Проголошення незалежності Карпатської України

29216141 1696364153773703 4934480719419277312 nУряд Августина Волошина планував відкриття Сойму провести в Рахові 2 березня 1939 року, однак президент Чехословаччини Е. Гаха сесії на той день не скликав. До цієї урочистої події була навіть випущена спеціальна поштова марка. Невдалою була також спроба провести відкриття Сойму 9 березня в Хусті. Е. Гаха дозволив скликати Сойм Карпатської України 21 березня 1939 року, але на прохання Августина Волошина він змінив дату на 15 березня. Члени уряду Карпатської України, як правило, звинувачували Прагу в постійному відкладенні відкриття Сойму. Однак необхідно відзначити, що згідно з Конституційним Законом від 22 листопада 1938 року з боку чехословацьких властей юридичних правопорушень не було. 14 березня 1939 року на спільну нараду зібралися члени уряду, Української Народної Ради, посли Сойму і провід партії УНО. Після цього прем’єр-міністр Августин Волошин проголосив самостійність і суверенність Карпатської України. Він також призначив скликання Сойму на 15 березня 1939 року, який мав це рішення затвердити, що й відбулося. Головою Сойму було обрано А. Штефана, заступниками голови – Ф. Ревая і С. Росоху, секретарем – М. Кочергана. В цілому було проведено шість засідань Сойму, які ухвалили рішення, що мали велику історичну вагу для становлення молодої Карпатоукраїнської держави. Його засідання офіційно проголосили незалежність Карпатської України – республіки на чолі з президентом. Склад депутатського корпусу Сойму був таким: Августин Волошин, Юліан Ревай, Юлій Бращайко, Михайло Бращайко, Іван Грига, Адальберт Довбак, Микола Долинай, Мілош Дрбах, Августин Дутка, Іван Ігнатко, Володимир Комаринський, Іван Качала, Василь Климпуш, Степан Клочурак, Василь Лацанич, Микола Мандзюк, Михайло Марущак, Леонід Романюк, Григорій Мойш, Дмитро Німчук, Антон-Ернест Ольдофреді, Юрій Пазуханич, Іван Перевузник, Петро Попович, Федір Ревай, Микола Різдорфер, Степан Росоха, Юрій Станинець, Василь Шобей, Августин Штефан, Кирило Федєлеш, Михайло Тулик. Із них на Сойм прибули 22 депутати, що визначало більше як кворум 2/3 вибраних послів. Рішення про проголошення незалежності було викликане різким погіршенням міжнародної обстановки і фактичним розпадом Чехословаччини.

До остаточного рішення Сойму Карпатської України владу незалежної держави представляли: прем’єр-міністр Августин Волошин, Юліан Ревай (закордонні справи), Юрій Перевузник (внутрішні справи), Степан Клочурак (господарство), Юлій Бращайко (фінанси і комунікація), Микола Долинай (здоров’я і соціальна опіка). Сойм Карпатської України ухвалив Конституційний Закон Ч. 1: «§1. Карпатська Україна є незалежна Держава. §2. Назва держави є Карпатська Україна. §3. Карпатська Україна є республіка з президентом, вибраним Соймом Карпатської України, на чолі. §4. Державна мова Карпатської України є українська мова. §5. Барва державного прапору Карпатської України є синя і жовта, при чому барва синя є горішня, а жовта є долішня. §6. Державним гербом Карпатської України є дотеперішній краєвий герб: медвідь у лівім червонім півполі і Тризуб св. Володимира Великого з хрестом на середущому зубі. Переведення цього місця закону полишається окремому законові. §7. Державний гимн Карпатської України є: «Ще не вмерла Україна… » §8. Цей закон обов’язує зараз од його прийняття».

Тільки після цього Сойм Карпатської України 22 голосами обрав Августина Волошина президентом Карпатської України, який після складення присяги призначив новий – четвертий автономний уряд у такому складі: прем’єр-міністр і міністр закордонних справ Юліан Ревай, міністр внутрішніх справ Юрій Перевузник, міністр господарства і оборони Степан Клочурак, міністр фінансів та комунікацій Юлій Бращайко, міністр здоров’я і соціальної опіки Микола Долинай, міністр освіти й релігійних справ Августин Штефан. Після ухвалення цих актів Сойм переніс своє засідання. Рішення Сойму вчергове змінили державно-правовий статус Карпатської України.

Із цього часу, хоча деякою мірою символічно, Карпатська Україна перестала бути складовою частиною федеративної Чехословаччини і стала незалежною державою. Проголошення повної незалежності Карпатської України стало важливим державно-політичним актом, хоч не мало міжнародного визнання, бо на це не було часу. Воно було найвищим проявом волі населення, згідно з правом на самовизначення, яке належить українському народові так, як і панівним державотворчим народам.

Січовики на захисті незалежності

Упродовж 15–16 березня 1939 року велися основні бої між захисниками української державності в Карпатах і її загарбниками. Особливої слави набув бій на Красному Полі – рівнині, що простягається перед Хустом, столицею Карпатської України. Тут прийняли останній бій за свободу краю від гортіївських окупантів молоді патріоти, гімназисти-семінаристи, пластуни. Серед них: Іван Кость, Михайло Козичар, Іван Попович, Юрій Пекар, Осип Шкіряк, Іван Андрійчик, Емерих Юда, Михайло Тегза, Іван Рак, Іван Галас, Василь Вайда, Іван Біловар, Василь Небола, Олександр Блистів та інші.

29196377 1696141423795976 1796274323846070272 nУсе почалося з того, що 14 березня 1939 року о пів на шосту ранку в Хусті чеське військо розпочало роззброювати карпатських січовиків. Цим скористалися угорські війська, котрі за мовчазної згоди гітлерівської Німеччини тоді ж розпочали окупацію території Карпатської України. Впродовж усього дня відбувалося протистояння чеських жандармів, військових із українськими січовими загонами з метою заволодіння збройними запасами. Чехи намагалися при відступі зберегти їх у сховищах або евакуювати. Натомість січовики пробували зберегти зброю у своєму підпорядкуванні з метою її використання для захисту від іноземців. 15 березня угорські війська рухалися через кордон Карпатської України у трьох основних напрямах – на Хуст, Іршаву та Перечин. Коли чеські війська отримали наказ відступати, на захист виступили юні семінаристи Севлюської (виноградівської) горожанської школи та їхнівчителі, інша молодь. Відступаючи від Севлюша через Королево, Веряцю аж до Красного Поля, вони на певний час стримували переважаючі сили противника. На Красному Полі бійцям удається заволодіти ще вісьмома кулеметами, 120 рушницями й близько 50 тисячами набоїв. Звідси 50 озброєних пластунів під проводом Якова Голоти відправилися на захист Королева. Інші залишилися на Красному Полі як останньому захисному рубежі перед столицею, для того щоб дати можливість послам-депутатам Сойму Карпатської України ухвалити важливі політичні рішення щодо незалежності краю.

Вранці 16 березня 1939 року Королево і Веряци були захоплені угорськими військами. На Красному Полі бій затянувся. Тут вже були задіяні літаки угорської армії й легкі танкетки, котрі в декілька разів переважали військові потуги карпатських оборонців. 16 березня після Красного Поля угорці зайняли Хуст, згодом –Буштино, Нягово та інші населені пункти. Повсюдно розпочалися репресії. Карпатські січовики вперше в історії захищали від поневолювачів рідну землю – Карпатську України, яка проголосила незалежність. Вони показали всьому світу, що в ім’я цієї незалежності готові обороняти її до останньої каплі крові. Вони не дали окупантам зайняти її парадним маршем і проявили при цьому мужність, хоробрість і відвагу. Зафіксовано немало конкретних фактів про сутички між січовиками й угорськими військами на всій території Карпатської України.

18 березня 1939 року останні захисники Карпатської України припинили опір, однак окремі відділи «Січі» продовжували боротьбу в партизанських загонах. У горах між Великим Бичковом, Кобилецькою і Квасівською Полянами та Раховом діяли партизани, яких очолювали С.Росоха, М.Крупа, О.Ворохта. Поява карпатських січовиків у горах підбадьорила населення і піднесла їній дух. Зародилася надія на швидке визволення і краще майбутнє. Угорська влада кілька разів оголошувала амністію всім тим, хто припинить боротьбу, однак безуспішно. В травні 1939 року партизанів «Карпатської Січі» на Рахівщині очолив О.Ворохта. Очевидці свідчили: «Бойові акції партизанів… таки не дали мадярам спати. На початку травня мадяри видали для населення відозву з останньою пригадкою, щоб здати всіляку зброю і негайно зголосити всіх підозрілих і чужих людей. Із цією відозвою три дні і три ночі били по горах в надії, що вони розгромлять «січ-банду»… Ворохта тримав нас досить гостро, і ми також мусіли запрягтися до роботи і час до часу розвозили і розліплювали летючки з різними закликами до Рахова і Великого Бичкова. А коли більшовики зайняли Галичину, то багато з наших хлопців у добрій волі і надії на краще майбутнє перебралися за кордон і опинилися в Галичині».

Партизанський загін у Волівському округу очолювали Ф.Тацинець-Крот і О.Тарасюк. У його складі перебували жителі з різних верховинських сіл і галичани. Після оголошення амністії Федір Тацинець повернувся до рідного села Келечин, після чого був заарештований і розстріляний поблизу Волового. Їхня діяльність була не стільки відчайдушною спробою несприйняття угорської окупації, як відповіддю на масові репресії і колонізаторську політику угорців. Перша військова адміністрація Закарпаття була сформована, фактично, ще напередодні окупації. Її очолив Б.Новакович, а членами були призначені тринадцять вищих офіцерів угорської армії. Генеральний штаб угорської армії в березні 1939 року ухвалив рішення здійснити низку бойових операцій із «очищення» Карпатської України «від чужих елементів, а про їхнє «очищення» доповідати кожні десять днів».

Для угорської військової адміністрації кожний закарпатський інтелігент вважався підозрілим і небезпечним. Жертвами репресій гортистів ставали різні категорії місцевого населення, однак найбільш жорстоко окупанти поводились із членами «Карпатської Січі». Розстріли і катування полонених стали звичайним явищем. Садистські методи катування практикувалися гортистами і в каштелі «Ковнер». Жорстокі репресії гортистів стосовно карпатських січовиків були прикладом грубого порушення міжнародних угод щодо військових полонених.

Після підписання Степаном Клочураком наказу про призначення 15 березня 1939 року полковника С.Єфремова командуючим «Карпатською Січчю» уряд Карпатської України перетворив напіввійськову організацію у збройні сили краю. Виходячи з цього, «Карпатська Січ» ставилася під охорону постанов Женевської конвенції щодо ведення війни, охорони полонених тощо. Однак для агресора цей факт не мав жодного значення.

Микола ВЕГЕШ, Маріан ТОКАР

Джерело: www.zakarpatia.com

Додати коментар


Захисний код
Оновити

us1

Популярні новини

Сьогодні по Закарпатській області: мінлива хмарність, без істотних опадів.
В м.Ужгороді, 11 червня, в кафедральному храмі апостола українського Андрія Первозваного Карпатської єпархії УАПЦ відбудеться вш...
Обстановка на лінії зіткнення за добу, що минула, не зазнала суттєвих змін і залишалася контрольованою українськими захисниками.
Усі новини...

Останні коментарі

Всі права застережено. "Срібна Земля 2014"

Про нас | Зворотній зв’язок | RSS