Великий майстер української художньої прози

gGK y0e3hPk25 листопада народився Іван Нечуй-Левицький - відомий український прозаїк, перекладач, етнограф-фольклорист, лінгвіст та письменник.

БРАЩАЙКИ

MihayloПочаток ХХ століття нічого доброго для Закарпаття не віщував. Безземелля, еміграція, мадяризація – такими були символи часу для більшості мешканців нашого краю. Це там, за морем, електричне освітлення, автомобіль, земля, перші літаки.

 

 

 

 

 

 

 

 

Цей день в Історії

 SP6IJ9VDCI12жовтня 1917 року - міноносець Чорноморського флоту Російської імперії - «Завидний», першим серед кораблів Чорноморського флоту підняв український прапор та відмовився його спускати. В той же день по всіх газетах був опублікований маніфест команди есмінця.

"Ми, українці ескадрового міноносця «Завидний», підняли свій національний український прапор на гафелі задля того, щоби показати, що недивлячись на віковий гніт, все-таки живі ще сини нашої славної матері-України, а значить жива та сила, яка повинна відновити права нашої славної, дорогої матері-України." (Скорочено)

17 вересня - річниця першої радянської окупації Західної України

TlFqTRF4hR0Під час першої радянської окупації Західної України, яка почалася сьогодні, 76 років тому, НКВД серед найперших завдань мав знищити український визвольний рух. 

Для того, щоб залякати українців і змусити припинити боротьбу навіть провели показові судові процеси. Це вже не кажучи про арешти без підстав, депортації та повсюдне насильство. 

 

Процеси над ОУНівцями: 

29 жовтня 1940 року - процес над 11 керівниками ОУН у Львові (“Процес першої Крайової екзекутиви”). 10-х засуджено до смертної кари, 1-го - до тривалого ув’язнення.

15-19 січня 1941 року - “Процес 59-ти” над членами ОУН у Львові. 42 оунівці засуджені до смертної кари, 17 - до 10 років каторги й 5 років заслання (згодом жінкам замінили розстріл на 10 років ув’язнення).

7 травня 1941 року - процес над 62 членами ОУН у Дрогобичі. 30 осіб засуджено до смертної кари, 24 - до 10 років таборів, щодо 8-ми продовжено слідство. Згодом 4-м засудженим замінили смертну кару на ув’язнення, 13-м підтвердили 10-річні терміни, а 19 - різні терміни від 7 до 8,5 років.

12-13 травня 1941 року - процес над 39 членами ОУН у Дрогобичі. 22 особи засуджено до смертної кари, 8-х - до 10 років ув’язнення, 4-х - до 5 років тюрми, 5-х - на довічне заслання.

Митрополит Андрей Шептицький

zakarpattya20090531074020Василь ПАГИРЯ

Краєзнавець, публіцист, поет, прозаїк, перекладач, автор багатьох пісень. Старійшина літературного корпусу Бойківщини. В його творчому доробку – 73 книги, понад 1400 публіцистичних статей, нарисів, рецензій, відгуків. Підняв із забуття понад 300 імен маловідомих і призабутих культурних діячів Закарпаття. Співпрацює з багатьма зарубіжними, республіканськими, обласними, районними виданнями.

 

В молодості був актором "Руського народного театру" в м. Ужгороді. Як "неблагонадійного" в 1944 році фашисти заарештували і до кінця війни утримували в концентраційних таборах Данії.

 

Учасник Великої Вітчизняної війни. Працював у лісопромисловій галузі, райспоживспілці Закарпаття. Нагороджений багатьма медалями, дипломами, грамотами.

 

Член редколегії журналу "Бойки". Лауреат Літературно-мистецької премії ім. Василя Гренджі-Донського. Почесний громадянин м. Мукачева. Почесний член Товариств ім. Юрія Гуци-Венеліна, ім. Шандора Петефі, "Просвіта". Нагороджений Дипломом "Визнання творчих заслуг фольклорно-етнографічного конкурсу "Бойківський світ" ім. о. Михайла Зубрицького (2007). Достойник "Золотого фонду Бойківщини".

 

МИТРОПОЛИТ АНДРЕЙ ШЕПТИЦЬКИЙ

ArticleFiles 45451 SheptytskyyУ розпал Другої світової війни відійшов у вічність на Свято-Юрській Горі у Львові на 80-му році життя один із найвизначніших світочів української історії митрополит Андрей Шептицький.

 

У сучасній церковній історії митрополит Андрей Шептицький займає почесне місце як особа, яка була своєрідним мостом між Західною і Східною Церквами християнського світу. Його мрією було об'єднання обох християнських Церков, якій він присвятив все своє життя. Хуртовина, яка шаліла над світом, не дозволила йому це здійснити.

 

Митрополит Андрей Шептицький походить з прадавньої української графської родини, яка дала цілий ряд церковних діячів, а саме: Варлаама Шептицького − єпископа у Львові, Атанасія Шептицького – єпископа і митрополита у Перемишлі, Лева Шептицького – митрополита, який завершив будівництво собору св. Юра у Львові, де в підземеллі спочив і митрополит Андрей Шептицький.

 

Митрополит Андрей Шептицький – у метриці Роман-Марія-Александр – прийшов на світ 29 липня 1865 року в селі Прилбичах Яворівського повіту, на Галичині. Його батько, граф Іван Шептицький, був власником Прилбич і довгі роки маршалком Яворівської повітової ради та послом до Галицького сейму. Мати, графиня Софія, була донькою графа Александра Фредра, визначного польського письменника першої половини XIXстоліття. Українська культурна традиція допомогла молодому Роману Шептицькому повернутися до віри і національності своїх предків.

 

Навчався Роман в польських гімназіях у Львові і Кракові. У Краківському університеті в 1887 році був поіменований доктором права. Та його не приваблювала урядова кар'єра, і він подався до Києва, де зустрівся з відомим професором Володимиром Антоновичем, який привив йому любов до української культури. Він оглянув церкви, музеї, галереї Києва, зустрів російського філософа Володимира Соловйова і став прихильником об'єднання Східної Церкви з Римом, перейшовши на католицтво. Побував в Італії, де знайомився із сакральним мистецтвом. В 1913 році став засновником Національного музею у Львові – найбагатшого в Україні своїми експонатами.

 

Д-р Роман Шептицький поміняв 1888 року адвокатську кар'єру на монастирські мури. В монастирі оо. Василіян у Добромилі після закінчення новіціяту склав чернечі обіти і одержав ім'я Андрей. Присвятив себе богословським і філософським студіям у Кракові, здобув ступінь доктора теології і філософії. Мав здібності до вивчення мов. Крім грецької, латинської, староєврейської, вивчив досконало німецьку, англійську, французьку та італійську. Добре знав слов'янські мови. Досконале знання європейських мов використовував у своїх працях. Рукоположений на ієромонаха в 1892 році, став провідником новіціяту, вчителем грецької та інших мов, заступником ігумена і настоятелем монастирської церкви в Добромилі. У 1896 році – ігумен. Згодом призначається ігуменом монастиря св. Онуфрія у Львові.

 

З 1897 року Андрей Шептицький став видавати у Львові релігійний місячник для народу "Місіонар", заснував друкарню і видавництво оо. Василіян у Жовкві. Він відвідав і Закарпаття, побував на Чернечій горі в Мукачеві, а також зустрівся в Ужгороді з греко-католицьким єпископом.

 

Коли 1898 року у Станіславі помер єпископ Юліян Кулійовський, на його місце єпископом 1899 року було хіротонізовано Андрея Шептицького. Та через рік Станіславського єпископа Андрея Шептицького було обрано галицьким митрополитом, львівським архієпископом і єпископом Кам'янець-Подільська.

 

Митрополит Андрей Шептицький з 1901-го і до розвалу Австро-Угорської імперії 1918 року був депутатом від українських громадян Галичини до парламенту у Відні. Після розпаду імперії став членом Національної Ради у Львові Західно-Української Народної Республіки, заснував Богословську академію з двома факультетами: філософським і теологічним. Був членом Науково-богословського товариства, дійсним членом Наукового товариства ім. Т. Шевченка, почесним членом Товариств "Просвіта" і "Рідна школа".

 

У вересні 1914 року російською царською владою А. Шептицький був заарештований і вивезений в монастирську тюрму в м. Суздаль, потім в м. Курськ, звідки аж у вересні 1917 року повернувся до Львова.

 

Як Митрополит, в 1921 році виїхав на канонічну візитацію українських греко-католицьких парафій у Канаду і Сполучені Штати Америки, а звідти в Південну Америку – в Бразилію й Аргентину. Два роки за океаном А. Шептицький був вчителем священиків-емігрантів. Повертаючись на батьківщину, польська влада тримала його як в'язня в Познані за його український патріотизм.

 

Митрополит Андрей Шептицький був церковним реформатором, прямуючи до зближення і об'єднання роз'єднаних Церков – православної і греко-католицької. Він мріяв про єдину Помісну Церкву.

 

Відступаючи в 1915 році з Галичини, російські царські війська вивезли значну частину православного населення Холмщини і Підляшшя. Польська влада позакривала православні церкви, деякі передала римо-католикам, а деякі зовсім знищила. Якщо в 1914 році там було 389 православних церков, то на 1 вересня 1939 року залишилась усього 51 церква. Поляки виносили з церков ікони, книги, ризи та іншу церковну утвар і спалювали. Оце і призвело потім до того, що між українцями і поляками виникла ворожнеча, що спричинала міжнаціональні війни.

 

Митрополит Андрей Шептицький в серпні 1938 року надіслав польському уряду свій протест. У своєму посланні він писав: "Православна Церква покрита жалобою, населення обурене. Вороги Вселенської Церкви провели диявольську роботу. Ми, греко-католики, боляче відчуваємо терпіння наших братів-православних, протестуємо проти такого свавілля і просимо Всевишнього рятувати наших братів Святої Вселенської Церкви від безбожних ворогів..."

 

Це послання на першій сторінці газети "Діло" польська цензура конфіскувала. Та воно розійшлося нелегальним відбитком, і православний митрополит Діонісій надіслав Андрею Шептицькому листа з щирою подякою за мужній виступ в обороні Православної Церкви.

 

Під час трирічної німецької окупації Галичини (1941−1944) греко-католицька церква не користувалася якоюсь привілегією. Німці не дозволили відновити українські товариства "Просвіта", Наукове товариство імені Т. Шевченка, "Рідну школу" та інші, українську пресу і видавництва, які підтримував матеріально Митрополит.

 

Незрозумілою і страшною для нього була братовбивча боротьба між українцями галицького підпілля двох груп ОУН – Степана Бандери й Андрія Мельника. Тривала війна між українцями і поляками на Волині і Холмщині, шо на руку було німецьким окупантам. Митрополита і весь єпископат спонукали всі ті обставини оголосити Пастирське послання в листопаді 1943 року до духівництва і вірних щодо припинення цієї боротьби.

 

Митрополит Андрей Шептицький протестував до німецької окупаційної влади щодо вивезення і вбивства єврейського населення Галичини. Він надавав багатьом євреям захист в своїх апартаментах. Фізичне знищення євреїв вважав найбільшим злочином і ганьбою суспільства, за що німці мусять відпокутувати. Він заборонив українській поліції брати участь в екзекуціях, про що повідомив Гітлера.

 

Такий великий авторитет у світі митрополита Андрея Шептицького став для окупантів підставою для розправи над ним.

 

1 листопада 1944 року дзвони Свято-Юрського собору у Львові рознесли сумну звістку: митрополит Андрей Шептицький помер. Нестерпно важко було українській громаді м. Львова змиритися з думкою, що вже нема любимого Митрополита, який в найтяжчі хвилини мав відвагу стати в обороні їхніх прав. У перші роки окупації більшовиками Галичини (1939−1941рр.) він боровся з ними проти переслідування духівництва, та коли рознеслася звістка про його смерть, більшовики поводилися обережніше і вирішили застосувати його величезний авторитет для своїх задумів. З цією метою оголосили в пресі про похорон Митрополита за державний кошт. У день похорону 5 листопада з'явився у Львові сам голова совнаркому з Києва Микита Хрущов із вінком від Сталіна.

 

Слід згадати, що в 1939 році, в перший прихід більшовиків до Галичини, вони вбили брата иитрополита –Льва Шептицького і викинули з гробівця у Прилбичах батьків. Тепер вони почали загравати на українських національних і релігійних почуттях. На похороні один більшовицький діяч виголосив промову, в якій назвав митрополита Андрея Шептицького найбільшим українцем після Т. Шевченка, картав тих українців, які емігрували, рятуючи себе. Привезли на похорон 30 єпископів з України і Росії. Подвір'я архікатедрального храму св. Юра, велика площа Львова і майже все місто слухали по мікрофону Богослужіння і похоронні пісні.

 

Польський римо-католицький єпископат із духовенством, а також вірменське духівники взяли участь у похороні митрополита. Були тут і церковні достойники православної Церкви з Москви.

 

Замовкли церковні похоронні дзвони, розвіявся кадильний дим. Душа митрополита відійшла до Бога, якому він вірно служив усе своє життя. Пам'ять про нього та його діяльність перейшла на вічні сторінки історії українського народу.

 

Після капітуляції Німеччини в травні 1945 року розпочалося переслідування духівництва греко-католицької Церкви. Було заарештовано наступника митрополита Йосифа Сліпого, вікарного єпископа Микиту Будку та апостольського адміністратора для вірних східного обряду єпископа Миколая Чарнецького, Станіславського єпископа Григорія Хомишина та його вікарного єпископа Івана Лятишевського. Арештованих засудили і вивезли в сибірські табори. В Берліні заарештовано апостольського адміністратора Петра Вергуна, а на Закарпатті вбито єпископа Теодора Ромжу та багатьох єпископів у Чехословаччині, Югославії.

 

Чи може спокійною бути душа митрополита Андрея Шептицького, відпочиваючи після невтомної праці під склепінням храму св. Юра?

 

У монографії д-ра Степана Барана "Митрополит Андрей Шептицький", виданій у 1947 році у Мюнхені, автор у вступному слові розповідає про життєвий шлях митрополита, особисті зустрічі у Львові і їхню співпрацю. Така перша зустріч відбулася ще в 1898 році з ченцем-василіянином, а остання – у грудні 1941 року. Більш ніж сорокарічна дружба лягла в основу цієї монографії про митрополита. Тут подано й листування митрополита з визначними православними ієрархами, опубліковані його промова 28 лютого 1918 року в Палаті Духовної Ради у Відні, виступи в австрійському парламенті і польському сеймі, а також фотографії з життя митрополита.

 

Митрополит Андрей Шептицький залишиться живим назавжди – визначною особистістю як на сторінках історії греко-католицької Церкви, так і всього українського народу.

 

Василь Пагиря

Цей день в історії (2 вересня)

2WpcXfowvIM1811 - народився Іван Вагилевич, український поет, філолог, фольклорист, етнограф, громадський діяч.  Був одним із зачинателів нової української літератури в Галичині; разом із Маркіяном Шашкевичем та Яковом Головацьким організував "Руську трійцю".

1885 (- ?) – нар. Володимир Байвенко, підполковник Армії УНР.

 

1908 - народився Валентин Глушко, український радянський вчений у галузі ракетно-космічної техніки, основоположник вітчизняного рідинного ракетного двигунобудування. Генеральний конструктор багаторазового ракетно-космічного комплексу "Енергія-Буран". Також під його керівництвом була створена орбітальна станція "Мир".  Уродженець Одеси.

 

1916 - найбільш кривава фаза боїв українських січових стрільців із російськими військами за гору Лисоню під Бережанами (2-4 вересня УСС втратили вбитими 81 чол., 293 поранено, 289 потрапили у полон). Загалом у ході серпневих та вересневих боїв за Лисоню полк УСС втратив понад 1 тис. бійців убитими, пораненими й полоненими, внаслідок чого він фактично припинив своє існування як бойова одиниця (на фото).

 

1996 - в Україні в обіг впроваджена нова валюта - гривня. Грошова реформа тривала з 2 по 16 вересня. Обмін відбувався у співвідношенні 1 гривня за 100 000 купоно-карбованців. Одночасно відбулося зменшення у тій самій пропорції всіх цінових показників та грошової маси.

Колишній комсомолець - провідний пропагандист УПА

x 22b11a5cПозичанюк Йосип Іванович (1913, с.Дашів Липовецького повіту Київської губ. (тепер Іллінецького р-ну Вінницької обл.). - 22.12.1944, Юшківський ліс поблизу с. Дев’ятники Новострілищанського (тепер Жидачівського) р-ну Львівської області). – підполковник-політвиховник УПА. Редактор підпільних видань ОУН і УПА, ідеолог і пропагандист визвольного руху. 


Псевдо: псевд. «Шаблюк», «Шугай», «Стожар», «Євшан», «Назар Чубенко», «Улас Чубенко», "Устим", "Рубайгада", "Д. Шахай".

 

Навчався на літературно-мовному ф-ті Ніжинського ін-ту соціального виховання (дата вступу – 1931 р.). Працював у редакції газети «Комсомолець України» (Київ). У 1939 П. був скерований ЦК ЛКСМУ на редакційну роботу у Львів. У 1941 р. долучився до ОУН(б) через Ю.Стефаника (сина класика української літератури). Став одним з визначних членів українського національно-визвольного руху 1940-х рр. 

 

Був призначений на посаду державного секретаря Міністерства інформації і пропагнади в УДП. У серпні 1941 входив до особливої похідної групи під керівництвом Д. Мирона і В.Кука, що мала проголосити Акт відновлення Української держави в Києві (майже вся заарештована гітлерівцями 31.08.1941). В'язень німецької тюрми у Львові, згодом у Кракові (1941-1942). За ін. даними був висланий на примусову працю до Німеччини. Учасник 3 Надзвичайного Великого Збору ОУН (серпень 1943 р.). Член Головної Ради ОУН. 

 

У березні 1944 р. брав участь у конференції ОУН в с. Сороки (передмістя Львова), де було схвалено створення УГВР. 12-16.05.1944 р. брав участь у вишкільно-політичній конференції в с. Ятвяги Новострілищанського р-ну Дрогобицької обл., на якій виступив із доповіддю «Практичні завдання пропаганди». В липні 1944 брав участь у роботі 1-го Великого збору Української Головної Визвольної Ради. 

 

15.07.1944 обраний членом Генерального секретаріату УГВР, керівником бюро інформації УГВР. Редагував повстанські газети «За Україну» і «За Українську державу», «За самостійну Україн», «Ідея і чин».

 

Загинув у бою із підрозділом ВВ НКВС (300 чол.) в. Юшківському лісі біля с. Дев’ятники разом із К.Цмоцем («Модестом») Б.Вільшинським («Орлом») і ще невідомим підпільником. Похований у братській могилі в с. Юшківці.

 

П. автор багатьох новел («Гуляйпільські хлопці», «В житі», «Зелений шум» та ін.), антирадянських статей і гумористичних творів, що друкувалися в підпільних та еміграційних виданнях. Автор «Зверненя до українських повстанців» , «Листа до радянського уряду», «Звернення до червоноармійців 1-го Українського фронту», «Ставлення УПА до російського народу» та ін. Був знайомий з відомим письменником Іваном Багряним, якого залучив до діяльності в Головному осередку пропагнади ОУН(б).

18 серпня 1941 року радянські війська підірвали ДніпроГЕС

XqNOhYzUm5Y1941 - радянські війська підірвали греблю Дніпрогесу. Побоюючись швидкого наступу німецької армії, співробітники НКВС заклали 20 тонн толу, вибух якого зруйнував частину греблі завдовжки 165 метрів, викликавши 20-метрову хвилю.

 

Хвиля змила прибережну міську смугу, плавні Хортиці і дійшла до сусідніх міст - Марганця та Нікополя.

 

У зв'язку з тим, що радянське командування не попередило городян і військових про небезпеку, загинули, за приблизними даними, більше 100 тисяч осіб.

 

Так, німецьке командування оцінювало свої втрати в живій силі в 1500 чоловік. З боку радянських військ втрати склали приблизно 20 тисяч червоноармійців і близько 80 тисяч місцевих мешканців та біженців з інших регіонів


Під натиском армії нацистської Німеччини радянські війська, що відступали, підірвали греблю «Дніпрогесу». Це обернулось справжньою трагедією для тисяч жителів міста, які жили на берегах Дніпра, та біженців, що переправлялись того дня через річку. Історики та старожили кажуть, що хвиля у 30 метрів заввишки горнула все на своєму шляху. Пересічні запоріжці сьогодні нічого не знають про ту трагедію. Роками радянська влада приховувала це, міська влада Запоріжжя, очевидно, також не у захваті від всієї правди тієї трагедії. 

 

Близько 20-ї години вечора 18 серпня 1941 року Запоріжжя здригнулось від потужного вибуху. За кілька хвилин величезна хвиля дніпровської води накрила нижню частину Хортиці та південні райони міста. У водах потонули за різними підрахунками від 20 до 100 тисяч людей. Серед них місцеві жителі, які жили на берегах Дніпра та солдати Червоної армії, котрі того вечора переправлялись на лівий берег.

 

Пізніше стало відомо, що вода здійнялась після вибуху на «Дніпрогесі», який влаштували червоноармійці Борис Епов та Олексій Петровський. Про майбутній вибух підривники, що виконували спецзавдання, не повідомили ані місцеве населення, ані військове керівництво.

 

Свідків тієї трагедії майже не залишилось. Чотири роки тому корінний запоріжець Олексій Доценко в інтерв’ю для телеканалу «1+1» розповів: події тієї ночі він запам’ятав на все життя. Тоді Дніпро став червоним від крові людей та тварин.

 

«І крики були, й спасайте, й рятуйте. Корови ревли, свині кричали, а люди по деревах лазили. Ну, а що він, мокрий, виліз, довго він там просиде?!» – згадує Олексій Доценко.

 

Історики кажуть, що це була спецоперація НКВС. Документально доведено: наказ на знищення «Дніпрогесу» віддав особисто Йосип Сталін. Для здійснення вибуху у греблі було закладено 20 тонн якісної вибухівки, яку напередодні доставили двома літаками з Москви. Але час початку операції підривники взяли на себе і прорахувались. Війська «Вермахту» навіть і не збирались захоплювати Запоріжжя, до якого вони увійшли на два місяці пізніше. Про це в інтерв’ю Радіо Свобода розповів кандидат історичних наук Владислав Мороко.

 

«Насправді, Епова і людей, які були під його керівництвом, хвилювало не стільки те, що нацисти захоплять Запоріжжя, скільки те, що він не виконає наказ Сталіна. Що, раптом, хтось прибіжить, захопить той «Дніпрогес», він не встигне добігти до того важеля. «Дніпрогес» не буде підірваний і він не виконає наказу Сталіна», – каже історик.

З історії УАПЦ: Закон УНР про автокефалію Української Церкви

50 DirectoriyaУхвалений Радою Народніх Міністрів ЗАКОН про вищй уряд Української Автокефальної Православної Соборної Церкви

Затверджуємо: В. Винниченко, Андрієвський, Ф. Швець, А. Макаренко. 1-го січня 1919 року, м. Київ. 

Посвідчив: В. об. Державного Секретаря М. Корчинський.

1). Вища церковно-законодавча, судова та адміністраційна влада на Вкраїні належить Всеукраїнському Церковному Соборові, постанови якого, коли мають церковно-державне значіння або вимагають видатку грошей з державних скарбів, підлягають розгляду і затвердженню законодавчих органів.

2). Для керування справами Української Автокефальної Православ­ної Церкви утворюється Український Церковний Синод в складі двох епіскопів, і протоієрея, 1 священика, 1 діякона, трьох мірян і одного священика від військового відомства. До скликання Собору, який обірає в члени Синоду і подає на затвердження Уряду, члени Церковного Синоду призначаються Вищим Республіканським Українським Урядом.

3). Відомству Синода належать церковні справи: а) релігійні, б) адміністраційні, в) господарські, г) освітні, д) контрольні та ревізійні. (Додатковим декретом Директорії надано Синодові ще й функції судові).

4). В засіданнях Українського Синоду має присутність призначений для того Міністром представник Республіканського Уряду, який іме­нується Державним Представником і на обов'язках якого лежить: по­давати інформації, роз'ясняти закони, стежити за виконанням законів та постанов Синоду, які не порушують інтересів Республіки. Державний Представник має право опротестування перед Радою Міністрів.

5). Церковна влада Автокефальної Української Церкви з її всім урядовим складом оплачується коштами з Державної Скарбниці одповідно штатам, установленим для цього додатково.

6). Українська Автокефальна Церква з її Синодом і духовною ієрархією ні в якій залежності від Всеросійського Патріярхату не стоїть.

7). Український Церковний Синод для керування своєю діяльністю, а також для скликання Церковного Собору, виробляє накази, які вступають в силу по затвердженні їх Українським Республіканським Урядом.

Голова Ради Народніх Міністрів В. Чехівський
Міністр Культів — І. Липа

В Україні вшановують пам’ять жертв депортації кримськотатарського народу

1431930235 9772Сьогодні, 18 травня, у День пам’яті жертв депортації кримськотатарського народу з Криму в Україні та за кордоном запланована низка пам’ятних заходів до 71-ї річниці. 

В Сімферополі кримські татари, які відмовилися брати участь у заходах, організованих окупаційною владою, приурочених до Дня депортації кримськотатарського народу, вшанували пам'ять тих, хто загинув запусканням у небо кількадесят вогняних куль. 

 

Громада за кордоном також провела у неділю пам’ятні заходи, зокрема в Німеччині, Польщі, Чехії, Румунії, Туреччині та інших країнах.

 

Зокрема у столиці Чехії Празі на Вацлавській площі зібралися українці, кримські татари та чехи. Вони говорили й про нинішню ситуацію в Криму, за якої кримських татар знову притісняють. Учасники заходу, однак, висловили сподівання, що півострів знову буде українським.

Ілюстрації на підтримку кримських татар і на згадку про депортацію розмістили на своїх сторінках у соціальних мережах також українські посольства за кордоном і саме МЗС України.

 

Підкреслимо, що сьогодні ввечері на Майдані Незалежності в Києві відбудеться вечір–реквієм та мітинг з нагоди 71-ї річниці від дня депортації кримських татар.

 

18 травня – День пам'яті жертв депортації кримськотатарського народу з Криму. У цей день в 1944 році в Середню Азію з півострова був відправлений перший ешелон кримських татар. Всього з Бахчисарая, Джанкоя і Сімферополя на схід СРСР  було депортовано понад 180 тис. татар.

Джерело: УНІАН

us1

Популярні новини

15 жовтня 2018 року, Преосвященнійший Віктор (Бедь), єпископ Мукачівський і Карпатський, керуючий Карпатською єпархією Української...
14 жовтня 2018 року, в день Великого свята Покрова Пресвятої Богородиці, Преосвященнійший Віктор (Бедь), єпископ Мукачівський і Ка...
Прийміть щирі вітання з Великим святом Покрова Пресвятої Богородиці, Днем захисника України, Днем слави українського козацтва та Д...
Усі новини...

Останні коментарі

Всі права застережено. "Срібна Земля 2014"

Про нас | Зворотній зв’язок | RSS