Керуючий Карпатською єпархією УАПЦ Віктор відслужив заупокійну молитву з українськими жертвами насильницької пацифікації-терору Польщі проти українців Східної Галичини до 88-х роковин початку цієї каральної операції

jjjooo16 вересня, Преосвященнійший Віктор (Бедь), єпископ Мукачівський і Карпатський, керуючий Карпатською єпархією Української Автокефальної Православної Церкви, голова Закарпатського обласного товариства борців за незалежність України в ХХ столітті, в архієрейській резиденції в м. Ужгороді, відслужив заупокійну молитву за українськими жертвами безбожної, антилюдської та насильницької пацифікації-терору окупаційного режиму Польської Республіки проти цивільного українського населення західноукраїнських земель Східної Галичини, що після 1919 – 1921 рр. опинились під польською окупацією, до 88-х роковин початку цієї ганебної антиукраїнської каральної операції.

У молитві до Господа Бога владика Віктор просив прощення всіх земних провин, допущенних з власної волі чи під примусом небіжчиками, дарування їх безсмертним душам вічного спокою та життя у піднебессі.

Історична довідка:

Пацифікація українського населення на західноукраїнських землях Східної Галичини польським окупаційним режимом (пол. Pacyfikacja Małopolski Wschodniej) — репресивна акція, проведена польською владою у вересні — листопаді 1930 року за наказом маршала Юзефа Пілсудського, із застосуванням поліції та армії проти українського цивільного населення західноукраїнських земель Східної Галичини.

Пацифікація супроводжувалась масовими арештами, побиттям та вбивствами людей, закриттям і руйнуванням українських установ в Галичині. Наслідком акції стала подальша значна радикалізація українського руху опору на західно-українських землях.

Пацифікація Східної Галичини відбувалася на тлі глибокої політичної кризи, яка охопила Польську Республіку у середині 1920-х років. Цей період ознаменувався боротьбою із внутрішньою опозицією, консолідацією режиму «санації» всередині польського суспільства із застосуванням маршалом Юзефом Пілсудським репресивних, часом — авторитарних методів правління.

Ці загальнодержавні потрясіння особливо відчутно проявлялися по відношенню до українського населення Східної Галичини, яка опинилася під польським контролем та окупацією після поразки Західноукраїнської Народної Республіки у 1919 році та Української Народної Республіки в 1921 році. Територія західноукраїнських земель Східної Галичини була офіційно насильно і без згоди української нації передана Лігою Націй 14 травня 1923 року до складу Польщі за умови вирішення українського питання: надання українцям Польщі автономії. Попри це, польська влада знехтувала цими зобов'язаннями, натомість активно проводила політику колонізації, асиміляції і загального утиску українського населення краю. Так, навіть сама назва «Галичина» була офіційно замінена на Східна «Малопольща», репресувалися українські політики, припинялося фінансування освіти українською мовою.

Рішення про «утихомирення» Галичини було прийняте 01 вересня 1930 року після консультацій голови держави Юзефа Пілсудського з міністром внутрішніх справ Славоєм Складовським. Перші каральні акції розпочалися 16 вересня 1930 року, тривали до 30 листопада 1930 року і охоплювали 450 населених пунктів у шістнадцяти районах західноукраїнських земель Східної Галичини. З середини вересня до пацифікації було залучено шістнадцять рот поліції, для здійснення якої підрозділи у кількості 80–150 осіб оточували українські села і проводили обшуки та допит мешканців. З кінця вересня та на початку жовтня 1930 року до поліційних акцій також долучились і військові підрозділи — полки уланів, полк кінних стрільців, з яких було виділено разом десять ескадронів кавалерії. У проведенні пацифікації військові підрозділи відзначились особливою жорстокістю і займалися переважно «екзекуціями». Пацифікація з участю поліції загалом охопила 325 українських населених пунктів у п'ятнадцяти повітах, а з участю війська — 168 українських місцевостей у чотирнадцяти повітах; загалом проведено 5195 обшуків, «умиротворено» близько 450 українських сіл із 3500.

Особлива увага каральних загонів була приділена не тільки місцевим українським активістам, вчителям, священикам, але й всім українським установам — школам, осередкам Просвіти, кооперативам. Під час акції у кожному селі окремі мешканці піддавалися «екзекуції» — побиттю, систематично руйнувалося майно селян, громадських установ та кооператив, зокрема, розбивались яйця, розсипались крупи, борошно та приправи, на які виливалась «нафта», синька, олія, оцет. Арештованих за заздалегідь складеними списками збирали в громадських приміщеннях, де кожному завдавали двадцять п'ять — тридцять, а то й більше ударів нагаєм, при цьому принижуючи ще й морально, тобто примушуючи лаяти Україну, виголошувати заздоровниці на честь Юзефа Пілсудського, співати польський гімн. Нарузі піддавалися всі прояви українства: написи українською мовою, цвинтарі Січових Стрільців, портрети Франка та Шевченка. Громади кожного населеного пункту, де проводилася пацифікація, також мали сплатити контрибуцію польській поліції та армії продовольством, худобою та фуражем. На практиці побиття людей та руйнування майна супроводжувалося ще й відвертим пограбуванням населення. Загалом, каральна акція мала відверте застосування загального терору проти українського цивільного, у переважній більшості невинного населення, що мало стати карою за нелояльність цілого краю до окупаційного польського режиму та вияв українського патріотизму.

Українське цивільне населення під час цієї терористичної акції не мало жодного захисту від свавілля польської поліції і армії. За українськими даними зазнали побоїв 1357 осіб, серед них 93 школярів (починаючи навіть з восьми років), понад 40 жінок було зґвалтовано, загинуло 13 осіб. Під час акції було арештовано 1739 осіб, переважно студентів та учнів шкіл. Вже на 17 березня 1931 року з 909 відданих під суд, більшість — 698 — було виправдано та звільнено. Крім суто поліційних та каральних акцій було арештовано кількох провідних українських політиків, закриті осередки Просвіти, Сокола та заборонена діяльність Пласту. У кількох містах були розпущені українські школи та гімназії — на кінець 1930 року на західноукраїнських землях Східної Галичини, що опинились під окупацією Польщі, залишилося лише чотири державні школи з українською мовою навчання.

Прес-служба Закарпатського обласного товариства
борців за незалежність України в ХХ столітті

Додати коментар


Захисний код
Оновити

us1

Популярні новини

15 жовтня 2018 року, Преосвященнійший Віктор (Бедь), єпископ Мукачівський і Карпатський, керуючий Карпатською єпархією Української...
14 жовтня 2018 року, в день Великого свята Покрова Пресвятої Богородиці, Преосвященнійший Віктор (Бедь), єпископ Мукачівський і Ка...
Прийміть щирі вітання з Великим святом Покрова Пресвятої Богородиці, Днем захисника України, Днем слави українського козацтва та Д...
Усі новини...

Останні коментарі

Всі права застережено. "Срібна Земля 2014"

Про нас | Зворотній зв’язок | RSS