Акт Злуки

111322012020Ополудні 22 січня 1919 року, рівно через рік після проголошення незалежності Української Народної Республіки, на Софійській площі у Києві було урочисто оголошено про її об'єднання із Західно-Українською Народною Республікою в єдину державу.

Ідеї політичної єдності обох частин української нації, розділеної кордоном Російської та Австро-Угорської імперій, виникли з початком процесів національного відродження наприкінці ХІХ століття. Їх у своїх політичних трактатах висловлювали чимало українських діячів, зокрема Юліан Бачинський в «Україні irredenta» чи Микола Міхновський у «Самостійній Україні». Саме у цих творах чи не вперше прозвучало гасло «Одна, єдина, нероздільна Україна від гір Карпатських аж по Кавказ». Втілити його випала можливість по завершенні Першої світової війни, коли на руїнах обох імперій постали Українська Народна Республіка (УНР), проголошена в Києві в 1917 році, і Західно-Українська Народна Республіка (ЗУНР), через рік проголошена у Львові.

Обидві держави перебували у доволі скрутному становищі. УНР за останній рік пережила війну з більшовиками та державний переворот . ЗУНР воювала з Польщею. Обмежене міжнародне визнання мала тільки УНР, та й то з боку російського більшовицького уряду і держав Четвертного союзу, що зазнали поразки у Першій світовій війні.

То ж ідея єдності набрала нового звучання.

Перші контакти галичан з наддніпрянцями відбулись 6 листопада 1918 року із Павлом Скоропадським, який прийняв делегацію Української Національної Ради ЗУНР, що звернулась по військову допомогу. З поразкою Листопадового повстання у Львові до Києва була направлена більш представницька делегація. Вона дісталась Фастова 30 листопада, коли той уже був зайнятий військами Директорії.

Антигетьманське повстання було у самому розпалі, шанси Скоропадського утримати владу виглядали сумнівними, то ж близько полудня наступного дня на фастівському вокзалі Симон Петлюра, Володимир Винниченко, Панас Андрієвський та Андрій Швець від імені Директорії, голова Державного секретаріату Дмитро Левицький та державний секретар (міністр) внутрішніх справ Лонгин Цегельський від ЗУНР підписали «Передвступний договір» про намір об'єднатися.

Наступним кроком стало рішення парламенту ЗУНР - Української Національної Ради (УНРади), ухвалене 3 січня 1919 року у Станіславі (нині Івано-Франківськ) одноголосно і без дебатів. Військовий держсекретар Дмитро Вітовський з цієї нагоди надіслав вітальну телеграму головному отаману Симону Петлюрі: «Хай об'єднання, сповнене спільно пролитою кровлю обох бувших республік, довершить мрію щастя робочого українського народу». Цей акт викликав піднесення по усій контрольованій українцями Галичині: відбулись урочистості, свята, паради, смолоскипні ходи та подячні молебні.

 

Cвяткування з нагоди ратифікації «Передвступного договору» УНРадою ЗУНР, Калуш, 8 січня 1919 року © Український інститут національної пам'яті

 

Тепер справа була за Києвом, де у кінці грудня було відновлено УНР.

16 січня 1919 року від ЗУНР надійшло формальне звернення про затвердження договору про злуку, ще через два дні до столиці УНР прибула представницька галицька делегація з 36 чоловік на чолі з заступником голови УНРади Левом Бачинським.

Парламенту в УНР на той час не існувало, його функції виконувала Директорія. Консультації щодо тексту Універсалу, яким власне і мала бути проголошена злука, ледь не завершились скандалом: частина делегації ЗУНР вимагала для себе максимальної автономії, наддніпрянці ж прагнули повного, без особливих прав, приєднання Галичини. Один із керівників галицької делегації Лонгин Цегельський навіть вдався до шантажу: «ми не підемо під Ваш диктат... Ми є державою й маємо свою армію. Хочете по-доброму федеруватися, то ми готові. А хочете нас забрати по принципу "па сьому бить" - попробуйте!». Наддніпрянці мусили погодитись. Хоча прем'єр-міністр УНР Володимир Чехівський заявив, що «він думки сього аркуша не поділяє».

Остаточний текст Акту Злуки урядом УНР було затверджено о пів на першу ночі проти 22 січня 1919 року. На полудень запланували його урочисте проголошення. Це була перша річниця незалежності УНР, влада оголосила цей день вихідним.

На Софійській площі встановили тріумфальну арку з гербами українських земель, на високих щоглах підняли українські прапори. Вишикувались війська та делегації політичних партій, громадських організацій, профспілок, рад, підприємств. О 12-й годині приїхали члени Директорії, міністри, галицька делегація. На Печерську пролунав салют. Духовенство Софійського собору розпочало молебень. Однією з найбільших інтриг було питання: чи цілуватимуть Симон Петлюра та Володимир Винниченко - соціалісти-антиклерикали - хреста. Однак, священник, підносячи хреста до вуст керівників УНР, нахилився, затуливши собою огляд. Натовп нічого не побачив.

 

Проголошення Акту Злуки українських земель на Софійській площі в Києві, 22 січня 1919 року © Український інститут національної пам'яті

 

Після молебню слово взяв Лев Бачинський. Потім Лонгин Цегельський зачитав постанову Української Національної Ради від 3 січня 1919 року та передав документ Леву Бачинському, а той - голові Директорії Володимиру Винниченкові. Інший член галицької делегації Ярослав Олесницький зачитав постанову французькою - для іноземних дипломатів та журналістів.

Володимир Винниченко подякував, після чого Федір Швець зачитав Універсал Директорії про Злуку. Одночасно його текст оголошували читці зі спеціально споруджених трибун на чотирьох кутках Софійської площі: «...Однині воєдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини Єдиної України - ЗУНР (Галичина, Буковина, Закарпаття) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснилися віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України. Однині є єдина незалежна УНР. Однині Народ України, визволений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об'єднаними дружніми зусиллями всіх своїх синів будувати нероздільну самостійну державу українську на благо і щастя всього її трудового люду».

По цьому Національний хор виконав «Ще не вмерла Україна», «Вічний революціонер» та «Вкраїно мати, кат сконав». Після неодноразових «Слава!» єпископ Катеринославський Агапіт провів заключну молитву.

Урочистість завершилась військовим парадом, який очолив командант Січових Стрільців Іван Чмола. Площею пройшли кіннота, піхота та артилерія.

Ввечері відбувся урочистий прийом.

Наступного дня, 23 січня, у оперному театрі відкрився Трудовий конгрес України. Щойно обраний, він мав стати законодавчим органом єдиної, соборної Української Народної Республіки і у перший день свої роботи майже одноголосно ратифікував Акт Злуки: Західно-Українська Народна Республіка стала автономним утворення під назвою Західна область УНР, усі її органи влади збереглись у попередньому вигляді, окремо продовжували діяти обидві українські армії.

 

«Громадяне! Тільки тоді ми будемо кричати "Слава!" вільними грудьми, коли зміцнимо нашу владу, коли настане спокій нашій землі. Всі, як один чоловік, станьте плечем до плеча на оборону рідного краю від ворогів наших. Я як Отаман всього війська Українського кажу вам, що зо всіх боків оточені ворогами. Не слів, а діла чекає від вас Українська Народня Республіка. Доведіть своєю чесною роботою свою любов до неї, доведіть, що ви гідні сьогодняшнього свята. Я сам буду кричати з вами "Слава!", коли ні одного ворога не буде на нашій території. Перед вами пройшло Українське Республіканське Військо, котре не щадить свого життя й сил у боротьбі з ворогами. Допоможіть же і ви йому одежою, харчами. Підтримайте ж Республіку, котрій ви кричите "Слава!", не словом, а ділом» — З виступу Симона Петлюри під час імпровізованого мітингу біля будівлі губернського земства, Київ, 22 січня 1919 року
 

Акт Злуки УНР і ЗУНР від 22 січня 1919 року © Український інститут національної пам'яті

 

Разом з тим, розпочались реальні кроки по об'єднанню. Головою Трудового конгресу став галичанин Семен Вітик, голова УНРади Євген Петрушевич увійшов до складу Директорії, Лонгин Цегельський став заступником міністра закордонних справ УНР. При уряді УНР було створено посаду Уповноваженого з постачання ЗОУНР, яку обійняв Роман Трохименко. Встановлено поштовий зв'язок. УНР виділила кошти на реконструкцію галицьких залізниць з вузької колії на широку, надала фінансову допомогу установам культури, містам - на відновлення будівель, профінансувала додаткові виплати державним службовцям та родинам галицьких військовиків. З Наддніпрянщини до Галичини відправили продовольство, звідти надійшли нафтопродукти. Симон Петлюра побував з візитом у Галичині, а до Кам'янця-Подільського приїздив очільник ЗО УНР Євген Петрушевич.

Але, українсько-український кордон існував й надалі, митниця функціонувала. Дозволи на перетин кордону надавали міністри. Утім, рух був жвавим: доводилось відкривати нові контрольно-пропускні пункти.

 
Що було потім

У червні 1919 року, коли польське військо зайняло практично всю Галичину, в ЗО УНР було ліквідовано парламент, всю повноту влади якого передали проголошеному диктатором Євгену Петрушевичу. В УНР це було сприйнято негативно: республіка позиціонувала себе демократичною державою, з чим дисонувала ідея диктатури, та й зміна державного ладу в автономії відбулась без погодження із всеукраїнським центром. У відповідь було створено міністерство галицьких справ УНР на чолі із особистим опонентом Євгена Петрушевича Семеном Вітиком.

16 липня Українська Галицька Армія (УГА), зазнавши поразки у боротьбі за західноукраїнські землі, перейшла Збруч та опинилась на Надніпрянщині. Євген Петрушевич виїхав до Відня і там почав знову послуговуватись назвою Західно-Українська Народна Республіка.

В цей час Українська Народна Республіка була у вкрай скрутному становищі, зазнаючи втрат у війні з більшовиками. Після невдалої спроби провести переговори з Добровольчою армією Півдня Росії Антона Денікіна від імені обох українських армій, 17 листопада 1919 року без відома проводу УНР, але за безпосереднім таємним дорученням Євгена Петрушевича, на її бік сепаратно перейшла УГА.

Хоча окремим пунктом угоди з денікінцями зазначалось, що армія «галицийского правительства» участі в бойових діях проти «петлюрівської армії» не братиме, це засвідчило черговий розрив між наддніпрянцями та наддністрянцями: у пошуку союзників Симон Петлюра пішов на зближення з Польщею, що було неприйнятним для частин галицького політикуму, який вдався до фактичної денонсації Акту Злуки.

Джерело: www.jnsm.com.ua

Додати коментар


Захисний код
Оновити

us1

Популярні новини

Є легенда, як хтось із радянських слідчих спересердя запитав Чорновола: "Ну добре, от уявімо, є ваша незалежна Україна. І ким ви т...
Заняття для усіх класів можна буде переглянути на YouTube-каналі Міністерства освіти і науки.
Тимчасове виконання обов’язків Міністра освіти і науки України покладено на Любомиру Мандзій. Відповідне рішення прийнято на...
Усі новини...

Всі права застережено. "Срібна Земля 2014"

Про нас | Зворотній зв’язок | RSS