Зі щоденника В. Ґренджі-Донського: під чоботом мадярського окупанта (28-го березня 1939 р)

6 vasil grendzha donskiy(Мовою оригіналу)

Продовження.

Вівторок, 28-го березня 1939

Дивний мій організм — одного дня почуваюсь зле, а на другий день я здоровий, як дуб. Але апетиту не маю, а це зле. Сьогодні здається мені, що моє тіло з заліза, виздоровів я і без їх ліків. Здоров’я я все мав сталеве, аби тільки його не втратити в оцих льохах!

Микола Рішко допросився і з жінкою разом дали їх до одної келії... Переказує мені, що не мають ні сотика і голодні... Трохи білого хліба мав і то їм переслав.

Тут і Маркуш, бідолаха, з сином. Поволі тут буде ціла наша «літературна братія».

Якомусь Тимкові принесли 1/4 кг краяної шинки. Тимка вже тут нема, а власник, що її послав і чекав під в’язницею, просив передати мені... Хто його знає, що то за Тимко, але шинка надзвичайно мені смакувала... Спасибі, добра душечко!

Їсти не дають, тільки саму смердячу юшку, часом і несолену, хоч під нашими ногами, в землі, солі завдовжки на 120 кілометрів. Селянам дозволено приносити харчі (це вигідно для державної, а може, й іншої... каси). Селянки приносять, але страшний хаос з іменами та прізвищами. Вояки не вміють нашого письма читати, а коли хтось і напише латинкою (по-чеськи), то мадяри читають після своєї транскрипції...

Пізно вечором довідуюся, що Миколу з жінкою та 26 драгівськими односельчанами відвезли з Хуста. Закованих поприв’язували до вантажного авта.

Прощай, Микольцю, товаришу пера!

Середа, 29-го березня 1939

Трохи писав, а потім ходжу по камері від одного кута до другого. Змірив її вже тисячу разів дотепер.

Перед дверима почув голос інж. Василя Мурашка. Він заглянув до мого «контрольного очка» і скрикнув:

— Василь!

Я з радістю відізвався. Заріс, бідолаха, і він, борода вже напівсрібляста...

Кілька днів дозволено мені вносити страву, що жінка замовила. Правда, половину розкрала воячня (помаранчі, яблуко, тістечка зрідка коли дістались, а навіть вкрали від мене один термос із чаєм), але хоч дещо лишилось. З обідом часто ділюся з моїми співв’язнями. Нарешті довідався, як називається священик, що сидить із жінкою у сусідній камері. Це о. Сакач, брат мого доброго знайомого лікаря д-ра Сакача. Брати Сакачі — це селянські сини, дуже свідомі і працьовиті.

Сьогодні не принесли мені обіду. Заборонено... Кажуть, що жінка хотіла перепачкувати до мене листа – і тепер, за кару, не дістану обіду.

Та хай ним подавляться!

Четвер, 30-го березня 1939

Докучає мені голод. Сполудні вже його не відчуваю, тільки бере верх наді мною якась слабість... Ох, поливочки, [*суп, розсіл.] хоч би трішки поливочки, бо води боюся пити. Кажуть, що червінку подіставали ми майже всі від цієї проклятої води. Ще маю трохи чорної кави, але п’ю з неї хіба ж по півнаперсника. «Державний» харч такий неможливий, що не можу до уст узяти… Дають раз на день якусь порожню кминкову поливку, що смердить на два метри. Їдунки поржавілі, немиті, на них повно наліпленого бруду, їх за в’язнями не вмивають, але передають від одного до другого. На нашому поверсі на 90 людей тільки 17 їдунок... ложок взагалі нема... Можете собіуявити?

П’ятниця, 31-го березня 1939

Вже третій день нічого не їв. Добре, що сполудні приїхала Маруся з Хуста і принесла дещо харчів. Та це все дуже жирне, а мій шлунок «випіснів», боюся їсти. Я досить ослаб.

Цікаво, що є з моїм судом? Чи, може, ще все шукають за «корпус делікті».

Субота, 1-го квітня 1939

Сьогодні стався надзвичайно цікавий випадок.

Завели мене до канцелярії, де на головному місці сидів мадярський підполковник, обвішаний багатьма відзначеннями. Грубий, віком близько 55 років. Біля нього сотник і один поручник та кілька жандармів. На коридорі –воячня і детективи.

«Наглий суд», — подумав я собі, але не бачу хреста, як перед тим. Крім того, у полковника на ковнірі чорні виложки– отже, лікар. Знову інша думка блисла: може, мадяри змінили виложки і, може, це відзнаки прокуратора або судді.

Списали з мене короткий протокол — як я називаюся, хто я є, чим я був і так далі, все мадярською мовою.

Підполковник відтак положив перед мене чистий папір і перо і наказав писати те, що він буде диктувати.

А він диктував так:

«Я той і той, народжений там і тоді, був тим і тим, за української влади займав такі і такі посади, від дня 16-го березня 1939 находжуся у слідчій в’язниці польового суду мадярсько-королівської армії, оцим святочно проголошую, що я живу, наді мною ніхто не знущався і я є вповні здоровий...»

Оце «наді мною ніхто не знущався і я є вповні здоровий» я вилишив і став.

— Що я живу, то бачите, пане підполковнику, але мене збиткували, я є хворий... цілий час благаю лікаря, але мені не хотіли дати...

Підполковник почервонів, як рак, почав на мене кричати і зараз перейшов на «ти». Дотепер говорив до мене через «ви».

— Проклята січ-банда, розтрубіла по цілому світу, що ми тебе розчетвертували, а він собі живе ще й не напише, що я наказую!Пиши, що я кажу, а то я тебе застрілю, як собаку... Га, Україну будував колишній мадярський вояк, га? Ух!.. І через отакого зрадника мадярської держави я мушу здалеку приїжджати, а він тепер мені у вічі сміється?..

Він виглядав грізний, кожної хвилини міг тріснути зі злості. Про те, що він мене застрілить, — я не боявся. Я вже побачив, що мене (а може, зі мною ще й інших) захоронила тільки загранична інтервенція, отже, більші чинники, чим якісь мадярські старшини садистичних нахилів.

Неділя, 2-го квітня 1939

Щодня роблю нотатки, може, й непотрібно, але якби не записував, то і те забув би, який день сьогодні. А дні ці однаково сірі, сумні.

Спершу дивувався, навіщо стільки значків по стінах, точок, паличок, рисок. Тепер зрозумів — це дні! Тут все одно, чи день, чи тиждень, і тиждень такий самий довгий, як місяць.

Я вже здоровий, кава помогла. Апетит у мене, як у вовка, харчів маю, спасибі Марусі.

Довідався, що тут сидять окружний начальник Калиток, Сас, Юрчук та інші знайомі. Тут нас багато.

Понеділок, 3-го квітня 1939

Сьогодні були ми на вислухах. Послухайте, що то був за вислух: озброєні жандарми зі штиками взяли нас шістьох і перед тюрмою поставили вряд по двоє. Напереді був інспектор Маркуш із сином, за ними з правої сторони начальник Калиток, з лівого боку я, за нами справа Федір Ревай, зліва Тарканій.

Старший жандарм сказав іншим, щоб мали на увазі, що це група людей «тяжкої ваги» — тобто найтяжчі «злочинці».

На вулиці жандарми демонстративно наладували перед нами свої рушниці і заявили, що котрий з нас посміє не то що тікати, але навіть виступити з ряду, той буде зараз застрілений.

Дехто з нас дрижить, трясеться, думає, що нас ведуть на розстріл. Я верчу головою на знак, що ні. Я переконаний після передучорашнього випадку з підполковником, що нас не стратять. Врешті, живих на розстріл вели вночі. Поглядаємо один на одного; виглядаємо жахливо. Федір схуд, шкіра щок звисає, обличчя – немов пом’ята ганчірка. Всі бліді, як віск.

Нас ведуть вулицями, народу повно, приглядаються на нас і жахаються. Маркуш тут народився і тут зріс, двадцять чи й більше років тут учителював. Калинюк був тут окружним начальником. Кожна дитина їх тут знає. Тарканій теж тут розгортав свою діяльність. Це є також один із способів душевного катування. Через те і водять нас вулицями, де найбільший рух, аж до далекої команди жандармерії.

Недалеко від брами стояла якась наша селянка, а біля неї малий, 4- або 5-річний хлопчина, який несміливо запитав матері по-українськи:

— Мамо, чи й ці так кричатимуть, як інші..? (Значить, тут катують страшно, про що говорили між собою і гонведи котрогось дня на коридорі).

Нас вивели гейби на перший поверх. Одного взяли на вислух, чотирьох поставили кожного в окремий кут лицем до стіни, п’ятого – під стіну. Довгими годинами ми там стояли мовчки, переставляючи вагу тіла з одної ноги на другу.

До вечора був ще один вислуханий (Маркуш), а чотирьох нас тою самою дорогою приведено назад до в’язниці.

Повернувшись, я з огірченням сконстатував, що з келії вкрали від мене деякі дрібні речі.

Вівторок, 4-го квітня 1939

Перед полуднем те саме, що і вчора, тільки вже розділили нас на дві групи. До полудня вислухали Калинюка.

Обіду сьогодні не дістав. Хоч жінка заплатила наперед, сьогодні не прислали (або, може, хтось його з’їв).

Мій вислух тривав від 13-ї до 21-ї години. Нічого не заперечую, бо життя письменника і журналіста – це відкрита карта. Почавши від 1918 року, мусив їм вичислити кожний рік, що робив, що писав, назва творів, їхній зміст, їхня тенденція, моя політична і журналістична діяльність. Сміло беру на себе всю відповідальність за ту роль, в якій я брав участь протягом двадцятирічної боротьби за права свого народу.

Цікаво, що списаний довжезний і ними надиктований протокол не дали мені підписати.

Середи, 5-го квітня 1939

Доходять вісті, що тячівського січового коменданта Миколишина румуни так побили, що оглух...

Мушу згадати ще про пана Чопея. Він колишній нотарський писар, що за фальшування паспортів у Чехословаччині був засуджений на півроку. Тепер, щоб прислужитися мадярам, видає українців. Отакими креатурами окружились ці нові пани. Цей Чопейразом із Лемаком страшно збиткуються над ув’язненими українцями.

Ще 31-го минулого місяця забрали від кількох нас гроші (у кого ще вони були, бо від інших забрали ще перед тим, як їх сюди привели). Сьогодні цей пан приніс мадярські пенге та розділює їх 1:7. Навіть мене, що добре знаю арифметику, ошахрував, давши мені на 18 пенге менше, як було написано і яку суму я йому підтвердив.

Часом довідуємося про цікаві речі (за якими прагнемо) в нашому «салоні» (виходку). Буває часом, що на ці 3–5-хвилинові гутірки доплатимо: доглядачі гонять нас рушницями до камер... (З камер можна виходити тільки раз денно — випорожнити «відерце»). Довідуюся, що тут сидять і наш диригент Андрій Буркацький, Турок, Коперльос, Гасинець та Банк. Здебільшого учителі. Також тут з Тячева якийсь Розпопа. Він твердить, що арештували його на донос, що, мовляв, з хати здер мадярський стяг...

Далі буде…

Друкується за виданням:

Ґренджа-Донський В. Твори. – Т. 8:

Щастя і горе Карпатської

України. Щоденник. – Вашингтон:

Видання Kapпaтськoгo

Союзу, 1987. – 487 с.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

us1

Популярні новини


Warning: filesize() [function.filesize]: stat failed for http://i1.ytimg.com/vi/iframe<span/hqdefault.jpg in /var/www/vh-6373/data/www/sz.uz.ua/modules/mod_junewsultra/img/phpthumb.class.php on line 3375
Новий розмір перерахованих пенсій впливатиме на субсидії лише з травня 2018 року.
У четвер, 19 жовтня, на Ужгородській дільниці загальновійськового полігону почались збори резервістів одного із підрозділів терито...
Біля берегів Шотландії запрацювала перша в світі плавуча вітряна електростанція Hywind Scotland.
Усі новини...

Останні коментарі

Sape plugin info: Не заполнено поле - sape user в параметрах плагина.

Всі права застережено. "Срібна Земля 2014"

Про нас | Зворотній зв’язок | RSS