Радянський полонений, якого відбили в гітлерівців, став звитяжним командиром українських повстанців

5581 p 20 img 0001На цей та інші маловідомі факти історії визвольних змагань проливає світло унікальний Яворівський архів фотоплівок

Із Василем Гуменюком зі Львова, дослідником унікального фотоархіву Української повстанської армії, який було знайдено 24 червня 1999 року в селі Яворові Косівського району Івано-Франківської області, я мріяв зустрітися давно. По-перше, хотів доторкнутися до живої історії своїх дідів-прадідів, учасників збройного підпілля, а по-друге, цілком усвідомлював унікальність знахідки, адже це один із найбільших фотоархівів УПА, котрий має негативи-оригінали! Усвідомлюючи їхню цінність, пан Василь зберіг плівки, а ще встановив низку імен звитяжних українських воїнів середини ХХ століття

— Василю Васильовичу, для вас такий цінний скарб — це випадковість чи Боже провидіння?

— Гадаю, що це не було випадковістю, адже мамин брат Іван був районним референтом ОУН, за що згодом більшовики заслали його у Воркуту, а її молодша сестра Марія була зв’язковою УПА, яка загинула в тюрмі Норильська. Обох восени 1945-го заарештували за антирадянську діяльність. Їхніх батьків, тобто мого діда Федора й бабусю Гафію, було депортовано в Казахстан.

У родині про це завжди говорили пошепки. Батьки всіляко відгороджували мене від «небезпечної інформації». На додачу свою чорну справу робила радянська пропаганда, інтенсивно поливаючи брудом ОУН та УПА, що не могло не відбитися на розумінні історії. Тому мені все життя була цікава тема визвольної боротьби.

— Розкажіть, будь ласка, як було знайдено фотоархів?

— Як завжди буває — випадково, але, як кажуть, випадковостей у житті немає. Родина Кіщуків придбала напівзруйновану хату в селі Яворів. І ось під час прибирання подвір’я вони знайшли дві скляні банки. В одній були фотоплівки, а в другій документи. Негативи добре збереглися, бо кришку було залито смолою, тому банка залишилась герметичною. А от у документи потрапила волога, унаслідок чого папери, серед яких міг бути опис знімків, було втрачено.

— Але як знахідка потрапила до вас?

— Коли влітку 1999 року я приїхав у рідне село, двоюрідний брат розповів мені про архів, який знайшли сусіди та який за всіма ознаками був упівським. Родина Кіщуків мала намір передати знахідку вчителеві історії, а оскільки він був колишнім інструктором райкому партії, то, найімовірніше, викинув би його в смітник. Я того ж дня відвідав родину й попросив передати знахідку мені. Вони погодились, але висунули умову: виготовити комплект фотографій і для них. Як з’ясувалось, дядько господаря був у підпіллі й пропав безвісти. Вони сподівалися, що він міг бути на цих знімках.

— І от документи у ваших руках. Що далі?

— Отримавши знайдений скарб, я й не думав, що яворівська знахідка так змінить моє життя. Вона привабила мене передусім із професійної цікавості: мені хотілося попрацювати з матеріалом, з яким ніколи досі не мав справи. За схваленням голови Косівського районного Братства ветеранів УПА Петра Підлетейчука — «Спартака» та з благословення останнього Головнокомандувача УПА Василя Кука — «Леміша» із серпня 1999-го я розпочав роботу. Крім цього, мені вдалося поспілкуватися з крайовим провідником Служби безпеки ОУН Григорієм Пришляком — «Микушкою», котрий відбув 25 років сталінських таборів. Він сказав, немов відрізав: «Коли б дізнався тоді, що вони там у себе розгорнули таку бурхливу фотодіяльність, то мали б бесіду зовсім іншого плану!» Але за хвилину додав: «Можливо, ми й неправильно вчиняли, що обмежували фотографування в підпіллі. Дивіться, який чудовий матеріал зберігся…»

Робота з архівом була копітка й тривала. Ретельно посортувавши негативи, я їх професійно обробив згідно з рекомендаціями фахівців. Аби не допускати механічних пошкоджень, я вирішив виготовити дубль-негативи на триацетатній негорючій основі й надалі працювати саме з копіями, а не з тендітними оригіналами.

— Однак про найцікавіше: чи вдалося упізнати когось із бійців, зображених на фото?
5581 p 20 img 0002

— За ці роки спільно з однодумцями ми провели безліч пересувних фотовиставок, знімки публікували в регіональних і центральних ЗМІ, опитували ветеранів УПА, членів їхніх родин та старожилів краю. Усе це для того, аби впізнати якомога більшу кількість повстанців, яких, до речі, там близько трьохсот. Узагальнювали біографічні дані впізнаних вояків. Протягом останніх років удалось ідентифікувати 97 осіб, з яких тільки шестеро дожили до наших днів. Решта загинули в боях або їх закатували в радянських в’язницях і концтаборах.

— Напевно, під час ваших пошуків удалося дізнатись історії вояків? Розкажіть про це докладніше.

— Один з ідентифікованих — Іван Кулик, старший лейтенант Червоної армії. Бійці УПА відбили його та інших червоноармійців, коли гітлерівці вели їх на розстріл. Їм розповіли про повстанський рух і запропонували вступити до лав підпілля. Іван був із тих, що залишилися. Після того, як його ретельно перевірила Служба безпеки, він став вишкільником у школі підстаршин. Тоді, орієнтовно 1944 року, йому присвоїли звання сотника (капітана). Він став відмінним командиром, авторитет якого був незаперечним. Коли 1950 року загинув керівник (в УПА вживали термін «провідник») Коломийської округи, до якої входила половина Івано-Франківської області, то навіть не постало питання, хто його замінить, вирішили одностайно: Іван Кулик. Тим часом МҐБ почало поширювати про нього чутки, нібито він колишній агент Абверу, та розгорнуло операцію з його затримання. 2 жовтня 1951 року Івана вистежили. Він та ще двоє підпільників загинули в нерівному бою. А це фотографія молодого воїна УПА на псевдо «Сибіряк», який разом із батьками перебував на засланні в Сибіру. Він зумів утекти, повернутися на Івано-Франківщину й вступити до лав УПА. Поштовхом до втечі став лист від його старшого брата-підпільника. Брат учинив дуже зухвало: уклав у лист своє фото, на якому він у повстанському однострої зі зброєю в руках. (Навіть сталінська цензура часом припускалася промахів: лист із настільки крамольним фото щасливо надійшов до адресата). Побачивши знімок, молодший брат захотів стати до лав борців за незалежність України. Про силу цього хлопця ходили легенди. Казали, що він міг стріляти з радянського автомата ППШ вагою понад п’ять кілограмів, тримаючи його однією рукою.

— Чи були ви задоволені результатом своєї роботи?

— Емоції, звісно, переповнювали, адже в мене в руках опинилася праця людей, які, ризикуючи своїм життям та життям своїх родичів, фіксували події національно-визвольних змагань.

Для мене важливо було з’ясувати, хто був автором сюжету, яким апаратом знімав та чи виготовляв відбитки сам, чи передавав негативи (відзняту плівку або скляні пластинки) комусь іншому, якими світлочутливими матеріалами користувався, яким чином добував реактиви для обробітку, коли й де фотографував конкретний сюжет. На моє глибоке переконання, світлина, щодо якої з’ясовано всі ці деталі, перетворюється зі звичайної ілюстрації на повноцінний історичний документ, що характеризує певний етап визвольної боротьби українського народу за незалежність.

Мені вдалось ідентифікувати авторів знімків і фотоапарати, з якими вони працювали. Серед авторів були не тільки вояки УПА, а й цивільні. Фотографувати в загонах УПА було суворо заборонено, адже знімки могли потрапити в руки радянських спецслужб. Проте цю заборону порушували, тож завдяки цьому ми й маємо унікальні документальні свідчення.

— Яворівський фотоархів є одним із найбільших в Україні. Напевно, серед знімків є й дуже цікаві?

— Кожне фото унікальне, на яких зафіксовано не тільки вояків УПА, а й цивільних осіб. Відображено побут, бойові й святкові будні. Але серед них удалося знайти 27 світлин, на яких зображено пропагандивний рейд українських повстанців на територію Румунії, котрий відбувся в червні — липні 1949 року з метою встановлення контактів із румунськими підпільниками та задля можливої координації з ними дій. Про той рейд радянська пропаганда писала як про «розбійний наліт банди на територію сусідньої соціалістичної країни». Цей фоторепортаж дав змогу підготувати до друку історичне дослідження про маловідому сторінку діяльності УПА. І нині я продовжую роботу з архівами.

— Щиро дякую за бесіду та вашу натхненну волонтерську працю.

 

 

Інтерв’ю вів Володимир ЗАГРЕБЕЛЬНИЙ

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Останні новини

us1

Популярні новини

Цими днями на закарпатті значно потепліє. Рятувальники попереджають про сніголавинну небезпеку.
Свою роботу ярмарок розпочав на площі Театральній.
На вул. Лаврищева в Ужгороді роками не вирішується проблема стихійного сміттєзвалища...
Усі новини...

Останні коментарі

Всі права застережено. "Срібна Земля 2014"

Про нас | Зворотній зв’язок | RSS