28 років "Революції на граніті"

1990199028 років тому, 2 жовтня 1990 року, в Україні розпочалася широкомасштабна політична акція ненасильницької громадянської непокори правлячому промосковському та комуністично-радянському режиму, організована українською молоддю, переважно студентами.

Протести тривали з 2 по 17 жовтня 1990 року в Україні, найпомітнішим елементом протестів було студентське голодування на площі Жовтневої революції у Києві (нинішньому Майдані Незалежності). Протести завершилися підписанням постанови Верховної Ради Української РСР, яка гарантувала виконання вимог учасників протесту: недопущення підписання нового союзного договору; перевибори промосковської та комуністичної Верховної Ради Української РСР на багатопартійній основі не пізніше весни 1991 року; повернення на територію Української РСР українських солдатів, а також забезпечення проходження військової служби юнаками-українцями винятково на території України; націоналізація майна Комуністичної партії України/КПРС та Ленінської комуністичної спілки молоді України/ВЛКСМ; відставка голови Ради Міністрів Української РСР комуніста Віталія Масола. Революція на граніті відіграла вагому роль в піднесенні національної і політичної свідомості української нації та спрямуванні суспільної думки на відновлення державної незалежності України.
У 1985 році до влади в Комуністичній партії Радянського Союзу та Союзі Радянських Соціалістичних Республік прийшов Генеральний секретар ЦК КПРС Михайло Горбачов, який проголосив новий політичний курс на перебудову та послаблення політичного терору з боку правлячої компартії та її озброєного загону Комітету державної безпеки СРСР. В кінці 80-х на початку 90-х рр. минулого століття почали виникати та відкрито діяти політизовані організації національно-демократичного спрямування, зокрема Українська Гельсінська спілка, Товариство української мови імені Тараса Шевченка, Народний рух України за перебудову, Українська студентська спілка, Студентське братство, СНУМ та інші.
Союз РСР та відповідно Українська РСР переживали важку економічну кризу, обумовлену нездатністю правлячої КПРС належним чином вирішувати найбільш наболілі питання економічного, соціального, національного та культурного життя. Негативні наслідки збанкрутілої планової економіки, під керівництвом антинародної КПРС, призвели до зростання критичного ставлення переважної більшості населення Української РСР до існуючої промосковської та комуністичної влади в республіці.
Керівна і спрямовуюча роль компартії, підпорядкування їй усіх сфер суспільного життя, нав’язана марксистко-ленінська ідеологія та насильницька з боку КПРС спроба поголовного перетворення українців в денаціоналізований «радянський народ» не відповідали потребам переважної більшості населення і були неспроможні змінити наявну соціально-економічну, політичну, культурну і національну ситуацію, щоб задовольнити зокрема й елементарні соціально-економічні споживчі потреби громадян. У значної кількості людей, зокрема у молоді, були відсутні можливості повноцінно жити при тогочасній системі державної влади.

654321654852258888kljhsdflkjh
У березні 1990 року відбулися вибори до Верховної Ради Української РСР та місцевих рад, на яких парламентську більшість закономірно утворили народні депутати України з числа членів Комуністичної партії України/КПРС (надалі, після 24 серпня 1991 року так звана промосковська та комуністична «Група 239»), а народні депутати України з числа демократів та національних патріотів, у меншості, сформувавши свою фракцію «Народну Раду» (у підсумку 126 мандатів з 450). Будь які реальні економічні, соціальні та політичні реформи, та стремління до відновлення державної незалежності України, блокувались з боку правлячої і промосковської Комуністичної партії України/КПРС, її депутатського корпусу у Верховній Раді Української РСР та Ради Міністрів УРСР.
Відповідно радикальну позицію щодо необхідності проведення негайних політичних та соціально-економічних реформ в Українській РСР висловили та поширили представники українського студентства Києва, Львова, Дніпропетровська, які надалі були підтримані студентами та широкою громадськістю практично в усіх регіонах тогочасної України.
Ідея проведення широкомасштабної політичної акції громадянської непокори, основою якої мало стати студентське голодування, виникла влітку в київській організації Української студентської спілки, яку відразу підтримало «Студентське братство Львівщини».
Співголовами студентського протесаного руху було обрано Олеся Донія (голова київської УСС), Маркіяна Іващишина (голова СБ Львова) та Олега Баркова (голова Дніпродзержинської УСС).
Хронологія основних етапів Революції гідності 1990 року:

kjdfguiherjksdfhg
2 жовтня.
Біля 10 години на площу Жовтневої революції у Києві (на сьогодні Майдан Незалежності) почали збиратись групи українських студентів, які оголосили про початок акції політичного голодування. Більшість становили студенти з Києва, Львова та Дніпропетровська. До кінця дня до акції політичного голодування долучилось 108 студентів з різних регіонів України.
3 жовтня.
Зранку 3 жовтня до табору завітали представники Верховної Ради Української РСР, Укрпрофради, Міністерства вищої та середньої освіти. Три депутати (члени Народної Ігор Юхновський, Ради Іван Драч та Михайло Горинь) попросили відмінити вимогу про перевибори, з чим співголови були категорично не згідні.
Повну підтримку політичним вимогам протестуючим студентам відразу висловили народні депутати України від антикомуністичної опозиції (Народної Ради) В’ячеслав Чорновіл, Степан Хмара, Віктор Бедь, Володимир Колінець, Яків Зайко, Леон Горохівський та ряд інших.
На 3 жовтня на площі Жовтневої Революції в м. Києві налічувалося 49 наметів, участь в акції політичного голодування приймали 137 чоловік.
4 жовтня.
До акції додатково долучились представники студентства та політично активної молоді з Івано-Франківська, Ужгорода, Тячева, Сум, Рівного, Полтави, Дрогобича, Вінниці, Тернополя, а також кияни. Загальна кількість голодуючих 151 особа.

jhgkjgkjhgkjhguioytgjhbblhg
5 жовтня.
До студентського табору голодуючих завітав другий секретар ЦК Комуністичної партії України/КПРС (по ідеології), член Політбюро ЦК КПУ/КПРС, народний депутат України від КПУ/КПРС, голова Верховної Ради Української РСР Леонід Кравчук для переговорів з протестувальниками та вимогою припинити політичну акцію протесту. Консенсусу досягти не вдалося.
У 90% голодуючих медичними працівниками було зафіксовано підвищення температури в наслідок фізіологічного голодування.
8 жовтня.
У Верховній Раді Української РСР заслухали інформацію спеціальної комісії, яка повідомили про те, що кількість голодуючих становить 158 людей з 24 міст республіки.
До голодуючих студентів завітав український письменник Олесь Гончар, який підтримав голодуючих та визнав вимоги студентів справедливими. Наступного дня Олесь Гончар заявив про вихід з лав КПРС, мотивуючи своє рішення тим, що «з такими, з безмежно жорстокими, що глумливим сміхом зустрічають трагедію власного народу, страждання дітей України, я не хочу мати нічого спільного».
В Україні почався процес масового виходу із лав КПРС.
9 жовтня.
Відбувся «круглий стіл», в якому взяли участь делегація від Верховної Ради Української РСР та від студентів. Олесь Доній іще раз оголосив політичні вимоги протестувальників, але депутати, здебільшого від комуністичної більшості, не змогли нічого конкретно запропонувати для розв’язання назрілої політичної кризи. Присутній народний депутат України Ігор Юхновський, голова Народної Ради у Верховній раді України, член Народного Руху України та одночасно член Комуністичної партії Радянського Союзу, подякував студентам за мужність і активність і угодницькі закликав припинити студентське голодування, за умов винесення на розгляд Парламенту питання про непідписання нового союзного договору та про призив українців на військову службу лише в межах республіки, а щодо інших політичних вимог, то запропонував їх зняти. Комуністичний функціонер і народний депутат України Леонід Кравчук обіцяв вихід у ефір по телебаченню круглого столу без цензури та купюр, але слова не дотримав, передача вийшла рецензованою, урізаною та з купюрами.
10 жовтня.
Верховна Рада України відхилила проект рішення про включення в порядок денний триваючої сесії питання про політичні вимоги студентів.
На знак протесту протестуючі заблокували Держтелерадіо Української РСР в м. Києві. Найбільш радикально налаштовані народні депутати України від антикомуністичної фракції Народної Ради у Верховній Раді України, під натиском народу, пройшли всередину приміщення республіканського телебачення та радіо, і отримали 10 хвилин відкритого прямого телеефіру. Народний депутат України від антикомуністичної опозиції Віктор Бедь зачитав політичну заяву-звернення радикальної опозиції до українського народу з вимогою до влади невідкладно розпочати дієві політичні реформи в Україні та в числі 9 народних депутатів України оголосив про приєднання до політичної акції голодування на знак підтримки студентських вимог і самих голодуючих студентів. Через півгодини на українському телебаченні перервали планову передачу для виступу Леоніда Кравчука, який засудив дії голодуючих студентів та радикальних народних депутатів України від антикомуністичної опозиції. Згодом 25 працівників держтелерадіо написали заяву про департизацію українського телебачення і радіомовлення, припинили членство в КПРС.
15 жовтня.
Студенти підтримали Всеукраїнський політичний студентський страйк, який охопив всю Україну, та за участі протестувальників після 10 години оточили з усіх боків будівлю Верховної Ради Української РСР. Під стінами Парламенту розпочався масовий політичний мітинг, учасники якого скандували «Україні — волю», «Кравчук, ми прийшли!».
В Київ було стягнено велику кількість правоохоронців, прибули машини з водометами. Вхід до Верховної Ради Української РСР охороняли численні шеренги міліції та кадебістів. Прорвати оточення не вийшло, штурм Верховної Ради УРСР зірвався.
Щоб утихомирити ситуацію до зали Верховної Ради УРСР було запрошено представника протестуючих Олеся Донія, який виголосив перед народними депутатами України політичні вимоги голодуючих студентів.
Пізніше, на вимогу протестувальників, відбулася пряма трансляція по республіканському телебаченню, на яку прийшли співголови та комендант табору, які роз’яснили свої політичні вимоги, а також закликали українців до Всеукраїнського політичного страйку.
16 жовтня.
Зранку перед будівлею Верховної Ради Української РСР було встановлено друге наметове містечко з 11 наметів, де було 45 голодуючих та 11 чоловік обслуги. Організатором був львів'янин Ростислав Дідух. Міліція не чинила спротиву, Верховна Рада "дозволила" друге містечко. На цей день у голодуванні вже брало участь 298 чоловік та 9 народних депутатів України від антиукраїнської опозиції. 27 осіб голодували з 02 жовтня.
Завдяки виступу по телебаченню до політичної акції протесту долучалися не тільки вищі навчальні заклади України, але і цілий ряд заводів та підприємств. Зокрема на 16 жовтня до протестувальників приєднались 18 ВУЗів, 22 технікуми, 2 училища та 18 шкіл (старшокласники та учителі), в їх числі і колектив Тересвянської середньої школи Тячівського району Закарпатської області.
В кількох містах з'явилися нові наметові містечка.
Під тиском протестуючих по всій Україні, у Верховній Раді Української РСР, терміново було створено погоджувальну комісію: по п'ять депутатів від комуністичної більшості та Народної Ради та Іван Плющ як представник президії Верховної Ради УРСР. На засідання запросили 5 представників голодуючих, прийшли Олесь Доній, Олег Барков, Маркіян Іващишин, Сергій Бащук та Михайло Канафоцький. Всі члени комісії та представники протестуючих підписали погоджений документ про виконання всіх політичних вимог голодуючих студентів. Узгоджений документ передбачав, що в разі задоволення всіх вимог голодуючих протестувальників голодування припиниться.
17 жовтня.
Під тиском народу та протестуючих, після 19 години вечора народні депутати України розпочали голосування щодо виконання вимог голодуючих студентів, підтриманих українським народом. Постанову Верховної Ради Української РСР «Про розгляд вимог студентів, які проводять голодування в м. Києві з 2 жовтня 1990 року» № 402-XII прийняли: «ЗА» 314, «ПРОТИ» 38. Це була перша велика і успішна політична перемога антикомуністичних сил в Українській РСР за останні десятиріччя окупації України московським комуністично-радянським режимом СРСР.
Відтак студенти припинили акцію політичного голодування та громадянської непокори, хоча всі розуміли, що велика і жорстока політична боротьба за майбутнє України без московської окупації та диктатури КПРС іще попереду.
З часом, збереженою при владі промосковською комуністичною більшістю та її номенклатурою реалізація більшості політичних положень ухваленої Верховною Радою Української РСР вище зазначеної Постанови буде заблоковано і не виконано. Відтак Україна, навіть після відновлення своєї державної незалежності 24 серпня 1991 року, іще на десятиріччя буде втягнутою в процеси стагнації, політичного і економічного занепаду, корупційного розвитку, а з 2014 року і в новітню російсько-українську війну.
Та поряд із цим, Революція на граніті стала черговим гідним етапом в історії українських національно-визвольних змагань за відновлення і утвердження національної та державної незалежності України.

 

Віктор Бедь,
голова Закарпатського обласного
товариства борців за незалежність
України в ХХ столітті

Додати коментар


Захисний код
Оновити

us1

Популярні новини


Warning: filesize() [function.filesize]: stat failed for http://i1.ytimg.com/vi/iframe<span/hqdefault.jpg in /var/www/vh-6373/data/www/sz.uz.ua/modules/mod_junewsultra/img/phpthumb.class.php on line 3375
18 листопада 2018 року, Преосвященнійший Віктор (Бедь), єпископ Мукачівський і Карпатський, керуючий Карпатською єпархією Українсь...
В ході підготовки зібрання Святого та Священого Синоду 27-29 листопада 2018 р. Константинопольський Вселенський Патріархат знову п...
Около двухсот автомобилей на еврономерах частично перекрыли движение по Киевской трассе, в районе КПП «Дачное».
Усі новини...

Останні коментарі

Всі права застережено. "Срібна Земля 2014"

Про нас | Зворотній зв’язок | RSS