Зі щоденника В. Ґренджі-Донського: під чоботом мадярського окупанта (Замордування о. Купаря та управителя школи Василя Неболи)

IMG 20170320 102401 672x372(Мовою оригіналу)

Продовження.

СВЯЩЕНИК о. КУПАР І УПРАВИТЕЛЬ ШКОЛИ НЕБОЛА ЗНИКЛИ БЕЗ СЛІДУ

Під час найбільшого шалу терору окупанта, здається, 19-го березня 1939 року, греко-католицький священик у Грушові о. Купар відправляв Службу Божу. Вірні заповнили цілу церкву. Якраз були на середині Літургії, коли перед церквою стало тягарове військове авто, на якому вже були якісь люди, пов’язані ланцюгами один до одного, а між ними був свіжоприведений місцевий управитель школи Василь Небола, також із пов’язаними руками.

З авта зіскочив один військовий старшина-підпоручник і на чолі жандармів та мадярських «сабадчапатошів» (терористів) вдерся до церкви, спрофанували престіл, увійшовши крізь «царські двері», схопили священика о. Купар, ув’язнили його і, ведучи церквою, здерли з нього ризи, зв’язали і посадили на авто між других і зараз кудись відвезли.
Від того часу як о. Купар, так і управитель Небола зникли мов під землю.
Вже після написання цієї книги вдалося мені дістати опис прохання вдів покійників о. Купара і В. Неболи до мадярської державної прокураторії, яке тут подаю (збережено оригінальну мову і правопис):
Славна Мадярська Королівська Державна Прокураторія!
Дня 19 марта 1939 о 9 год. прийшли на наше помешкання в Грушові 4 таборі жандарми й І жандарм в чеській уніформі й одвели моєго мужа Василя Неболу, учителя в Грушові.
Потім сі самі пішли до церкви в Грушові й одти одвели моєго мужа о. Карла Купара, священика в Грушові.
Обох поклали до авта й одвезли в напрямі Солотвинських копалень.
Третього дня пішла я, Небола Васильова, до Солотвинських копалень, де од одного старшини воєнського, якого ім’я не знаю, одержала інформацію, що наші мужі були одвезені до Бичкова. У Бичкові постановила я, що їх одвезли в напрямі Рахова.
Потім сконстатовала я слідуюче:
Дня 20 марта 1939 прийшло до Требушан особове авто, в якому сиділи пов’язані наші мужі. Тут додали до них ще з требушанських людей й одвезли їх в напрямі Рахово, а потім у Кваси.
Доказ: Михайло Поленчук, робітник в Требушанах 535.
Кілька днів на те одна жона донесла до Требушан, що у Квасах говорять, що в одному з квасовських потоків забито кілька людей. Тому, що свідок Михайло Поленчук глядав також свого сина, пішов на дотичне місце у Квасах, де спізнав між забитими свого сина, а рівночасно сконстатовав, що між забитими є також тоти два інтелеґенти, котрих видів у авті в Требушанах дня 20 марта 1939.
Потім у Требушанах показували свідкови жандарми фотографію о. Карла Купара, з якої свідок познав, що особа на указаній фотографії є тотожна з особою, яку видів між забитими.
Доказ: свідок Мих. Поленчук і Н. Тафі, лісовий сторож в Рахові.
Другий інтелігент між забитими був мій муж, Василь Небола.
Забиті особи, між ними і наші мужі, були похоронені в цвинтарі в Квасах, де ще до сего часу находяться. При похороні було також стверджено, що між забитими було 5 требушанських селян і два інтеліґенти, яких привезено з долу.
Ми являємося жінками забитих, отже, маємо інтерес на тому, щоби було судом постановлено, що на наших мужах, а то Васильові Неболі й о. Карлови Купарови був поповнений злочин з пар. 278 к. зак., тому через нашого уповноваженого адвоката, отдаємо карне донесення й просимо, щоби Славна прокураторія: по думці пар. 93 й 102 кар. проц. зарядила слідство проти незнаного злочинця й учасників, як се припускає пар. 469 кар. проц., при тому для сконстатовання ідентичности, просимо перевести ексгумацію трупів у змислі пар. 240 кар. проц. й сконстатовати, що наші мужі сі були забиті, згл. поповнено на них злочин з пар. 278 кар. зак.
З глубоким поважанням: Небола Васильова, Купар Королева.
Пізніше виявилося, що їх відвезли до Требушан, і там нечуваним способом замордували їх разом з іншими семи требушанськими селянами, про яких згадую на іншому місці.
Отець Купар залишив молоду дружину і троє дітей-сиріт. Василь Небола також. Вдови ходили по всіх в’язницях і всіх таборах, пані Купарова була навіть усередині травня і в Вар’юлапоші біля Ніредьгази, шукаючи з плачем свого чоловіка. Деякі селяни в таборі інтернованих пригадували собі, що чули від інших, що священика о. Купара замордували вояки і солотвинські мадярські терористи після страшних знущань і побоїв у Требушанах. На о. Купара гнівалися за те, що до солотвинських копалень вдалося йому вмістити за нашої влади декількох українських робітників з-поміж своїх вірних у Грушові. До того часу в копальнях працювали переважно мадяри, які за жодну ціну не хотіли допустити до праці інших.
ЗАМОРДУВАННЯ ПРОФЕСОРА МИТРОВИЧА
Професор Митрович учив у одній із нижчих середніх шкіл в Хусті і був надзвичайно тихою, миролюбною людиною, до того ще сильно короткозорим. Ніколи не шкодив він нікому, і його єдиним гріхом було те, що був свідомим українцем, вірним сином свого народу. Був старшою людиною — десь біля п’ятидесятки — і батьком кількох дітей. (Мав їх семеро або восьмеро).
Коли до Хуста прийшли мадяри, почалися денунціації. За доносом Міклоша Марка, власника похоронного заведення в Хусті, професора Митровича заарештували мадярські жандарми і повели до хустської в’язниці. Тут сепаровано його від інших, і зараз першого дня так скатували його, що впав у непритомність. Другого дня знову били, а як зімлів, поливали водою і знову били.
За кілька днів таких нелюдських тортур мадярське військо, що приходило завжди свіже після змін і завжди розпочинались нові побої, буквально кажучи, професора Митровича добило. Він випустив свого шляхетного духа, сконав серед мук в руках мадярських недолюдків.
РОЗСТРІЛ ТОРГОВЦЯ ІЛЬКА ВАЩИШИНА
Рівночасно з проф. Митровичем мадярське військо ув’язнило й хустського торгівця Ілька Ващишина. По дорозі на очах людей били його мадярські вояки й жандарми, вдаряючи кольбами в плечі та в голову. У хустській в’язниці розпочались нові тортури на основі брехні того самого Марка, що денунціював інших. Ващишин ані за Чехословацької Республіки, ані за нашої влади не експонувався, жив тільки для родини (мав жінку і троє дітей) і вів невелику крамничку мішаних товарів, не робивши навіть конкуренції нікому, бо його крамниця знаходилася на далекій вулиці від центру в напрям Севлюша. Єдиною його виною було хіба ж те, що був членом культурного, неполітичного товариства «Просвіта» і був українцем.
Одної сумної весняної ночі вивели його збитого, скатованого із в’язничної келії і розстріляли над Тисою. Труп або закопали десь тайком, або вкинули до річки Тиси, як то звичайно робили в ті жахливі часи.
ЗАМОРДУВАННЯ СОЙМОВОГО ПОСЛА ІВАНА ҐРИГИ
Одним з найінтеліґентніших селян був Іван Ґриґа, господар з Вишніх Верецьок. Був добродієм не тільки свого села, але й цілої околиці: спричинився до заложення кооперативи, був головою місцевої читальні «Просвіти», антиалькогольного кружка. Його заходами побудовано в селі прегарний Народний Дім. Чи треба було знайти якусь працю для односельчан, чи виклопотати дешевий кредит — всюди там був Іван Ґриґа. Ми, інтелігенти, з великим захопленням слухали, було, розумні думки цього звичайного, але розумом геніального селянина.
За його великі заслуги виборча комісія уважала честю взяти його між кандидатів на послів першого історичного Сойму Карпатської України.
Як вибраний посол Сойму, законами легалізований заступник свого району, прибув посол Іван Ґриґа на перше святочне відкриття Парламенту Карпатської України, яке відбулося 13-го березня 1939 р. Мадярські війська тоді вже рушили, щоб здавити волю його народу, і він приневолений був повертатися додому пішки вже під акордами гарматних вистрілів.
Він був застарим до того, щоб вхопити зброю в руки (мав біля 55— 57 років). Вертався додому мирно, без жодного спротиву з окупантами. Але мадяри не дивились на те, хто виступив зі зброєю в руках, а хто ні, вони рішили фізично винищити ввесь активний провідний елемент карпато-українського народу.
У Волівці, недалеко його рідного села, зловило посла Ґриґу мадярське військо разом з місцевими терористами і ув’язнили. І почались для нещасного посла Ґриґи пекельні тортури. Прикладами побили його у плечі та у голову так, що другі в’язні, що сиділи з ним разом, його не пізнали. Голова була так спухла, що не видно було очей.
Мало того. Злочинці видумували способи нового катування, які тільки може видумати хвора фантазія безпощадного садиста. Потовкли послові голінки, криваві рани розтирали сіллю, а якийсь недолюдок із Нижніх Верецьок на ім’я Пагір тиснув йому пальці в дверях так, що не тільки руки йому попухли від палиць, але в дверях і пальці були поламані. Крім того, мадярські жандарми розпаленими цигарами обпікали йому ніс... Це з помсти за те, що був українцем, що був послом Сойму української землі, заступником українського народу, який нічого спільного не хотів мати з мадярами.
Збитого, змасакрованого посла повели із в’язниці відтак на гору у ліс під Яблоновим, вели його вже попід руки, підштовхуючи кольбами, бо він і осліп, і оглух від нелюдських побоїв, і там його замордували... Навіть і тіло його спрофанували: коли вже був застрілений, кат Пагір в поросі закривавленої землі копав до цієї розумної, вже мертвої голови, немов до футбольного м’яча...
Отак згинула ця ідейна людина, що стільки благ і добра принесла веречанській Верховині.
Багато сліз пролила його дружина, поки виплакала від катів його тіло, щоб поховати як слід. Коли вже лежав на катафалку в селі, на мертве тіло причепила дружина синьо-жовту стрічку... За це ув’язнили і її, знущалися над нею у в’язниці, де просиділа три тижні.

Далі буде…
Друкується за виданням:
Ґренджа-Донський В. Твори. – Т. 8:
Щастя і горе Карпатської
України. Щоденник. – Вашингтон:
Видання Kapпaтськoгo
Союзу, 1987. – 487 с.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

us1

Популярні новини

11 грудня 2017 року, в рамках відзначення 100-річчя початку відновлення державної незалежності України (УНР) та відродження Україн...
Сьогодні, 12 грудня, на території Закарпатської області очікується хмарна погода, у кінці дня – невеликий дощ.
Ужгородська міська рада оприлюднила програму новорічно-різдвяних свят.
Усі новини...

Останні коментарі

Всі права застережено. "Срібна Земля 2014"

Про нас | Зворотній зв’язок | RSS