БРАЩАЙКИ

MihayloПочаток ХХ століття нічого доброго для Закарпаття не віщував. Безземелля, еміграція, мадяризація – такими були символи часу для більшості мешканців нашого краю. Це там, за морем, електричне освітлення, автомобіль, земля, перші літаки.

 

 

 

 

 

 

 

 

Тут же, як писав Едмунд Еган, «можна б уже передбачити день, коли останній русин утече зі свого краю». Земельне безправ’я доповнювалося національною несвідомістю, мадяризованою чи москвофільською інтелігенцією. В цей час тільки декілька осіб, яких можна перерахувати на пальцях однієї руки, мали мужність стояти на своєму, безкопромісно робити свою справу, яка врешті-решт, дала переломний результат як в економічному житті, так і у світогляді закарпатців. Закарпаття 1908 і 1938 років – два різні світи. За тридцять років, час появи нової генерації відбулися фундаментальні зміни, і вагомий внесок до них зробили двоє братів, Юлій і Михайло Бращайки.

yuliy

ЮЛІЙ БРАЩАЙКО

Народився у 1879 р. у с. Глибокому (тепер Ужгородський район) у родині церковного вчителя. Усі троє синів – Юлій, Михайло та Антон здобули вищу освіту. Після закінчення народної школи Юлій навчався в Ужгородській гімназії, а закінчивши її в 1898 році, вступив на юридичний факультет Будапештського університету. 1903 р. завершив навчання в ньому, а через 4 роки дістав право на відкриття адвокатської контори і відкрив у Хусті свою канцелярію (1906–1919 рр.).

 

Після закінчення Першої світової війни і розпаду Австро-Угорської монархії національні меншини, серед них і закарпатське населення, опинилися на роздоріжжі, тому почався етап створення громадсько-політичних організацій, виникли народні ради, і молодий адвокат став їхнім активістом та провідником української орієнтації. Можна сказати, що на той час Юлій Бращайко був одним із найвпливовіших закарпатських політиків.

Він став ініціатором створення Хустської народної ради (17  листопада 1918 р.), яка виступала за возз’єднання з Україною. У листопаді 1918 р. Ю. Бращайко засудив діяльність Ужгородської народної ради за її проугорську позицію, виступив проти угорського закону № 10 «Руська Крайна» (грудень 1918 р.), який обмежував автономні права закарпатських українців. Юлій Бращайко був одним із ініціаторів проведення конгресу представників українських комітатів у Хусті, на якому 21 січня 1919 р. була схвалена резолюція про об’єднання краю з УНР. Згодом Юлія Бращайка обрано головою делегації від Підкарпатської Русі на Паризьку мирну конференцію, однак Паризька конференція віддала Галичину новонародженій Польщі, а частину Закарпаття зайняли румунські війська. Тимчасова адміністрація заарештувала Ю.  Бращайка і засудила до страти як «неблагонадійного політика». Від неминучої смерті адвоката врятувало досконале знання права – він домігся апеляційного перегляду вироку, а потім звільнення.

 

8 травня 1919 р. була  утворена Центральна Руська Народна Рада, членом якої обрано Юлія Бращайка. Рада ухвалила рішення про добровільне входження Підкарпатської Русі до складу Чехословацької Республіки на правах широкої автономії. Юлій Бращайко входив до складу п’ятичленної «Тимчасової автономної директорії» (1919–1920 рр.), де відповідав за розвиток торгівлі. У міжвоєнний період Юлій Бращайко працював адвокатом в Ужгороді, відкривши свою канцелярію (1920–1938 рр.).

 

У 1920 р. заснував Руську хліборобську партію. Два роки виконував обов’язки голови, а потім ці функції передав Михайлові Бращайку. Активну діяльність проводив також у культурній сфері – 9 травня 1920 р. на установчих зборах товариства «Просвіта» обраний головою. На цій посаді беззмінно перебував до середини березня 1939 р. Завдяки Ю. Бращайку (значною мірою на його кошти) в Ужгороді побудували Народний дім товариства.

Бращайко також був головою спілки адвокатів Підкарпатської Русі, співзасновником Підкарпатського банку, головою товариства «Надія», видавцем газети «Українське слово» (1932–1938 рр.). Після Віденського арбітражу 2 листопада 1938 р., в ході якого частина Карпатської України з містами Ужгород, Мукачево, Берегово відійшла до Угорщини, Ю. Бращайко переїхав до Хуста – нової столиці Карпатської України. За розпорядженням Міністерства закордонних справ Чехословацької Республіки призначений членом чехословацько-угорської комісії, яка займалася питанням уточнення кордонів між двома державами. У часи існування Карпатської України ввійшов до складу Українського національного об’єднання (січень 1939 р.), обирався послом до Сойму Карпатської України (12 лютого 1939  р.). 15 березня 1939  р. Юлій Бращайко призначений міністром фінансів і комунікації в уряді

 

Августина Волошина.

На початку угорської окупації очолив делегацію до Будапешта, намагаючись добитися поступок для українців Закарпаття. Після захоплення Карпатської України гортистською Угорщиною був репресований угорською владою за участь у створенні військової організації. В жовтні – грудні 1942 р. перебував у слідчій в’язниці в Мукачеві. Звільнений за відсутністю складу злочину. В жовтні 1944  р. заарештований управлінням контррозвідки «Смерш» 4-го Українського фронту і до 1 грудня перебував у хустській в’язниці. Після звільнення подав заяву про прийняття його в члени колегії адвокатів та отримав призначення на роботу в с. Дубове. 12 січня 1945 р. з’явилася постанова на арешт Юлія Бращайка, а потім на відправлення у виправно-трудовий табір Донбасу в м. Єнакієво на відбудову зруйнованих німцями шахт. Восени 1945 року після фільтраційної перевірки його звільнили й дозволили повернутися на Закарпаття. Ю. Бращайко написав спогади «Що видів я на Закарпаттю від року 1918 до року 1946». 9 жовтня 1955 р. Ю. Бращайко помер і був посмертно реабілітований 24 червня 1992 року вже після проголошення Україною незалежності.

МИХАЙЛО БРАЩАЙКО

Молодший брат Юлія Бращайка, Михайло народився 14 жовтня 1883 р. у селі Блажієво Березького комітату (Берегівський округ у складі Чехословаччини, Берегівський район Закарпатської області України). Після закінчення загальної школи в Нанкові та Хусті, гімназій в Ужгороді та Мараморош-Сигеті продовжив навчання на правничому факультеті Клужського і Віденського університетів. Диплом доктора права одержав 12 березня 1910 р. Після успішного складення адвокатського іспиту в Марошвашаргелі (Румунія) відкрив адвокатську контору в Рахові (1913 р.). Згодом у 1913–1918  рр. проходив військову службу.

У 1919 р. Михайло Бращайко був одним із ініціаторів проведення Всенародного конгресу угорських русинів, у 1918–1919  рр. очолював делегацію від Закарпаття в уряді ЗУНР, був головою «Всенародних зборів угро-руського народу» в Хусті, на яких 21 січня 1919 р. ухвалено рішення про возз’єднання краю з Українською народною республікою. Михайло Бращайко також брав досить активну участь у роботі конгресу угорських русинів у Станіславові (сьогодні – Івано-Франківськ) (1918 р.). Після поразки національно-визвольних змагань українців у 1918–1919  рр. Михайло Бращайко дотримувався прочехословацької орієнтації. З 8 травня 1919  р. був обраний пожиттєвим членом Центральної Руської Народної Ради, а вже в 1921 р. виконував обов’язки члена чехословацько-румунської демілітаризаційної комісії, яка визначала кордони між двома державами.

 У 1920 р. переїхав до Ужгорода, де відкрив у 1923 р. свою адвокатську контору, яка діяла до жовтня 1938 р. У міжвоєнний період Михайло Бращайко стояв на позиціях збереження державної і територіальної цілісності Чехословаччини, відстоюючи автономні права закарпатських українців. Як адвокат, він чітко розумів важливість створення передумов для якнайкращої реалізації прав особи і готовий був докласти максимуму зусиль для того, щоб населення Закарпаття мало можливість бути представленим в органах влади.

 Активна українська громадсько-політична та культурно-освітня діяльність М. Бращайка проявилася в тому, що він став: одним із засновників Руської хліборобської партії та її секретарем, а згодом і головою; редактором партійного органу «Руська Нива» (1920–1924  рр.), в якому публікував численні публіцистичні статті; заступником голови Християнської народної партії (1924– 1938  рр.); членом партії «Українське Національне Об’єднання» (1938–1939 рр.). У 1932–1938 рр. активізував власну діяльність як видавець і редактор суспільно-політичного двотижневика національно-демократичного напряму «Українське слово». Був у цей період директором «Руського театру» і членом товариства «Просвіта» в Ужгороді, входив до правління «Просвіти», допомагав товариству власними коштами, що врятувало від продажу його майна у грудні 1934  р.

Михайло Бращайко публікував цілу низку праць, серед яких «Чесько-руські взаємини» (1923 р.), «Мадярсько-руський словарь» (1928 р., у співавторстві), «Тарас Шевченко» (1931  р.) та ін. Його статті розкривають тогочасні актуальні проблеми закарпатських українців: право вживати назву «українець», «український» і використовувати національну символіку, боротьбу проти надмірної чехізації краю та утвердження української національної ідеї на Закарпатті. У 30-х рр. минулого століття Михайло Бращайко вважався одним із провідних юристів краю. Він був дійсним членом Українського правничого товариства в Чехословацькій Республіці та «Союзу Українських Адвокатів у Львові» (1932 р.), іспитовим комісаром для судових екзаменів до вищого суду в Кошицях (1937 р.). У липні 1938 р. відмовився від адвокатської практики і був іменований публічним нотарем в Ужгороді. В добу існування автономної, а згодом самостійної Карпатської України Михайла Бращайка призначили членом виконавчого комітету «Українського національного об’єднання» (січень 1939  р.), обрали послом Сойму Карпатської України (12 лютого 1939  р.). Йому довірили написати проект закону (частина І) про державний устрій, назву, мову, прапор, герб і гімн Карпатської України, який був одноголосно ухвалений Соймом 15 березня 1939 р. Після окупації Карпатської України військами гортистської Угорщини був заарештований (березень–квітень 1939 р.). Після звільнення, перебуваючи під постійним жандармським наглядом, Михайло Бращайко працював в судовій канцелярії в Мукачеві (листопад 1939 р.), а згодом в опікунському уряді (з 9 січня 1940 р.). 10 лютого 1941 р. його перевели до Хуста, де працював головою сирітської седрії аж до 25 жовтня 1944 р.

Із встановленням в краї радянської влади Михайло Бращайко був призначений керівником групи у відділі уповноваженого Народною Радою Закарпатської України в справах юстиції. Входив до першого складу «Організаційного бюро народної адвокатури Закарпатської України», яке займалося процедурою прийому до числа адвокатів. Працював адвокатом в юридичній консультації, захищав інтереси ужгородської артілі «Мебельпром» в арбітражному суді. Як адвокат М. Бращайко також відзначився захистом своїх однодумців, редакторів газети «Свобода» (В. Желтая та А. Волошина), представленням інтересів українських еміґрантів та Центральної Руської Народної Ради в Ужгороді. М. Бращайко є автором доповіді про стан судочинства в Закарпатській Україні.

Після Другої світової війни в радянській Україні ім’я та діяльність М. Бращайка, як і його брата Юлія, були піддані забороні та забуттю. Його позбавили можливості працювати за фахом, оскільки 1948 р. вигнали з юридичної консультації. Поодинокі публікації про адвоката розміщені у виданнях діаспори, зокрема «Енциклопедії українознавства». Його постать і діяльність широко  розкривається в дослідженнях, присвячених Карпатській Україні.  Наприкінці життя Михайла Бращайка спіткав повний параліч, і він вісім років лежав прикутим до ліжка. Помер на 87-му році життя на початку січня 1969  р. і похований в Ужгороді на цвинтарі «Кальварія».

Поєднання кваліфікованої юридичної освіти і практики з безумовною підтримкою українського руху зумовили якісний результат у діяльності братів Бращайків. Вони  були переконані, що саме через належну реалізацію права особи на правову допомогу люди зможуть реалізувати й інші права: політичні, соціально-економічні тощо. Саме тому вони не полишали адвокатської діяльності, маючи при цьому громадянську позицію, беручи активну участь у державно-політичному житті краю.

 

Шафраньош Олексій