80-річчя проголошення автономії Карпатської України та 80-ті роковини початку поетапної окупації Закарпаття профашистським режимом Королівства Угорщини

654987654987Сен-Жерменський мирний договір та українське питання.

10 вересня 1919 року у французькому місті Сен-Жермен-ан-Ле поблизу Парижу, за участі представників союзних держав Сполучених Штатів Америки, Великої Британії, Французької Республікою, Королівства Італії, Японської імперії, держав які проголосили свою незалежність в наслідок розпаду Австро-Угорської імперії, Німецької Австрії та Чехословацької Республіки, держав до складу яких було включено частини території колишньої Австро-Угорської імперії: Польської Республіки, Королівства Румунії, Королівства Сербії, Хорватії і Словенців, а також інших держав-учасників Першої світової війни: Бельгії, Королівства Греції, Республіки Китай, Португальської Республіки, Куби, Нікарагуа, Панами, Сіаму було укладено міжнародний мирний договір — Сен-Жерменську мирну угоду, один із міжнародних договорів Версальської системи облаштування Європи після Першої світової війни.
Сен-Жерменський мирний договір констатував на міжнародному рівні розпад Австро-Угорської імперії, що відбувся після капітуляції Австро-Угорщини 27 жовтня 1918 року, на ряд самостійних держав — Німецької Австрії (з 12 листопада 1918 року — Австрійська Республіка), Королівства Угорщини, Чехословацької Республіки, Королівства Сербів, Хорватів і Словенців (з жовтня 1929 року — Югославія).
Даний міжнародний договір передбачав наступні державно-територіальні зміни у Європі:
- провінції Богемія, Моравія і Сілезія переходили до Чехословацької Республіки (в 1939 році частина Тешинського району Сілезії тимчасово відійшла до Польської Республіки);
- Бургенланд переходив від Королівства Угорщина до Австрійської Республіки (в 1921 році частину цієї території з містом Шопрон (Еденбург) повернуто Угорщині);
- Королівству Італії було передано південну частину Тиролю;
- ігноруючи політичне волевиявлення українців (русинів) Буковини, висловленого на народному віче у Чернівцях 03 листопада 1918 року, про возз’єднання українських земель Буковини у єдиній Соборній Державі Україні, ці українські землі було передано Королівству Румунії (ст. 59 Договору);
- ігноруючи політичне волевиявлення українців (русинів) Закарпаття, зокрема рішення народних зборів і Руських (Українських) Народних Рад в Ужгороді від 05 та 10 жовтня 1918 року, в Любовні від 08 листопада 1918 року, в Ясіня від 08 листопада 1918 року, в Хусті від 10 листопада 1918 року, в Бардієві від 17 листопада 1918 року, в Свиднику від 29 листопада 1918 року, в Стропкові від 30 листопада 1918 року, в Лаборці від 02 грудня 1918 року, в Сваляві від 08 грудня 1918 року, в Сиготі від 18 грудня
та загальнонародних зборів русинів (українців) Мараморощини в Хусті від 21 січня 1919 рок про возз’єднання українських земель історичної території Закарпаття у єдиній Соборній Державі Україні, ці українські землі було передано до складу Чехословацької Республіки на правах надання українцям (русинам) Закарпаття адміністративно-територіальної автономії. Дане положення Сен-Жерменського мирного договору, щодо Українського Закарпаття, яке ігнорувало політичне волевиявлення українців (русинів) нашого краю щодо свого національного самовизначення, викликало рішучі протести з боку політичної влади Західноукраїнської Народної Республіки, Української Народної Республіки і навіть Української Соціалістичної Радянської Республіки окупованої Московським комуністично-радянським режимом Російської Соціалістичної Федеративної Радянської Республіки;
- на підтвердження рішень союзних держав та асоційованих учасників міжнародного договірного процесу, Австрія у відповідності до ст. 53 Договору визнала державну незалежність Чехословацької Республіки, яка включала у своєму складі і адміністративно-територіальну автономію для українців (русинів) на південь від Карпат (Закарпаття).
- договір гарантував автономні права національних меншин, у тому числі й українців, як на території Чехословацької Республіки, так і Королівства Румунії.
Згідно із Сен-Жерменським мирним договором:
- Австрія визнала державну незалежність Королівства Сербів, Хорватів і Словенців, Чехословацької Республіки, а також усі мирні договори з центральними державами та кордони Болгарського царства, Королівства Греції, Польської Республіки, Королівства Румунія, Королівства Угорщини, Чехословацької Республіки і Королівства Сербів, Хорватів і Словенців;
- Австрійська Республіка взяла на себе міжнародні зобов'язання дотримуватись усіх рішень держав-переможниць у Першій світовій війні, щодо її колишніх володінь, приналежність яких не була визначена у договорі (зокрема щодо західноукраїнських земель Західної України (Галичини), які незабаром, в супереч політичної волі українців, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Народної Республіки та Української Соціалістичної Радянської Республіки, приєднали до Польської Республіки);
- Сен-Жерменський мирний договір, у відповідності до положень Версальського міжнародного мирного договору від 28 червня 1919 року, зобов'язував Австрійську Республіку відмовитись від прав у Марокко, Єгипті, Сіамі та Китаї;
- Австрійська Республіка визнавала незалежність територій, які раніше входили до складу Російської імперії, відміну Берестейського договору, а також право більшовицької Російської Соціалістичної Федеративної Радянської Республіки на репарації з Австрії;
- Договір забороняв приєднання (аншлюс) Австрійської Республіки до Німецької держави або іншої країни;
- чисельність австрійських збройних сил не могла перевищувати 30 тисяч чоловік. Австрійські Республіці заборонялось мати власні військово-морський флот і військову авіацію;
- Австрійська Республіка взяла на себе зобов’язання, в рахунок репарацій, передати державам-переможцям весь свій торговельний і риболовецький флот;
- Сен-Жерменський мирний договір включав у себе статут Ліги Націй та Міжнародного бюро праці.
В ході урегулювання державно-територіальних питань у Європі, за результатами Першої світової війни, держави-учасники підписання Сен-Жерменського мирного договору, з порушенням міжнародних принципів та права на самовизначення націй, повністю проігнорували політичні права українців (русинів) Західної України (Галичини, Закарпаття та Буковини) на національне самовизначення та возз’єднання в рамках своєї Соборної Держави України.
Окрім того Сен-Жерменський договір створив ряд міжнародних територіальних проблем та призвів до зростання незадоволення націй і держав, які зазнали поразки у Першій світовій війні (1914-1918). Підписання Договору без участі Української Народної Республіки, більшовицької Російської Соціалістичної Федеративної Радянської Республіки та Української Соціалістичної Радянської Республіки, згодом дало можливість трактувати його основні положення як реакційні та імперіалістичні. Зокрема, на цій підставі, Московський комуністично-радянський режим СРСР в 1939 році приєднався до антиверсальських заяв та виступів нацистського Третього Рейху (гітлерівської Німеччини) та підписав відповідний договорі про співробітництво та мир між СРСР та Німеччиною (відомий під назвою договорів «Молотова – Ріббентропа).
Сен-Жеремнський мирний договір припинив свою чинність після аншлюсу (приєднання) нацистського Третього Рейху (гітлерівської Німеччини) з Австрійською Республікою 12 березня 1938 року.
Сен-Жерменський мирний договір і автономія для українців (русинів) Закарпаття.
20 серпня 1919 року про право українців (русинів) нашого краю на свою адміністративно-територіальну автономію в складі Чехословацької Республіки проголосив французький генерал Еннок, головний військовий комендант тогочасного Закарпаття.
Відтак, згідно положень Сен-Жерменського мирного договору, який був підписаний 10 вересня 1919 року, українцям (східно-карпатським русинам) Закарпаття було надано право на максимально широку адміністративно-територіальну автономію в рамках Чехословацької Республіки. Зокрема:
- вільні вибори свого національного законодавчого органу – Сойму;
- призначення губернаторів краю президентом Чехословацької Республіки з урахуванням політичної волі українців (русинів) краю та їх відповідальність перед Соймом Карпатської України (Підкарпатської Русі);
- надання переваги українцям (русинам) при призначенні посадових осіб та урядовців місцевого самоврядування;
- українцям (русинам) адміністративно-територіальної автономії Карпатської України (Підкарпатської Русі) забезпечувалось право на «пропорційне представництво в законодавчому органі Чехословаччини».
18 листопада 1919 року, у відповідності до прийнятого Чехословацьким урядом Головного статуту (Generální statut), було встановлено назва краю – Підкарпатська Русь та визначено принципи організації та управління території. Згідно Конституційної хартії Чехословацької Республіки від 29 лютого 1920 року, Підкарпатська Русь стає автономною частиною Чехословаччини. Законом Чехословацької Республіки «Про організацію політичного управління»1927 року за № 125/1927 в Підкарпатській Русі було створено місцевий (земський) Уряд, офіс якого розміщувався в Ужгороді. Але фактичної автономії українцям (русинам) Карпатської України (Підкарпатської Русі) чехословацький уряд надавати не поспішав і не бажав.
І хоча адміністративно-територіальна автономія для українців (русинів) Карпатської України (Підкарпатської Русі) була проголошена і гарантована на міжнародному рівні (зокрема Сен-Жерменським мирним договором) та Конституцією Чехословацької Республіки, впродовж майже 19 років політична влада Праги, чехословацькі президенти (Томаш Масарик (1918 – 1935), Едуард Бенеш (1935 – 1948) та уряд, не виконували свої міжнародні зобов’язання щодо надання реальної автономії українцям (русинам) Закарпаття. Що у свою чергу призведе до крайнє негативних наслідків в 1939 – 1944 рр (зокрема масових людських жертв), коли Карпатська Україна буде окупована профашистським режимом Королівства Угорщини на чолі із регентом Міклошем Горті та з вини чехословацького уряду втратить свої історичні території, що в наслідок такої антиукраїнської політики згодом відійшли до Румунії, Угорщини та Словатчини.

На шляху до автономії Карпатської України.Першим кроком до вирішення питання про адміністративно-територіальну автономію для українців (русинів) Карпатської України (Підкарпатської Русі) стане прийняття Закону Чехословацької Республіки «Про тимчасові заходи щодо призначення на посаду губернатора Підкарпатської Русі» від 26 червня 1937 року. Але даний закон так і залишився тільки на папері, в наслідок чого, за результатами Мюнхенської угоди від 30 вересня 1938 року та Першого Віденського арбітражу від 02 листопада 1938 року, Карпатська Україна (Підкарпатська Русь) втратили ряд своїх родючих територій та великі міста Ужгород, Мукачевом, Береговом, які підступно були анексовані 02 листопада 1938 року профашистським режимом Королівства Угорщини.
Мюнхенська угода 1938 року — угода, підписана в Мюнхені 30 вересня 1938 року прем'єр-міністром Великої Британії Невілом Чемберленом, прем'єр-міністром Французької республіки Едуаром Даладьє, райхсканцлером Третього Рейху Адольфом Гітлером та прем'єр-міністром Королівства Італія Беніто Муссоліні.
Згідно цієї угоди:
- Судетська область Чехословацької Республіки була передана нацистському Третьому Рейху (гітлерівській Німеччині). При цьому все майно, в тому числі зброя, укріплення, особисті речі, худоба, меблі громадян, має залишатися на місці;
- Чехословацька Республіка була зобов’язана задовольнити територіальні претензії Польської Республіки та Королівства Угорщина (зокрема на ряд історичних земель та міст Карпатської України (Підкарпатської Русі).
В не сприятливих міжнародних умов для Чехословаччини та під тиском західноєвропейських держав, 11 жовтня 1938 року чехословацький уряд проголосив створення автономного Уряду Підкарпатської Русі, під головуванням мадярона Андрія Броді. А після його арешту, за антидержавну і проугорську політику, 26 жовтня 1938 року головою автономного уряду Карпатської України (переіменованої Підкарпатської Русі) було призначено Августина Волошина.
19 листопада 1938 року Національні Збори Чехословацької Республіки прийнятий Закон «Про автономію Словаччини та Підкарпатської Русі». Одночасно було змінено і офіційну назву держави на Чехо-Словаччину (Cesko-Slovensko).

22 листопада 1938 року Національні збори Чехо-Словаччини ухвалили Конституційний Закон про автономію Карпатської України (Закарпаття) та

на підставі Першого Віденського арбітражу від 2 листопада 1939 року, який діяв в інтересах нацистського Третього Рейху (гітлерівської Німеччини) та його військово-політичних союзників (зокрема Королівства Угорщини), південна частина історичних територій Карпатської України (Закарпаття) була підступно передана Королівству Угорщини та ним анексована.
Перший Віденський арбітраж відбувся 2 листопада 1938 року у м. Відні за участі міністра закордонних справ Третього Рейху Йоахіма фон Ріббентропа та Італії — Галеаццо Чіано з метою вирішення «угорського питання» в Чехословаччині на підставі міжнародних домовленостей Мюнхенської угоди від 30 вересня 1938 року.
Арбітри з нацистської Німеччини і фашистської Італії шукали спосіб задовольнити територіальні претензій свого військово-політичного союзника Королівства Угорщини, яке вимагало переглянути умови Тріанонського договору від 04 червня 1920 року.
Рішенням Першого Віденського арбітражу від Чехословацької Республіки було відокремлено та передано Королівству Угорщині південну частина Карпатської України (Підкарпатської Русі) і південні райони Словаччини.
Після розпаду Чехо-Словацької Республіки (проголошення державної незалежності Словаччини 14 березня 1939 року та окупації Чехії гітлерівською Німеччиною 15 березня 1939 року), Карпатська Україна проголосила свою державну незалежність (14 березня – рішенням прем’єр-міністра Уряду Августина Волошина та 15 березня – рішенням законодавчого органу влади Сойму).
14 березня 1939 року профашистський режим Королівства Угорщини, на чолі із Міклошем Горті, кинув проти Карпатської України сорокатисячне військо та увів військову жандармерію, які протягом декількох тижнів окупували всю територію краю, розгорнули широкомасштабні політичні репресії, катування та убивства українців за їх національну приналежність до української нації та бажання жити у своїй незалежній Українській Державі. За період угорської окупації Карпатської України Королівством Угорщини (жовтень 1938/березень 1939 – жовтень 1944) угорськими окупантами було репресовано понад 250 000 мешканців Закарпаття, з них було убито та замордовано до смерті десятки тисяч українців, біля 120 00 євреїв та тисячі циган.


Віктор Бедь,
голова Закарпатського обласного
товариства борців за незалежність України в ХХ столітті

Додати коментар


Захисний код
Оновити

us1

Популярні новини

15 жовтня 2018 року, Преосвященнійший Віктор (Бедь), єпископ Мукачівський і Карпатський, керуючий Карпатською єпархією Української...
14 жовтня 2018 року, в день Великого свята Покрова Пресвятої Богородиці, Преосвященнійший Віктор (Бедь), єпископ Мукачівський і Ка...
Прийміть щирі вітання з Великим святом Покрова Пресвятої Богородиці, Днем захисника України, Днем слави українського козацтва та Д...
Усі новини...

Останні коментарі

Всі права застережено. "Срібна Земля 2014"

Про нас | Зворотній зв’язок | RSS