш залишатися людиною, українцем і такою людиною, яка б не гадала, що все її можливе, все під силу; працювати для народу, для Україні, для майбутнього вічного життя. А для цього треба триматися правди, долати свою гординю.

 

Я думаю, сьогодні патріотизм треба не тільки перед камерами засвідчувати, а показувати його насправді. Робити це потаємно. А Господь тоді воздасть явно. І пам’ятати про це кожного дня. І якщо так чинити, то буде приємно і самій людині, і всім, хто поруч.

 

Багато людей, що будуть дивитися це інтерв’ю, є прихожанами УПЦ МП. Зараз для них часи удвічі складніші, особливо тяжка ситуація в західних регіонах – Рівненській та Тернопільській областях, де відбуваються силові захоплення храмів, які знаходяться під юрисдикцією УПЦ МП. І віряни іноді у відчаї: сучасна влада не допомагає їм, не захищає їхні інтереси. А представники КП, іноді за підтримки Греко-Католицької церкви, викликають на допомогу організовані угрупування на зразок Правого Сектору, що створюють атмосферу страху в єпархіях. Що б Ви могли сказати їм як ієрарх УАПЦ, що б могли їм порадити?

Правий Сектор також виступає проти УАПЦ. Ми зверталися з заявою, приходили сюди, роздавали по Тернопільській єпархії агітацію «йдіть всі в Київській Патріархат». Ну то піар. Най мене заставить хтось, як мені дорога УАПЦ, будь я не предстоятель чи єпископ, а мирянин? Ну хто мене примусить? Ніхто ніколи. Мені та писулька – почитаю та й викину. До цього просто не треба допускати.

 

Тобто віряни УПЦ мають стояти на своєму?

Так. Кожна людина, і можу зараз звернутися до всіх українців, кожна людина визначає собі напрямок. А просто заганяти так, бо «ми Правий Сектор і повинні напрямок дати церквам», так не можна. Але захоплення… За свої 20 років я жодного храму не захопив і не буду того робити.

 

І не благословляєте?

Ні. Ось один примір. В нас колись було протистояння з греко-католиками в селі Липник Жовківський район, Львівської області. Моя автокефальна громада мала право власності на церкву. Я міг виїхати, зібрати молодиків, як декотрі церкви роблять, і свою справу зробити. Але я вмовляв будувати свою. Трудно було. Пару років знадобилося. Священик не дуже згоджувався, але, коли я з ними порозмовляв, він дав згоду. І що я роблю як єпископ? Що перше потрібно на будову? Вапно. Я купую «камаз» вапна за кошти єпархії і направляю. Як вапно приїхало до громади в село, ну його ж треба тепер погасити. Як вже викопали яму й погасили вапно, треба вже братися до будівлі (сміється).  

 

І так спокійно, без бійні, побудували таку гарну собі церкву Петра і Павла. Приємно. І приємно, коли я приїхав її освячувати, і став перед людьми подякувати, в сльози на очах виступили, що ми постарались, зробили це, і що там моя є доля, мій внесок. І зараз маємо примирення з греко-католицькою громадою, зараз вони там служать, хоча право власності наше. Нам тоді радили звертатися в Європейський Суд, я їх переконав: ви будуйте. А як відсудите ту церву, то будете оренду брати. Все. Компроміс треба робити.

 

Людяність проявляти. Тоді буде все гаразд: чи то в церкві, чи в сім’ї, чи в суспільстві. Якщо в сім’ї в чоловіка та жінки немає примирення, чим все закінчується? Розлученням. Їх і так повно по Україні, а Львівська область попереду усіх за кількістю розлучень. Але коли – і я свідомо переконаний в цьому – сім’я переборе це, і чоловік як голова сім’ї піде на уступки, матимемо добру, сильну, християнську родину. Я думаю, що так само з’явиться сильна об’єднуюча церква.          

 

Джерело: Перший козацький незалежний канал  

 

Вітання архімандрита Діодора Муратова, декана Ужгородсько-Мукачівського деканату Карпатської єпархії УАПЦ з Днем народження!

DSC 0053Сьогодні, 28 липня у день пам’яті рівноапостольного Великого князя київського Володимира, свій День народження святкує декан Ужгородсько-Мукачівського деканату (благочиння) Карпатської єпархії Української Автокефальної Православної Церкви,  завідуючий кафедрою практичного богослов’я та церковного мистецтва і видавничим відділом  Карпатського університету імені Августина Волошина та Української богословської академії, доктор богословських наук, доцент архімандрит Діодор Муратов.

 

З цієї нагоди ректорат, професорсько-викладацький склад, співробітники та студенти університету і академії, а також духовенство і вірні Карпатської єпархії Української Автокефальної Православної Церкви сердечно вітають іменинника з Днем народження!

 

Бажаємо Вам, дорогий наш отче, міцного здоров'я, земного щастя, сімейного благополуччя і Божого благословення на ниві богословської освіти та науки, священицького служіння Церкві Христовій на славу нашої Української Церкви, земної, Богом даної нам, Вітчизни України і нашого боголюбивого українського народу!

 

З повагою і любов'ю у Христі
архімандрит Віктор Бедь,
керуючий адміністратор Карпатської єпархії УАПЦ,
ректор Карпатського університету імені Августина Волошина
та Української богословської академії

us1

Популярні новини

17 березня, Преосвященнійший Віктор (Бедь), єпископ Мукачівський і Карпатський, керуючий Карпатською єпархією Української Автокефа...
18 березня, Преосвященніший Віктор (Бедь), єпископ Мукачівський і Карпатський, керуючий Карпатською єпархією Української Автокефал...
18 березня, Преосвященнійший Віктор (Бедь), єпископ Мукачівський і Карпатський, керуючий Карпатською єпархією Української Автокефа...
Усі новини...

Останні коментарі

Sape plugin info: Не заполнено поле - sape user в параметрах плагина.

Всі права застережено. "Срібна Земля 2014"

Про нас | Зворотній зв’язок | RSS