Грінченко Борис Дмитрович

 465 523БОРИС ГРІНЧЕНКО - ПИСЬМЕННИК І ПУБЛІЦИСТ, ЯКИЙ СТВОРИВ ПЕРШУ УКРАЇНСЬКУ НАЦІОНАЛЬНУ ШКОЛУ

Грінченко Борис Дмитрович народився 9 грудня 1863 року на території сучасної Харківської області, помер 6 травня 1910 року в італійському місті Оспедалетті. Український письменник, педагог, літературознавець, лексикограф, історик, публіцист, етнограф. Також відомий як редактор ряду періодичних видань, автор перших підручників з української мови та упорядник "Словника української мови" в 4 томах.

Діяльність і все життя Бориса Грінченка покладено на вівтар відродження України, освіти українського народу. Справедливо його називали апостолом українського націоналізму, голосом совісті всього українства. Експерти стверджують, що від української інтелігенції постшевченківського періоду Грінченко відрізнявся загостреним почуттям образи, національної та соціальної, а також неймовірних масштабів працьовитістю.

Видатним і навіть унікальним українським вченим назвати Грінченка можна хоча б з урахуванням його роботи над "Словником української мови", виданим в Києві у 1907-1909 роках. Протягом двох з половиною років Грінченко працював над виданням, до якого увійшло 68 тисяч слів. Для української науки і культури словник Грінченка має таке ж значення, як словник Даля для російської мови, словник Лінде для польської мови або словник Гебауера для чеської мови.

Борис Грінченко входить в число людей, внесок яких у розвиток і збереження української мови в усьому її розмаїтті найбільший. Чітка проукраїнська позиція літератора і педагога стала причиною негативного до нього ставлення з боку імперської влади, яка бачила у відродженні українського національного духу небезпеку для себе.

Як викладач Грінченко послідовно відстоював необхідність переходу на навчання дітей з використанням виключно української мови. Літератор, який виріс в російськомовній родині дрібного поміщика, потім настільки полюбив українську мову, що не побоявся понести за неї покарання. Боротьба за збереження української мови для літератора супроводжувалася труднощами.

Народний учитель Грінченко наполягав на використанні української мови в процесі навчання, а також в діловодстві. Крім того, Грінченко вів боротьбу за чистоту української літературної мови. Для допомоги бажаючим в освоєнні він написав кілька підручників з української мови. У навчальних книгах він розповів про граматику української мови, а складений словник покликаний був збагатити лексикон сучасників.

Словник Грінченка потім був визнаний кращим виданням подібного типу з описом різноманітності слів в українській мові. Тим часом відстоювання власної позиції давалося письменнику нелегко, навіть в рідній сім'ї використовувати розмовну українську мову Грінченко не міг через заборону батька, але саме це табу допомогло письменникові знайти свій власний шлях у житті.

Демонстрацію сили Грінченко вважав одним з небагатьох способів домогтися поставленої мети. Для самого літератора сила полягала не тільки в слові, але і в характері і дусі. На силу його характеру звертало увагу багато людей, які з Грінченком спілкувалися, - ніяких заперечень чи сперечань в той час, коли мета визначена, він не терпів.

За 46 років життя Грінченку вдалося написати чимало творів, які потім увійшли в 10-томне зібрання творів. У той же час показовим моментом вважають дослідники життя і творчості літератора те, що листи, які писав Грінченко, при публікації займуть ще не менше 8 томів. Для української інтелігенції багатогранний літератор був одним з культурних і духовних центрів України на перетині 19-го і 20-го століть.

Дивовижна працьовитість стала причиною того, що після смерті письменника українська інтелігенція і народ захоплювалися Грінченком, визнавали енциклопедичність його праць. У радянські часи, як і слід було очікувати, літератор надовго потрапив під заборону з клеймом буржуазного націоналіста. Хоча визначення особистості письменника як націоналіста насправді відповідає істині.

Заслуги Бориса Грінченка перед Україною.

Для багатьох сучасників, в число яких входили і батьки, літератор був людиною незручною. Зробивши в свідомому віці вибір на користь української культури, він встав на шлях опору, хоча прекрасно розумів, що легкою така доля не буде. Проте:

1. Грінченко виступив співзасновником "Братства Тарасівців" - однієї з перших на українській території націоналістичної організації. Крім самого поета, до цього об'єднання інтелігентів входили Іван Липа, Микола Міхновський, відомий як автор брошури "Самостійна Україна".

Липа став автором маніфесту братства, в якому метою визначалося створення незалежної самостійної української держави, що для атмосфери того часу навіть складно було уявити. Члени об'єднання розробляли і вживали заходів для досягнення поставленої мети.

2. Літератор йшов по життю з твердою впевненістю в тому, що єдино вірним шляхом розвитку для України є формат самостійної, незалежної країни. Він категорично відкидав можливість існування України як однієї з частин Російської імперії. Грінченко називав імперію гамівній сорочкою українського духу.

Представники покоління Грінченка, дорослішання якого прийшлося на 80-і роки 19-го століття, вступили в протиборство з українськими інтелігентами епохи 70-х років. Старше покоління було переконане, що для розвитку української культури цілком достатньо просвітництва, літератор з однодумцями вважали просвітництво півзаходом, вони наполягали на необхідності отримання нацією власних прав, в тому числі політичних.

3. Грінченко як політик став лідером Української демократичної партії. Близько знайомий з інтелігенцією того часу, він виступав з різкою критикою громадських і політичних діячів. Поет висміював у своїх віршах негативні риси відомих українців свого часу.Один із віршів Грінченко присвятив землякам, які "збираються раз на рік в шевченківські дні, щоб заспівати гімн". Різкі висловлювання, в яких автор описує звички знайомих "патріотів", надовго зробили вірш недоступним для широкого загалу. Навіть в двотомне зібрання творів він не увійшов.У вірші, написаному у 1898 році, поет називає причиною занепаду в Україні недостатньо активних представників інтелігенції. Грінченко критикує земляків за рабську психологію, яка не дозволяє пишатися походженням з козацтва. Гідними щастя він називає тільки тих людей, які за це благо боролися, але до когорти обраних не можна відносити ледарів і рабів.4. Поета називають одним з найсильніших і найпотужніших носіїв української національної ідеї на перетині 19-го і 20-го століть. У його творах слово "нація" зустрічається набагато частіше, ніж у творчості сучасників. Саме тому Грінченко стикався з колосальною протидією виданню своїх творів.Діяльна натура Грінченка не могла миритися з обмеженнями, які створювала цензура. Для вирішення проблеми літератор разом з дружиною засновує власне маленьке видавництво. У видавництві потім вийшла безліч "метеликів" - книжок для легкого читання на різні теми з метою освіти народу, яку Грінченко вважав дуже важливою. Просвітництво письменник визначав обов'язковою умовою для звільнення українського народу від рабства.5. В рамках просвітницької діяльності Грінченко виступив співзасновником і очолив київське відділення організації "Просвіта". Цю організацію називають громадським досягненням Грінченка. Як переконаний патріот, він жив ​​і творив в ім'я України. Організацію створив з метою виведення українського народу з темряви неуцтва, для пробудження в народних масах усвідомлення національної гідності.На шляху просвітництва і роботи на благо України вірним соратником Грінченка стала його дружина, етнічна росіянка. Разом подружжя працювало над завданням просвіти народу і в інших напрямках. Сучасники розповідали, що в родині Бориса і Марії Грінченків панувала настільки дивовижна атмосфера, що до них приходили в гості, тільки щоб ​​подивитися на ідилію.6. Працею всього життя для Грінченка, безсумнівно, є словник української мови. Робота над виданням тривала близько 2 років, результат був високо оцінений навіть вченими з Санкт-Петербурга. Літератор планував на додаток до українсько-російського словника випустити тлумачний словник української мови, але плани не здійснилися з об'єктивних причин.Народжений в російськомовній родині Грінченко став автором одного з найбільш повних зібрань української лексики. Літературні твори письменника показують, що з лексичним розмаїттям української мови, на якій говорили селяни і інтелігенти, письменник був знайомий дуже добре. Шедеврами твори Грінченка критики не вважають, але багаторічна титанічна праця письменника на благо української культури є фактом незаперечним.7. Українську мову Грінченко називав досить сильним об'єднуючим фактором, якому під силу згуртувати націю. Письменник акцентував увагу на тому, що процес розвитку української мови не повинен розділитися на 2 шляхи - варіант Галичини і решти України. Причини для переживання були, оскільки способи формування лексикону в 2 варіантах були різними.Саме цим пояснюється знаменита суперечка між Франком і Грінченком, яка тривала недовго. Подальші історичні події повністю стерли грань між 2 говорами. В даний час українська мова, якою користуються жителі різних регіонів країни, відрізняється тільки незначними фонетичними нюансами.8. Проявив себе Грінченко також як педагог. Він був затятим противником різного роду фізичних покарань, що застосовувалися колись вчителями у виховному процесі. Письменник став автором ряду праць з педагогіки. Більше 10 років життя Грінченко віддав викладанню, в тому числі в школі просвітительки Христини Алчевської.

Припинення співпраці Грінченка з Алчевською деякі експерти пояснюють тим, що просвітителька взяла курс на русифікацію освітнього процесу в Україні, з чим літератор змиритися не міг. Грінченко запевняв, що викладання на нерідній мові є причиною не тільки величезного внутрішнього тиску, а й може призвести до деморалізації особистості дитини в процесі її формування.

 

Саме педагогічна діяльність дала Грінченку імпульс до написання словника. Він був упевнений, що повноцінно викладати в школі можна тільки ту мову, у якої є єдиний правопис. Оскільки з правописом в українській мові за часів Грінченка було важко, він вирішив першим систематизувати матеріал для словника. Письменника можна назвати батьком апострофа в українській мові і розробником багатьох фундаментальних правил правопису.

9. Як етнограф, Грінченко вніс свій внесок у збагачення української культурної спадщини. Протягом досить тривалого проміжку часу він займався збором фольклору на території Чернігівської області. Етнографією літератор займався в прагненні більш детально вивчити побут народу, чітко вказати на його відмінні риси. Він стверджував, що в національно-культурних питаннях можливий компроміс тільки в тих випадках, коли немає ніякої загрози для нації.

Досить активно працював Грінченко також над перекладами. Письменникові дуже подобалася творчість Шиллера, він перекладав на українську мову твори англійських, німецьких і французьких літераторів. Разом з тим за доцільне вважав письменник знання іноземних мов виключно виходячи з принципу раціональності, але пріоритетним має бути вивчення власної мови в перфекті.

 

Грінченко був людиною різнобічно обдарованою, наділеною фантастичною працьовитістю. Він був поетом, прозаїком, драматургом, лексикографом, етнографом-фольклористом, мовознавцем, педагогом. Грінченко написав підручники "Українська граматика", "Читанка" для учнів молодших класів, за якими потім навчалися школярі в Україні на початку 20-го століття. Перекладач і журналіст Грінченко виступав редактором газети "Громадська думка" та журналу "Нова громада". Також історії він відомий як засновник організації "Просвіта" і першої публічної бібліотеки в Києві.

Цікаве про Бориса Грінченка.

 

  • Народився майбутній письменник, поет, просвітитель і громадський діяч 9 грудня 1863 року на хуторі Вільховий Яр поблизу села Руські Тишки (зараз це передмістя Харкова) у збіднілій дворянській родині. Батько відрізнявся активною проросійською позицією, спробам його асимілюватися заважало тільки прізвище, зовсім не російське;
  • з самого дитинства відрізнявся Борис Грінченко активною життєвою позицією. У 16-річному віці, під час навчання в Харківському реальному училищі, юнака заарештовують за поширення народницьких ідей. У деяких джерелах містяться відомості про те, що арешт Грінченка відбувся не без активної участі його батька;
  • після перебування в ув'язненні протягом 2 місяців Грінченко позбавляється можливості в подальшому навчатися у вищих навчальних закладах через існуючу заборону. Проте любові до науки і прагненню письменника стати просвітителем заборона не перешкодила, після підготовки він екстерном складає іспити і отримує звання народного вчителя у 1881 році;
  • на курсах вчителів, які проходили у 1883 році в Змієві (Харківська область), Грінченко знайомиться з Марією Миколаївною Гладиліною. Молодий педагог і одного духу з письменником людина, Гладиліна стає дружиною Грінченка у 1884 році;
  • отримання диплома дало можливість Грінченку почати педагогічну діяльність. Протягом більше 10 наступних років він працює викладачем в різних школах на території нинішніх Луганської та Дніпровської областей. Серед іншого працював Грінченко і в приватній школі Христини Алчевської в селі Олексіївка поблизу Алчевська.
  • Грінченко головними завданнями педагога визначав не тільки безпосереднє навчання дітей, а й "несення світла в темні будинки". Він прагнув пробуджувати в людях бажання змін, соціальних і побутових, а також закликав українців піклуватися про цілісність і єдність нації. Чимало зусиль педагог доклав для популяризації українства;

  • національні ідеї Грінченко ніс в народ, незважаючи на офіційну лінію влади, яка змушувала проводити політику русифікації. У позаурочний час він навчав дітей граматиці української мови, знайомив з творами українських письменників. Непоодинокими випадками були також літературні читання із залученням селян;
  • в цей період просвітитель стикається з проблемою у вигляді відсутності достатньої кількості книжок українською мовою. Ініціативна людина, Грінченко знайшов вихід - він зайнявся підготовкою українських перекладів. У будинку вчителя було спеціальне невелике приміщення, відведене для зберігання рукописів книг і журналів. "Підпільна бібліотека" педагога користувалася популярністю серед жителів сіл;
  • пізніше Марія Грінченко згадувала, що всі учні володіли знаннями української мови, літератури, історії, географії. Українською школа в Олексіївці не була, але учні Грінченка добре знали про українську історію та сучасне безправне становище нації. Більш того, як розповідала дружина педагога, свої знання учні вміли відтворити, демонструючи при цьому непогане знання української мови;
  • про майбутнє своїх учнів, дітей з сільських сімей, Грінченко також турбувався. Він піднімав питання створення широкої мережі організованих сільськогосподарських шкіл для випускників початкових навчальних закладів. Педагог вважав, що таке рішення не тільки сприяло б підвищенню загального рівня культури праці, а й спричинило б зростання якості життя українського селянства;
  • знайомі з Грінченком люди розповідали, що він був людиною впевненою в собі, спілкувався з оточуючими з використанням речень імперативного характеру. В одному з листів своїй майбутній дружині літератор писав, що в ньому дуже багато самолюбства та егоїзму. Всю внутрішню енергію Грінченко зумів направити в правильне русло україноцентризму;
  • перешкоди, що виникали на шляху, не могли зупинити літератора. Проблеми Грінченко називав своїми друзями і виступав з різкою критикою на адресу людей, які побоюються йти проти системи заради досягнення поставленої мети;
  • за часів тотальних заборон Грінченко видавав свої твори українською мовою під псевдонімами. Одним із псевдонімів була прізвище Вартовий, яке експерти-літературознавці називають знаковим, оскільки Грінченко насправді ревно захищав все українське;
  • сучасники розповідали, що у Грінченка з дружиною Марією відносини були дивовижними. Народжена в російській родині, вона настільки перейнялася ідеєю любові до України, що на протязі всього подальшого життєвого шляху була не тільки вірним товаришем літератору, але і сама усіма можливими способами наближала краще майбутнє для країни;
  • у 1894 році родина Грінченків переїздить до Чернігова. Під час роботи в губернському земстві письменник організовує єдине в усій Російській імперії того часу видавництво доступних українських книжок, призначених спеціально для народного читання. Щоб знизити вартість книжок, Борис і Марія самостійно займаються переписуванням з паралельною редактурою рукописів, адміністративні функції у видавництві також виконують самі Грінченки;
  • завдяки титанічній праці сім'ї в світ вийшло близько 50 видань для народу. Тираж кожної невеликої книжечки становив 200 тисяч примірників, що для того часу було неймовірним розмахом діяльності.

    У видавництві Грінченка виходять твори Павла Грабовського, Євгена Гребінки, Михайла Коцюбинського, Юрія Федьковича, Тараса Шевченка і самого письменника. Паралельно з виданням творів літератор займається вивченням українського фольклору в рамках підготовки тритомної етнографічної праці;

  • чимало своєї уваги Грінченко-педагог приділяв удосконаленню самого навчального процесу, він займався підготовкою нових навчальних посібників. Після початку дії Емського указу "видання будь-яких українських книг для читання дітей або дорослих" було під забороною, але у 1888 році Грінченко склав буквар "Українська граматика для навчання, читання та письма".
  • В одному з листів педагог пояснював, чому вирішив написати буквар. Він згадував, що книжку друкованими літерами склав для того, щоб навчати за підручником читання та письма свою дитину і чужих дітей. Грінченка хотів, щоб рідною мовою з дітьми говорила кожна наука. На момент видання букваря дочці письменника було 4 роки. Офіційно буквар Грінченка було видано тільки у 1907 році, коли царський уряд визнав "малоросійське наріччя";

  • крім освіти, Грінченко прагнув пробуджувати в учнях творчий потенціал. Разом з ними він випускав рукописний ілюстрований журнал "Думка". На сторінках періодичного видання школярі могли прочитати мудрі вислови, загадки, тексти народних пісень, розповіді;
  • у 1901 році Грінченко отримує пропозицію закінчити роботу над словником української мови. Матеріали для видання в середині 19-го століття почав акумулювати Пантелеймон Куліш, потім вони були доповнені багатьма відомими українцями. Для роботи над словником у 1902 році родина Грінченків переїжджає до Києва;
  • з головою поринувши в робочий процес, Грінченко не тільки упорядкував і відредагував отриманий матеріал, а й доповнив його. Внеском Грінченка стали додаткові 19 тисяч слів в словнику. У 4 томах "Словник української мови" виходив у світ протягом 1907-1909 років. До словника включено 68 тисяч українських слів, які використовуються в народній та письмовій мові, - українська лексика з часів Івана Котляревського і до початку 20-го століття;
  • в київський період Грінченко працював не тільки над підготовкою до видання словника, він займався і іншими важливими завданнями. Зокрема, чимало уваги письменник приділяв організації роботи української преси. Письменник редагував першу українську щоденну газету "Громадська думка", яка потім була перейменована в газету "Рада". Також він працював над редактурою журналу "Нова громада". Крім того, з 1906 року Грінченко очолював київське відділення організації "Просвіта";
  • видання знаменитого чотиритомника "Словник української мови" з упевненістю можна назвати титанічною працею, для виконання якого потрібен був би цілий колектив Академії наук. Проте за рекордно короткий час Грінченко разом з дружиною упорядкував величезний обсяг матеріалу. Безсумнівно, тільки за цю працю Грінченко заслуговує подяки і визнання всіх поколінь українців;
  • на момент виходу словника в світ він став найповнішим зібранням фондів української мови з відповідними ілюстраціями з різних джерел - фольклорних та етнографічних збірок. Російська імператорська Академія наук високо оцінила працю Грінченка, видання удостоєно другої премії Миколи Костомарова;
  • протягом досить тривалого часу в експертному середовищі ведеться дискусія про оцінку ролі Грінченка в створенні словника. Одні учасники суперечки називають його автором, їх опоненти наполягають на тому, що Грінченко виступив тільки упорядником, систематизував зібраний раніше матеріал.
  • Доктор філологічних наук, професор Микола Пилинський в своїй публікації "Словник Б. Грінченка. Міфи і факти" спростовує тезу про причетність Грінченка до видання в якості упорядника. Експерт доводить, що Грінченко є автором словника, тому заслуговує найбільшої поваги. Сучасні лінгвісти також високо цінують словник Грінченка більш ніж через сотню років після видання книги. В кінці 50-х років минулого століття видана ксерокопія словника;в сім'ї Бориса і Марії 25 грудня 1884 року народилася єдина донька Анастасія. Під час навчання вона познайомилася з Іваном Франком і перейнялася його радикальними політичними поглядами. Анастасія писала, займалася перекладами і мріяла стати лікарем. Потім дівчина почала займатися підпільною діяльністю, поширювала заборонену імперськими властями літературу і була заарештована в 1905 році у справі "Селянської спілки".

    У суворих тюремних умовах Анастасія заразилася на сухоти. Хвороба, що швидко розвивалася, стала причиною смерті молодої письменниці і перекладача. Смерть дочки у 1907 році стала важким ударом для Грінченка. Трагізм ситуації посилився також смертю Володимира, маленького сина Анастасії;

     

  • здоров'я письменника, педагога і вченого підірвали багаторічна непосильна праця, смерть дочки і онука. У 1910 році Грінченко їде в Італію, клімат якої вважався цілющим. Від потрясінь літератор оговтатися так і не зміг і незабаром помер в італійському місті Оспедалетті. Тіло Грінченка перевезено в Україну, він похований на столичному Байковому кладовищі, поруч поховані його дочка і онук, а через кілька років і дружина;
  • однак смертю самого Грінченка не завершена його місія. Навіть зараз твори письменника пробуджують в молодому поколінні нетерпимість до зла, насильства, несправедливості. Творча спадщина Грінченка продовжує впливати на уми сучасних українців, закликаючи їх на ділі показувати свою любов до батьківщини.
  • Біографія Бориса Грінченка.

     

  • У 1874 році Грінченко вступає до Харківської реальної школи, звідки виключений у 1879 році за читання забороненої української літератури;
  • у 1881 році отримує диплом народного вчителя, починає працювати педагогом в Сумському повіті, після чого служить в земстві Чернігова, потім переїжджає до Києва;
  • у 1887 році разом з дружиною і маленькою донькою Грінченко переїжджає в село Олексіївка, де починає працювати в школі Христини Алчевської;
  • у 1888 році царські жандарми заарештовують Грінченка "за вільнодумство";
  • влітку 1891 року (за альтернативним даними, у 1892 році) разом з однодумцями засновує "Братство Тарасівців" - організацію націоналістичної спрямованості. Ця організація стала першою, яка своєю метою визначала створення незалежної України;
  • у 1893 році педагог їде з Олексіївки і відмовляється брати участь в урочистих заходах, присвячених 30-річчю педагогічної діяльності Алчевської;
  • протягом 1895-1899 років Грінченко працював діловодом в Чернігові, паралельно редагуючи тритомник "Етнографічних матеріалів". Після цього на запрошення організації "Київська старовина" переїжджає в столицю;
  • у 1900 році виходять "Каталог Музею українських старожитностей В. В. Тарновського" і книга "Література українського фольклору. 1777-1900" авторства Грінченка. Останнє видання потім доповнено напрацюваннями фольклориста Андрієвського;
  • у 1901 році виходить у пресі етнографічна збірка "З вуст народу: Малоросійські розповіді, казки та інші твори";
  • у 1904 році Грінченко виступив одним з лідерів при створенні Української демократичної партії. Восени цього року він організовує і керує Українською радикальною партією. У 1905 році 2 партії об'єдналися, створивши Українську демократично-радикальну партію;
  • у 1909 році в Києві виходить останній том чотиритомника "Словник української мови".
  • Увічнення пам'яті Бориса Грінченка:

     

  • у 1988 році в селі Олексіївка створений єдиний функціонуючий в Україні народний музей, а також встановлено пам'ятник Грінченку;
  • в серпні 2011 року в сквері поряд з адмінкорпусом Київського університету імені Грінченка встановлено пам'ятник письменнику;
  • твори письменника включені до шкільної програми з літератури, його ім'я присвоєно ряду бібліотек;
  • вулиці імені Грінченка є в Києві, Львові, Дніпрі та інших населених пунктах;
  • меморіальні дошки на честь письменника встановлені в Києві, Харкові, Львові та інших містах, так чи інакше пов'язаних з ім'ям письменника;
  • на будівлі Наукового товариства імені Шевченка встановлено пам'ятний знак;
  • у 1998 році підприємство "Укрпошта" випустило марку на честь Бориса Грінченка;
  • літературна премія імені Грінченка вручається людям, які зробили великий індивідуальний внесок в розвиток української літератури;
  • у 2013 році НБУ випустив пам'ятну монету номіналом в 2 гривні з серії "Видатні особистості України" на честь Бориса Грінченка.

 

Джерело:heroes.profi-forex.org

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

us1

Популярні новини


Warning: Invalid argument supplied for foreach() in /var/www/vh-6373/data/www/sz.uz.ua/components/com_content/models/articles.php on line 497

Warning: Invalid argument supplied for foreach() in /var/www/vh-6373/data/www/sz.uz.ua/modules/mod_junewsultra/helper.php on line 359

Warning: Invalid argument supplied for foreach() in /var/www/vh-6373/data/www/sz.uz.ua/modules/mod_junewsultra/tmpl/default.php on line 51
Усі новини...

Останні коментарі

Всі права застережено. "Срібна Земля 2014"

Про нас | Зворотній зв’язок | RSS