Вбивство Євгена Коновальця

23062019113723 травня 1938 року в результаті організованого радянськими спецслужбами теракту в Роттердамі загинув лідер ОУН полковник Євген Коновалець. Це поглибило існуючі у середовищі націоналістів протиріччя і зрештою призвело до розколу організації на дві ворогуючі фракції, відомі за іменами своїх провідників — Андрія Мельника та Степана Бандери.
Коли поразка ЗУНР і УНР у війні з більшовицьким урядом України стала практично невідворотньою, 30 липня1920 року в Празі відбувся установчий з'їзд «Української Військової Організації» (УВО), ядро якої склали колишні українські офіцери з числа січових стрільців. Очолена у минулому полковником армії УНР 29-літнім Євгеном Коновальцем, вона ставила за мету підготовку до повстання на всій етнічній українській території задля проголошення незалежної Української держави.
Після міжнародного визнання у 1923 році законності входження Східної Галичини до складу Польщі і втрати Західно-Українською Народною Республікою політичної суб'єктності УВО радикалізувалась, перейшовши до диверсійної і терористичної діяльності. У січні 1929 року взяла участь у створенні Організації Українськик Націоналістів (ОУН), також очоленої Євгеном Коновальцем, яка оголосила своєю метою захист українського етнічного населення від репресій та переслідувань з боку влади Польщі та СРСР.
У 1934 році через керівника осередку ОУН у Фінляндії Кіндрата Полуведька з Коновальцем познайомився втікач з УСРР Василь Хом'як, що вже два роки проживав у Бельгії. Галичанин, колишній офіцер київського корпусу Січових стрільців, у минулому в'язень Соловецького концтабору (де він нібито свого часу і познайомився з Полуведьком), а на той момент — вже агент ОДПУ-НКВС під оперативним псевдонімом «Лебедь», він зумів переконати Коновальця у можливості створення в Україні підпільної мережі і наступного року в Берліні в якості представника однієї з націоналістичних груп познайомив його зі своїм 28-річним «племінником» Павлом Грищенком, «колишнім комсомольцем, що розчарувався в большевизмі», а насправді — уродженцем Мелітополя старшим лейтенантом НКВС Павлом Судоплатовим.
Павло Судоплатов (1907–1996), Берлін, 1930-і роки © Центр досліджень визвольного руху
Павло Судоплатов (1907–1996), Берлін, 1930-і роки © Центр досліджень визвольного руху
Користуючись тим, що він нібито працює радистом на вантажному судні «Шилка», яке заходило у різні порти Європи, Грищенко-Судоплатов мав можливість кілька разів зустрітися з Коновальцем та провідними членами ОУН і переконати їх в існуванні в УСРР ініціативної групи національно свідомих патріотів, задля навчання методам підпільної роботи якої він і прибув за кордон. Судоплатов справив загалом позитивне враження, що сприяло налагодженню між ним і Коновальцем довірчих, а згодом і дружніх стосунків.
«23 травня 1938 року після дощу, що пройшов, погода була теплою та сонячною. Час за десять дванадцята. Прогулюючись вздовж провулку біля ресторану "Атланта", я побачив Коновальця, що сидів за столиком біля вікна і чекав на мене. Цього разу він був сам. Я увійшов до ресторану, підсів до нього, і після нетривалої розмови ми домовилися зустрітися у центрі Роттердаму о 17.00. Я вручив йому подарунок, коробку шоколадних цукерок, і сказав, що мені зараз треба повертатися на судно. Йдучи, я поклав коробку цукерок на столик біля нього. Ми потиснули один одному руки, і я вийшов, стримуючи своє інстинктивне бажання відразу ж кинутися бігти.» - Павло Судоплатов, з книги «Спецоперації. Луб'янка і Кремль. 1930-1950 роки», що була видана вже по його смерті
Тому практика їх термінових, незапланованих зустрічей, яка з'явилась в 1937 році, коли вони двічі спілкуватись в Генті і Роттердамі начебто для передачі таємних відомостей про підпільну роботу націоналістів у Радянській Україні, не викликала у Коновальця підозри, як і третя, також у Роттердамі, про яку Коновалець дізнався 22 травня1938 року, перебуваючи у Берліні. Він сам призначив її о полудні 23 травня в ресторані «Атланта» на першому поверсі однойменного готелю, де після десятихвилинної розмови Судоплатов вручив Коновальцю коробку (за найпоширенішою версією — цукерок). Вмонтований в неї вибуховий механізм спрацював коли той вже йшов по вулиці Колсінгель — від потужного вибуху, який пролунав о 12-16, Євген Коновалець загинув на місці і було поранено двох випадкових перехожих.
Розслідування поліцією обставин вбивства Коновальця не дало жодних результатів — Судоплатов через Францію та Іспанію повернувся в СРСР, де зробив блискучу кар'єру, працюючи в підрозділі зовнішньої розвідки та розвідувально-диверсійному управлінні НКВС/НКДБ, що займалось індивідуальним терором.
Громадянина Литви Євгена Коновальця поховали 28 травня1938 року на роттердамському цвинтарі «Кросвейк» коштом литовського консульства у Нідерландах за присутності його дружини Ольги Федак та кількох членів ОУН.
Могила Євгена Коновальця на цвинтарі «Кросвейк», Роттердам, 1939 рік © Центр досліджень визвольного руху
Могила Євгена Коновальця на цвинтарі «Кросвейк», Роттердам, 1939 рік © Центр досліджень визвольного руху
Його загибель поглибила існуючі у середовищі ОУН протиріччя щодо форм подальшої боротьби — обрання 27 серпня 1939 року у Римі головою ОУН близького соратника Коновальця і його свояка Андрія Мельника не було визнано молодшим крилом націоналістів на чолі з 30-літнім Степаном Бандерою, а створення ним наступного року власного «Революційного Проводу ОУН» привело до розколу в середовищі націоналістів і їх взаємної війни на винищення.
На 20 річницю загибелі Коновальця (перший ряд повернуті обличчям, справа наліво): Микола Капустянський, Андрій Мельник, Степан Бандера, Дмитро Андрієвський. Роттердам, 23 травня 1958 року © Центр досліджень визвольного руху
На 20 річницю загибелі Коновальця (перший ряд повернуті обличчям, справа наліво): Микола Капустянський, Андрій Мельник, Степан Бандера, Дмитро Андрієвський. Роттердам, 23 травня 1958 року © Центр досліджень визвольного руху
По смерті Сталіна генерал-лейтенант Павло Судоплатов був заарештований за «активне пособництво зраднику Батьківщини Лаврентію Берії в підготовці державного перевороту, проведення дослідів над людьми, викрадення і численні вбивства», кілька років симулював божевілля і у 1958 році був засуджений до 15 років тюрми та позбавлений всіх звань і нагород. 10 січня 1992 року він був повністю реабілітований постановою Головної військової прокуратури Російської Федерації.
 
Джерело: jnsm.com.ua

Додати коментар


Захисний код
Оновити

us1

Популярні новини

Президент Володимир Зеленський призначив Ігоря Бондаренка головою Закарпатської обласної державної адміністрації.
Бізнес та житлова нерухомість Андрія Андріїва у Відні. Кошти, які брати Андріїви заробляють на бюджеті Ужгорода нелегально вивозят...
Мешканці Закарпаття, гості, туристи, а також водії, які транзитом перетинають наш край, часто скаржаться на якість дорожнього покр...
Усі новини...

Останні коментарі

Всі права застережено. "Срібна Земля 2014"

Про нас | Зворотній зв’язок | RSS