"Пістрялівський мукачівець" – Почесний громадянин м. Хуста

OrbanВін не ходив навшпиньки, не нагинався і не клявся у відданності тому світу, в якому протікала його трудова діяльність. Він не вишукував собі посад і легкого хліба. Він не підбирав високопарних слів, а обходився простою мовою за філософією своїх батьків чіткого розуміння і розмежування добра від зла, будучи відвертим і справедливим, знаходячи підтримку і порозуміння у вищих за себе чиновників, серед яких були не тільки служаки, а й ділові висококваліфіковані фахівці своєї справи, наділені від природи, як і він, мудрістю і повагою до справжніх трударів.

 

Він і надалі серед тих, які вже переступили через свій 80-річний життєвий рубіж, із півстолітнім трудовим стажем, а тепер уже в "пору свого жовтого листя" переповнений оптимізмом, вірою в краще життя своїх дітей, онуків і правнуків.

 

Наша мова про "Відмінника народної освіти УРСР" (1965), володаря медалі "За трудову відзнаку" (1966), "За доблесний труд" (1970), ордена "Трудового Червоного прапора" (1981), Почесної грамоти Президії Верховної Ради УРСР (1987), заслуженого працівника народної освіти України (1994) – Томаша Івановича Орбана.

 

З'явився на світ Томаш Орбан 8 квітня 1933 року в с. Пістрялово Мукачівського району.  В ті часи всіх новонароджених закарпатців реєстрували громадянами Чехословацької Республіки.

 

Сумлінні сільські трударі Іван Юрійович та Ганна Іванівна Орбани, відчувши на собі дух національного відродження і його перспективу для Срібної Землі, назвали новонародженого Томашем – на честь президента ЧСР Т. Масарика, бо той, на їхню думку, був мудрим правителем.

 

Та пізнавати ази букваря Томашу Орбану довелося вже в іншій державі, яка захопила владу на Закарпатті в березні 1939 року. Мабуть, тому він і став істориком, бо в дитячу свідомість вписувались одна за одною бурхливі переміни як політичних, так і адміністративних ситуацій. 1945 року Томаш Орбан дістав третє громадянство нової держави, яка звалася Радянська Україна в складі СРСР. Житття не зупинилося, а розвивалося за незвичним новим сценарієм.

 

Вочевидь, закарпатцям судилося прожити ще 46 років, щоб зрозуміти, що це не та держава, про яку вони мріяли. І вже 1991 року, за два роки до виходу на пенсію, віддавши роботі найкращі роки молодості і зрілості, силу і здоров'я, Томаш Іванович, як і всі закарпатці, постав громадянином незалежної молодої європейської держави – України. Тепер, будучи вже на заслуженому відпочинку, йому є про що згадати, порівняти, зробити висновки і ділитися ними зі своїми близькими, колегами, молоддю. А пройдені роки, часом як стрімкі й уповільнені кінокадри, пливуть і постають перед очима, об'єднуючи в єдину стрічку зіставлення минулого з сучасним і роздуми про майбутнє...

 

...Закінчивши в рідному селі початкову школу, Томаш Орбан подався до Мукачева. Спочатку навчався у середній школі №1, згодом – у СШ №2, де вже на той час було профільне навчання.

1

951 року розпочав свій трудовий педагогічний шлях як учитель початкових класів Городнянської СШ на Мукачівщині. Молодий педагог прагнув більше знань, тому з 1952 по 1957 роки навчався на історичному факультеті Ужгородського університету. З обласного центру, за направленням державної комісії, дорога молодого історика попрямувала до с. Вишкова Хустського району. Це був 1957 рік, часи хрущовської відлиги, своєрідне перспективне ставлення держави до молодих і здібних кадрів. За таких умов хвиля просування по вертикалі службового зростання підхопила й Томаша Орбана. Вже у вересні 1959 року колектив Вишківської середньої школи №1 обирає Томаша Івановича заступником директора, а через два роки (1961) обласне управління освіти та районний відділ доручають йому як директору організувати роботу школи-інтернату в с. Липча Хустського району для сиріт і напівсиріт. Отут спрацювала батьківська наука "вміти ґаздувати". За короткий час молодому директорові вдалося зміцнити матеріальну базу школи, налагодити шкільне підсобне господарство. По-новому запрацював і педагогічний колектив. Його ділові, педагогічні й організаційні здібності були підмічені керівництвом району, сходження по службовій вертикалі набуло для нього нових якостей.

 

Із літа 1964 р. Томаш Іванович Орбан очолює Хустський райвідділ народної освіти. Проблем у районі було чимало, звідки випливали і невідкладні завдання: зміцнення матеріальної бази, будівництво нових шкіл та дошкільних закладів за типовими проектами, впровадження в навчальний процес нових технологій відповідно до реформ та доби перебудови. В окремих школах району вже роками тривали міжусобиці між колишніми і новими (молодими) керівниками, що відбивалося на моральному кліматі педагогічних колективів. Скарги сипалися в усі інстанції, а за тих часів реакція на них мала бути миттєвою. Доводилося, згадує Томаш Іванович, відриватися від головних завдань роботи відділу освіти, скликати комісії і в сніг чи дощ, найчастіше пішки, добиратись до Липовця, Олександрівки, Нанкова та інших сіл. Це, зрештою, підірвало здоров'я. Після двомісячного стаціонарного лікування лікарі наказали забути про психологічні та фізичні перевантаження. Тому протягом 1968–1975 років Томаш Іванович знову очолює Липчанську школу-інтернат, успішно розвиваючи досягнення навчального закладу.

 

У липні 1975 року найвище керівництво району приїхало в Липчанську школу-інтернат із "перевіркою". Насправді завдання було іншим: повернути Томаша Івановича Орбана знову за кермо районного відділу освіти. Районом було розпочато будовництво шкіл, розширення освітянської мережі, тому й потрібен був ініціативний і вже досвідчений керівник. Він дав згоду, бо накопичились нові ідеї, амбіції підходів до розвитку освіти в районі, тому і взявся за цей нелегкий труд аж до повного відходу на пенсію 1995 року. Одна за одною з'являються новозбудовані школи за типовими проектами у Вишкові, Стеблівці, Крайникові, Данилові, Золотареві, Яблунівці, Ракоші та у Хусті. Це був результат спільної роботи з керівництвом колгоспів, промислових підприємств, господарських установ, де за основу служила акумуляція бюджетних та інших коштів.

 

Томаш Орбан працює над впровадженням педагогічних інновацій через добре сформований апарат відділу, методичний кабінет, директорський актив. Одними з перших в області хустяни переходять на кабінетну систему навчання, проведення різноманітних типів уроків, поглиблюється самоосвіта вчителів, випускаються методичні бюлетені, проводяться семінари-практики з виїздами в інші школи.

 

Для оперативного контролю і дієвої допомоги з-поміж найкращих керівників шкіл і методистів створюють актив громадських інспекторів із приводу надання ключової допомоги як новопризначеним директорам, заступникам директорів, так і молодим учителям. Ці чітко продумані організаційні заходи знаходять відгук в обласній пресі та республіканських виданнях "Радянська освіта" та "Радянська школа".

 

Проводилась цілеспрямована робота з керівними кадрами шкіл. На сьогодні дехто з них уже на заслуженому відпочинку: М. Д. Пригара, М. П. Попович, а дехто й надалі примножує успіхи свого наставника: А. І. Довганич, М. І. Голуб, І. Ю. Кавка, І. М. Станкович, В. І. Деяк та інші.

 

Томаш Іванович Орбан як керівник завжди і для всіх був простим і доступним. Біля його приймальні ніколи не скупчувались відвідувачі, навіть у "гарячі кадрові" серпневі дні. Стиль керівництва й оцінка для підлеглих: професіоналізм, вимогливість, доброзичливість, доброчинність і повага.

 

Народна мудрість його батьків із мукачівським корінням, передана в спадок своєму синові, надала йому сили і снаги "бути серед своїх" і на Хустщині, де його поважають і шанують.

 

У батьківському домі, згадує Томаш Іванович, завжди шанувались народні звичаї й обряди, коляди і щедрування, народна пісня, яку він безмежно любить, яку добре знає і навіть награє на губній гармошці, подарованій колегами з Німеччини під час поїздки в цю європейську країну. Він – один із ініціаторів активної роботи хорової капели вчителів, котра впродовж тривалого часу несе національні та світові класичні музичні надбання до широкого кола слухачів.

 

Після виходу на пенсію Томаш Іванович два роки був заступником голови райкому профспілки працівників освіти Хустського району. В 90-ті роки минулого століття, коли значна частина колег-пенсіонерів опинилася за межею бідності, він створює фонд матеріальної допомоги, щоб хоч якось підтримати своїх колишніх колег.

 

Здолані вершини освітянських верховин на Хустщині будівничий Томаш Іванович Орбан розділяє з вірною дружиною – Марією Михайлівною, педагогом за освітою та доброю берегинею родинного дому, матір'ю двох дітей, сина Володимира та доньки Ольги.

 

Утіхою ветеранів педагогічної ниви є внучки Ярослава, Ольга та правнук Андрійко. Розростається родинне дерево Орбанів і на Хустщині, розширюючи і примножуючи добрі справи на Срібній Землі. А мудре і виважене слово Томаша Івановича завжди стає в пригоді його люду, колегам, знайомим. Тому дорога до його дому не заростає...

 

Хай Бог і надалі надає йому животворної сили, примножує мудрість "пістряловському мукачівцю" та Почесному громадянину Хуста.

 

В. АНДРІЙЦЬО, кандидат мистецтвознавства, доцент кафедри суспільних дисциплін Карпатського інституту підприємництва університету "Україна"

Додати коментар


Захисний код
Оновити

us1

Популярні новини

Ракета-носій Falcon 9 компанії SpaceX уранці 24 травня вивела на орбіту 60 міні-супутників проекту Starlink, призначених для створ...
Ввечері 23 травня, у с. Мирча сталася ДТП: водій мікроавтобуса «Меrсеdеs Vіtо» допустив зіткнення з деревом.
22 травня Закарпатський обласний театр драми і комедії з Хуста вперше показали в Ужгороді музичну драму Олександра Гавроша "Останн...
Усі новини...

Останні коментарі

Всі права застережено. "Срібна Земля 2014"

Про нас | Зворотній зв’язок | RSS