Зі щоденника В. Ґренджі-Донського: під чоботом мадярського окупанта ( в мадярському полоні березень 1939р)

Hrendzha Donskyi(Мовою оригіналу)

Продовження.

В МАДЯРСЬКОМУ ПОЛОНІ

Серед двора, чую, ще розмовляють з групою Баботи. Бабота хоче забрати авто, мовляв воно приватне, а мадяри питаються за числом авта, яке зішкрябане і стерте з таблиці. Нарешті гурт відійшов без авта. Я зістався сам.

Хоч тішуся, що люди вирвалися звідсіля, все ж таки якось моторошно стало, що зістався тільки я один. В голові перебігає думка за думкою. Ніяк не можу зрозуміти, що могло статися з нашими січовиками, що вони здали Тячів, коли ще Хуст наш. Я вояк фронтовий, чи раз робили ми "рікцуги" (відступи), але найважнішим нашим завданням було те, щоб забезпечити дорогу. А тут сталося навпаки — головна дорога в руках ворога і то ворога, якого можна б розбити невеликими силами... Нарікаю на січову команду, нарікаю на Головну Команду і її штаб, лють мене бере, як то не по-військовому поставлений цілий наш відступ...

Якраз отак роздумую, а в цю хвилину бухнули з гармати, — раз, другий раз і втретє...

Питаюся мадярів, що це за вистріл?

— А, то стріляє наш любий підполковник Ігнатєв із гармат на січовиків...

Тепер я зрозумів, чому шосе в ворожих руках. Довідуюся, що комендантом тячівського гарнізону чеських гарматників є росіянин, емігрант, підполковник Ігнатєв (мадяр вимовляє це ім’я так дивно, що не можна розібрати, але, здається, таки Ігнатєв), який у своїй озвірілій ненависті до українців цілісенький день з гармат обстрілює українські села. Озброїв мадярське населення Тячева і наказав розстрілювати січовиків, що мадяри охоче роблять, оповідаючи подробиці з насолодою.

Ще перед хвилиною покладав я надії на евентуальний напад з боку тих січовиків, що відступатимуть із Хуста, а тепер і та надія пропала.

Пригадав я собі покійного майора Пузу, якого перед двадцяти роками полонили мадяри, і він стягнув з пальця перстень і за нього купили мадяри руму, попились, і він від п’яних сторожів врятувався втечею... Хочу ризикнути і я...

— Панове, щось у вас тут холодно... пити, розігрітись хочеться... Коли б були ласкаві принести пляшку сильного руму або горщки... то, може б, і ви по чарці...

Виймаю з кишені сто корон... Сторожів четверо лише, один на одного глипає, стискають плечима, нічого не кажуть, але гроші взяли і стоять. Бачу, що один перед одним не сміє, а пила б сволота, аж слинка їм тече...

Бачу, це не піде, гроші не рекламую, хай він ними подавиться!

Після зміни сторожі підходжу до них із іншого боку;

— Панове, ви ж чули, що пан д-р Гапко сказав, що я можу іти...

Терористи один на одного поглянули, один, високий, той сам, що взяв від мене гроші, заявив, що він справді чув, коли Гапко сказав, що я можу відходити.

— Ну, коли він сказав, то можете собі іти, — відповів один. Як тільки я це почув, вхопив торбу в руку і виходжу. Ідучи двором, бачу серед двора владне авто, з яким Бабота приїхав. У брамі стоїть якась юрба. Думаю, що мені робити, але вертатися незручно. Лиця незнайомі, і я іду просто. Якийсь мужчина перестав мене у самій брамі і гукає на сторожів:

— І цього пана хочете випустити?

Один терорист вибігає із зали, де я був ув’язнений і пояснює, що це якийсь нещасний писарина, Шандор Ковач...

Але цей мужчина кричить до терориста;

— Це вам писарина?! Це вам Шандор Ковач?! Та ж це найбільший бандит у Хусті, права рука Волошина, шеф-редактор "Свободи", Ґренджа-Донський... він промовець на зборах... він міністерський надсекретар... він січовик, що стало ходив в уніформі... Одягнувся пан у піжаму... ха-ха-ха...

Двором проходив якийсь комендант терористів, бо всі його здоровили. Я звернувся зразу до нього і кажу йому, що тут якесь непорозуміння, цей пан, показую на чолов’ягу, що мене задержав, очевидно помилився. Верчу, кручу, як тільки можу, щоб з мадярських кліщів отих вирвався. Ані не замітив, що за мною стоїть дама в сивому кожусі, яка з голосним сміхом підтвердила, що той чоловік має правду, бо я такий і такий укран...

Я вже не заперечував, тільки глянув на неї від ніг до голови і тоді пригадав собі, що то за пташка. Це дочка ужгородського мадяронського сенатора Фельдешія. Вийшла була заміж за тячівського аптекаря, але вже від років з ним не живе. Останніми часами була дуже частим гостем Січової Гостинниці. Вона нас там так обсервувала, гейби хотіла собі кожного добре зарити в пам’ять. Кажу я тоді директорові поліції:

— Юрку, ця бестія нас шпигує...

— Знаю, навіть все, що тут бачить, записує і пересилає всі важні інформації до Мадярщини... Але що можемо зробити, коли чеські закони дуже ліберальні, вона має наше громадянство і навіть викинути її не можна... — відповів Білей.

— Так! Я його знаю... це той і той... — повторяла "дама" в сивому кожусі.

— Як так, ну, зажди! — гукнули терористи, вхватили мене і заволочили назад. Перекинули мені цілу торбу і забрали вартісні речі собі.

Приводять й інших арештованих — голову місцевої Української Національної Ради, урядовця міністерства шкільництва Василя Машкаринця, а з ним і директора горожанської школи Петра Тарканія. Обидва молоді люди, енергійні і надзвичайно віддані наші працівники. Петро Тарканій сумний — вдома молоденька жінка і однорічний синок... В Машкаринця також молода дружина і дрібні діти. Вони сумні, аж прикро дивитись.

— Хлопці, не журіться, якось воно буде, — підбадьорюю їх.

Багато розмовляти не можна, тільки по-мадярськи, то воліємо мовчати.

Незабаром приводять бідолаху інспектора Маркуша разом із сином. Він проситься, благає, щоб пустили його додому, бо тесть йому конає, а може, вже й помер, а вдома тепер нещасна бідна жінка потрійно засмучена і перелякана, 3 великою бідою пустили мадяри додому сина, але Маркуша таки не випускають із рук.

Нараз чуємо наказ: впровадити нас до в’язниці. Нас кількох, а терористів біля тридцяти. Ведуть нас вулицями, а мадярська голота по дорозі кричить на все горло:

— Повісити, повісити їх!

Кидають у нас камінням, штовхають, а наша ескорта не дуже старається нас обороняти, навпаки, ще й самі підганяють. Я мав щастя, що одягнув ногавиці піжами, а то у січових штанах були б мене роздерли на кусні.

Закрутили ми вправо і опинились перед в’язницею окружного суду. Маркуша замкнули на першому поверсі. А тому, що Машкаринця і Тарканія ключник в’язниці Шімоні добре знав, вивів нас на другий поверх до чистішої камери під числом 23. Тут були два залізні ліжка, а на них чисті, нові два солом’яники. Шімоні сказав, що вже дотепер від ранку назбиралось 136 в’язнів.

Шімоні поставився до нас прихильно, але страшний боягуз. Машкаринець і Тарканій ледве його упросили, щоб сповістив жінок та сказав їм про те, де ми находимось.

Незабаром до нашої камери привели дальших двох наших тячівських урядовців: Цара і Осуського. На грудях Осуського мадярська кокарда, завбільшки доброго кулака. З Осуським я випросився на лятрину і зірвав йому з грудей мадярські барви:

— Оце свинство належить до клозету!

Переді мною він боронився тим, що йому мадяри силою причепили кокарду на вулиці.

Вечором відчинив ключник двері і сповістив, що тячівська Мадярська Національна Рада рішила випустити Цара і Осуського. Стиснули ми їм руки на прощання. Дуже просив я тих хлопців, щоб сповістили мою дружину, та вони відмовились.

— Заліземо десь на стодолу і не покажемося більше, поки не буде якийсь порядок...

Глипнув я на коридор, а перед нашими дверима мадярська сторожа... Ні перед чиїми, тільки перед нашими... Це вже не гаразд. Шімоні раніше прибігав щохвилини, сповіщав нас про стан, а тепер занімів — ні слова з нього не витягнеш, лише плечима стискає.

Дружина Тарканія і дружина Машкаринця прислали вечерю. Прислали й подушки та перини. Мої товариші недолі погостили й мене. В камері світла не було, то як потемніло, ми роздягнулись і полягали — я з Машкаринцем на одному ліжку, а Петро Тарканій на другому.

Довго не могли ми заснути, залізними дверми на поверхах рипали скрізь дуже часто, а то значило, що в’язнів щохвилини прибуває...

П’ятниця, 17-го берези» 1939

Швидко розбудились ми. Шімоні вже не той, що вчора — суворий, грубий.

Переглянув я свої кишені і знайшов два редакторські блоки, щось три олівці і золоте перо. Але, на нещастя, маю й такі легітимації, яким не дуже тішусь. До них належить редакторська легітимація, урядові декрети й інші. Разом з моїми товаришами недолі розриваємо ці "корпус делікті" на дрібні шматочки і вкидаємо до "відра", зміст котрого виливаємо до лятрини. Блоки й олівці ховаю в підшивку свого півкожуха. Тішуся, що маю два блоки і вже починаю робити нотатки.

Вчора в канцелярії Шімоні забрав від нас тільки кишенькові ножики та бритви, а все інше, разом із грішми, залишив при нас. А тепер нищимо папери, щоб не було проти нас доказів. Петро б’ється кулаками в голову, що не спалив вдома свого архіву. Там прізвища наших членів, довірників.

Ціла в’язниця повна. Хто тільки перейшов чи переїхав Тячевом і мав нещастя належати до народу, що називається українським, того арештують і втягають до тюрми.

Цілий день сидимо, журимось, схиливши голови, годинами не промовимо один до одного. Наскільки можна, стараюсь хлопців потішити. Розпоров підшивку на кожусі і добре заховав блоки та олівець. Щоднини хочу нотувати, може, колись придасться.

Перед нашими дверима ґардисти. Зачув регіт і кілька слів про те, що зловлених січовиків ґардисти розстріляли... Шімоні, наче німий, мовчить, з нього слова не витягнеш. Тільки чуємо мадярську лайку. Щохвилі когось приводять...

Далі буде…

Друкується за виданням:

Ґренджа-Донський В. Твори. – Т. 8:

Щастя і горе Карпатської

України. Щоденник. – Вашингтон:

Видання Kapпaтськoгo

Союзу, 1987. – 487 с.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

us1

Популярні новини


Warning: filesize() [function.filesize]: stat failed for http://i1.ytimg.com/vi/iframe<span/hqdefault.jpg in /var/www/vh-6373/data/www/sz.uz.ua/modules/mod_junewsultra/img/phpthumb.class.php on line 3375
Новий розмір перерахованих пенсій впливатиме на субсидії лише з травня 2018 року.
У четвер, 19 жовтня, на Ужгородській дільниці загальновійськового полігону почались збори резервістів одного із підрозділів терито...
Біля берегів Шотландії запрацювала перша в світі плавуча вітряна електростанція Hywind Scotland.
Усі новини...

Останні коментарі

Sape plugin info: Не заполнено поле - sape user в параметрах плагина.

Всі права застережено. "Срібна Земля 2014"

Про нас | Зворотній зв’язок | RSS