Гірка правда за ширмою солодкої брехні!

28 mainНещодавно Президент України Петро Порошенко повідомив про наміри України в односторонньому порядку розірвати з РФ договір «Про дружбу, співробітництво й партнерство». І це цілком логічно і справедливо в умовах неоголошеної війни Російської Федерації проти нас. З цього приводу, коли Україна підписала даний договір «Срібна Земля» устами тодішнього народного депутата Верховної Ради України Степана Хмари поставила під сумнів доцільність його підписання. Степан Ількович як у воду дивився. Отож ретроспективно пропонуємо вам ще раз повернутися на два десятиліття назад, аби удостовіритись в правильності та пророчості слів пана Хмари.


Найстрашніше, що може бути, - відсутність належної реакції нашого суспільства на ту загрозу для української державності, яка закладена в пакеті документів, нещодавно підписаних із Росією (договорів, угод, протоколів). Якщо розглядати їх у комплексі, то оцінка однозначна: вище державне керівництво, передовсім Президент, заклало фундамент поступового злиття України з Росією. Цими документами Україна втягується в політичний, військовий та економічний союз із Росією на кабальних умовах для України. Безумовно, керівництво України капітулювало перед Росією. Можна б було лише дискутувати на тему: чи на капітуляцію воно пішло добровільно, охоче, чи внаслідок своєї меншовартості й рабського страху перед Росією. Але це для нас не так уже і важливо, бо, незважаючи на мотивацію, факт капітулянтства очевидний і наслідки його однозначно негативні: це суттєве обмеження суверенітету України й загроза поступової втрати державної незалежності. Постає питання: чому ж вище керівництво України так поводиться? Що це – вимушена гірка капітуляція після програшу війни чи державна зрада?
Спробуймо дати оцінку широкомасштабному Договору про дружбу, співробітництво й партнерство між Україною і РФ. Чи захищає він інтереси нашої держави? У ньому задекларовано, що сторони будують свої відносини на «довірі», «стратегічному партнерстві» , а в ст. 3 – і «на основі принципів взаємної поваги, суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів…» Ніби, на перший погляд, усе гаразд. Але ж чи насправді практика поведінки російського керівництва у взаєминах з Україною відповідає духові щирої дружби, взаємоповаги та добросусідства? Без урахування вже відомої практики не слід підходити до аналізу Договору, бо можна дуже помилитись щодо того, як у подальшому трактуватиметься договір Російською стороною. А по-друге, чи подальший текст Договору відповідає духові цих високих декларацій?
Якщо, скажімо, Росія визнає наші кордони, то чому досі не бажала провести делімітацію і демаркацію україно-російського кордону, а про розмежування морських кордонів і навіть не хоче вести мови. І чому в такому разі українська сторона не домагалася спочатку справді визначити кордони, закріпити їх у відповідних договорах, тобто вирішити цю проблему, а вже потім підписувати широкомасштабний договір, бо він визначає стратегічні напрями, і залежно від того, як вирішуються конкретні проблеми можна судити, на чию користь спрацьовуватиме цей великий Договір.
Хотілося б нагадати, як мовчазно наші керівники погодилися на визнання штучної заборгованості України РФ, І водночас Л. Кучма навіть не вважає за потрібне нагадати Росії, що вона «забула» про свою заборгованість Україні, що така існує. Так сталося з часткою України в закордонному майні СРСР, у золотому запасі, алмазному й валютних фондах тощо. Така ж тенденція із завищенням цін на російських газ і заниженням плати за транзитні послуги через територію України. Навіть згадка в Договорі нема про повернення Україні наших історичних і культурних цінностей, а це безцінні національні надбання.
Тобто українська сторона поводиться так, ніби вона програла тяжку війну і раз по раз капітулює в кожному стратегічно важливому для України питанні. Якщо до цього додати ще пакет угод і протоколів, підписаних українським прем’єром напередодні підписання Договору, стає очевидним, кому на користь його підписання (про це ще буде мова пізніше). Та повернімося до великого Договору, щоб простежити його послідовну лінію, куди вона веде.
Так, у ст.5 читаємо: «…у необхідних випадках координують свої позиції для здійснення узгоджених дій», у ст.6 – «кожна з високих Сторін утримується від участі або підтримання будь-яких дій , спрямованих проти іншої… Сторони, і зобов’язуються не укладати з іншими країнами будь-яких договорів, спрямованих проти іншої Сторони». Виходячи з попередньої практики , зрозуміло, хто буде трактувати що кому корисно, а що ні. Звичайно, Москва не питатиме Київ, які і з ким їй підписувати чи не підписувати договори, але Київ фактично цими статтями обмежує свій політичний суверенітет як неналежного об’єкта міжнародної політики.
Статтями 13, 20, 21, 23, 29 ставиться хрест на економічній незалежності Україні. Так, у статті 13 записано: «…визнаючи необхідність поетапного формування й розвитку загального економічного простору шляхом створення умов для вільного пересування товарів, послуг, капіталів і робочої сили , Сторони вживають заходів для погодження стратегії здійснення економічних реформ, поглиблення економічної інтеграції …»; прагнутимуть до узгодження своєї фінансової, грошово-кредитної, бюджетної, валютної, інвестиційної, цінової, податкової, торгово-економічної, а також митної політики…спеціалізації й кооперації технологічно пов’язаних виробництв, підприємств, об’єднань, корпорацій, банків, виробників і споживачів продукції…,виробничої й науково-технічної кооперації між промисловими підприємствами при розробці й виробництві сучасної наукоємної продукції, включаючи продукцію для потреб оборони»! У наступних статтях деталізується, що має злитися в єдиний кулак: це – транспортні , енергетичні, системи зв’язку виробництво ракетно-космічної техніки, розробка спільних наукових програм, використання результатів спільних досліджень тощо.
Про яку незалежність України можна говорити після цього? Отже, широкомасштабний Договір однозначно визначає напрями ліквідації незалежності України й закладає підвалини колоніального закабалення України Росією в політичній, військовій, дипломатичній, економічній, науковій сферах.

 

"Срібна Земля" № 47 (258)
від 13.11.1997 р.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

us1

Популярні новини

15 жовтня 2018 року, Преосвященнійший Віктор (Бедь), єпископ Мукачівський і Карпатський, керуючий Карпатською єпархією Української...
14 жовтня 2018 року, в день Великого свята Покрова Пресвятої Богородиці, Преосвященнійший Віктор (Бедь), єпископ Мукачівський і Ка...
Прийміть щирі вітання з Великим святом Покрова Пресвятої Богородиці, Днем захисника України, Днем слави українського козацтва та Д...
Усі новини...

Останні коментарі

Всі права застережено. "Срібна Земля 2014"

Про нас | Зворотній зв’язок | RSS