Ніхто не скаже краще, ніж поет Про те, про що ніхто сказать не може,- Крізь власну душу він пропустить той сюжет, Що вижить нам усім тут допоможе…

imagesimages

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Серпнева Україна (1994)
Ще сміються з малороса
при державному стерні.

ще Вкраїна ходить боса
по розпеченій стерні.
Ще її сини-холопи,
її доньки з підворіть
то Росії, то Європі
пропонуються: беріть!
І беруть – за сили кінські,

за протухлу ковьасу –
зайві руки українські
і зневажену красу.
Україно рідна й бідна,
б’ється, стогне на вітрах
наша совість безробітна
в синьо-жовтих прапорах.
І сумне вкраїнське свято,
і не хоче гімнів слух,
поки наш народ розтято
на панів, злодюг і слуг.
Україно, Богом дана,
на гаспидськім мотузку
нині потай знов Богдана
споряджаєш у Москву.
От і маєш торбу лиха,
все віддавши лихварям –
Ярославна, Терпилиха,
й Катерина із байстрям.
То дівуєш, то вдовуєш
і, віддатись ладна всім,
не чорноземом дивуєш,
а Чорнобилем своїм.
Жити, жити вже нестерпно!
Та, Вкраїно, ти ще є!
Замість Жовтня сходить Серпень
над позорище твоє...
На планеті люта спека.
Світом правлять торгаші.
І Вкраїна так далеко –
у нескореній душі.
Хтось її на частки крає,
кров останню з неї ссе...
А Вкраїна не вмирає.
Не вмирає – та й усе.
Цятка моєї крові
Мати нашу Вкраїну – нічого не мати.
Мати нашу Вкраїну – це хліб без води...
Знов стоїть наді мною заплпкана мати:
– Ти куди в сінокоси?
– Я не знаю, куди.
І пішов я кудись. І ходжу по сьогодні.
Вже дістався і премій,
і пліток брудних.
Навіть думав пролізти в депутати народні.
Слава Богу, не вийшло.
Виживаю без них.
Ну, а завтра куди?
Україна – так само,
як при мамі була:
смерть – куди не піди.
І спитає "куди?"
моя зраджена мама.
І в могилу кричу:
– Я не знаю, куди...
Духнович
Як і чим тепер дух оновиш,
мій русине? Не твій сезон.
Був у тебе співець Духнович.
аби ти не впадав у сон.
Був у тебе поет-будитель,
аби ти розв’язав язик.
Спів його у твою обитель
не проник – чи проник і зник?
Не як син ти – як надмогильник
на могилі його застиг.
Не будитель – поет-будильник
прогримів і до днесь не стих.
Той поет за життя грабастав
більше слави, як інший сліз.
Ще надворі епоха рабства,
а він дзвонить про комунізм.
Як і чим тепер дух оновиш?
Серп – до горла, на лоб – обух,
і ніякий отець Духнович
у тобі не пробудить дух.
Бо який панотець-добродій
нам потрібен
чи навіть Бог,
коли з нами отець народів,
коли з нами отець епох?!
І в душі не шукаймо сховищ!
Зве будильник-поет у даль,
і навіщо нам дух-Духнович,
де явив себе Сталін-сталь.
І навіщо небесні храми,–
знайде рай на землі народ.
Остограм себе, остограми,
а спаливши церкви – вперьод!
Ще яку тобі треба віру?
В небі кожна зоря сліпа.
Всіх Духновичів – до Сибіру,
від поета і до попа!
В кого ще там анкета чиста?
А чого не помер від куль?
Не поліг – то служив фашистам,
а з нужди не помер – куркуль.
Рік за роком – і спад за спадом.
На кислотнім стою дощі.
Де Хрущов прогудів над садом,
не гудуть нам уже й хрущі.
І не кожен той пес, хто бреше.
Мов новий нам привито ген.
Із медалей, що сипав Брежнєв,
ллється світло у сто рентген.
Та й тепер, як я бачив змалку,
ніби впав я у вічний сон,–
їде, їде русинська валка
у Примор’я, Сибір, Херсон.
Сяє зірка п’ятипромінна,
а на ній, за яку борюсь,–
вицвітає вже вся Вкраїна,
а не тільки Карпатська Русь.
Все ж обіцянки далі щедрі,
вказівний не зігнувся перст.
І закинутий мною в нетрі,
знов приймаю на плечі хрест.
Чим же іншим свій дух оновиш?...
Не було ні дротів, ні зон...
просто нас не збудив Духнович,
і триває кошмарний сон.
1990
Сльоза України
Молода і бентежна
Україно моя,
Якщо ти незалежна,
незалежний і я.
Хоче «Слава!» гукнути
мій розтерзаний рот,
але знов ліліпути
обкрадають народ.
Жити гірше і гірше,
а вкраїнську могуть
перетворено в біржу,
де народ продають.
Мій народе забитий,
до яких іще пір
весь твій гонор
завитий
в туалетний папір?
Дух партійний і сморід
в кожну хату заліз.
По-австрійськи говорить
із руснаками ліс.
Припиню неодмінно
я цю шулерську гру.
І тому, Україно,
я не скоро умру.
Я не маю заміни,
я – не грізна гроза,
я не зброя Вкраїни,
я – вкраїнська сльоза.
Я імперську руїну,
наче гріх свій, ношу,
Та синам Україну
назавжди залишу.
Із циклу "Заповнюю анкету"
...Моя Вкраїна в мене у крові!
Вона живе у смутку і надії,
вона ридає в кожній удові,
вона у кожній матері радіє!
Все найрідніше в неї перейму:
і мисль Тараса, й голос непокори...
Якщо планету вище підійму –
Вкраїна стане точкою опори...

Додати коментар


Захисний код
Оновити

us1

Популярні новини

За дослідженнями, проведеними на замовлення ГО “Детектор медіа”, третина молодих українців не знає, як почалась війна...
Учора, 30 травня, провели засідання 41-ї сесії Берегівської міської ради VII скликання.
У суботу, 1 червня, у Міжнародний день захисту дітей народний депутат Роберт Горват зустрівся із чотирма закарпатськими школярками...
Усі новини...

Останні коментарі

Всі права застережено. "Срібна Земля 2014"

Про нас | Зворотній зв’язок | RSS