МАНІПУЛЯЦІЇ І РЕАЛЬНІСТЬ: СКІЛЬКИ НАСПРАВДІ НАЦІОНАЛЬНИХ МЕНШИН В УКРАЇНІ

270302191157У грудні 2018 року в Києві відбулося чергове засідання «круглого столу» за участю Міністерства культури України та Верховного комісара ОБСЄ у справах національних меншин і дослідницького центру Eurac Research.

Ішлося про вивчення позитивних і негативних прикладів із Західної та Східної Європи, про свободу зібрань, про освітні та культурні потреби національних меншин. Для України всі ці питання були цікаві й корисні, бо хоч у кожній країні своя специфіка, та прагнення в усіх одне — жити в злагоді й запобігти будь-яким проявам міжетнічних конфліктів.

Мігранти чи спільноти?

Забезпечення прав етнічних груп стало одним із провідних політико-правових напрямів діяльності у незалежній Українській державі. Першим юридичним актом, де зафіксовано рівні права всіх етнічних груп, які населяють Україну, стала Декларація про державний суверенітет. У ній проголошено, що держава забезпечує рівність перед законом усіх громадян, незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, освіти, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду та характеру занять, місця проживання та інших обставин. У листопаді 1991 року Верховна Рада України прийняла Декларацію прав національностей, у якій сформульовано принципи політики Української держави. Ставлення України як держави до вирішення національно-культурних і мовних проблем закріпила Конституція, прийнята 28 червня 1996 року.
 
В Україні, як і в інших країнах світу, переважно на пограниччі, наявні змішані поселення, що формувалися в різні історичні періоди і з різних причин. Здебільшого самих мешканців сіл пiд час упорядкування кордонів особливо ніхто не питав, де вони хочуть бути. Яскравий приклад — село Великий Бичків Рахівського району Закарпатської області. Коли встановлювали межі після Другої світової війни, то його поділили на дві частини і на правому березі Тиси живуть українці в Україні, а на лівому — в Румунії. Таких прикладів чимало. Та найголовніше — це політичні спекуляції навколо розселення національних меншин та етнічних груп в Україні. Люди навчилися жити поруч і не мати між собою ворожнечі, про що говорять самі мешканці змішаних поселень. Але зі здобуттям незалежності антидержавна міфологія почала активно розвиватися. Окремі політики стали поширювати міф про 130—140 народів в Україні й досягли своєї мети. Хоч мало хто знає, що це за народи? Академік НАН України Іван Дзюба неодноразово зазначав, що офіційна пропаганда активно експлуатує визначення на кшталт «народи України», «Україна — багатонаціональна республіка», і сенс таких формул зрозумілий — поставити під сумнів право українського народу вирішувати долю своєї Вітчизни. Маємо вже наслідки цієї політики. Росія війною пішла захищати «русскій мір» і в результаті — тисячі загиблих і поранених, більше мільйона переселенців, що тікали від війни, і проблеми їх забезпечення. Хто ж ці загадкові 130 народів в Україні? До близько 40 етнічних груп, які налічують від однієї до десяти тисяч і живуть переважно розпорошено в містах України, належать корейці, узбеки, мордвини, казахи, латиші, таджики, башкири, туркмени та ін. Вони ніде в Україні не проживають компактно. Це здебільшого мігранти другої половини ХХ століття, тобто часів радянського періоду, які за направленнями приїхали в Україну на роботу, бо була політика перемішування народів аж до повного злиття націй у «совєтскую общность». Мігранти були молоді, і багато хто з них узяв змішаний шлюб. Зрозуміло, що вони не становлять національну меншину, а лише розпорошені представники етнічних груп. Та навіть для представників цих національних спільнот в Україні працюють культурно-освітні центри, де вивчають рідну мову, організовують фестивалі народної творчості, видають газети, навіть підручники.

Меншина... з шести осіб

Ще до «міфічних народів», за застарілим переписом 2001 року, належать до 80 одиниць, ті, які за чисельністю налічують від однієї-трьох до кількох десятків осіб. Серед них: алеути — 6 осіб, юкагири — 12, євреї середньоазіатські — 13, ітельмени — 18, тофалари — 18, долгани — 26, одиничні представники півночі Росії: енці, нганасани, мансі, тувинці та ін. Отож бачимо, що понад 120 одиниць iз перепису — мігранти або поодинокі представники різних національностей.
 
У розмові зі мною на засіданні «круглого столу» юридичний експерт Верховного Комісара ОБСЄ у справах національних меншин Дмитро Нурумов підтвердив, що, звісно, це нісенітниця про 130 народів в Україні. Тоді постає питання: то скільки ж у нас національних меншин і хто до них відноситься? Бо, за існуючими політичними версіями, всі 134 одиниці, за переписом 2001 року, в Україні є національні меншини. Хоч би це було 1-2 особи? Цей міф настільки пропагується, що вже важко знайти людину, яка б у це не вірила, хоч і не знає, хто вони, ці меншини.
Оскільки у світі вже немає етнічно однорідних держав і завжди будуть представники іноетнічного вкраплення, часом досить значного, то важливо знати, як визначають меншини за міжнародними стандартами. Якраз у світі немає точного визначення меншин. Підкомісія ООН пропонувала кілька варіантів, які дуже приблизно формулюють поняття «меншини в країні». До них входять такі показники, як мова, що відрізняється від домінуючої частини населення, чисельна кількість і «чиєю метою є досягнення рівності з більшістю фактично і юридично». Визнаються меншинами ті групи, які є лояльними до держави, громадянами якої вони є... Таким чином, одні країни визнають наявність меншин, які живуть там досить давно, компактно і чисельно, а інші не визнають. Мігранти, біженці, іноземці не можуть належати до меншин. Зокрема, Франція вважається моноетнічною державою, а меншин у неї нібито немає. Вчені прийшли до одностайної думки, що розробка універсального визначення меншин навряд чи можлива. Міжнародні експерти від ОБСЄ лише у 2018 році на зустрічах підтвердили, що кожна країна повинна сама визначити кількість національних меншин, бо досі у міжнародних документах немає чіткого визначення меншин.
 
В Україні під впливом пропаганди антидержавних сил було завуальовано вписано у Закон «Про національні меншини в Україні» (1992) визначення, яке звучить у статті 3 так: «До національних меншин належать групи громадян України, які не є українцями за національністю, виявляють почуття національного самоусвідомлення та спільності між собою». З легкістю до цих груп увійшли всі 134 одиниці за переписом 2001 року. Тут мігранти, поодинокі приїжджі, трудові мігранти, всі, хто, ясна річ, ніяким чином не належить до меншин. Зрозуміло, що 262 кубинців та 304 якути за переписом не належать до української національності і, відповідно, самоусвідомлюють себе якутами, кубинцями та представниками інших народів.
Об’єктивно треба визнати, що частина іноетнічного населення проживає компактно переважно у пограничних районах і, хоч становить менше половини одного відсотка (окрім росіян)від загального населення (що, за міжнародними нормами,і не вважається меншиною через малу кількість), відноситься до національних меншин. Якщо підійти з науковим підходом і аналізом етнічної карти України за такими параметрами, як компактність, давність проживання, самосвідомість і здатність до самовідтворення, то до національних меншин в Україні можна віднести: молдован (0,5%), росіян (17,3%), румун (0,3%), болгар (0,4%), угорців (0,3%). Болгари, звісно, більше тяжіють до етнічної групи, ніж до меншини, але мають досить високу самосвідомість та компактність поселень. Усі решта прибульців лише є етнічними групами, жодна з яких не має навіть одного вiдсотка від загальної  кількості населення. Для прикладу: українці в Австралії, США, Канаді, Росії — етнічна група, хоч чисельність їх там сягає мільйонів, а давність переселення або його вимушеність відбулися ще в ХVІІІ-ХІХ століттях.

Чи легко знати мову історичної батьківщини?

Деякі дослідники нараховують ще дев’ять меншин, це зокрема: білоруси (0,6%), поляки (0,3%), євреї (0,2%), вірмени (0,2%), греки (0,2%), татари (0,2%), азербайджанці (0,1%), німці (0,1%), гагаузи (0,1%). Як бачимо, ці групи дуже малочисельні. Більшість iз них живуть дисперсно, втратили знання рідної мови, зросійщені. З поляками українців пов’язує давня історія, далеко не прості взаємини з причини пригнобленого становища українців на своїй території, бо впродовж століття відбулись певні зміни не лише у свідомості, визнання самототожності, міграції, часті змішані шлюби, розпорошеність серед українського населення. На території Вінницької, Хмельницької, Житомирської областей відбулася природна асиміляція поляків з українцями, про що ще на початку ХХ століття писали і польські автори. 
 
Це підтверджено етнографічними дослідженнями середини ХХ століття, де у змішаних селах Східного Поділля поляки ототожнювали свою національність з релігією. Відповідали: «Ми не поляки, бо поляки живуть у Польщі, ми українці, але католики». Сьогодні ситуація змінилася у зв’язку з картою поляка, яку запропонувала Польща. Відразу спрацював меркантильний інтерес, і не лише особи польського походження, а й українці стали шукати своє «польське» коріння, давно втративши мову. Значну кількість поляків було переселено з областей Західної України за договором 1944 року і на прохання польського уряду для заселення західних земель Польщі. Тому вони не можуть називатися меншиною.
 
Білоруси живуть переважно у промислових районах Донбасу, майже повністю зросійщені, більшість iз них мігранти другої половини ХХ століття, серед них чимало українців з Гомельщини, яких помилково віднесли до білорусів через територію походження.
 
Азербайджанці переважною більшістю трудові мігранти 1980-х років ХХ століття. Греки діляться на декілька мовних груп, частина з них урюки — нащадки давніх пастуших племен Туреччини. Вони також повністю втратили мову, зросійщені, самосвідомість розмита. Гагаузи не лише кількісно маленька група, а й мають свою автономію у Молдові. За міжнародними нормами, не можна мати дві автономії. Аргументів доволі і для інших груп. Усі вони відносяться до етнічних груп та окремих представників різних національностей, що характерно для усього світу. Тут варто дати визначення такої дефініції, як етнічна група. У науковому світі вже давно існує усталене визначення. Етнічна група — це частина якогось етносу, яка через певні обставини (депортації, вирівнювання кордонів, переселення, міграції) відірвалася від нього і проживає в іноетнічному середовищі та певною мірою зберігає свої етнокультурні особливості. В Україні навіть малесенькі етнічні групи мають свої культурні товариства, вивчають свої давно забуті мови. Навіть якщо виявиться 6-7 учнів, які хочуть вивчати свою мову, для них створюють навчальну групу. Приклад польського товариства у м. Ніжин.
Отже, маємо в Україні 5 етнічних спільнот, які отримують державне забезпечення усіх рівнів освіти, від садочків до вищої, години на радіо та телемовленні, періодику, підручники. Як слушно зауважують дослідники, Україна може бути прикладом для багатьох країн у забезпеченні прав національних меншин та етнічних груп. 
 

ВАРТО ЗНАТИ

Держави-члени Ради Європи та інші держави у лютому 1995 року у Страсбурзі підписали Рамкову конвенцію про захист національних меншин. Верховна Рада України ратифікувала її 9 грудня 1997 року і дотримується статей Конвенції. У статтях Конвенції зазначається, «що право на вивчення мови меншин застосовується без шкоди для вивчення державної мови або викладання цією мовою». Тож окремим політикам, які хочуть створити міжетнічну напругу між представниками різних національностей, не вдасться зройнувати традиції доброзичливості і толерантності українців до всіх, хто проживає у нашій країні.
 
Джерело:umoloda.kyiv.ua

Додати коментар


Захисний код
Оновити

us1

Популярні новини


Warning: filesize() [function.filesize]: stat failed for http://i1.ytimg.com/vi/iframe<span/hqdefault.jpg in /var/www/vh-6373/data/www/sz.uz.ua/modules/mod_junewsultra/img/phpthumb.class.php on line 3375
Об’єднані сили націоналістів, що йдуть на парламентські вибори у списку «Свободи», подолають 5% виборчий бар&rsq...
Центральна виборча комісія скасувала реєстрацію Рената Кузьміна кандидатом у народні депутати від партії "ОП - За життя" під №35 у...
Усі новини...

Останні коментарі

Всі права застережено. "Срібна Земля 2014"

Про нас | Зворотній зв’язок | RSS