У Верховній Раді проголосували за відтермінування штрафів для власників "євроблях"

80902 76 originalВідповідний закон підтримали 236 народних депутатів.

Верховна Рада ухвалила закон, яким відтермінувала запровадження штрафів за перевищення терміну перебування в Україні транспортних засобів з іноземною реєстрацією.

Даним рішенням депутати відклали штрафи за нерозмитнення автівок на "єврономерах" на 3 місяці — до 24-го липня.

За ухвалення законопроекту "Про внесення змін до Податкового кодексу України у зв'язку з ухваленням Закону України "Про електронні довірчі послуги" (№8371), в якому міститься відповідна поправка, проголосували 236 народних депутатів.

— Таким чином 24 липня набуде чинності закон, який накладатиме штраф за порушення митного режиму, в якому перебувають авто на іноземній реєстрації, — додала Ніна Южаніна.

 

Джерело:mukachevo.today

Розпочате українськими політв’язнями повстання в Норильському таборі стало першим кроком до розвалу найцинічнішого винаходу комунізму – системи ГУЛАГу
Матеріал друкованого видання
№ 21 (289) 
від 30 травня, 2013

Тоді як увесь світ пере­осмислював після війни мілітаристську ідеологію, повертаючись до ідей гуманізму, принципи якого відобразилися в Конвенції ООН «Про права і свободи людини» (грудень 1948 року), тоталітарний Радянський Союз із сумнозвісною системою концентраційних таборів ГУЛАГу мав вигляд доволі «екзотичний». Понад те, 1948-го в системі ІТЛ (рос. «исправительно-трудовые лагеря») виокремили табори спеціального призначення – так звані особлаги («лагеря особого назначения») для ізоляції «особливо небезпечних державних злочинців» (див. довідку). Після Другої світової це були переважно полонені учасники збройного спротиву радянському режимові: підпільники ОУН, вояки УПА, балтійські «лісові брати», польські аківці та ін.

Життя в особзоні

У житлових частинах особлагу запроваджували режим, близький до тюремного: ґратували вікна, замикали двері бараків на ніч, забороняли покидати їх у неробочий час. Житлової площі на особу в 1948 році було там удвічі менше, ніж в ІТЛ, – 1 м2. В’язнів цих таборів використовували на особливо важких роботах, зокрема у видобувній промисловості та на будівництві промислових і житлових об’єктів. Свавілля представників таборової адміністрації, вояків ВОХР (рос. «военизированная охрана») чи конвоїрів МГБ було безмежним, а головне – безкарним. Спецтабори виявилися заключним і водночас найцинічнішим винаходом сталінізму в довголітній історії ГУЛАГу – системи, призначенням котрої було моральне, а відтак і фізичне знищення людини.

Читайте також: Норильський вірус непокори

Іще одним інструментом знущань із в’язнів стали кримінальні злочинці. В особлагах, згідно з офіційними документами, кримінальників (таборовим жаргоном «урок», «уркаганів», «блатарів») бути не мало, одначе туди спеціально направляли окремі їхні групи. В ІТЛ існувала така практика: адміністрація закривала очі на свавілля блатних щодо політичних. А перші, своєю чергою, залякуючи других, установлювали бажану для начальства дисципліну в таборі. В особлагах групи карних злочинців були в меншості – 1:5. Представники адміністрації призначали їх на легшу працю, переважно в межах таборової зони, й за виконання трудової норми видавали повний харчовий пайок. Це робили, щоб забезпечити кримінальникам належний фізичний стан для виконання їхнього головного призначення (підтримувати дисципліну й «порядок» в особлагах). Таким чином, таборове керівництво «не помічало» звичного для блатних способу життя: крадіжок речей у політичних, психологічного цькування, фізичних знущань, а часом і вбивств.

Однак ситуація ставала іншою після прибуття до особлагів колишніх підпільників ОУН та УПА, які змінили її на свою користь і захопили зону. «Не знаю, де як (різали в усіх особлагах, навіть в інвалідному Спаську!), а в нас (Кенгір) це почалось із приїзду дубовського етапу – переважно західних українців, оунівців, – писав Алєксандр Солженіцин. – Для всього цього руху вони зробили дуже багато, вони ж таки й зрушили віз. Дубовський етап привіз до нас бацилу спротиву… вони в Дубовці роззирнулися, вжахнулися від цієї сплячки та рабства та й потягнулися до ножа… Закон ставав зрозуміліший, але новий, дивний закон: «Помри цієї ночі той, у кого нечисте сумління!» Тепер убивства зробилися частішими, ніж утечі за їх найкращих часів. Вони ставалися впевнено й анонімно: ніхто не йшов здаватися зі скривавленим ножем; і себе, і ніж берегли для іншої справи. Улюблений час – о п’ятій годині ранку, коли бараки відчиняли поодинокі наглядачі, що йшли собі далі, а в’язні ще майже всі спали, – месники в масках тихо входили до наміченої секції, наближалися до потрібної вагонки й неминуче вбивали зрадника, котрий щойно прокинувся й дико верещав або навіть іще сплячого».

На початок 1950-х зони було розділено на дві частини. Безпосередньо серед невільників панував свій уклад – чітке розмежування території між політичними та кримінальними. За межами зони адміністрація жила своїм трибом. Однак ситуація нагніталася: в’язні вимагали змін режиму, а тюремники старалися повернути втрачений авторитет. Так, із метою наведення порядку з Пєсчлагу (м. Караганда, Казахстан) восени 1952 року перевели до Горлагу близько 1200 в’язнів із Західної України, засуджених за антирадянську діяльність. Саме цей контингент став каталізатором вибуху в Норильському таборі.

Під прапором свободи

Після смерті Сталіна в березні 1953-го та в передчутті амністії політичні в’язні радянських таборів очікували не просто змін, а перегляду кримінальних справ та звільнення. Хоча за беріївською амністією й було випущено на волю близько 1 млн із 2,5 млн в’язнів, однак політичних особлагів це не стосувалося. Обурені в’язні норильського Горлагу першими розпочали страйки в таборах особливого призначення, високо піднявши чорний прапор свободи. Згодом це знамено стало символом інших повстань – у Воркуті 1953 та Кенгірі 1954 років.

Для «наведення порядку» за вказівкою начальника Горлагу генерала Івана Сємьонова 21 травня 1953-го в 2-ге таборове відділення перевели групу кримінальних зеків. Вони були озброєні ножами, тож наслідком стала різанина з багатьма жертвами. Однак навіть після цього політичні не припинили страйку. 25–26 травня «вохра» двічі стріляла в колони в’язнів у 1-му, 4-му та 5-му таборових відділеннях – було кілька вбитих та багато поранених. Після цього, власне, й розпочалося Норильське повстання, яке тривало від кінця травня до початку серпня 1953 року і через тиждень після початку перетворилося на масове: станом на 5 червня страйкували вже шість таборових відділень – 16 379 осіб.

Читайте також: Алла Макарова: Українці зіграли першу скрипку у Норильському повстанні

Організація спротиву мала чітку структуру: в’язні організували «комітети», котрі діяли відкрито й регламентували обов’язки страйкарів. У кожному бараці призначили відповідального за проведення виступу – саме ці люди формували провід страйку в таборовому відділенні. Загалом у кожен «комітет» входило до 20 осіб. Проте, як з’яcувало радянське слідство 1956 року, були в лагвідділеннях і законспіровані групи реальних організаторів та керівників повстання, виявити кот­рих не вдалося. «Комітети» виникли за кілька днів після його початку як необхідна й вимушена форма організаційного характеру. Однак вони дія­ли за чітким заздалегідь відпрацьованим планом, що й наштовхнуло слідчих на думку, що «комітети» були тільки виконавцями рішень законспірованої групи.

Повстанці різних відділень узгоджували свої дії, передаючи інформацію через довірених осіб, так само як це робили в підпіллі ОУН. Загал в’язнів повідомляли про заходи поширенням листівок. До оборони від імовірного вторгнення готувалися заздалегідь: виготовляли саморобну холодну зброю – ножі, дрючки. Адміністрація концтабору та МВС СРСР намагалися використати різноманітні засоби для придушення виступів в’язнів, зокрема й виняткові. Головне своє завдання таборове керівництво вбачало в тому, щоб вивести в’язнів із бараків, поділити їх на менші групи по 100 осіб, а відтак схопити активних учасників та організаторів повстання. Для цього в зону вводили охоронців із кийками, котрі й мали провести арешти.

Однак ті спроби не виявилися вдалими: в’язні організували свої загони для самозахисту. Щоб зламати опір, начальство застосувало апробовану практику використання груп озброєних зеків. Однак повстанці передбачили його хід і успішно відбили напад. За свідченнями очевидців, урки втікали й просили допомоги у «вохри»: «Спасайте, бандеровцы нас режут!»

Страйк затягнувся, і розгублені партійні функціонери вдалися до безпрецедентних заходів: уперше за десятки років вони пішли на поступки повсталим і створили спеціальну комісію МВС СРСР на чолі з полковником Міхаілом Кузнєцовим, яка 5 червня прибула з Москви до Норильська. Вона мала завдання будь-що припинити страйк. Представники адміністрації транслювали по радіо промову голови комісії, що мала на меті утихомирити в’язнів і нормалізувати ситуацію в особлагу. Кузнєцов запевняв повстанців, що їхні вимоги (перегляд справ, зменшення тюремних термінів, скасування особливого режиму тощо) будуть узгоджені з керівництвом СРСР і виконані. На частину арештантів це справило вплив: у 1-му відділенні Горлагу переконані промовою невільники самі виказали адміністрації організаторів і припинили страйк.

Комісія задовольнила деякі вимоги страйкарів стосовно таборового режиму й паралельно розпочала підготовку до ліквідації повстання, мовою чекістів «строгих волынок». На початок серпня воно було придушене в 1-й, 2-й, 4-й, 5-й та 6-й зонах.

Упокорення з наслідками

Придушення відбувалося різними способами. Окремим кроком була демонстрація сили адміністрацією таборів: у Горлагу розширили так звану заборонену зону («запрєткі»), щоб залякати в’язнів, бо це давало змогу воякам ВОХР відкрити вогонь на ураження по страйкарях, які туди заходили.

Були у приборканні повстання й виняткові акції, як-от застосування водометів у 6-му жіночому та зброї в 1-му відділеннях Горлагу. В 6-му адміністрація використала три пожежні машини, які струменем води від трьох до восьми атмосфер розігнали ув’язнених, після чого було введено охорону табору на територію зони й ізольовано організаторів страйку.

Читайте також: Українські повстанці в ГУЛАГу: боротьба триває

У 1-му відділенні Горлагу війська МГБ захопили зону, відкривши вогонь. 11 в’язнів було вбито, 14 тяжко поранено (12 із них померли), 22 особи дістали легкі поранення. Найдовше тривав опір у 3-му таборовому відділенні. 4 серпня 1953 року відбувся штурм 3-го табору. Вояки 4-го дивізіону військової частини № 7580 вдерлися на територію зони й розстріляли страйкарів. За офіційними даними, під час придушення страйку було 4 убито й 14 поранено. За неофіційними – 4 серпня загинуло до 150 в’язнів.

Попри те що влада придушила теренах в Горлагу, воно стало найпершим проблиском надії на свободу й прикладом боротьби за неї на безкраїх теренах «архіпелагу ГУЛАГ». Тамтешні події поширили бацилу спротиву по всій системі. У чекістських звітах Норильського ІТЛ за 17 липня 1953 року наведено інформацію про придушення «волинок» у 5-му, 6-му, 13-му й 35-му відділеннях. Згодом великі повстання прокотилися Рєчлагом (липе­­нь 1953-го), Курганським, Унжен­­ським та В’ятським ІТЛ (січень 1954-го.), ще одне спалахнуло в Бодайдо (лютий 1954-го). Найбільше мало місце в Степлагу (травень   червень 1954-го). Їх фінал був подібний до норильського, але вони таки спричинили незворотний процес занепаду системи ГУЛАГу та її остаточну ліквідацію в 1960-му.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

us1

Популярні новини


Warning: filesize() [function.filesize]: stat failed for http://i1.ytimg.com/vi/iframe<span/hqdefault.jpg in /var/www/vh-6373/data/www/sz.uz.ua/modules/mod_junewsultra/img/phpthumb.class.php on line 3375
Президент України Володимир Зеленський розчарований рішенням Парламентської асамблеї Ради Європи ухвалити резолюцію про зміну хара...
Голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров закликає скликати загальнонаціональні збори на майдані Незалежності в Киє...
Усі новини...

Останні коментарі

Всі права застережено. "Срібна Земля 2014"

Про нас | Зворотній зв’язок | RSS