Для захисту кордону на Берегівщині створять загони тероборони

558ce2599e52e 0 1374a5 a5f6def7 origВчора, 25 червня, Берегівські РДА та райрада провели нараду з питань проведення шостої хвилі мобілізації на території району. 

 

У її роботі взяли участь голови і секретарі селищної та сільських рад, районний військовий комісар Ігор Наумов, начальник Берегівського РВ УМВС, Микола Куриця, старший уповноважений Берегівського районного управління СБУ Володимир Радіонов, керівники структурних підрозділів райдержадміністрації, служб, організацій району, – повідомляє Берегівська РДА.

 

Під час наради розглянуто питання про виконання на території району мобілізаційних завдань шостої хвилі мобілізації та обговорено проблемні питання, які виникають на місцях, під час проведення мобілізаційних заходів.

 

Як зауважив районний комісар Ігор Наумов, завдання 6-ї хвилі мобілізації є непростими і сільські ради мають активізувати роз’яснювальну роботу серед населення району щодо необхідності безумовного виконання вимог законів України про проведення мобілізації. «Ми є частиною держави Україна, тому завдання для всіх одні і поширюються на всіх громадян», — наголосив Ігор Володимирович.

 

У ході наради також обговорили питання бронювання військовозобов’язаних працівників та проведення призову на військову строкову службу, який був продовжений до кінця червня.

 

Треба наголосити, що призовників відправляють у військові частини для навчання та підготовки, а не у зону АТО. Цю інформацію потрібно донести до населення, щоб не виникало непорозумінь.

 

Районний комісар також розповів про створення загонів територіальної самооборони: «У нашому районі планується створити 3 такі формування – 2 для захисту важливих об’єктів і 1 – для захисту кордону. Тому органи самоврядування повинні провести інформаційну кампанію і залучати населення до вступу до загонів територіальної самооборони».

 

Джерело: PMG

Закарпаття не виконало план мобілізації

mobilizaciya 1Кілька днів тому по всій Україні стартувала шоста хвиля мобілізації, відтак військомати підбивають підсумки виконання мобілізації в рамках п′ятої хвилі. На Закарпатті п′ята хвиля, як і четверта, виявилася провальною.

 

Не виконали й половини запланованого, а лише на 44 відсотки. Однак, як зазначають у військоматі – це вже кращий показник, оскільки план мобілізації в рамках четвертої хвилі був виконаний всього на 30 відсотків.

 

Тим не менше, в області вже взялися до виконання шостої хвилі мобілізації. Разом з тим звернулися до краян проханням відповідально і з розумінням ставитися до роботи військоматів і не уникати отримання повісток.

 

У рамках шостої хвилі в області планують збільшити і кількість військоматів. Зараз їх в області є дев′ять, планують додати ще чотири.

 

Джерело: Zik

Волонтери просять про термінову допомогу "залізній" 128 бригаді

134338Бійці 128 бригади, яка в мирний час дислокується у Мукачеві, потрпапили у халепу - "не зіграла на руку" матінка природа. Сильна злива залишила наших захисників без продуктів.

Про це на своїй сторінці у Фейсбук повідомила волонтер Тетяна Корбут.

"З 23.06 на 24.06 у них вночі пройшла сильна злива. І так як вони всі продукти зберігали в викопаному погребу, метрової глибини, все залило. Сухим залишилося тільки печево, буде з чим чай попити). Вода досі не спала. Доводиться в терміновому порядку збирати для них продукти, якщо є у кого можливість, допомагайте! Хлопців там багато, відправляю на своїх, вони діляться з усіма. Як завжди вражає відповідь командирів на заклик про допомогу, "... гроші є, продукти купити зможете самі" - написала Тетяна.

 

Також волонтер просить допомогти з ремонтом автомобіля, який уже 10 місяців перебуває у використанні бійців.

"Тепер, біда адже не ходить одна, потрібна допомога машині Фольцваген Т-4. Машинка вже 10 місяців обслуговує хлопців, не витримала, зламалась. Для неї потрібні запчастини! У цьому і прошу допомогти!!! Всім хто розбирається, дуже прошу, не потрібно нове, купити не зможу. Можу прийняти в подарунок або що-небудь з б/у, але в хорошому стані".

 

Джерело: Час Закарпаття

До Італії за 15 євро

1435229576 dsc 0673Під час презентації нових рейсів компанії «Аеропорт Кошице» в Ужгородському прес-клубі начальник з питань зовнішніх зв’язків та комунікацій компанії «Аеропорт Кошице» Юрай Тот зупинився на перевагах для закарпатців.

 

«Аеропорт Кошице», який знаходиться всього за сотню кілометрів від Ужгорода, є найближчим до нашого міста міжнародним аеропортом і дає можливість сполучення з понад 120 пунктами призначення у 50 країнах світу.

 

Серед найспокусливіших рейсів Юрай Тот назвав рейси до Лондона та Мілана: перший коштує 30 євро, а в Італію можна потрапити за зовсім смішною ціною – 15 євро.

 

Разом із цим генеральний консул Словацької Республіки в Ужгород Янка Буріанованаголосила, що змін в оформленні віз до Словаччини немає, відтак всі документи потрібно подавати за старою схемою.

 

Джерело: 7 днів

Вишково приймало фестиваль міст Мараморощини

49871a8 tqsuae4wfse 1 Уже всьоме коронне селище Вишково, що на Хустщині, зібрало разом угорців Тисо-Дунайської низовини на фестиваль 5-и королівських міст Мараморощини.

 

У фесті взяли участь представники двох румунських міст – Марамуреш-Сігет та Довге Поле, а також закарпатських міст Тячева та Хуста.

 

Як розповіла «Голосу Карпат» голова благодійного фонду «Вишково» Енікев Вароді, саме цим містам та, власне, Вишкову в 1329 році король Карой Роберт надав статус коронних або королівських. А це означало, що ці міста не залежали від феодала і мали чимало пільг від короля — самі обирали собі голову, мали право судочинства, не повинні були платити феодалу податки. Саме цій історичній події і присвячений зліт угорців.

 

«І сьогодні між п’ятьма вільними королівськими містами існує тісна економічна та культурна співпраця, яку плекають та бережуть», - зазначила Енікев Вароді.

 

Фестиваль розпочався 21 червня із богослужіння перед реформатською церквою, а продовжився у місцевому етнографічному будинку-музею, де присутніх привітала голова Вишківської Спілки сільського зеленого туризму Іда Етвеш. Адже саме представники Спілки свого часу запропонували ідею проведення фесту. І не прогадали - фестиваль коронних міст став традиційним і дуже популярним серед краян.

 

Не обійшлося свято і без концертної програми. Кожне з міст привезло своїх артистів. Родзинкою заходу стали виступи хору м. Довге Поле та учениці Вишківської ЗОШ ім. Ференца Кельчеі Евеліни Селеш.

 

З нагоди фестивалю Вишково відвідали Генеральний консул Угорщини в Ужгороді Йожеф Бачкаі, консул Угорщини у Берегові Іштван Торжа, мер м. Довге Поле Тібор Варкола та керівник відділу співпраці Тисо-Дунайської низовини Міністерства аграрної політики Угорщини д-р. Марта Торда.

На фесті побував і відомий ультра-спортсмен Пал Гідвеґі-Уштош, який разом з колегою із Солотвина Каролем Токаром здійснив півтисячний пробіг на підтримку та привернення уваги до розвитку туризму та рекреації на Закарпатті. 

 

Джерело: Голос Карпат

Водоканал може залишитися без світла

vodokanal 0 01Ужгородський водоканал вже боргує більше 2-х мільйонів гривень.
 

Так, «Закарпаттяобленерго» вимагає сплатити наявну заборгованість у короткі терміни, або вони будуть вимушені знизити поточне споживання електричної енергії до рівня величини фактичної оплати спожитої електроенергії.

 

Якщо ж водоканал взагалі не розплатиться, тоді  вони повністю припинять постачання електричної енергії на об’єкти КП «Водоканал м. Ужгорода».

 

Нагадаємо, такі погрози вже були, навіть було відключення води по певним вулицям міста Ужгорода.

 

Джерело: Mukachevo.net

На кордоні затримали чергову групу нелегалів

na kordoni zi slovachchinoju zatrimano chergovu 95122В рамках проведення спеціальних заходів «Кордон-2015» минулої доби прикордонники Чопського загону у взаємодії зі своїми словацькими колегами затримали чергову групу нелегалів з Азії, які в обхід пунктів пропуску намагались потрапити до ЄС.

 

Під час здійснення моніторингу ділянки відповідальності бійцями відділу «Новоселиця», що дислокується на Перечинщині, були виявлені ознаки подолання інженерних загороджень та сліди невідомих осіб. В ході переслідування за триста метрів від українсько-словацького кордону «зелені берети» затримали п’ятьох чоловіків без документів. Правопорушники повідомили прикордонникам, що є вихідцями з Афганістану. Крім того затримані зазначили, що «загубили» ще трьох своїх земляків. Дану інформацію українські стражі кордону повідомили словацьким колегам, а самі продовжили прочісувати місцевість. Згодом від прикордонників Словацької Республіки надійшла інформація про затримання ними на кордоні трьох громадян Афганістану. Згідно умов Угоди про Реадмісію осіб, їх було передано українським прикордонникам встановленим порядком.

 

Наразі встановлюються особи правопорушників, проводяться перевірочні заходи. Подальшу долю затриманих визначить суд.

 

Додамо, що лише за останній тиждень на ділянці відділу «Новоселиця» затримано 28 нелегалів з Афганістану. 

 

Прес-служба Чопського прикордонного загону

Стара ужгородська бабуся впала у відкритий люк

1435215317 dsc 0540 izmen razmer fit content width88-річна ужгородка учора ввечері впала в люк, повідомили в Управлінні ДСНС у Закарпатській області. 

 
Інформація про падіння надійшла до ОКЦ 24 червня о 17:10. Для вилучення жінки з ями залучалось аварійно-рятувальне відділення АРЧ АРЗ СП У ДСНС України у Закарпатській області.
 
Рятувальники поки не повідомили ні вулицю, де сталася подія, ні те, чи постраждала бабуся.
 
Нагадаємо, крадіжки люків в Ужгороді – давня проблема, і комунальники вже кілька разів просили міліцію про допомогу.
 
У ДСНС України у Закарпатській області

Із 1 липня нерухомість релігійних громад не оподатковується

pokrovskiyЗ 1 липня 2015року наберуть чинності зміни, внесені до Податкового кодексу України, якими встановлено, що не є об’єктом оподаткування податком на нерухоме майно об’єкти нерухомості, що перебувають у власності релігійних організацій.

 

Така законодавча норма буде застосовуватись тільки в тому разі якщо статути (положення) релігійних організацій зареєстровано у встановленому законом порядку, а нерухомість, що перебуває у їхній власності, використовується виключно для забезпечення їхньої статутної діяльності, включно ті, в яких здійснюють діяльність засновані такими релігійними організаціями добродійні заклади (притулки, інтернати, лікарні тощо), крім об’єктів нерухомості, в яких здійснюється виробнича та/або господарська діяльність.

 

Довідково. Зміни внесені Законом України від 14 травня 2015 року № 420-VIII до пп.266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України.

 

Відділ комунікацій Головного управління

ДФС у Закарпатській області

Воїни Добра – Антон Гайтанжи (продовження)

ZZZZZZzУ минулому номері ми розпочали інтерв’ю зі старшим лейтенантом Антоном Гайтанжи, воїном 15-го батальйону 128-ї Закарпатської гірсько-піхотної бригади. Антон розповідав про те, як він потрапив до зони АТО, про військову службу в населеному пункті Чорнухіно, яке знаходиться біля Дебальцевого. Воїн застав найзапекліші бої на Дебальцевському напрямку в січні – лютому 20142015 року, був поранений під час бою з сепаратистами. В цьому номері ми публікуємо продовження інтерв’ю.

 

– Антоне, після влучення сепарів з РПГ у залізничну вежу, в якій Ви перебували, Ви отримали серйозні поранення, будівля була зруйнована. Що відбувалося далі?

– Нас вивезли до Артемівська, прооперували нам операції, мого друга, Васю Костіва, відвезли вертольотом до Дніпропетровська, а мене − до Харкова на автомобілі, а потім вже на літаку – в реанімацію до Києва. В мене ж була тріщина черепа. Її побачили тільки у Харкові, в Артемівську не помітили. Враження про Артемівський шпиталь важко передати словами: операційні всі зайняті, невідкладні операції проводяться в коридорах лікарні! Щодня привозили 80–100 чоловік, причому у важкому стані – хтось без ноги, у всіх хворих важкі травми. Закінчувалася анестезія, мені зашивали без неї. Але кожному воєнному, хто їхав туди, давали знеболювальне, але воно наркотичне, в таких одноразових тюбиках. Лікарі брали ці тюбики і робили укол в те місце, де оперували. До речі, там були волонтери, коли лікарі зашивали, то в мене форма по пояс була у болоті, в крові, розірвана. Волонтери прийшли і мені спортивний костюм дали. Розумієш, нічого не було з одягу – бронежилет згорів, а каска розкололася.

 

– Потім Ви потрапили до Харкова?

– Там я пролежав три дні, везти мене не можна було, оскільки рана була серйозною. В Харкові в реанімації мене відкачали, привели до свідомості, й коли прилетів літак, не воєнний, а медичний, то нас трьох важких хворих забрали. В Києві я п’ять днів був у реанімації, а потім у палаті. В столиці дуже багато волонтерів, шпиталь великий, дуже багато там хворих і не вистачало медсестер. Тому разом із ними чергували також і волонтери. За багатьма солдатами треба було дивитися, особливо вночі, хтось зіскакував із ліжка, розумієш, − снилася війна.

 

Волонтери забезпечували їжею, те, що давали в шпиталі, ми не їли (сміється). І не тільки волонтери, але й просто кияни. Був один випадок, який дуже запам’ятався. Був вечір, ми в коридорі стояли, дивимося у вікно – білий Рейндж-Ровер під’їжджає, з нього виходить у шубі жінка років 50–55. Вона до нас підіймається, заходить у палату. В неї була  сумка-холодильник. А там одна каструля зі смаженою куркою, а інша – повна різними стравами. І таких випадків було дуже багато. Люди готували вдома і приносили нам, і весь час запитували: «Що Вам на завтра потрібно?» В нас було багато їжі, соків, йогуртів, правда, не все можна було їсти. Але загалом, я був дуже вражений цим, це було дуже несподівано. До нас заходив вокаліст «Океану Ельзи» Вакарчук, фото з ним є. Декілька футболок нам приніс. Ми у березні навіть думки не мали, що хтось із цивільних нам допомагатиме. Крім того, в шпиталі був склад, де знаходилися речі, медпрепарати і тому подібне.

 

– Ви ж спілкувалися з місцевими, які в них настрої?

– Знаєш, як я тобі скажу, 50 на 50. Були різні випадки. Були моменти, коли вони не хотіли нас бачити, спілкуватися. І тут теж незрозуміло: або вони бояться сепарів, або в них якась відраза до нас. Я тобі розкажу одну ситуацію. Нас добре забезпечували і Збройні сили, і волонтери.  Армійських харчів у нас було багато. І щоб вони не псувалися, ми наполягли на тому, щоб їх передали місцевому населенню. В Чорнухіному була школа, дитячий садок і тюрма, до якої ми віддавали перловку і те, що було в мішках, хліб. Згущонку ми відвезли в дитячий будинок, в школу. Були два протилежні моменти. Коли їхали через села, а ми з Васею Костівим проїхали весь Дебальцевський район, техніку ремонтували, ще щось, то і завжди з собою багато солодкого брали − цукерки, згущонку − та роздавали дітям. Взяли ми якось ящик згущонки, зупинилися посеред села, саме багато дітей прибігло. Ну, ми вирішили, що дітлахам багато згущонки давати не можна, бо буде погано, то попросили їх покликати батьків, щоб вони згущонку забрали. Батьки вийшли, почали кричати – їдьте геть, забирайтеся. Ми такі злі були, а діти сиділи ображені. Потім коли вже верталися додому, то тихцем, щоб батьки не бачили, дітям по банці згущонки роздали.

 

Були й інші ситуації. Є там село Ольховатка, велике, там шахта стоїть. Одного разу ми там проїжджали поле, посеред нього чоловік стоїть, у руках якісь речі. Ну, ми до таких ситуацій обережно ставимося (коли їдемо, то весь час у бронежилетах, касках), взяли вже автомати, зупинилися. Виявляється, вийшов чоловік років 45, приніс нам три банки компоту, старий радянський тулуп і куртку. А ми не хотіли брати, кажемо, в нас все є, а він розплакався, каже, щоб нам на допомогу було, перехрестив нас. Інший випадок стався у самому Дебальцевому. Там є магазин «Тисяча дрібниць». Нам треба було крупи купити. Його власники чистою українською мовою розмовляли, і коли ми зібрали все, що нам треба, то вони не схотіли з нас взяти грошей. Ми їм пояснювали, що ЗСУ нас фінансують і все ж заплатили.

 

– Що там «ловить», радіо, телевізор?

– Радіо ми не слухали, а ось телевізор був. Ми мало його дивилися, в штабі була парабола, наші канали і чотири сепарські канали. Пускали по них не тільки політичні речі, але й серіали різні. Розказували, які закони вони там вводять.

 

– Яку музику слухали?

− «Воїни світла»  Ляпіса Трубецкого. Ця пісня була у всіх на телефонах, і вона грала щовечора. Загалом там ми не мали багато вільного часу. Знаходили час поїсти щось і піти спати ввечері. Єдине, що дуже тішило, – це добре помитися. Добре помився – добре провів час, відпочив. Із цією справою, правда, там важко було.

 

–  Ви повернулися з передової, чи тримаєте контакт із бойовими побратимами, які залишилися там?

– Я їм телефоную, наші перебувають у Луганській області, там більш-менш тихо. Розумієш, які люди там зібралися? Вони пережили таке, коли, наприклад, прилітає мінометний обстріл, то вони вже й не зважають. Ось я тобі розкажу: був у нас такий період із моїм другом Васею Костівим. Ми жили в машині. Коли чули свист міномета, то вночі часто вже навіть і не вставали. Хотіли просто поспати трохи, тому на такі речі просто не реагували. Реакція була, коли стріляли десь неподалік – тоді вже, зрозуміло, ми активізовувалися. Деколи були випадки, коли не сховаєшся ні від міномету, ні від «Граду». На мою думку, це вже справа випадку. Якось я стояв на вулиці, розмовляв по телефону, а  з боку сепарів почалися спалахи. Ми їх бачили, але великого резону від цього не було.  5-7 секунд − уже йдуть вибухи «Граду». Я подумав, що знову на Дебальцево направили удар, бо вони по ньому весь час гатили. Ось  стою, говорю далі по телефону, а виявляється, «Град» до нас прилетів! Почалися вибухи поблизу, дуже жорстко було, я застрибнув під ківш трактора, який у нас окопи рив. Вибухи були недалеко, джип наш розірвало, осколки літали. Ми стояли ж на залізничній станції і поперетягували потім усі вагони, які були поблизу, щоб себе трохи прикрити. Між вагонами й штабом упали два снаряди. Палатка, де була  в нас кухня,  вся як решето від цих снарядів. Ну, загалом, було дуже непросто.

 

– Як визначали, який снаряд летить до вас?

– Міну ти чуєш, це секунди дві-три, характерний такий звук свист, коли вона падає. «Гради» не чути, видно вночі тільки спалахи, а вдень – нічого, чути, коли вибухи.

 

– Доводилося чути, що війна робить так, що невіруючі люди стають вірити в Бога.

– Я не дуже релігійний, але до нас і священики приїжджали, і капелан є у нашій військовій частині. Капелан нас дуже здивував – він же ж має форму, в штаті числиться гранатометником. Але ми не очікували, що він буде в бронежилеті, з автоматом, в касці ходити на рівні з іншими. Тобто він туди приїхав, він перестав бути капеланом. Він, до речі, дістав осколочне поранення в ногу. Коли ми їхали туди, нам усім хрестики дали, і коли виїжджали, теж, з різних церков до нас теж приходили.

 

– Як рідні поставилися до того, що Ви на війні?

–  З моїх ніхто не знав. Вони знали, що я в Артемівську, де тихо і спокійно. Я їм так розповідав. Дізналися, де я, тільки тоді, коли дістав поранення. Я ж три дні перебував у важкому стані, телефони всі згоріли, тому родичі вже через знайомих довідалися, де я насправді. Переживали, до Харкова у військовий шпиталь до мене приїхали. До речі, багато хто не говорив, де він знаходиться, своїм рідним, жінкам, щоб вони просто не переживали. За це Дебальцево мені дружина весь час дзвонила: «Ти дивися, який жах у ньому твориться». Я ж ніби в Артемівську по розмові був. А, по суті, – ще далі за Дебальцевим! П’ять хвилин поговорив, сказав, що зв'язок поганий і «всьо пока!»

 

По-різному бувало. Коли летить «Град», попадає, головне – вчасно знайти якусь яму і заховатися: якщо нижче землі впав,  то осколки не задівають, хіба що сам «Град» до тебе прилетить.

 

–  Знаю, що була у Вас поїздка разом з іншими воєнними до Будапешта.

– Так. Ми повернулися сюди, й на Закарпаття, мені подзвонила знайома волонтерка і запитує, чи є закордонний паспорт. Я сказав, що є, а вона каже – є можливість поїхати до Будапешта. На той час я лежав удома, перебував на реабілітації. Зі мною їхали хлопці, які були чи важко поранені, чи перебували у дуже гарячих точках. Були також двоє хлопців, які ще під Іловайськом потрапили в полон. Загалом нас повезли в Угорщину, забезпечили житлом, харчуванням. Там українська громада цим займається – екскурсії проводять. Ми поїхали на п’ять днів. Я спочатку подумав, що ми поїдемо як прості люди, а коли приїхав, то відчув, що до нас ставляться як до міністрів! Між ними були дискусії, хто нас забирає на обід, проводитиме культурну програму. До поїздки туди ми були морально трохи подавлені, а коли звідти верталися – на моральному  підйомі, тобто мали морально-психологічний відпочинок. Ми там були з 26 по 30 травня.

 

До речі, ми познайомилися там із угорськими волонтерами. Зокрема, з одною жінкою, родом із України, її звати Вікторія Ігнац. Коли їй було півтора року, вона з батьками переїхала до Угорщини. Тепер їй 37 років, і мама навчила її української мови. Ми з нею розмовляли, акцент, звичайно, відчувається, але все зрозуміло. Так-от, Вікторія та її подруга зі Швейцарії  займаються волонтерством. Разом збирають гроші від громад, від небайдужих людей і закуповують одяг, медичне обладнання, машини. На початку червня в Україну прибуло вісім вантажівок допомоги, одна була Вікторії Ігнац. Допомогу передали українським волонтерам, які це все розподілили по шпиталях. Ти знаєш, я бачив багатьох людей, і добрих, і жахливих, але коли бачиш людину – в тебе просто немає слів. Я колись не надто сильно вірив у патріотизм, звичайно, він був, але тепер я дійсно в нього вірю. Жінка, яка живе 35 років за кордоном, в якої залишилося в Україні декілька далеких родичів, тобто, по суті, мало, що об’єднує її з Україною, і коли вона почула, що йде війна на її Батьківщині, то зібрала гроші від спонсорів, простих людей і приїхала до України з допомогою. Вона не хоче піаритися тим, що допомагає.

 

– Чи були ви на Сході до АТО?

– Найсхідніше, де я був, – це Харків, а далі, в самому Донецьку, − ні. Коли вже приїхали із закарпатською бригадою, то запам’ятався Артемівськ − велике, непогане місто. Багато я їздив по селах, у районі Дебальцева особливо. Ну, ти знаєш, вони виглядають як у фільмах про війну, 1941–1945 рр. Таке відчуття, що все, як тоді було, таким і залишилося. Якщо в селі є шахта або якийсь завод, то таке село ще більш-менш має вигляд, можна жити. Але якщо там промисловості немає – то це кінець. Доріг немає, а те, що замість них,  дорогами не назвеш, добре, що взагалі є якась електрика. Я не в багатьох селах бачив проведений газ. Вони живуть…навіть і не знаю, з чим порівняти, якщо за десятибальною шкалою ми живемо на 10, то вони десь на 4. Дуже погано. Коли я побачив ці будинки, старі, неприбрані, із Закарпаттям не порівняти. Люди просто не бачили нічого іншого. Бачили свій дім, Дебальцеве, Артемівськ, і все, далі не бачили. Вони, мабуть, думають, що в нас тут те саме.

 

– У мене знайомий із Донецька ще років з 10 тому говорив, що він не українець і не росіянин, він із Донецька. Чи вважаєте, що останнім часом лінія розмежування між українцями свідомо розпалювалася, мовним питанням наприклад?

–  Щодо мови, глянь: частина моєї родини за моєю лінією – з села Горбок, Іршавщина. Мій прадід ще в Мукачівському замку служив за австрійців. Батько в мене з Болграда, але це теж Україна, Одеська область. У нас військова сім’я, тато військовий у відставці. Так сталося, що це було за Радянського Союзу, а в ньому армія була російськомовна. З дитинства я говорив російською мовою, в Мукачеві ходив до першої школи, російської. Але нас там учили українською мовою, і я нормально нею спілкуюся, немає жодних проблем. Хоча російською – більш звично. І лінії мовного поділу або неповаги для мене ніколи не було. Мова, на мою думку, це не привід для розбрату. Я довго живу на Західній Україні, і жодного разу мені за російську мову ніхто кривого слова не сказав. Тепер в армії ситуація міняється, молоді офіцерські кадри вже переважно україномовні. Всі контрактники-солдати теж.

 

– Що хотілося б в армії змінити?

– Бюрократії забагато. Як було до цього часу, так і тепер. Ми іноді на папір більше витрачаємо, ніж на солярку. Одна з реформ, яка має бути, повинна стосуватись армії. Ось наприклад, грузинська армія перейшла на стандарти НАТО. В мене багато знайомих там, вони розповідають, що рівень підготовки сильно піднявся, з корупцією порвали, її там немає. Чому і нам не провести подібну реформу з армією? Я особисто не бачу реформ, жодних. Що конкретно змінилося? З міліцією, податковою, судами. Вже рік минув, а якихось конкретних змін не видно, хіба що в піднятті тарифів.

 

Ситуація така, що в нас могло би бути все інакше. Якось не таке ставлення в нас до армії. Можливо, не слід було проводити таку масштабну мобілізацію, багато проблем через мобілізованих виникає. Незрозуміло, навіщо так багато розмов про Нацгвардію. Ми були всюди на передовій і ніде її не бачили. Можливо, десь вона там і є, але ми її не бачили. Але всі нові броньовані джипи, куди йдуть? – В нацгвардію. Нові БТРи, які робить ХКБМ,– вони ж всі туди йдуть. В армію вони практично не прибувають. Ну, нехай ця техніка йде в Нацгвардію, але нехай вони щось роблять.

 

– Чим і коли це все закінчиться?

– Тепер не можу відповісти на це запитання. Не знаю, якщо б я був на місці Президента, я б віддав ті окуповані землі, побудував міцний кордон і взяв чіткий курс на Європу. Вона нам не світить як мінімум найближчі 10 років. Для того щоб ми могли кудись потрапити, нам треба хоча б закінчити війну. Тепер ми в такому підвішеному стані. Дуже важливо в державі провести реформи. Неможливо щось робити, не змінивши системи, тоді будуть лише якісь косметичні зміни. Ось в Грузії – звільнили всіх і набрали нових. І держава рушила з мертвої точки. Дуже хотілося б, щоб таке відбулося і в нас.

 

Розмову вів Олексій ШАФРАНЬОШ

 

 

«Культурний» окультизм в Іршаві

Foto0126Співуча та працьовита Іршавщина завжди є однією з перших у розвитку культури на Закарпатті. Тут існує велика кількість творчих ансамблів, які наполегливо працюють під керівництвом мудрих наставників і досягають мети. Проте  останнім часом деякі працівники відділу культури в Іршавізаймаються зовсім не тими справами, які входять у їхні обов’язки.

 

Директор Іршавського районного будинку культури Едіта Токар обурена та розчарована тим, що доводиться бачити на роботі. Вона багато років керує дитячим фольклорним ансамблем «Кирниченька», підтримує і допомагає своїм підопічним у всьому. Проте наразі допомоги потребує сама пані Едіта, бовже не вперше знаходить у себе в кабінеті предмети ворожіння.

 

Спочатку директор знайшла купу волосся з голками, потімвідрізану голову курки,  до якої була прикріплена записка: «Тоді бись ся заспокоїла коли ця курка знесе яйце. Знайди сильнішого мага, як я».

 

Наступний інцидент стався після робочої поїздки до міста Мукачева. Едіта Токар їхала туди разом із начальником відділу культури і туризму Іршавської РДА Ганною Матіко. По дорозі додому Ганні Михайлівні декілька разів телефонували,запитуючи про час повернення. Вже на роботі пані Едіта не змогла ввійти в кабінет через кролячу лапку та клубок волосся, перетягнутого дротом, які висіли на ручці дверей.

 

Тоді Едіта Василівна звернулася до Ганни Матіко з проханням вплинути на працівників відділу культури, щоб подібних випадків не було, але реакції від керівництва так і не дочекалася.

 

Натомість їй заборонили займатися з творчими колективами в робочий час. Отож обурені батьки збирали підписи, щоб оскаржити це рішення.

 

Пані Едіта тривалий час не могла повірити в те, що знаходила на робочому місці.Їй прикро, що з нею працюють люди, які займаються подібними справами замість того, щоб трудитись на благо інших: «Багато людей бачили це все на власні очі й обурені тим, що працівникам нема чим зайнятися. При жодному із чиновників подібних випадків не було. Нам разом потрібно дати оцінку цим людям, бо одна людина не зробить цього. Їм на руку постійні сварки в колективі, а техперсонал розгубився, бо не знає кому служити: Богу чи дияволу! Найбільше, чого я хочу – щоб у колективі був  мир і злагода: вірю, що так і буде».

 

Днями  керівництво дало дозвіл звільнити приміщення завгоспа районного будинку культури в Іршаві, де і знайшли все інше приладдя для ворожіння. Причетними до цього є також дві технічні працівниці Олена Гузинець та Ганна Плескач, а такожпрацівник відділу культури Людмила Бабинець. Перелякані працівниці тепер хвилюються, що з ними буде, після того як їх викрили.

 

Фото Едіти Токар

us1

Популярні новини

«Битва Націй» - найбільший чемпіонат з історичного середньовічного бою, де брали участь спортсмени з більш ніж 30 краї...
04 червня 2018 року представники національно-патріотичного об’єднання «Україна Соборна» вчергове перефарбували к...
«Москаля у відставку!», «Москаляку на гілляку!» та «Ганьба!» Саме такі лозунги лунали 3 травня...
Усі новини...

Останні коментарі

Всі права застережено. "Срібна Земля 2014"

Про нас | Зворотній зв’язок | RSS