Спогади про зустріч із найстаршим сином легендарного силача Івана Фірцака «Кротона»

Scan5 1234Так сталося в моїй творчій біографії, що з 1975 по 1976 рр. мені було довірено і я виконував замовлення за дорученням Закарпатського обкому КП України серію портретів Героїв Соціалістичної праці нашого краю. Спочатку навіть вагався, чи впораюся з таким відповідальним завданням. Але ж молодість, сповнена емоцій, узяла своє…

 

Звеликим задоволенням, із завзяттям розпочав роботу. Спочатку були поїздки по всіх районах області, де жили і працювали герої. З кожного персонально малював портрети– анфас, профіль і в три четверті для майбутніх скульптурних бюстів.

 

Звичайно, дуже радів, що портретовані олівцем мене підтримували за схожість, більшість із них просили повторити портретний малюнок і подарувати на згадку від автора. Декільком поважним особам таки повторив малюнки і подарував. Принагідно мушу із вдячністю згадати той факт допомоги, що керівники РКП України забезпечували мене автівками, щоб оперативно виконувати свою роботу, не забираючи багато часу в Героїв Праці. Все це сприяло моєму духовному і душевному стану  в процесі створення художніх образів.

 

У червні 1976 року найперше приїхав у с. Білки Іршавського району, де жив і працював двічі Герой Праці Ю. Ю. Пітра і Герой Праці М. Симканич.  У Білках я затримався  на два дні (переночував удома в мого однокурсника з часів навчання в Ужгородському художньому училищі). Юрій Юрійович щиро по-батьківськи зустрів мене, і ми гостилися більш ніж півдня: спочатку в правлінні колгоспу, апотім у буфеті. Я робив начерки, а Юрій Юрійович розповідав мені всю свою (і предків теж) біографію: як став Героєм Праці, депутатом Верховної Ради СРСР, як свого часу в Канаді навчали його технологій вирощування найвищих урожаїв кукурудзи, тобто наукові досягнення.

 

Я дивився на його роботящі руки, дещо змарніле, в зморшках обличчя – подумав про себе: яка ж величезна праця, помножена на просту християнську мудрість, у цієї щирої по-закарпатськипритчо-жартівливої людини!

 

Хочу згадати про один випадок (це було за два тижні до встановлення прижиттєвого пам’ятника Юрію Пітрі в Білках, автор – київський скульптор О. Ковальов): мені доручили в найкоротший термін доопрацювати у бронзі бюст (автор несподівано важко захворів) і виліпити на постаменті пам’ятника дві зірки Героя і два ордени Леніна в масштабі 1:2.Через декілька днів (виявилося пізніше) хтось зірвав нагороди (вони були відполіровані до дзеркальної поверхні), які блищали, ніби золоті, мабуть, це і спокусило вандала на крадіжку.

 

Наступного дня вранці секретар Іршавського райкому був у мене вдома і благав негайно заново виліпити і відлити у бронзі нагороди. Через три дні робочі моделі було відіслано (моя пропозиція) на завод імені Є. Патона (цех точного литва), а на п’ятий день готові ордени я прикріпив на постаменті. Таким чином урятував чиїсь партквитки і запобіг звільненню з роботи.

 

Шановні краяни, поціновувачі нашої історії, якою б вона і коли б не була, – про кожного з героїв можна написати стислий роман. Коли почав працювати над серією портретів, мій земляк Петро Скунць сказав: «Михайле, не чекай ніяких похвал, повір, злорадні невігласи називатимуть тебе (ліпитимуть ярлики на чоло) кар’єристом, придворним художником (це у кого яка фантазія), навіть потайки цькуватимуть через впливових осіб. Рота їм не закриєш, а пліток наслухаєшся вдосталь. Згадай, як сьогодні називають (високодостойного!) київського скульптора В. Знобу, проте мало хто скаже, що він одержав золоту медаль на всесвітній виставці в Брюсселі.  Вибач мені за правду і справедливість – Героїв Соцпраці за «цапову душу», як кажуть у народі, не присвоювали, а нагороджували  за багаторічну (десятиліттями!) продуктивну працю.Будь упевнений, у цих питаннях протекціоналізм, холуйство «не проходять». І прошу тебе нагоди більше такої не буде, малюючи, не лінись, записуй яскраві сторінки з життя кожного з героїв». Ось такою була моя першай остання зустріч у Білках. Третього дня я повинен був їхати на Мукачівщину до інших героїв. Після обіду того ж дня син Юрія Пітри Петро запропонував мені відвідати церкву в центрі села і сказав: «Щоб запам’яталися Вам Білки та їхня історія, познайомлю Вас зі старшим сином Іваном знаменитого силача Івана Фірцака «Кротона». Сусідньою вулицею (неподалік від центу села) ми йшли вниз із Петром і підійшли до воріт хати родини Фірцаків.

 

Перше враження від Івана Фірцака викликало у мене подив і справжню повагу до цього колись могутнього чоловіка. Це був худорлявий здоровань міцної статури, високого зросту. Коли він мені подав свою руку – це була не рука, а лопата… Людина. Широкі груди, товсті ключиці – такий кістяк не побачиш у жодного спортсмена.

 

fir 12343Іван Іванович, не гаючи часу (зрозумів для чого я прийшов), одразу показав мені два невеликі куфри (чемодани) фотографій із різних країн світу зі спортивних циркових звитяг батька Івана Федоровича. Я був заворожений і гордий, що на Закарпатті жила така всесвітньо відома людина-богатир. Найперше, про що мені розповів син Іван особисто про себе, було те, як він мріяв стати непереможним боксером на весь Радянський Союз. Показав фотографії зі своїх виступів на рингах області та України. «Ви розумієте, – мовив Іван, – я настільки добре почував себе у силі, що мені виділося (здавалося), ніби можу вистояти проти дивізії боксерів. У мене до третього рангу суперники не вдержувалися (не вистоювали). Вони у мене падали, як житні снопи… Однак ні з того ні з цього почали мені докоряти, що не по-спортивному себе поводжу, розповідаю якісь антирадянські заборонені анекдоти, ображаю і принижую слабших від себе і мораль моєї зверхньої поведінки буржуазна. Попереджали: «Ви забуваєтесь, як і Ваш батько помилявся, що живете не в буржуазній Чехословаччині, а в Радянському Союзі – в державі, яка будує комунізм.І взагалі, Ви на кого працюєте? Вам не подобається мораль нової людини– будівника комунізму?»

 

Мені частенько так-сяк докоряли навіть друзі. Я зрозумів, що за мною слідкують і спортивних успіхів не пробачать. Так і сталося: одного Божого дня по мене приїхали, щоб дати свідчення. Пришили мені зрадницьку антирадянщину за декількома статтями, за що і був засуджений на сім років ув’язнення в одиночній камері. Нині згадую з болем і сам собі не вірю, що  зміг пережити сім років, бо після такого терміну покарання (можете мати і биче здоров’я) живими не повертаються».

 

Кожну фотографію Іван бережно перекладав  між газетних папірців і коментував (сотні фото), де і коли це було дійство: «У президента США і мого няня були дві найдорожчі машини, виготовлені на спеціальне замовлення. Ось дивіться: тут позаду машини стоїть хлопчик – це я. Няньо любив, аби його авто їхало на малій швидкості. Надто тішився тим, що його знає весь Нью-Йорк. Йому всі кланялися: хто руками, шляпами, а хто вигукував: «Наш містер «Кротон».

 

В одному з американських будинків-хмарочосів батько орендував два поверхи: для костюмерів, поварів, прислуги і охоронців.

 

У той час в Америці коїлися страшні вбивства (поліцейських, охоронців, банкірів)в основному злодіями, злочинцями, рецидивістами з Європи, які втікали, переховувалися від правосуддя. Щодня за виступи батько заробляв величезні гроші від 30 до 50 тис. доларів, а то й більше. Звичайно, батько цим дратував маму, чому він не заощаджує для сім’ї. На що батько відповідав: «Я не збираюся робити на усяких аферматів і злодіїв у законі, мені так порадили, так і робитиму. Я сам заробляю, у мене рідня – не інваліди, хай теж заробляють, хто як може, я щодня ризикую життям».

 

Одного разу під час руху няньової машини (це було в Нью-Йорку) підбіг середніх років чоловік, але сивий, на ходу  вскочив у машину, на що охоронець і водій навіть не встигли зреагувати, злегка вдарив батька по плечу і вигукнув:

 

– Іване, здоров! Я із Севлюша (Виноградів), ци пам’ятаєш мене? Кажи, айбонаскоро (швидко), де мож ся спрятати (сховати) від поліції?

 

– Слухай ти,гулавцю-шпекуланте, тікай геть із машини, бо поліція через тебе і нас пострілять.

 

Так і сталося. Нас наздогнала поліція  і під дулами револьверів випитувала прямо на дорозі, куди побіг цей злодій. Батько відповів, що на ходу машини вискочив і зник у натовпі людей. А тепер, щоб ви знали – це зломщик-одиночка, який роками сам грабував банки в Європі,родом із Підкарпаття (місто Севлюш), якщо вам буде щось відомо про нього і його місцеперебування, то негайно повідомте нас. Звичайно, ми так і не знали, спіймали цього злодія чи ні. Хоч Нью-Йоркські газети рясніли повідомленнями про арешти злодіїв із Європи».

Далі буде…

 

Михайло БЕЛЕНЬ

Додати коментар


Захисний код
Оновити

us1

Популярні новини

Прокуратурою Закарпатської області спільно з слідчим відділом УСБУ в Закарпатській області повідомлено про підозру громадянину Укр...
Глава асоціації фермерів і приватних землевласників Іван Томич анонсував зростання вартості хліба за рік на 20-26%.
11 листопада з нагоди річниці створення Організації народної самооборони «Карпатська Січ» однойменна добровольча чота...
Усі новини...

Останні коментарі

Всі права застережено. "Срібна Земля 2014"

Про нас | Зворотній зв’язок | RSS