Зворушлива історія Юлія Бабенка "Батько за сина..."

DRAW X7 GraphicЗа форму із зеленим відтінком і благородну душу Євгена Корнієнка прозвали «Робіном». Він пішов на АТО добровольцем. Побратими із 25-ї окремої повітряно-десантної бригади цінували в ньому мудрість, не по роках, адже йому було тільки двадцять два. Сьогодні десантники тієї ж бригади поважають Корнієнка за спритність і відвагу у його… шістдесят два. Син і батько. Євген і Анатолій Корнієнки. Обидва нагороджені орденом «За мужність» ІІІ ступеня. От тільки молодший – посмертно… Місце загиблого на Донбасі сина зайняв у строю батько

…Для життєлюба Жені Корнієнка війна завжди була явищем абсолютно неприродним. Замість традиційних дитячих «стрілялок» він обирав спортивні ігри. Та коли ворог із війною прийшов на нашу землю, без жодних вагань узяв у руки автомат і віддав за неї своє молоде життя. Після загибелі сина Анатолій Петрович оббивав поріг військкомату до тих пір, поки не призвали. Чотири роки він служить у рідний для сина Жені 25-й десантній бригаді.

Герої дорослішають рано
Коли не стало мами, Жені було тільки вісім. З того часу він намагався все робити самостійно, словами і вчинками не підводити близьких людей. Особливо цінував турботу бабусі – Раїси Максимівни Шінкляр, яка до сьомого класу його проводжала в дніпропетровську 142-гу школу. Потім разом із братом і сестрою перебрався в побудований батьком заміський будинок, що в селі 

 

 Тут його другом і наставником став учитель фізкультури та курсу «Захист Вітчизни» Віктор Іванович Азаров.
Хлопець не тільки жодного тренування з баскетболу та футболу не пропустив, а ще й на додаткові зі старшокласниками просився. По мудру пораду звертався він до вчителя і під час навчання в Дніпропетровському індустріальному коледжі.
– Небо забрало кращого: життєрадісний, відповідальний, чуйний і дуже совісний хлопець. Таким Женя назавжди залишиться в моїй пам’яті, – ледь стримує сльози Віктор Іванович. – Пам’ятаю, як одного разу він забив м’яч, з яким не розлучався, у відро з водою. Дуже довго вибачався за те, що додав клопоту технічці. Хоча, ну яка це проблема?
Після нетривалої паузи вчитель із болем промовив: – Я неодноразово просив у нього вибачення на кладовищі за те, що в останню дорогу його не провів. Після похорону спати не міг, ледве ранку дочекався, щоб на могилу піти. Там і дав собі слово зробити все, щоб про героя як можна більше людей дізналося.


Зараз Віктор Азаров закінчує фільм про Женю, зібрав сотні його фотографій і додаткову інформацію для Національного інституту пам’яті, провів уроки мужності в усіх закладах, де навчався хлопець. А після зустрічі з побратимами Корнієнка практично до дрібниць відновив хронологію останнього дня його життя…
…12 серпня 2014 року. Євген Корнієнко у складі групи дев’ятої роти відбивав блокпост біля Вуглегірська. Завдання хлопці виконали швидко та професійно. Уже повертаючись до Дебальцевого, десантники потрапили під прицільний мінометний вогонь. Осколок влучив Жені просто в серце. Контужений вибухом Артем Лукашук кинувся товаришеві на допомогу. Проте всі старання повернути друга до життя виявилися марними – Женя загинув миттєво. Артема це досі мучить – не може боєць змиритися із втратою побратима.
А Денис Ухань з Новомосковська і зараз на кожен дзвінок реагує по-особливому. Адже Женя його запрошував до себе в гості у Підгородне, говорив, що перед зустріччю обов’язково зателефонує. Ось і здається Денисові, коли лунає дзвінок, що це він, його веселий друг Женя…
Не можуть змиритися зі смертю «Робіна» павлоградець Артем Бакала, який був поранений і контужений у тому бою, і командир взводу дніпрянин Максим Гарманов. Як говорять вони, це неможливо забути.

У мужності є прізвище і вік Анатолію Петровичу шістдесят два роки виповнилося 18 серпня. На фронт він пішов у п’ятдесят вісім. Оскільки в десант лише до сорока років беруть, можна лишень уявити, яких чоловік доклав зусиль, щоб стати замість сина у стрій. І якщо раніше, передаючи свої знання і досвід, він бачив у синові своє продовження, то тепер він мусить закінчити справу сина. Тож із гідністю бере участь у визволенні Мар’їнки та Авдіївки, в охороні та обороні військових і цивільних об’єктів, несе службу на блокпостах. А в червні 2015 року під час операції з визволення Мар’їнки під щільним вогнем противника організував евакуацію бронетранспортера БТР-3Е з екіпажем. У польових умовах організував ремонт пошкодженої техніки, завдяки чому поставлене перед підрозділом завдання було виконано вчасно. Упродовж усієї служби демонстрував високий рівень професіоналізму, хоробрість, самовідданість і мужність.
– Женя не став відсиджуватися вдома, як же я можу? – говорить мій співрозмовник. – Після строкової служби в «Десні» і військової частини в Мукачеві син встиг попрацювати в будівельній компанії. А коли прийшла біда на Донбас, довго не роздумував. З дитинства був самостійним, рішення приймав швидко… Біль того, хто втратив сина, словами передати неможливо. Але я пишаюся тим, що він виріс мужнім, відповідальним, люблячим свою країну. Женя завжди говорив, що для нього світ – це ті, кого він любить. І у свої двадцять два віддав за цей світ життя. Хочу, щоб його жертва не була марною.
Анатолій Петрович підтримує зв’язок з усіма товаришами сина, зокрема і з командиром дев’ятої роти Андрієм Андрусиком. До речі, в зоні АТО у 25-й десантній бригаді служив і зять Корнієнка-старшого, чоловік дочки Тоні – Олександр Стародубцев.

«Не журись, козаче, хай твій ворог плаче!»
На могилі Жені завжди багато квітів. І обов’язково хто-небудь баночку згущеного молока поставить.
– Не знаю, як про це дізналися люди, але ось уже чотири роки на могилі час від часу з’являється цей улюблений смаколик хлопця, – тепло усміхається Віктор Азаров і зі смутком продовжує: – Проходить час, а пам’ять не згасає. Так і повинно бути. Женя це заслужив. Як і орден «За мужність». Геройський хлопець!..
Яким був Женя, можна уявити і за його уподобаннями. Так, він любив футболку з написом: «Не журись, козаче, хай твій ворог плаче!» А у своєму останньому пості від 21 липня 2014 року на сторінці в соцмережі написав: «Дай, Бог, пройти і не зламатися. Дай, Бог, побачити батька і близьких. І не забути, як посміхатися. Дай, Бог, ще трохи протриматися…»
Євген Корнієнко не зламався. Але побачити батька і близьких йому не судилося. Не попрощавшись, десантник пішов на небо. Кажуть, що земля нагороджує орденом, небо – синявою…

Юлія БАБЕНКО "viysko.com.ua"

Додати коментар


Захисний код
Оновити

us1

Популярні новини


Warning: filesize() [function.filesize]: stat failed for http://i1.ytimg.com/vi/iframe<span/hqdefault.jpg in /var/www/vh-6373/data/www/sz.uz.ua/modules/mod_junewsultra/img/phpthumb.class.php on line 3375
18 листопада 2018 року, Преосвященнійший Віктор (Бедь), єпископ Мукачівський і Карпатський, керуючий Карпатською єпархією Українсь...
В ході підготовки зібрання Святого та Священого Синоду 27-29 листопада 2018 р. Константинопольський Вселенський Патріархат знову п...
Около двухсот автомобилей на еврономерах частично перекрыли движение по Киевской трассе, в районе КПП «Дачное».
Усі новини...

Останні коментарі

Всі права застережено. "Срібна Земля 2014"

Про нас | Зворотній зв’язок | RSS