Влітку всіх закарпатських митців запрошують на фестиваль Шевченка

afisha22-23 серпня у селі Моринці на Черкащині відбудеться Всеукраїнський фестиваль "Ше.fest-2015".

 

Перший такий захід з ініціативи молодіжних громадських організацій та за підтримки Міністерства культури України відбувся торік – на честь 200-річчя Тараса Шевченка.

 

Цьогорічне свято проходитиме під гаслом "Еволюція твого духу!". Як зазначають організатори на офіційній сторінці фестивалю, його мета - продемонструвати, що за останній рік еволюціонувала не лише країна, змінився кожен з нас: став більше розуміти, цінувати життя, близьких, рідну землю. "Ми знову намагатимемось відкинути всі штампи та відкривати нового Шевченка – молодого, привабливого, сучасного; осягнути Тараса-поета, Тараса-художника, Тараса-борця; пропустити крізь себе історію його життя".

 

На відвідувачів "Ше.fest" чекає насичена програма: мистецькі лексії та дискусії, літературні читання віршів Тараса Шевченка й учасників фесту, музична частина, яка, зокрема, передбачає виконання творів Шевченка у реп та рок стилях, театральні перформанси і нічні покази українського кіно, численні майстер-класи, демонстрації українських бойових мистецтв, зустрічі з військовими, запалення ватри та екскурсії малою батьківщиною Кобзаря.

 

До участі у фестивалі запрошують закарпатських митців, артистів, майстрів і всіх шанувальників Тараса Шевченка (деталі на shefest.org.ua)

 

Також у рамках "Ше.fest" відбудеться благодійний збір коштів на підтримку українських бійців. Торік, приміром, фест відвідало близько 5 тисяч гостів, завдяки яким організатори зібрали майже 20 тисяч гривень і долучили їх до купівлі тепловізора для прикордонної застави "Оршанець" (Свердловський р-н, Луганська обл.).

 

Управління культури Закарпатської ОДА

 

Психолог Тетяна Хорошилова з Макіївки: «Відчула себе «біженкою», коли довелося звернутись по допомогу для дитини»

3Пишучи матеріали про переселенців із зони АТО, я бачила і розпач, і тугу за колишнім життям, і страх, і розчарування. А наступна наша героїня – Таня Хорошилова – натомість завжди просто світиться оптимізмом. Вона приїхала до Ужгорода з Макіївки, залишивши там родину, роботу і загалом комфортне налагоджене життя.

 

«Які тут кав’ярні! – захоплено ділиться першими враженнями від міста Тетяна. – У нас у Макіївці всього одна кав’ярня хороша була в центрі міста, а тут їх повно на кожному кроці. У кожної свій неповторний інтер’єр, свої «родзинки». Я обходила, мабуть, їх усі, бо дуже люблю хорошу каву, не уявляю собі, як почати без неї день! Словом, кавою мене Ужгород підкупив одразу».

 

Але яскрава посмішка сходить з обличчя Тані, коли я прошу розповісти про її життя в Макіївці. Видно, що навіть їй, психологу за фахом, непросто переосмислити різку зміну в житті її родини. У Макіївці Таня працювала на двох роботах: психологом в обласному тубдиспансері та у відділі кадрів перинатального центру Макіївки.У травні минулого року залізничний вокзалу Донецьку обстріляли, були перші жертви. Тоді Тетяна звільнилася, зібрала речі й разом із сестрою та 10-річною донькою виїхала з міста. Зробити це було непросто, на вокзалі у Донецьку в ті дні спостерігалася справжня паніка: люди намагалися за всяку ціну дістати квитки на поїзди, сварилися з персоналом вокзалу і між собою.

 

«Ми вже знали, що будемо їхати до Ужгорода. В цьому місті жили наші рідні, котрі переїхали ще кілька років тому. Вони й приютили нас на перших порах. Везли ми із собою дуже багато речей, бо були налаштовані залишитися в Ужгороді надовго. Власне, ми і до війни збиралися сюди переїжджати, нам лікарі радили. Річ у тім, що у моєї 10-річної доньки алергія на цвітіння амброзії. У нашому місті її було дуже багато, тож з літа по пізню осінь дитина не могла нормально жити. Нам вже давно рекомендували переїхати, казали, зокрема, що на Закарпатті хороші для цього умови, мало амброзії. Вже потім тут я чула, що вам здається, що тут її теж багато. То я  вам скажу, що її в Ужгороді, порівняно з Макіївкою, вважай, взагалі не має. Донька нарешті все минуле літо спокійно жила.

 

До Ужгорода ми прибули у червні, ще тоді, коли переселенців тут було зовсім мало. Та вже тоді ріелтори при пошуку квартири нам радили: не кажіть, що ви з Донбасу. Я цього не розуміла, завжди чесно зізнавалася, звідки приїхала. Одного разу на цьому і попеклася, бо попали ми на такого господаря квартири, котрий взяв завдаток, сказав почекати два тижні, поки він не закінчить ремонт, а потім заявив, що відмовляє нам. Я до сих пір на нього дуже серджуся, хоча розумію: якби не той випадок, ми би не знайшли сьогоднішньої нашої квартири з чудовою господаркою, котра дуже приязно до нас поставилася і не піднімала нам орендну плату навіть тоді, коли всі у місті почали це робити.

 

Крім цього випадку, жодного разу не зіштовхувалися з поганим до нас ставленням. Але я людей і не звинувачую. Пам’ятаю, коли у Макіївку почали приїжджати біженці з Нагорного Карабаху, ми нічим особливим їм не допомагали. Я не пригадую, щоб ми організовувалися, аби їм допомогти, чи якось особливо їм співчували. Тому я розумію все». 

 

Донька Тетяни нині навчається в ужгородській лінгвістичній гімназії, дуже задоволена школою. Разом з нею навчаються ще кілька дітей з родин переселенців, ставлення до них дружнє. Мовного бар’єру дитина не відчуває, бо вона і в Макіївці навчалася в українській школі. Вже знайшла багатьох друзів в Ужгороді і Тетяна. «Я не знаю, скільки років мені знадобиться для того, щоб я могла сказати, що я ужгородка. Та, вважаю, головне бути просто хорошою людино, корисною для суспільства. Я вдячна Богу, що не мала важких життєвих випробувань. Бо усе це я не вважаю випробуванням. Ми живі, здорові, маємо, що їсти. Гріх скаржитися на таке життя.

 

Хоча спочатку, зізнаюся, було дуже важко. Був момент, коли здалося: життя закінчилося. Це трапилося, коли ми з часом витратили всі заощадження, і я змушена була піти у дім милосердя «Карітас», аби попросити для доньки осіннє взуття. Мені там сказали: звичайно, допоможемо, а потім ще продуктів дали. Тоді я раптом розплакалася. Відчула свою безпорадність. До цього часу я не розуміла, чому люди допомагають незнайомим. А тоді мені теж захотілося віддячити добром на добро і комусь допомогти.

 

Офіційної роботи в мене поки немає, у центрі зайнятості вакансії пропонують, але вони, на жаль, виявляються уже зайнятими. Тому я вирішила переключитися на громадську роботу, хоча досвіду жодного не маю. Ми з іншими переселенцями створили громадську організацію «Закарпаття-Донбас». Тепер у нас стільки задумів! Та найперше хочемо вирішити найгострішу проблему всіх переселенців – відсутність житла. Ми розуміємо, що в межах Ужгорода вільної землі немає, тому просимо владу передати нам невикористаний житловий фонд, якусь запущену недобудову, яку за допомогою міжнародних коштів та власних сил могли би відбудувати. Якщо не вийде, шукатимемо землю для будівництва за межами Ужгорода. Можливо, у перспективі  у нас вийде не лише переселенців житлом забезпечити, а і всіх, хто цього потребує. І хоч зараз ми натикаємося на дуже багато бюрократичних перепон, я все ж дуже сподіваюся, що колись побачу результат своєї роботи. Аби люди, котрі вимушені були покинути свої домівки, могли нарешті знайти себе і знову підняти голову».

 

Тетяна Літераті, ГО «Щасливі діти»

 

У Хусті відбувся унікальний концерт музичних інструментів

2b379e2 abnir quco8Студенти Донецької, а зараз Львівської музичної академії, лауреати Всеукраїнських та Міжнародних конкурсів Володимир Панюс та Анастасія Голуб у парі дали незабутній концерт для хустян.

 

Пошановувачі живого звуку, любителі гітари та домри мали змогу насолодитися живим звучанням класичних творів та творів сучасних авторів у виконанні гітариста, корінного хустянина Володимира Панюса та його партнерки, яка підкорила собі домру, Анастасії Голуб. Ініціатором та організатором концерту виступила директор Сокирницької дитячої школи мистецтв Оксана Панюс, мама Володимира.

 

"Про цей виступ я вже давно думала. Але за браком часу діти не мали змоги тут виступити. Вплинули і події на сході України, у зв’язку з чим після трирічного навчання у Донецьку вони перевелися у Львів. І постійні виступи на державному та Міжнародному рівні", - каже пані Оксана, яка, до речі, передала свій музичний талант синові, позаяк сама – гітарист.

 

Проте оминути концертом рідне місто все таки студенти не змогли. Після виступів у Росії, Білорусії, по Україні Хуст прийняв їх по-особливому тепло і привітно. Шалені оплески, море овацій та вигуків «на біс» надовго запам’ятаються музикантам як вдячність за гру, за хороший настрій та теплу атмосферу.

 

"Ми виступали у багатьох містах, на різних сценах, але так, як вдома, не буває ніде, - зізнається гітарист-віртуоз Володимир. – Ми грали рідним. Бо після великого міста, тисяч незнайомих людей у місті, де ти народився, всі здаються рідними. Це зарядило нас на позитив, впевненість, на подальші звершення і нові музичні ідеї".

 

Джерело: Голос Карпат

У Голландії милувалися роботами закарпатської художниці

170Захоплення живописом поступово переважило і перетворилося у справу життя. У 2002 році художниця дебютувала з першою персональною виставкою в Мукачеві

 

3 травня, у голландському містечку Laag-Keppel відкрилась виставка під назвою "Нічийна земля". Як йдеться у прес-релізі, на виставці представлені роботи, що знаходяться "між мистецтвом та життям, між казками та повсякденною реальністю".

 

У цій міжнародній творчій імпрезі бере участь і берегівчанка Агота Вереш (Agota Veres) разом з колегами з інших країни - George Meertens, Maries Hendriks, Mark Kramer, Monika Dahlberd, Ronald de Ceuster, Thijs Linssen, Toon Laurense.

 

Агота Вереш - за освітою акторка і час від часу бере участь у виставах Берегівського угорського театру. Перші уроки образотворчого мистецтва отримала від батька – Петра Вереша. 

 

У 2009 році відбулось відкриття персональної виставки живопису Аготи Вереш "Пошуки" в художній галереї "НЕФ" Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника в рамках проведення "Днів угорської культури в Україні".

 

Джерело: Karpatnews

В Ужгород приїде молода поетеса

109Вікторія Дикобраз їде до Ужгорода - й не просто ж так, а з новою-першою збіркою своїх текстів "Семантика...".


"Ужгороде, ну, ти ж пам"ятаєш як прекрасно й професійно ця дівчина читає свої вірші? А тут ще й цікава розмова з поеткою й книгу придбати можна", - зауважують організатори.

 

Зустріч з молодою поетесою відбудеться в Ужгороді вже цієї неділі, 10 травня. 

 

Модератор - Ольга Беца.

 

Джерело: Заголовок

Закарпатський "Будинок з химерами" знаходиться в Нижньому Солотвині

IMG 4008На Закарпатті є свій власний «Будинок з химерами». Хай і не співвідносний з будинком архітектора Владислава Городецького у Києві, який завдяки своїй незвичності отримав саме таку назву. Але не менш цікавий. Селяни Нижнього Солотвина на Ужгородщині, біля якого в дачному масиві розташовано незвичну споруду, називають її «будинком зі сміття». Але у "ошколованих" містян, які зрідка забрідають в ці краї, він викликає асоціації з феєричною архітектурною творчістю Антоніо Гауді. Не такою масштабною і професійною, але, в контекстах Закарпаття, не менш цікавою...

 

Познайомитися з цим народним самородком від дачної архітектури нам, по суті, не вдалося – він спершу вийшов  до тих, що подолали на велосипедах відстань від Ужгорода до Нижнього Солотвина саме з метою познайомитися з його будівельним витвором, але потім повернувся до будинку і вже більше не показувався – не перешкоджав оглядати своє житло, але й в гіди не підрядився. Тож роздивлятися химерний осідок цього некомунікабельного дивака довелося самотужки...

Цей будинок справді вражає. І навіть будучи схованим в зелені і кривизнах старих виноградних лоз , він навіть здалеку зразу впадає у вічі серед типовості місцевих дачних споруд – помітними здалеку кольоровими плямами і незвичними фактурами. Зблизька ж він стовідсотково підтверджує, що ті, хто добирався до нього зі своїх власних далечіней, зробили це не намарно. Роздивлятися кожен елемент цієї дивної будівлі можна довго – їх багато і вони практично не повторюються. І навіть якщо йдеться про десятки барельєфних облич, якими в кількох місцях оформлена споруда, то всі вони неповторювані – кожне зі своїм виразом обличчя і різними його рисами. І об’єднані лише спільною для всіх дивною неусміхненістю.

Крім них у стіни будинку вмуровано десятки, якщо не сотні, різних елементів чи фрагментів. Тут і звичайні пластмасові ляльки, і керамічні тарілки та радіотехнічні плати, фрагменти старовинних барельєфів і навіть пластмасова фігурка неандертальця з популярної при «совку» іграшкової серії. Старі, пофарбовані в різні кольори, справді взяті десь зі звалища різнорозмірні віконні рами, дроти і арматури, що стирчать з нерівних стін, нахилений хрест, об’ємно вписаний  в сонм сірих неусміхнених ликів, що наче вирвалися з якогось похмурого потойбіччя, лише увиразнюють ірреальність сприйняття цієї химерності. Десь поміж ними – велике око або великий рот, що рельєфно проступають з бетону. В іншому місці – вмуровані в стіну сковорідка чи дерев’яний корпус старого годинника, те, що залишилося від фотоапарата «Любитель 100», переіржавіла труба з вентилем чи звичайний кип’ятильник як символи цієї матеріальної цивілізації. На балках і кроквах – старі номерні знаки з уже неіснуючих авто. Камені, уламки черепиці, напливи бетону та зрізи труб в стінах і проіржавілі ґрати на вінах. Через які так хочеться зазирнути всередину світу, який там, всередині, за цими вікнами і цими стінами точно має бути не менш дивним...

У надзвичайному хаосі та сумбурі – якась спільна ідея, якась дивна гармонія, витворена генієм творця, який ховається в цій нестандартності від явно недружнього йому довколишнього світу. Ця гармонія хаосу, ці вмуровані і вимурувані лики і символи, ця кричуща самотність в суєті довкілля ще чекають на своїх мистецтвознавців і психіатрів. А наразі приходять лише перші нечасті туристи...

Він міг би на них заробляти, а надто, якщо б погодився на публічність – якщо не розповідями про свій витвір, то, бодай, просто збиранням плати за оглядини. Аби витратити ці гроші на себе або вкласти їх в подальшу розбудову своєї нижньосолотвинської дачної «саграда фамілія». Натомість, він воліє ховатися і жити своїм власним життям. Якому, схоже, з його власної «вини» вже незабаром бракуватиме саме того, чого він шукав – можливості самореалізації, усамітнення і спокою.

 

Джерело: Закарпаття онлайн

На Закарпатті гостювали співаки зі Швейцарії

42 травня в Закарпатській обласній філармонії відбувся спільний виступ академічного камерного хору "Кантус" та виконавців зі Швейцарії.

 

Концерт став вінцем тижневого майстер-класу, в рамках якого гості переймали досвід в одного з провідних співочих колективів Закарпаття. Подібні навчання "Кантус" проводить із 2000 року, проте в таких масштабах – із тривалими репетиціями та спільним виступом на великій сцені – традиція останніх п'яти років. І хоча перший майстер-клас учасники хору надали в Швейцарії підчас свого концертного туру, на подальші навчання швейцарці вже приїздили до  Ужгорода. Так, усього за сприяння швейцарської асоціації "Мережа Швейцарія – Закарпаття/Україна" в гостях у "Кантуса" побували понад 200 виконавців.

 

Цьогорічний концерт побудували на творах видатного російського композитора Олександра Гречанінова, що досі не звучали в Ужгороді – це частини "Страсної седмиці" для хору a capella у виконанні господарів сцени та "Missa Festiva" для хору й органа в спільному виступі майже півсотні учасників.

 

Засобами музичного мистецтва артистам вдалося відтворити красу та глибину молитви: від сумовито-покаяльної – до радісної і торжественної. Зал аплодував стоячи.

 

"Враження від сьогоднішнього виступу хору "Кантус" можна порівняти хіба що з причастям", – поділився Юрій Глеба. Начальник управління культури Закарпатської ОДА подякував і гостям за їхнє зацікавлення закарпатською, українською культурою, адже такі приязні стосунки – завжди в ціні й надто сьогодні, коли Україна прагне сповна відкритися світові.   

 

Управління культури Закарпатської ОДА

Модно, чи порятунок Землі?

112539962 large 3На початку третього тисячоліття людству все більше загрожує екологічна катастрофа, а тому рятувати планету беруться всі. Чимало дизайнерів долучається до захисту навколишнього середовища. Зокрема, модні критики передбачають, що у 2015 році саме «екологічна мода» стане лідером серед трендів. Однак ідея рятувати природу за допомогою моди не нова: в європейських державах «зеленому стилю» віддає перевагу все більше й більше молоді.

 

Ми вирішили поцікавитися, чи ужгородці купують екотканину. Пані Марина, продавець у магазині «Тканини», зазначила: «Тканину натуральну купують часто, проте ціна вкрай відрізняється від синтетичної. Найчастіше у нас в магазині купують мішковину».

 

Уперше тема екології набула розголосу в 70-х роках минулого століття. Незабаром зацікавлення захистом природи відобразилося на колекціях одягу та інтер’єру. Старання дизайнерів не були марними. Як зазначає заступник директора з наукової роботи Інституту екології Карпат НАН України Оксана Марискевич, загроза для навколишнього середовища з боку модної індустрії однозначно існує, оскільки зміна напрямів моди пов’язана із тим, що зростає використання природних ресурсів, які далеко не безмежні.

 

Визначними представниками «екостилю» є Донна Каран, Стелла Маккартні, Marks&Spencer, H&M. Так, Донна Каран використовує для створення своїх речей органічну бавовну, вирощену без хімічних добрив. Стелла Маккартні відмовилась від усіх тканин тваринного походження: шовку, шерсті, хутра тощо. H&M популяризує «зелену моду» серед прихильників мас-маркету. Марка «Marks&Spencer» теж належить до екологічно спрямованих брендів. Зокрема, дизайнери цієї марки виготовили штани зі спеціального волокна з перероблених пластикових пляшок. До слова, компанія «Marks&Spencer» відмовилася від пакетів із поліетилену, розкладання якого триває 400 років.

 

Аби уникнути використання поліетиленових пакетів, дизайнер Аня Хіндмарч створила бавовняні торбинки з промовистим написом: «Я не пластиковий пакет!» Згодом ідея привернула увагу, і тепер такі сумки можна знайти навіть в Ужгороді.

 

Борис, студент, відзначає: «Я користуюсь тільки екосумками, адже поліетиленовий пакет розкладається за 10 – 20 років. Я намагаюсь залучати і своїх друзів до цього».

 

Модельєри бренда Levi`s створили екоджинси. Денім – це на 100% бавовна, до того ж фарбники природні. Навіть ґудзики екологічно чистих штанів виготовлено зі шкаралупи кокоса.

 

Намагаються обмежити втрати вичерпних ресурсів і ювеліри. Гері Птек, відомий ювелір, наприклад, створює коштовності зі штучно синтезованих діамантів, адже їхні запаси обмежені. Створюють штучно і перли.

 

Однак цілком можливо, що невдовзі й українські модельєри приєднаються до когорти захисників природи.

 

Турботливим варто купувати речі для своїх малят тільки з натуральних тканин, які вболівають за своїх дітей, адже синтетика надто шкідлива, особливо для дітей. І хоч для України переробка відходів – доволі дороге задоволення, все ж ми сподіваємось – перспектива для «зеленого стилю» є. На жаль, земля засмічена, тому рано чи пізно ми будемо змушені переробляти ресурси.

 

Популярним серед прихильників екостилю є й секонд-хенд. Однак не завжди такий, яким ми його уявляємо. Та ж Стелла Маккартні використовує для своїх колекцій залишки тканин зі старих речей. Як-не-як, перегнивання решток одягу триває доволі довго, а тому не кваптеся викидати зайве вбрання. Британський проект Visa Swap заохочує людей віддавати непотріб зі свого гардероба на продаж. Можливо, про такі речі, які вам набридли, хтось довго мріяв.

 

Анастасія, студентка, наголошує: «Я нещодавно почала купувати речі тільки в секонд-хенді, адже там можна знайти речі із натуральних тканин за помірною ціною. Адже, як відомо такі речі дуже дорогі».

Справді, екологічно чисті тканини доволі дорогі. Тому вірити напису на ярлику «100% бавовна» не завжди можна.

 

Проте й стереотип, що екоодяг безбарвний чи непривабливий, необхідно забути. Переконатись у цьому легко, але й ціна буде відповідна. Але хіба ж можна заощаджувати гроші на власному здоров’ї, а потім витрачати останні копійки, аби повернути його?

 

Не слід думати, що екомода – це використання вторинної сировини чи тільки натуральні тканини. Насамперед екомода – це дбайливе ставлення до того, що нас оточує, гармонія з природою.

 

Ірина Балог

Контрольоване телевізійне божевілля

978Від першої телевізійної трансляції в 1939 році до чергового сезону «Голосу країни» в 2015 році – така хронологія українського телебачення. За цей час телеефір розвинувся, охопив покриттям майже всіх мешканців України, його можна дивитися за допомогою супутникового телебачення та Інтернету в будь-якій точці земної кулі. Доступ і можливості телебачення в плані поширення інформації є практично безмежними. Але якої інформації?

 

ІСТОРІЯ

У радянський час якість інформації, її направленість чітко визначалися «керівною та спрямовуючою» лінією КПРС. Ідеологічне замовлення, обґрунтування правильного шляху будівництва комуністичного суспільства, боротьба проти ідеологічних ворогів як усередині країни, так і ззовні. Патріотичні фільми про війну, чекістів, романтику освоєння цілинних земель і геологів формували дух нового, без чіткої національної приналежності, але російськомовного радянського чоловіка, який мав замінити собою народи, що населяли безмежні землі Країни Рад. З Перебудовою ситуація почала мінятися, незважаючи на традиційність, вірну належність до радянського ідеалу українського республіканського УТ-1, перші проблиски неідеологічного, розважального телебачення з’являються на московських, загальносоюзних каналах. З поглибленням Перебудови та системної кризи Радянського Союзу вільна журналістика починає проростати через тріщини тоталітарної стіни і в Україні. Апофеозом процесу стали 1990–1991 роки, політичні матеріали, розсекречені дані про репресії стали «частими гостями ефіру». З іншого боку, починається розвиток розважального телебачення, трохи наївного, але такого, що активно копіює  технічні можливості західних телестандартів.

 

У 1992 році з’являється перший недержавний телеканал ICTV, 1995 – поява на державному УТ-2 комерційного телеканала 1+1. Власний продукт телеканалів – новини, перші ток-шоу, основна частка ефіру – американські та мексиканські серіали, фільми. Незважаючи на це, в 90-х з’являється значна кількість українських, науково-популярних, історичних, культурологічних програм, що в такій кількості вже більше не знімалися.

 

Уже з початку 2000-х зростає частка російськомовної телепродукції, насамперед серіалів, потім кіно. З кінця 2000-х на українському телебаченні цей продукт переважає. Власні ж програми, які робляться телеканалами, мають розважальний характер, орієнтований на масового глядача із дуже посередніми смаками. Тут є й астрологи, і екстрасенси, знавці на переселенні душ і т. д., псевдонауковий пафос певних передач просто зашкалює!

 

БІЗНЕС НА ДЕГРАДАЦІЇ

Про критичну ситуацію з наповненням українського телепростору фахівці говорять давно і безрезультатно. Науковець-психолог, фахівець Центру політичного менеджменту Валерій Зливков зазначає: «На українських телеканалах процвітає „дикий, нецивілізований ринок”. Редактори прагнуть за рахунок подачі в ефір карколомних за формою та примітивних за змістом сюжетів, розрахованих на невибагливі смаки, підвищити рейтинг своїх програм. У цьому випадку з’являється можливість максимально вигідно продати рекламний час. Тобто – телебачення є бізнес!”

 

Слід розуміти, що ситуація катастрофізму вигідна українським фінансово-промисловим кланам, оскільки аполітичний, песимістично налаштований громадянин у слабкій державі потрібен тим, хто прагне швидкого та безконтрольного збагачення. В Україні відбулося механічне запозичення американської концепції телебачення. Проводиться уніфікація ціннісних орієнтацій споживачів інформації через використання стандартних програм, звичних для американського глядача: ток-шоу, вікторини, спортивні програми, хіт-паради. Але це є впровадженням погіршеної копії оригіналу – без пропаганди позитивних національних символів, зате з брудною хвилею еротики (що можливе в США переважно на закодованих кабельних каналах чи пізно ввечері). Сюди ж треба віднести й абсолютно нехарактерну для Західної Європи та США рекламу алкоголю. І це – не наш менталітет, не наша культурна “фішка”. Бідою українського телебачення також є примітивізація проблем, що висвітлюються, доведення їх до рівня соціальних стереотипів, які глядач некритично засвоїть. Відповідно, фахівці стверджують, що телебачення стає все безглуздішим. Сьогодні воно розраховане на найнижчий інтелект. Тобто йде гра на зниження ролі інтелектуального діалогу.

 

МАНІПУЛЯЦІЯ

Телебачення – чудовий інструмент для керування і генерування “потрібних думок”. Якщо Росія в цьому плані б’є всі немислимі “гебельсівські” рекорди, то український виробник, звичайно, відстає, але подібні тенденції в нього спостерігалися й, на жаль, існують дотепер. Хто може оцінити деморалізуючий вплив, наприклад, телеканала “Інтер” під час подій Євромайдану. Цей канал є лідером перегляду на Сході та Півдні України. Під час зимових подій 2013-2014 років канал, так само як російські ЗМІ, свідомо стимулював розкол, виробляв почуття зневаги і ненависті між народом однієї країни. В результаті?

 

Як зразок маніпулятивного впливу телебачення на націю можна пригадати американську стрічку „Шахрайство, або Коли хвіст крутить собакою” (1998 р.). У фільмі показується, як можна відвернути увагу виборця від „невинних розваг” президента із секретаркою. Для цього організується „віртуальна війна” з... Албанією. Немає жодного значення, що війни насправді немає. Немає жодного значення, що не існує як такого й сержанта на прізвисько „Старий Черевик” – головного героя цієї війни. Головне – глядача можна „наштовхнути” на потрібні висновки. „Якщо такої війни і немає, то її потрібно вигадати і переконати виборців у її реальності”, – цинічно говорить головний герой, якого блискуче зіграв Роберт де Ніро. „Він спокійний, доки приймає свої пігулки”, – говорять про божевільного, якого піарники зробили героєм війни. Все суспільство через телебачення може перетворитися на контрольованого божевільного.

 

Олексій Шафраньош

Свого офіційного представника письменники краю обрали одностайно

4pp28 квітня в Ужгороді відбулися звітно-виборчі збори членів обласної організації Національної спілки письменників України. Підсумки роботи крайового осередку за три роки перебування на посаді керівника підбив Василь Густі – відомий поет, прозаїк, перекладач, лауреат обласних премійім.Д.Вакарова,ім.Зореславатаім.Ф.Потушняка.

 

2012-2015 роки Василь Густі означив як "неспокійні, фінансово бідні та сповнені небувалими соціально-політичними катаклізмами", проте запевнив: крайова спілчанська організація була не лише свідком, а й активним учасником подій, якими жило суспільство. "Ми одними з перших в Україні заявили про свою позицію щодо агресії Росії в Криму, горезвісного закону про мову, трагічних подій на Донбасі та Луганщині, – згадує керівник, – Уже згодом письменники Закарпаття помітно долучились до низки добродійних акцій, зокрема, книжкових ярмарків на підтримку учасників АТО та дружніх зустрічей із нашими бійцями".

 

Поряд із тим, за останні три роки в житті спілки відбулось і немало подій культурних. Це, насамперед, поповнення осередку шістьома новими членами. Тож зараз обласна організація НСПУ налічує 37 учасників, із яких троє пишуть угорською та двоє – російською.

 

Основний же показник роботи спілчанської організації – видані книги. Так, за звітний період у рамках обласної програми підтримки випуску нових видань закарпатських авторів вийшли друком книги П.Скунця "Моя азбука" (переклади), В.Густі "Полин гіркий, полин солодкий", В.Басараба "Дзвони над снігами", Христини Керити "У долонях світанку", Ю.Зейкан "На дощ і блискавку", А.Дурунди "Сім янголів затрубіли", Л.Кудрявської "Азбука природы", В.Кузана "Все по 14 копійок, або Сонетний двір", В.Шкірі "Таємниця смерекового замку", В.Фединишинця "Бранці лісу" та "Вибрані твори" М.Томчанія.

 

Також, із подання обласної спілчанської організації за останнє триріччя обласні премії ім.Ф.Потушняка присуджено Д.Кешелі, В.Кузану, Л.Кудрявській, П.Ходаничу, Т.Ліхтей, Ю.Балезі, Х.Кериті, О.Гаврошу, О.Ігнатович, В.Густі, С.Федаці, В.Фединишинцю та В.Шкірі. Всеукраїнською премією ім.Зореслава відзначено Д.Дочинця, П.Ходанича та Ю.Шипа.

 

Василь Густі щиро подякував спілчанам за їхню участь у відзначенні важливих для краю та держави пам’ятних дат, зустрічах із читачами і творчою молоддю, мистецьких фестивалях та видавничих форумах, науково-практичних конференціях як на теренах області, так і далеко за її межами. Керівник письменницької організації висловив особливу гордість за значні здобутки своїх колег – Мирослава Дочинця, котрий у 2013 році став лауреатом Національної премії ім. Т.Шевченка, та Галини Малик і Олександра Гавроша, чиї вибрані твори нещодавно внесено до Золотого списку рекомендованої літератури для дітей. "Ваша творча робота й активна громадянська позиція неабияк спрацювали на імідж нашого спілчанського осередку та письменства Закарпаття загалом", – резюмував Василь Густі.

 

В свою чергу, присутній на зборах начальник управління культури Закарпатської ОДА Юрій Глеба висловив задоволення від співпраці з обласним спілчанським осередком на чолі з Василем Густі та сподівання, що новообраний керівник ставитиметься до своїх обов’язків не менш сумлінно та віддано, а до колег – так само шанобливо і турботливо. 

 

Після виступів учасників зборів, відбулися вибори нового голови. Участь у голосуванні взяла абсолютна більшість письменницького осередку – 35 із 37 членів. Результат голосування – безпрецедентний: письменники, всі як один, повторно підтримали кандидатуру Василя Густі, що засвідчило неабияку повагу та довіру до керівника.

 

Управління культури Закарпатської ОДА

us1

Популярні новини

Під час зустрічі сторони обговорили програму підтримки Фондом порядку денного реформ в Україні.
Верховна Рада обрала народного депутата від фракції "Слуга народу" Микиту Потураєва головою постійної української делегації в Парл...
Авіакомпанія Windrose ("Роза Вітрів") виграла тендер на президентські авіаперельоти до кінця 2019 року.
Усі новини...

Останні коментарі

Всі права застережено. "Срібна Земля 2014"

Про нас | Зворотній зв’язок | RSS