Чому художня література стає непотрібною

160226022020Як недавно стало відомо, Міністерство освіти і науки України оприлюднило проект Держстандарту середньої освіти, за яким «урізається» вивчення в школі предметів «українська література» і «зарубіжна література». Загалом художню літературу пропонується вивчати як «ілюстрації» до різних тем в системі предмету «українська мова». Що це означає для гуманітарної сфери України загалом? Про які ідейні тенденції свідчать такі принципи підходу до навчання в школі? На ці питання ми попросили відповісти літературознавця, керівника Науково-ідеологічного центру ім. Дмитра Донцова Олега Багана.

Проблема наступу на сферу культури і духовності, чим є, по-суті, спроба знищення предмету літератури в українській шкільній програмі, не нова. Просто в Україні це гостро, аналітично та широко не обговорювали, бо в нас катастрофічно бракує відповідних трибун, тобто інтелектуально відважних журналів, газет, інтернет-сайтів. Особисто мене цей агресивний випад проти української літератури, високої естетики, національної ідентичності цілком не здивував, а, навпаки, прозвучав як закономірність. Поясню чому. Паралельно із фахом літературознавця я ще від 1989 року постійно виступаю як публіцист, аналітик в темах політики і культурології. Вже від 1994 року я систематично публікував статті, в яких застерігав про загрози й руйнації наступу на Україну лібералістичної цивілізації Заходу. (Див. журнал «Українські проблеми», газети «Шлях перемоги», «Мета», мою книгу «Українська Понтида: Геополітичні виміри сучасної України», 2002 р., тощо). Ще тоді я пояснював, що протягом ХХ ст. на Заході сформувалася космополітична, матеріалістична, антихристиянська, охлократична, масовістська, раціоналістично-прагматична цивілізація, спрямована проти всього традиційного, духовного, національного, проти високої культури і мистецтва як вирішальних факторів формування нації і духовності. Зрозуміло, на мене як на «провінційного теоретика» ніхто не звертав уваги. Навіть десь підсміювалися як з «навіженого», «відсталого», «замороченого правими ідеями».

Про загрози приходу цієї цивілізації меркантилізму попереджали багато філософів, переважно консерваторів та ідеалістів, твори яких  в Україні майже не перекладають: Х.Доносо-Кортес, А.де Токвіль, Г.Лебон, В.Дильтай, В.Парето, В.Зомбарт, М.Баре (Баррес), Д.Мережковський, О.Шпенглер, Н.Бердяєв, К.Ясперс та ін. В Україні їхнім найбільшим ідейним послідовником був Дмитро Донцов. Після 1945 року майже всіх цих мислителів оголосили на Заході «провісниками фашизму», а їхні твори або заборонили, або маргіналізували в читацькому світі. Нагадаю, що на Заході більшість університетів перебувають під тотальним впливом і контролем ліво-лібералістичних інтелектуалів (недавно в «Українському тижні» про це відверто сказав американський професор Олександр Мотиль), і тому всі праві, консервативні ідеї цензуруються, про що в Україні не знають і уявляють собі Захід такою «безмежною зоною свободи думки».

Для конкретизації своєї тези наведу думку, може, наймудрішого українця ХХ ст., Євгена Маланюка, ще із 1958 року: «Перша світова війна сталася видимою границею. Це вона у своїй історичній безвихідності захитала віру в дух і духовність. І те, що перед тим було виплодом мізкових калькуляцій теоретиків ХІХ ст., раптом опанувало людські маси, війною потрясені, миром розшарпані, позбавлені тяглости культурної атмосфери і традиційного побуту. Війна захитала самим підгрунтям европейської культури і викривила лінію історії Европи. Тим була уможливлена поява причаєних сил руїни і розкладу. Почався бунт обездушеної матерії проти органічної єрархічности форм, що й становлять, властиво, зовнішній вираз душі речей» (стаття «Література і творчість»). І таких думок і цілих концепцій у Маланюка  –  багато, шкода тільки, що ніхто в нас їх не осмислює поважно…

Про що тут говорить наш великий поет? Саме після Першої світової війни на Заході вибухнули ліві матеріалістичні і неоліберальні технократичні й спекулятивістські ідеї про головний критерій поступу  –   продукцію матеріальних благ (не духовність і мораль, чи там культура й естетична вишуканість!), а головний засіб для ощасливлення людини  –   це безмежна свобода з одночасним руйнуванням обовязків традиції і духовної культури людства, які нібито є «путами для цієї безмежної свободи». Відтак перестали бути ідеалами у вихованні такі поняття, як шляхетність, героїчність, чистота, жертовність, щирість тощо. Відповідно до цього, почав плекатися міф про «вирішальну роль широких мас» в історії, в чому сходилися і «радикали» комуністи, і нібито «помірковані» неоліберали. Тому на виборах в таких державах охлократичної демократії, які розмножувалися після 1920 р. на Заході, голос мудреця-філософа був зрівняний із, наприклад, голосом злочинця, який сидить у тюрмі за грабування і садизм: всі рівні, мовляв, в нашому царстві свободи! Це, як то кажуть, за формою   –  «красіво», а по-суті   –  «іздєватєльство». Закономірно, що в такому суспільстві, де знищені принципи порядку, відповідальності, єрархії, панами ситуації стали капіталісти-олігархи, які дуже легко скуповували голоси виборців або маніпулювали думками соціуму за допомогою скупелних ЗМІ. І демократія виродилася в охлократію.

Щоб постійно примітивізувати суспільство, олігархія використовує псевдокультуру, певний сурогат культури

Паралельно, щоб постійно примітивізувати суспільство, олігархія використовує псевдокультуру, певний сурогат культури. Форми і стилістику такої псевдокультури їй після 1920 року почали щедро пропонувати європейський модернізм та авангардизм як його екстрема, цей «псевдомодернізм», за Є.Маланюком. Тому Маланюк в тій же ж статті називає творчість знакового «модерніста» І. Стравінського «безсилою музичною клоунадою», а творчість знакового авангардиста П.Пікасо  –   «нездарною рисунковою спекуляцією, почасти шантажем». Невдовзі авангард змінили масова культура і поп-музика й почалося тотальне отруєння й хаотизація душ і умів західного суспільства. Після такої «термообробки» примітивом людина в принципі не здатна сприймати високе мистецтво. Так була витворена ментальна основа в соціумі всієї західної цивілізації для агресивного наступу на все, що було колись її духовно-культурним фундаментом: на християнство,  національну ідентичність, дух героїки, високе мистецтво, ідеалістичну філософію, класичну й вишукану літературу. Матерія вбила дух.

Зрозуміло, на Заході збереглися свої «острови» високої культури і мистецтва, більші чи менші  –  залежно від конкретики кожної країни і нації. Але загалом там домінують лібералістичні критерії і принципи, які зараз переможно приходять в Україну. Є.Маланюк каже і про це, про свою зустріч із хаотизованою Європою 1920-х: «Це був Захід підмінований, напів зруйнований, напів   отруєний большевизмом, «Росією» і т. зв. Американізмом. Це вже був «бувший» Захід, псевдонім, що ним послуговуються політичні магіки сучасности. І користати з того «Заходу», або вчитися у нього   –   не було в чого».

Саморуйнація української культури нашого часу почалася від діяльності і творчості групи Бу-Ба-Бу (Андрухович, Ірванець, Неборак), з її гаслами: «Бурлеск, Балаган, Буфонада!», яка від кінця 1980-х рр. принесла клоунаду, «стьоб», «прикольчики» в літературу, нецензурну лексику, вульгарну тематику і знущальну проблематику. Її головні висміювальні, цинічні випади були спрямовані проти всього національного, класичного, високого в нашій культурі (згадаймо ці всі насмішки над патріотизмом, брутально-пародійні костюмовані виступи зі сцени, дикунську музику як супровід, тощо). На цьому вже виросло ціле покоління: на переконаності, що немає ніяких авторитетів, вищих цінностей, високої краси і духовної традиції. Відповідно, сформувалася література аестетична, без чуття краси й віртуозності словообразу, як суцільне ляпання про буденщину, як безідейне вегетування простака, вся ця «постмодерна» писанина  сотень винничуків, жаданів, іздриків, єшкілєвих, дерешів, які виливають на голови одурманених читачів тонни «спаму» безкультурності. Саме зараз це хаотизоване покоління, закономірно, проголосувало за політичний космополітизм і клоунаду В.Зеленського і його партії. Особливо яскраво це видно в консервативній Галичині, де якраз люди віком від 18 до 40 масово голосували за цей антиукраїнський проект, бо вони вже не розрізняють, де зло, а де добро, не усвідомлюють значення національної дії. (І це в Галичині, де інстинкт національного самозахисту, здавалося, є непорушним! А що говорити про інші регіони?). «Плоди» 1990-х років дозріли, так би мовити, «рєбята харашо парaботалі!». «Хам майбутнього», про якого пророкував Дмітрій Мережковський, прийшов, примітивна «масова людина», як застерігав Х.Ортеґа-і-Гасет (трактат «Бунт мас», 1930 р.), восторжествувала і нав’язала свої антисмаки суспільству!

Коли я про ці проблеми говорив у 1990-і роки публічно, часто виступаючи перед вчителями, з мене просто сміялися, бо люди не могли збагнути, яка є загроза в поширенні штукарсько-спекулятивної літератури постмодернізму. Тепер ось люди, виховані цією нігілістичною, космополітичною літературою постмодернізму, які створюють програми з літератури для МОН, легко пропонують цілком викинути зі школи класичну літературу як «заскладну» і замінити її «доступною», бо примітивною, постмодерністською літературою. Все логічно: спочатку з допомогою авангарду і маскультури руйнуємо в душі дитини елементарні перцепти сприйняття естетичного, а потім кажемо, що вона «об’єктивно», «в дусі часу» не хоче сприймати «вашу застарілу класичну літературу». Крапка.

Погляньмо, як ідуть процеси в Україні: наступ на все національне і естетичне, на гуманітарну сферу загалом триває послідовно і безнастанно. Це не залежить від тих чи інших міністрів освіти і культури, від жодних персоналій. Йде широкий, всеохопний процес «дегуманізації культури» (трохи перефразую Х. Ортегу-і-Гасета), який має підготувати людство до цілковитої технократичної цивілізації матеріалізму і раціоналізму. Щороку тисячі українців виїздять на Захід на запрошення різних лібералістичних фондів, центрів, шкіл, тощо, їм хтось платить стипендії, гранти, дає кошти на тривале проживання там, хтось проплачує різноманітні програми, за якими планується «перебудувати» українську систему освіти і культури в дусі того ж неолібералізму. Реально системою освіти і культури в Україні керують зовсім навіть не чиновники міністерств, а ось ці «грантоїди», яких чомусь підтримують поважні політики, які також в різний спосіб є узалежнені від Заходу. На кошти західних лібералістичних фондів вони й пропонують провести «реформи» і їм не можна відмовити, бо ж своїх грошей у нас традиційно «нема». Тепер, з приходом до влади «невизначеного» в усіх сенсах президента В.Зеленського і його «лібертаріанської» партії «Слуга народу», це лібералістичне середовище відчуло себе повним господарем ситуації, і тому так зухвало нав’язує країні вбивчу гуманітарну програму розвитку, цинічно викидаючи класику, хаотизуючи процес навчання, руйнуючи дитячі душі. Їхнім завданням є створення таких основ у школі, при яких невдовзі виросте нове покоління цілком зруйнованих в духовно-естетичному плані людей. Так коло замикається.

Зверніть увагу, що я послідовно використовую поняття «лібералістичний», а не «ліберальний». У цьому  –  сутність проблеми. Лібералізм класичний ХІХ ст. приніс великі ідеї: демократії, парламентаризму, свободи слова і друку, суверенності права, прав людини, тощо. Неолібералізм ХХ ст. спекулював лише на цьому, вибудовуючи в зручних умовах суцільної демократії масове суспільство меркантилізму й безідеальності, споживацтва і хаосу. І це треба усвідомлювати.

Олег Баган, директор Науково-ідеологічного центру ім. Д. Донцова

Джерело: vgolos.com.ua

Додати коментар


Захисний код
Оновити

us1

Популярні новини


Warning: filesize() [function.filesize]: stat failed for http://i1.ytimg.com/vi/iframe<span/hqdefault.jpg in /var/www/vh-6373/data/www/sz.uz.ua/modules/mod_junewsultra/img/phpthumb.class.php on line 3375
Закарпатська облдержадміністрація переходить на електронний документообіг. Це стосується передусім електронних звернень громадян.
У п’ятницю, 29 травня, керівництво Національної поліції України відсторонило від виконання обов’язків начальника ГУ НПЦ у Вінницьк...
Паралізовані закупівлі життєво важливих ліків і призначення голови Національної служби здоров'я України; епопея з костюмами для ме...
Усі новини...

Всі права застережено. "Срібна Земля 2014"

Про нас | Зворотній зв’язок | RSS