Володимир Чіпак: «Питання відновлення водних ресурсів Закарпаття повинне стати одним з пріоритетних напрямків розвитку краю»

987Закарпаття – це не просто одна з областей України, воно є її перлиною, неповторним за своєю красою і рекреаційними можливостями регіоном. Тому щороку у будь-яку пору року сюди з усіх куточків нашої держави та й з-за кордону стікаються сотні тисяч охочих помилуватись його краєвидами, відпочити та оздоровитись. Карпати без їх потічків, річок, озер були б не Карпатами, а просто голими скелями. Вода живить їх, напоює низинні родючі землі та населення. Та якщо до природи ставитись по - нехлюйськи, вода може нанести і значної шкоди, затоплюючи родючі поля, населені пункти, руйнуючи інфраструктурні об’єкти. Останнім часом водні ресурси області почали викликати певне занепокоєння, адже навіть неозброєним оком можна вгледіти, що з ними щось коїться не те. Саме тому ми вирішили запросити до розмови, аби почути відповідь на це запитання, до недавна начальника Басейнового  управління водних ресурсів річки Тиса ( у народі – облводгоспу) Володимира Петровича Чіпака.

— Пане Володимире, нещодавно прем’єр міністр України В. Гройсман на одній з нарад заявив, що ситуація з водними ресурсами України перебуває у критичному стані, а для їх відновлення необхідні мільярдні кошти, які уряд обов’язково віднайде. Ви три десятиліття працюєте в системі водного господарства області, яку тривалий час очолювали, то кому як не вам краще знати ситуацію з даного питання, що склалася. Що скажете з цього приводу?
– Я повністю підтримую позицію прем’єр міністра і мене радує те, що врешті-решт дана інформація до нього надійшла, бо в зазначеному питанні все залежить від виконавчої влади різних напрямків, маю на увазі галузеві міністерства, а також територіальних громад, місцевих рад. Такий стан не виник раптово, погіршення його відбувалось повільно упродовж багатьох років. До речі, я хочу позитивно оцінити і дії Президента держави, котрий декілька місяців тому на нараді з лісового господарства на Івано–Франківщині дав декілька доручень, які стосувалися водного господарства, зокрема щодо формування водного фонду, який, став третім після дорожного і лісового. Це, безумовно, позитив. Але одна справа сказати, а інша справа робити.
Щодо річок Закарпаття. Ми найбагатша область у питанні водних ресурсів. Так склалось, що в нашому регіоні, на відміну від степової зони, опадів буває більше середньостатистичної норми, через що трапляються повені. Якщо брати водозбір басейна верхньої Тиси, то більш ніж на п’ятдесят відсотків він покритий лісами, з точки зору природокористування це позитивно. Але область наша специфічна, адже дві третини її території – це гори, які самі по собі несуть загрозу у вигляді зсувів, селевих потоків, сходу лавин, і одна третина – плодючі рівнинні землі, саме які найбільше й потерпають від повеневих вод. Тому, на відміну від інших областей, в роботі нашого басейнового управління на першому місці – питання протипаводкового захисту. Часто можна почути, що паводки почастішали лише останнім часом, а раніше нас не топило. Це не зовсім так, бо топило нас завжди, це край, де люди споконвіків страждали від затоплень. Друге питання — використання рівнинних земель і їх захист від затоплень. Візьмемо хоча б старі назви, скажімо Чорний Мочар. Що це значить? А це – болото. Раніше одна третина області була болотистою, бо тут проходило розвантаження річок, а тому й перезволоження ґрунту. Необхідно було привести ці території до нормального стану, аби використовувати у сільськогосподарських цілях. Тому в нашій роботі сильний розвиток отримала меліорація. Ми створили меліоративні польдерні системи, які несуть декілька функцій : захист від повеней, відкачка надлишкової води за рахунок побудови насосних станцій і захисних споруд, а також полив тих земель, які цього потребують. У таких ось напрямках розвивалась наша галузь. Раніше на нас було покладено і контрольні функції спецводокористування, але сьогодні ці функції у нас відібрали. Але моніторинг кількості та якості води ми проводимо.
– І все ж давайте повернемося до питання стану наших водних ресурсів, а це якраз і є кількість і якість їх води. Колись наш поет Іван Ірлявський дав опоетизовану назву краю, назвавши його Срібною Землею, виходячи з того, що наші річки – потічки мали сріблясто – чистий вигляд. На жаль, сьогодні вони трохи іншого забарвлення. Чому?
– Ну, якщо навіть прем’єр заявив, що стан наших річок викликає тривогу, то, звісно, у цьому питанні є проблематика. І відчувають це перш за все люди. Якщо говорити про якість води, то я повинен сказати, що все пізнається у порівнянні, бо з усіх водних ресурсів країн басейна Дуная ( а це 14 країн ) вода басейна верхньої Тиси – одна з найчистіших. Маю на у вазі хімізм води, а не побутові відходи. Чому? Пояснюю. Раніше в області була хоч і не дуже велика, але усе – таки промисловість: заводи, фабрики, радгоспи і колгоспи, які використовували воду, а відповідно був і скид неочищеної води. Тоді працювали очисні споруди. Але сталися паводки 1998 року, 2001 року, які майже повністю знищили системи очистки води, а системи водопостачання були пошкоджені. На сьогодні вони так і не відновленні. Але рятує ситуацію те, що зникло і виробництво, яке кануло в лєту. Це стосується верхів’я краю, де працювали Рахівська картонна фабрика, Дубівський вертолітний завод, філії «Електрону», Тячівський завод «Зеніт», ряд хімзаводів. Що стосується низини, то в Ужгороді й Мукачеві очисні споруди працюють. Однак, потрібно враховувати, що йде інтенсивний розвиток цих міст, а потужності очисних споруд не розраховані на таку кількість поступлення стічних вод. Тому якість води і в Ужі і в Латориці потребує покращення. Це стосується і зони Перечина, де зберігається його єдиний хімічний завод. Ну, а щодо побутових відходів, то тут вже дійсно ціла проблема, але вона поза нашого сферою впливу. Вона стосується місцевих органів влади (особливо у сільській місцевості), які не забезпечують вивіз і утилізацію сміття своїх мешканців, яким нічого іншого не залишається як скидати його у водні потоки. Пів – біди, якщо це органіка, проблема – у пластику, який накопичується вздовж берегів, а в перше – ліпше підняття рівня води дружно стікає до наших сусідів на Заході. Засмічення води відбувається і внаслідок рубок лісу, навіть не стільки самих рубок, як транспортування. Я бував у багатьох країнах на Заході, бачив як там це робиться. Гадаєте там не рубають? Рубають, але жодна тріска у воду не потрапить, важка техніка не знищить жодного потічка. Там працює жорстка система природозахисту, яка карає порушників дуже серйозно. У нас, на жаль, цього ще немає, а звідси виникає проблема не тільки якості, але й кількості води, про що ви запитували. Екологічна ніша дуже взаємопов’язана і чутлива, порушив її в одному місці – потягне за собою в іншому. Ось тому річки пересихають, заростають синіми водоростями, замулюються. Наведу ще один приклад. Візьмемо, приміром, дериваційний канал, що пролягає від с. Камяниця до Ужгорода і з якого половина міста п’є воду. Свого часу Оноківська сільрада роздала під забудову земельні наділи на гнилому мочарі, що простягається від Ужгорода аж до Оноківців вздовж правого берега каналу. Ця земля постійно підтоплюється водою з нього, але люди там за останні роки розбудували цілий мікрорайон Підлипники. Побудувати побудували, але їх і тепер постійно топить, але ж вода з підтоплених дворогосподарств не випаровується, а разом з відходами, побутовою хімією повертається назад у канал. Крім того, там відсутнє центральне водопостачання і водовідведення. Тому задаєшся питанням, як ці люди живуть, звідки п’ють воду, якої якості вона, куди дівають використану? Все це повинне бути у полі зору, перш за все, органів місцевої влади, тобто Оноківської сільради.
– Яким чином проводиться моніторинг водних ресурсів?
– Згідно діючого положення про Басейнове управління водних ресурсів р.Тиси на нас покладено обов’язок проведення їх моніторингу, а саме: видача дозволів на спецводокористування і моніторинг якості води. На сьогодні ми маємо повну її картину практично по всіх відкритих водоймах. Що стосується випадків аварійних забруднень в результаті роботи підприємств, то тут підключаються контролюючі органи, в яких є своя лабораторія. Крім якості води, ми ведемо і спостереження за гідрологічним станом водних об’єктів. Ми єдина область в Україні, де створена автоматизована система моніторингу їх стану. Вона була створена тому, що державні програми по захисту населення від паводків хронічно не виконувались і не виконуються, через що немає змоги побудувати надійні дамби у необхідній кількості, зробити весь комплеск інфраструктури для протипаводкового захисту. У такому разі держава зобов’язана хоча б своєчасно попередити людей про загрози. А це можливо було зробити тільки завдяки створенню такої автоматизованої системи спостережень. Раніше була ручна система, але неоперативність даних, що надходили, аби вживати якісь заходи і приймати адекватні рішення під час повеней, не дозволяли цього робити.

(Початок - на сторінці 6)
Тобто, людина вручну зробила заміри, пішла до відділку зв’язку, щоб зателефонувати, а в результаті втрачався дорогоцінний час. Доки ця інформація доходила до Ужгорода, то на місцях люди вже плавали. Тому і виникла необхідність створення автоматизованої системи, яка вже давно існує в країнах Європи. На її створення у нас пішло більше 20 років. Починали з елементарних радіостанцій, за рахунок чого мали зв'язок безпосередньо з місця спостереження. Згодом комп’ютеризували цю роботу. На сьогодні ми маємо 50 пунктів спостереження. Нині будь-хто, відкривши наш сайт, може побачити, яка конкретно гідрометереологічна ситуація в його регіоні. Система дає можливість побачити рівні води, чи несуть вони якусь загрозу. Тепер ми постійно знаємо реальні рівні, реальні можливі загрози, які може завдати річка тому чи іншому об’єкту або населеному пункту. На даному етапі ми вже знаємо конкретно за три доби на перед не тільки про можливі опади, але й те, скільки води спостерігатиметься в тій чи іншій точці. Отже, дана система є пасивним елементом захисту людей, вона покликана завчасно оповіщати про можливі загрози не лише керівництво області, але й кожну конкретну людину, яка опинилась у зоні лиха. Прикро те, що маючи її, люди не завжди довідуються про небезпеку завчасно. Наведу один лише приклад, який мав місце під час останнього грудневого паводку торік в Іршавському районі. Я тоді приїхав у затоплене село, а постраждалі кажуть, що їм ніхто не повідомив про загрозу, що насувається. Почав розбиратися і виявилось, що наше попередження до голови села дійшло завчасно, але від нього до мешканців чомусь ні. Стає зрозуміло, що дану систему знову потрібно вдосконалювати.
- Декілька слів щодо берегоукріплення, що вже зроблено, що ні. Причини.
- Історично так склалося, що береги наших річок повинні бути закріплені. Це характерно саме для гірських річок. З даного приводу були розроблені три протипаводкові державні програми. На жаль, жодна з них не виконана. Остання була комплексна, мала не лише галузь водного господарства, але й лісову, сільськогосподарську, шляхову, залізничну, комунальну із залученням органів місцевого самоврядування. Це був цілий комплекс заходів, який передбачав не просто пасивний паводковий захист, тобто будівництво дамб, але й акумуляцію води у верхів’ях. Справа в тім, що із кліматичними змінами ми не можемо до безкінечності нарощувати дамби. А акумуляція дає можливість зменшити максимальні рівні, а після паводків здійснити попуски для збільшення водності річок у засушливі періоди. На низовині – це польдера для зниження максимальних рівнів. Робочі проекти таких польдерів розроблені вже по Берегівському і Виноградівському районах. Дані проекти були розроблені за технічної і фінансової допомоги Євросоюзу, вони пройшли експертизу. Крім того, нині виникла ще одна проблема – засуха, яка спричиняє пересихання і обміління наших річок. Як я вже казав, це пов’язано із зміною клімату, що зумовлює то пересихання, то паводки.
Щодо берегоукріплення. Природа сама нам підказує, що не потрібно лізти в зону розливу річки. Органам місцевого самоврядування це необхідно враховувати при виділенні земельних ділянок під забудову, не розвивати інфраструктуру безпосередньо до річки. На Заході науковці вже давно дійшли висновку, що річці необхідна свобода. Скільки б ми її не укріплювали, не нарощували дамби, а вона все одно десь – таки та й вирветься на волю, покаже свою потужність. Людина, як правило, програє у своєму змаганні з природою.
Програма, про яку щойно говорив, не виконується державою. Сьогодні на дворі – вересень, а 25 мільйонів гривень, задекларованих на цей рік після чотирьохрічної перерви, до цього часу не надійшли. А це – майже нічого в плані того, що необхідно зробити. Усе вариться повільно і, здається, безнадійно в центральних органах влади. То блокує Міністерство економіки, то Міністерство фінансів, то ще хтось. Складається враження, що їм байдуже до наших проблем. А біда не забарилась. Останній приклад — потік Боркут у Рахові. На моїй пам’яті – це вже п’ятий випадок. На жаль, усі попередні рази нічого не навчили. Те саме засмічення. У підсумку сміття затримало воду, піднявся її рівень і затопило частину Рахова. Більше того, порушено практично всі берегоукріплення. Сьогодні цей потік потребує розробки капітального проекту і невеликої акумулюючої ємності, охоронної зони у верхів’ї, де формується сток, заборони там рубок і полишання решток деревини. Там за нормальних обставин вода сама по собі несе небезпеку, а якщо у неї накидати сміття, створити штучні плотини, то виникає хвиля, з якою вже боротись марна справа. Тому я пропоную органам місцевого самоврядування не писати звернення і скарги на гору, а самим виступати ініціаторами розробки місцевих проектів, обговорювати їх з людьми, аби була згода громади, і діяти, а не чекати, коли до тебе прийдуть і наведуть порядок. Візьмемо до прикладу останній візит прем’єра Гройсмана в область. Пройшовся з мером Ужгорода містом, набережною Незалежності і виділив 21 мільйон гривень на її облаштування. Здавалося б, що поганого зробив прем’єр? Нормально, дав кошти. Але ми, як міська громада, маємо право вирішити, куди краще їх вкласти, де вони принесуть більше користі? Маємо, але нас ніхто не запитує.
– До речі, якщо ми вже говоримо про проблеми, пов’язані з нашими річками, то давайте поговоримо і про візитівку Ужгорода річку Уж. Я народився і виріс на її берегах і, пригадуючи своє дитинство, пам’ятаю човни і навіть катер, який курсував між пішохідним і транспортним мостами. Нині ж річку можна перейти вбрід, не замочившись. Та й річкою її вже важко назвати. То чи не доцільніше було б використати ці гроші на її порятунок?
- Так, ви праві, річки практично немає. Ми бачимо голе гравійно – пісчане дно і ці невеличкі зарослі синіми водоростями потічки. А це — гірська річка, водозбір якої становить біля 40 відсотків лісів. Питається, де ж вода? Пройде паводок, а через добу річка знову стає такою ж. Крім того, ви у спекотну погоду прогуляйтесь тією ж набережною Незалежності, від Ужа йде сморід, а це означає, що він важко хворий. Більше води ніж є ми не зробимо. Тому було прийняте рішення ту воду, що є, якимось чином затримати. Наше басейнове управління за згодою міської влади подало до Євросоюзу заявку і виграло. Євросоюз нам виділив більше 1 мільйона євро на проведення проектно – дослідницьких робіт. Що ми хочемо зробити. По – перше, встановити плотину, яка буде динамічною для підняття рівня води. Вона діятиме за принципом: рівень упав – вона піднімається, пішла повінь – автоматично опускається для пропуску води. Це дасть змогу частину Ужа в межах міста зробити повноводною. Буде змога і на катамаранах поплавати, і цивілізовано проводити регати. Одночасно плотина дасть можливість привести до ладу Боздоський парк, реанімувати в ньому зарослий чагарниками канал, який треба задіяти, бо це водна артерія Ужа. Крім того, проектом буде передбачено спорудження мобільної дамби вздовж набережної Незалежності. Вона виготовлена з легких металевих конструкцій висотою від 60 до 100 сантиметрів, у випадку загрози паводка монтується за лічені години і так само легко демонтується після його сходження. Таким чином вона, на відміну від бетонних блоків, які вже «прикрашали» набережні Незалежності та Студентську, не псуватиме зовнішній вигляд міста і в той же час надійно захищатиме його від стихії. Даний проект буде внесено на громадське обговорення і остаточне рішення - за сесіє міської ради. Буде також зроблена оцінка впливу на довкілля.
І на останок хотів би завершити нашу розмову таким. Водні ресурси Закарпаття – це не лише його окраса. Карпати без води стануть мертвими горами, плодородні низинні території – пустелею, людям теж буде непросто. Тому нам усім потрібно зрозуміти, що до природних багатств краю, в тому числі й до водних ресурсів, потрібно ставитись з повагою, відповідальністю та любов’ю, бо природа зневаги до себе не пробачає. Вважаю, що одним із пріоритетних напрямків розвитку Закарпаття повинно стати відновлення і збереження його водних ресурсів.

Вів бесіду Олесь Ладижинець.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Останні новини

Усі новини

us1

Популярні новини

22 вересня, Преосвященнійший Віктор (Бедь), єпископ Мукачівський і Карпатський, керуючий Карпатською єпархією Української Автокефа...
Відповідний указ опублікували 19 вересня в "Урядовому кур'єрі".
19 вересня о 05:40 до вогнеборців Великоберезнянського району надійшло повідомлення про те, що на вул. Центральній у смт Малий Бер...
Усі новини...

Останні коментарі

Всі права застережено. "Срібна Земля 2014"

Про нас | Зворотній зв’язок | RSS