«КОЛИ ПОСТАЛО ПИТАННЯ ПРО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НОВОБРАНЦІВ, ГЕОРГІЙ ЖУКОВ ЗАЯВИВ: «ОБМУНДИРОВУВАТИ І ОЗБРОЮВАТИ ЦИХ ХОХЛІВ? ВСІ ВОНИ ЗРАДНИКИ! ЧИМ БІЛЬШЕ В ДНІПРІ ПОТОПИМО, ТИМ МЕНШЕ В СИБІР ПІСЛЯ ВІЙНИ ЗАШЛЕМО»

польовий воэнкомат

Маловідомим залишається той факт, що за кілька важких місяців боїв на території звільнених районів України польові військкомати мобілізували сотні тисяч людей, які, за заявами радянського командування, власною кров'ю повинні були «змити ганьбу перебування на окупованій території». Саме про долю цих людей, прозваних у народі «піджачниками», «чорнобушлатниками», або «чорною піхотою», розповів доктор історичних наук професор Віктор Король.

 

«ПІДЛІТКІВ СИЛОЮ ЗАБИРАЛИ НА ФРОНТ, НЕ ПИТАЮЧИ ПАСПОРТА, – НА ОКО»

 

– Що представляли собою так звані польові військкомати?

 

– У ці структури входив взвод солдатів і два-три офіцери. Фактично вони виникли з ініціативи генерала Миколи Ватутіна, якого в народі називали «генерал-облава». Подібні формування діяли в тих краях, де воював Ватутін, особливо багато було таких «військкоматів» під час звільнення Лівобережної України, зокрема Києва і Київської області. На всіх етапах битви за Дніпро війська Першого Українського фронту несли величезні втрати. І від Миколи Ватутіна надійшла пропозиція набирати в армію молодь із навколишніх сіл. Його підтримав Георгій Жуков, який мав статус заступника Верховного головнокомандувача, що давало йому величезні повноваження. Офіційним же приводом став наказ Ставки Верховного головнокомандувача №089 від 9 лютого 1942 року, згідно з яким військовим радам армій і командирам дивізій було дано право необмеженого призову людей, «які проживають на звільнених від окупації територіях», на військову службу.

 

– Хто в той час підлягав мобілізації?

 

– Припустимо, звільнялося село. Відразу після цього в нього входив так званий польовий військкомат, члени якого ходили по домівках у пошуках молодих хлопців, які вже підросли за два з половиною роки окупації. І, не питаючи паспорта, відбирали «на око». Бачать: дорослим виглядає такий підліток (а йому, може, і 16 років не виповнилося, і він ніяк не підходить під категорію призовника) – мобілізують. Польові військкомати забирали також колишніх солдатів Південно-Західного фронту, відпущених німцями з полону в 1941 році (всього їх набралося близько 277 тисяч). Документи свідчать про те, що вони не були колаборантами, а просто повернулися до своїх родин.

 

Під час поїздок по місцях роботи польових військкоматів мені довелося спілкуватися з місцевою мешканкою Тетяною Барабаш, яка брала участь у боях за Дніпро в районі Букрина, була санінструктором. «Вриваючись в будинки, забирали не тільки підлітків, але і дивом уцілілих чоловіків. І кожен, йдучи воювати, як правило, одягав стару фуфайку, сподіваючись, що нова ще стане в нагоді в господарстві. Всі думали, що повернуться додому. З їжі брали з собою кусень хліба і шмат старого сала. А через день-два ми вже ховали їх у братських могилах по 200 чоловік із цими ж торбинками і в цих же чорних фуфайках. У тих місцях були глиняні яри, а по краях ярів стікали струмочки, повні крові», – розповідає жінка.

 

До моменту битви за Дніпро набралося близько 300 тисяч таких мобілізованих, а всього в процесі звільнення України із сіл закликали 900 тисяч непідготовлених і ненавчених бійців.

 

Перед початком форсування Дніпра в селі Требухів пройшло засідання Військової ради штабу фронту. Спогади про нього збереглися завдяки офіцеру з особливих доручень командувача Першим Українським фронтом Миколи Ватутіна – Юрію Коваленку. Коли на цьому засіданні вирішувалося питання, у що одягнути і чим озброїти 300 тисяч мобілізованих новобранців, як їх хоч трохи підготувати, навчити заряджати гвинтівку, майбутній «маршал Перемоги» Георгій Жуков заявив: «Як у що одягати? У чому прийшли, в тому і воювати будуть! Автоматичною зброєю цих людей не озброювати! У них же за спиною загороджувальні загони! Дай їм 300 тисяч автоматів – і від загороджувальних загонів нічого не залишиться. Вони всіх перекосять і чкурнуть до німців. Трьохлінійки їм зразка 1891 року!»

 

Тоді заступник командувача Першим Українським фронтом в питаннях тилу генерал Кулешов повідомив, що на складах є в наявності тільки 100 тисяч трьохлінійок, а генерал Костянтин Рокосовський запропонував відправити в Москву кур'єра, щоб описати в Ставці Верховного головнокомандувача ситуацію і попросити допомогти з озброєнням і формою. І тут Жуков не витримав і заявив: «Навіщо ми, друзі, тут голови морочимо. Нах... обмундировувати і озброювати цих хохлів? Всі вони зрадники! Чим більше в Дніпрі потопимо, тим менше доведеться в Сибір після війни засилати. У відповідь Рокосовський сказав, що це –геноцид і дав вказівку повідомити про подібні плани в Генштаб. Однак Ватутін перехопив цю ініціативу, заявивши, що «не хоче псувати відносини з Жуковим через цю молодь».

 

«ОЗБРОЄНИХ ЦЕГЛОЮ ДІТЕЙ КИДАЛИ В АТАКУ, ЩОБ ЗМУСИТИ НІМЦІВ ВИТРАТИТИ СВІЙ БОЄЗАПАС»

 

– Як склалася в подальшому доля цих новобранців?

 

– Наведу спогади письменника-фронтовика Анатолія Дімарова, який скуштував всі тяготи, що випали на долю солдата «чорнобушлатника»: «Жодних медкомісій не було. На фронт забирали калік і хворих. Я вже в 20 років був інвалідом, сліпий і глухий від контузії – все одно взяли. І погнали нас на німецькі кулемети, знаєте, з чим? Із половинками цегли! Ми не були обмундировані, озброєні. Нас гнали цілий день по лютому морозу і пригнали в містечко, зруйноване дощенту. Видали половинки цегли, показали величезне озеро, скуте льодом, і сказали чекати сигналу – ракети. А коли вона злетить, дружно висипати на кригу й бігти на ворога, який засів на протилежному боці за міцною огорожею, і вибивати його звідти... половинками цегли! А він хай думає, що то... гранати.

 

Назад повернути ніхто не міг, тому що нам показали добре обладнані шанці, в яких через кожні три кроки сиділи смершівці з націленими нам у спину кулеметами. Мене врятувало лише те, що я вже порох нюхав і біг не в першому ряду, а в п'ятому. Ми добігли метрів за сто від тієї огорожі, німці нас підпустили. Ви уявляєте, голий лід, сховатися ніде! І як вдарили з кулеметів кинджальним вогнем! Хлопці переді мною падали, як підкошені, я теж впав і лежав, а солдат переді мною аж крутився від куль, які в нього потрапляли. Весь час на мене наповзав... Потім німці почали стріляти з мінометів. Чули про такі міни, які називали «жаба»? Падає, вдаряється об лід, не вибухає, а підскакує вгору метрів на чотири-п'ять, тоді вибухає, і осколки падуть вниз. Як мене тими осколками не вбило?.. Потім вибух – і чорна яма, в яку я провалився. Мене санітари так і підібрали: з намертво затиснутою цеглою в руках».

 

Дімарову дуже пощастило. Адже майже всі хлопці, яких забирали польові військкомати, гинули в першому ж бою. З якою метою все це робилося? Так виявляли вогневі точки ворога, провокуючи німців вистріляти в беззбройних людей свої боєприпаси перед початком основної битви.

 

Під час зйомок документального фільму «Ціна Перемоги» мені доводилося спілкуватися з німецькими ветеранами, які приїжджали в Україну досліджувати свої солдатські поховання. Коли ми запитували їх про ці бої, у відповідь звучало одне й те саме: «Навіть нам було шкода підлітків. Коли бачили, що їх стадом женуть, без зброї, рука не піднімалася. А ті, хто сидів із кулеметами і змушений був стріляти, намагалися потрапити по ногах. Інші божеволіли або відпрошувалися від такої бойні, цієї страшної місії». Ось так це діяло навіть на ворога, враженого подібною жорстокістю.

 

– Великі втрати в битві за Дніпро пояснювалися бажанням домогтися перемоги за всяку ціну...

 

– Проте у Червоній армії була можливість звільнити Київ без таких жахливих втрат. Тоді війська Центрального фронту під командуванням Костянтина Рокосовського вже захопили плацдарми в районі Лютежа і Вишгорода загальною протяжністю 22 кілометри. Столицю Радянської України з мінімальними втратами готові були взяти безпосередньо бійці 60-ї армії під командуванням нашого земляка генерала Івана Черняховського, про що Рокосовський доповів Йосифу Сталіну. Вождь подзвонив Жукову, члену Військової ради Хрущову і генералу Ватутіну. Всі троє висловилися категорично проти пропозиції Рокосовського. Адже на кону стояла честь взяття Києва. Тоді Сталін повідомив Рокосовському: «Їм на місці видніше», – і наказав зробити розмежувальну смугу. В результаті цього частина України, що включала Київ, дісталася Воронезькому фронту під командуванням Ватутіна з подальшим його перейменуванням у Перший Український фронт.

Штурм Києва 1943

 

Згадуючи про засідання військової ради в Требухові, Юрій Коваленко розповідав, що, коли постало питання про можливість взяття Києва військами Черняховського, Жуков заявив: «Героєм Києва має бути росіянин, а не якийсь красень-хохол! Героя за Київ отримає не Черняховський, а Ватутін! Тому слід негайно дати команду Черняхівському збити запал наступу».

Штурм Києва2

Ватутін був теж родом з України. За його зізнанням, під час навчання в Полтавській школі піхоти йому порадили змінити прізвище з Ватутя на російське – Ватутін як більш перспективне для військової кар'єри.

 

Свого часу я спілкувався з Героєм Радянського Союзу Петром  Брайком, який командував партизанським загоном у з'єднанні Ковпака. Він мені так і казав: «Наше командування поклало за Київ півмільйона людей!» До початку м'ясорубки на Дніпрі 60-тисячна армія Ковпака розташувалася на північному заході від Києва. Бійці щойно повернулися з рейду по Західній Україні і, за словами Брайка, «нудилися від неробства». А могли ж налагодити переправи і переправити величезну кількість бійців непомітно від німців, яких у той момент на північному заході було не дуже багато. Для порівняння, під час переправи через Дніпро в районі Букрина та Лютежа у наших солдатів не було понтонів. Вони змушені були плисти під вогнем противника на плащах-наметах, набитих соломою, які вбирали воду і йшли на дно через сотню метрів.

 

– Польові військкомати працювали тільки на території України?

 

– Абсолютно правильно. Ні при звільненні Росії, ні в Білорусі, крім поодиноких випадків, такої практики не було. Не варто забувати про те, що набір «чорнобушлатників» відбувався і на Правобережній Україні. По суті, це був геноцид українського народу, адже було поголовно винищено багато молоді, що підросла за роки окупації. Фактично українців оголосили зрадниками, що жили на окупованій території. Хоч вони опинилися під німцями не з власної волі, їх кинули.

чорнобушлатники

Варто було тільки «зверху» оголосити зрадниками цілий народ, як у всіх структурах, особливо у відповідальних за агітполітику, українців стали називати зрадниками. Уявіть, що відчували ці мобілізовані хлопці?! Як правило, перед боєм виступав політичний керівник. У тих же в руках навіть зброї не було, а їм казали: «Ви зрадники і повинні спокутувати свою зраду кров'ю. Зброю добудете в бою!» До речі, до цих пір офіційно «чорнобушлатники» так морально і не реабілітовані.

 

Андрій ТОПЧІЙ

Джерело: ichkeriainfo.com

Додати коментар


Захисний код
Оновити

us1

Популярні новини

26 червня 2017 року по Закарпатській області: Мінлива хмарність, короткочасні дощі, грози, вночі місцями сильні дощі. Вітер півден...
Фахівці Закарпатської митниці ДФС роз’яснюють який порядок оподаткування товарів, що вивозяться (пересилаються) громадянином...
Упродовж доби, 16 червня, бойовики 67 разів обстріляли сили АТО, через що один український воїн загинув, ще троє зазнали поранень.
Усі новини...

Останні коментарі

Sape plugin info: Не заполнено поле - sape user в параметрах плагина.

Всі права застережено. "Срібна Земля 2014"

Про нас | Зворотній зв’язок | RSS