Цей день в історії (журнал "Розбудова нації")

nOS2M5N28T41 січня 1928 року в Чехії почав виходити журнал «Розбудова нації» - ідеологічний друкований орган Проводу Українських Націоналістів.

Видавцем і спонсором був славетний Микола Сцібоський - один з головних ідеологів українського націоналізму, головний редактор Володимир Мартинець. Крім них, в «Розбудові нації» активно співпрацювали: Дмитро Андрієвський, Юліян Вассиян, Остап Грицай, Микола Капустянський, Євген Коновалець, 3енон Кузеля, Макар Кушнір, Павло Макаренко, Олександр Мицюк, Михайло Омелянович-Павленко, Євген Онацький.

Видаваний легально в Чехо-Словаччині, журнал «Розбудова нації» розповсюджувався нелегально в Польщі й Румунії. Перестав виходити восени 1934 року, разом з органом Української Військової Організації «Сурма», у зв'язку з поліційними репресіями в Чехо-Словаччині й Німеччині після атентату ОУН на міністра Броніслава Пєрацького у Варшаві.

Цей день в історії (24 грудня)

6MLtPzYx68o24 грудня 1982 року здійснив свій перший політ Ан-124 «Руслан» - розроблений на київському КБ Антонова, на той час найбільший у світі транспортний літак. Наступним найбільшим і найвантажопідйомнішим літаком став Ан-225 «Мрія», також розроблений у Києві.

Цей день в історії (Битва під Кумейками)

XEXUxJg7cL416 грудня 1637 року відбулась трагічна битва під Кумейками на сучасній правобережній Черкащині.

Повстале козацьке військо під проводом гетьмана Павла "Павлюка" Бута, зазнало нищівнивої поразки з боку польської шляхти, що втратила 150 жовнірів, вирізавши 6000 козаків. 

Через декілька днів Повстання Павлюка, було повністю придушено, самого гетьмана зрадницьки видано і через півроку страчено у Варшаві, попри обіцянки амністії (хоча певною частиною шляхти вони намагались виконуватись).

Цей день в історії (15 грудня)

00093015 n215 грудня 1932 року ЦК компартії України, затвердив перелік перших 82 районів України, куди припинялося надходження промислових і продовольчих товарів за зрив планів хлібозаготівлі - у Дніпропетровській області — 27, у Чернігівській — 8, в Одеській — 15, у Харківській — 22, у Донецькій — 10 районів.

По суті день, "офіційного" початку Голодомору.

Також в цей же день, але в Москві, Молотов та Сталін заборонили здійснення українізації на Далекому Сході, в Казахстані і Середній Азії, щоб унеможливити проникнення висланих «буржуазно-націоналістичних елементів» в українізовані райони, наказують перевести українські газети та видання на російську мову.

Велика Копаня. Історія та сучасність унікального села на Закарпатті

2314axzСело розташоване на Притисянській рівнині за 12 км на схід від районного центру і за 4 км від найближчої залізничної станції Велика Копаня на лінії Королево – Хуст.

Великий майстер української художньої прози

gGK y0e3hPk25 листопада народився Іван Нечуй-Левицький - відомий український прозаїк, перекладач, етнограф-фольклорист, лінгвіст та письменник.

БРАЩАЙКИ

MihayloПочаток ХХ століття нічого доброго для Закарпаття не віщував. Безземелля, еміграція, мадяризація – такими були символи часу для більшості мешканців нашого краю. Це там, за морем, електричне освітлення, автомобіль, земля, перші літаки.

 

 

 

 

 

 

 

 

Цей день в Історії

 SP6IJ9VDCI12жовтня 1917 року - міноносець Чорноморського флоту Російської імперії - «Завидний», першим серед кораблів Чорноморського флоту підняв український прапор та відмовився його спускати. В той же день по всіх газетах був опублікований маніфест команди есмінця.

"Ми, українці ескадрового міноносця «Завидний», підняли свій національний український прапор на гафелі задля того, щоби показати, що недивлячись на віковий гніт, все-таки живі ще сини нашої славної матері-України, а значить жива та сила, яка повинна відновити права нашої славної, дорогої матері-України." (Скорочено)

17 вересня - річниця першої радянської окупації Західної України

TlFqTRF4hR0Під час першої радянської окупації Західної України, яка почалася сьогодні, 76 років тому, НКВД серед найперших завдань мав знищити український визвольний рух. 

Для того, щоб залякати українців і змусити припинити боротьбу навіть провели показові судові процеси. Це вже не кажучи про арешти без підстав, депортації та повсюдне насильство. 

 

Процеси над ОУНівцями: 

29 жовтня 1940 року - процес над 11 керівниками ОУН у Львові (“Процес першої Крайової екзекутиви”). 10-х засуджено до смертної кари, 1-го - до тривалого ув’язнення.

15-19 січня 1941 року - “Процес 59-ти” над членами ОУН у Львові. 42 оунівці засуджені до смертної кари, 17 - до 10 років каторги й 5 років заслання (згодом жінкам замінили розстріл на 10 років ув’язнення).

7 травня 1941 року - процес над 62 членами ОУН у Дрогобичі. 30 осіб засуджено до смертної кари, 24 - до 10 років таборів, щодо 8-ми продовжено слідство. Згодом 4-м засудженим замінили смертну кару на ув’язнення, 13-м підтвердили 10-річні терміни, а 19 - різні терміни від 7 до 8,5 років.

12-13 травня 1941 року - процес над 39 членами ОУН у Дрогобичі. 22 особи засуджено до смертної кари, 8-х - до 10 років ув’язнення, 4-х - до 5 років тюрми, 5-х - на довічне заслання.

Митрополит Андрей Шептицький

zakarpattya20090531074020Василь ПАГИРЯ

Краєзнавець, публіцист, поет, прозаїк, перекладач, автор багатьох пісень. Старійшина літературного корпусу Бойківщини. В його творчому доробку – 73 книги, понад 1400 публіцистичних статей, нарисів, рецензій, відгуків. Підняв із забуття понад 300 імен маловідомих і призабутих культурних діячів Закарпаття. Співпрацює з багатьма зарубіжними, республіканськими, обласними, районними виданнями.

 

В молодості був актором "Руського народного театру" в м. Ужгороді. Як "неблагонадійного" в 1944 році фашисти заарештували і до кінця війни утримували в концентраційних таборах Данії.

 

Учасник Великої Вітчизняної війни. Працював у лісопромисловій галузі, райспоживспілці Закарпаття. Нагороджений багатьма медалями, дипломами, грамотами.

 

Член редколегії журналу "Бойки". Лауреат Літературно-мистецької премії ім. Василя Гренджі-Донського. Почесний громадянин м. Мукачева. Почесний член Товариств ім. Юрія Гуци-Венеліна, ім. Шандора Петефі, "Просвіта". Нагороджений Дипломом "Визнання творчих заслуг фольклорно-етнографічного конкурсу "Бойківський світ" ім. о. Михайла Зубрицького (2007). Достойник "Золотого фонду Бойківщини".

 

МИТРОПОЛИТ АНДРЕЙ ШЕПТИЦЬКИЙ

ArticleFiles 45451 SheptytskyyУ розпал Другої світової війни відійшов у вічність на Свято-Юрській Горі у Львові на 80-му році життя один із найвизначніших світочів української історії митрополит Андрей Шептицький.

 

У сучасній церковній історії митрополит Андрей Шептицький займає почесне місце як особа, яка була своєрідним мостом між Західною і Східною Церквами християнського світу. Його мрією було об'єднання обох християнських Церков, якій він присвятив все своє життя. Хуртовина, яка шаліла над світом, не дозволила йому це здійснити.

 

Митрополит Андрей Шептицький походить з прадавньої української графської родини, яка дала цілий ряд церковних діячів, а саме: Варлаама Шептицького − єпископа у Львові, Атанасія Шептицького – єпископа і митрополита у Перемишлі, Лева Шептицького – митрополита, який завершив будівництво собору св. Юра у Львові, де в підземеллі спочив і митрополит Андрей Шептицький.

 

Митрополит Андрей Шептицький – у метриці Роман-Марія-Александр – прийшов на світ 29 липня 1865 року в селі Прилбичах Яворівського повіту, на Галичині. Його батько, граф Іван Шептицький, був власником Прилбич і довгі роки маршалком Яворівської повітової ради та послом до Галицького сейму. Мати, графиня Софія, була донькою графа Александра Фредра, визначного польського письменника першої половини XIXстоліття. Українська культурна традиція допомогла молодому Роману Шептицькому повернутися до віри і національності своїх предків.

 

Навчався Роман в польських гімназіях у Львові і Кракові. У Краківському університеті в 1887 році був поіменований доктором права. Та його не приваблювала урядова кар'єра, і він подався до Києва, де зустрівся з відомим професором Володимиром Антоновичем, який привив йому любов до української культури. Він оглянув церкви, музеї, галереї Києва, зустрів російського філософа Володимира Соловйова і став прихильником об'єднання Східної Церкви з Римом, перейшовши на католицтво. Побував в Італії, де знайомився із сакральним мистецтвом. В 1913 році став засновником Національного музею у Львові – найбагатшого в Україні своїми експонатами.

 

Д-р Роман Шептицький поміняв 1888 року адвокатську кар'єру на монастирські мури. В монастирі оо. Василіян у Добромилі після закінчення новіціяту склав чернечі обіти і одержав ім'я Андрей. Присвятив себе богословським і філософським студіям у Кракові, здобув ступінь доктора теології і філософії. Мав здібності до вивчення мов. Крім грецької, латинської, староєврейської, вивчив досконало німецьку, англійську, французьку та італійську. Добре знав слов'янські мови. Досконале знання європейських мов використовував у своїх працях. Рукоположений на ієромонаха в 1892 році, став провідником новіціяту, вчителем грецької та інших мов, заступником ігумена і настоятелем монастирської церкви в Добромилі. У 1896 році – ігумен. Згодом призначається ігуменом монастиря св. Онуфрія у Львові.

 

З 1897 року Андрей Шептицький став видавати у Львові релігійний місячник для народу "Місіонар", заснував друкарню і видавництво оо. Василіян у Жовкві. Він відвідав і Закарпаття, побував на Чернечій горі в Мукачеві, а також зустрівся в Ужгороді з греко-католицьким єпископом.

 

Коли 1898 року у Станіславі помер єпископ Юліян Кулійовський, на його місце єпископом 1899 року було хіротонізовано Андрея Шептицького. Та через рік Станіславського єпископа Андрея Шептицького було обрано галицьким митрополитом, львівським архієпископом і єпископом Кам'янець-Подільська.

 

Митрополит Андрей Шептицький з 1901-го і до розвалу Австро-Угорської імперії 1918 року був депутатом від українських громадян Галичини до парламенту у Відні. Після розпаду імперії став членом Національної Ради у Львові Західно-Української Народної Республіки, заснував Богословську академію з двома факультетами: філософським і теологічним. Був членом Науково-богословського товариства, дійсним членом Наукового товариства ім. Т. Шевченка, почесним членом Товариств "Просвіта" і "Рідна школа".

 

У вересні 1914 року російською царською владою А. Шептицький був заарештований і вивезений в монастирську тюрму в м. Суздаль, потім в м. Курськ, звідки аж у вересні 1917 року повернувся до Львова.

 

Як Митрополит, в 1921 році виїхав на канонічну візитацію українських греко-католицьких парафій у Канаду і Сполучені Штати Америки, а звідти в Південну Америку – в Бразилію й Аргентину. Два роки за океаном А. Шептицький був вчителем священиків-емігрантів. Повертаючись на батьківщину, польська влада тримала його як в'язня в Познані за його український патріотизм.

 

Митрополит Андрей Шептицький був церковним реформатором, прямуючи до зближення і об'єднання роз'єднаних Церков – православної і греко-католицької. Він мріяв про єдину Помісну Церкву.

 

Відступаючи в 1915 році з Галичини, російські царські війська вивезли значну частину православного населення Холмщини і Підляшшя. Польська влада позакривала православні церкви, деякі передала римо-католикам, а деякі зовсім знищила. Якщо в 1914 році там було 389 православних церков, то на 1 вересня 1939 року залишилась усього 51 церква. Поляки виносили з церков ікони, книги, ризи та іншу церковну утвар і спалювали. Оце і призвело потім до того, що між українцями і поляками виникла ворожнеча, що спричинала міжнаціональні війни.

 

Митрополит Андрей Шептицький в серпні 1938 року надіслав польському уряду свій протест. У своєму посланні він писав: "Православна Церква покрита жалобою, населення обурене. Вороги Вселенської Церкви провели диявольську роботу. Ми, греко-католики, боляче відчуваємо терпіння наших братів-православних, протестуємо проти такого свавілля і просимо Всевишнього рятувати наших братів Святої Вселенської Церкви від безбожних ворогів..."

 

Це послання на першій сторінці газети "Діло" польська цензура конфіскувала. Та воно розійшлося нелегальним відбитком, і православний митрополит Діонісій надіслав Андрею Шептицькому листа з щирою подякою за мужній виступ в обороні Православної Церкви.

 

Під час трирічної німецької окупації Галичини (1941−1944) греко-католицька церква не користувалася якоюсь привілегією. Німці не дозволили відновити українські товариства "Просвіта", Наукове товариство імені Т. Шевченка, "Рідну школу" та інші, українську пресу і видавництва, які підтримував матеріально Митрополит.

 

Незрозумілою і страшною для нього була братовбивча боротьба між українцями галицького підпілля двох груп ОУН – Степана Бандери й Андрія Мельника. Тривала війна між українцями і поляками на Волині і Холмщині, шо на руку було німецьким окупантам. Митрополита і весь єпископат спонукали всі ті обставини оголосити Пастирське послання в листопаді 1943 року до духівництва і вірних щодо припинення цієї боротьби.

 

Митрополит Андрей Шептицький протестував до німецької окупаційної влади щодо вивезення і вбивства єврейського населення Галичини. Він надавав багатьом євреям захист в своїх апартаментах. Фізичне знищення євреїв вважав найбільшим злочином і ганьбою суспільства, за що німці мусять відпокутувати. Він заборонив українській поліції брати участь в екзекуціях, про що повідомив Гітлера.

 

Такий великий авторитет у світі митрополита Андрея Шептицького став для окупантів підставою для розправи над ним.

 

1 листопада 1944 року дзвони Свято-Юрського собору у Львові рознесли сумну звістку: митрополит Андрей Шептицький помер. Нестерпно важко було українській громаді м. Львова змиритися з думкою, що вже нема любимого Митрополита, який в найтяжчі хвилини мав відвагу стати в обороні їхніх прав. У перші роки окупації більшовиками Галичини (1939−1941рр.) він боровся з ними проти переслідування духівництва, та коли рознеслася звістка про його смерть, більшовики поводилися обережніше і вирішили застосувати його величезний авторитет для своїх задумів. З цією метою оголосили в пресі про похорон Митрополита за державний кошт. У день похорону 5 листопада з'явився у Львові сам голова совнаркому з Києва Микита Хрущов із вінком від Сталіна.

 

Слід згадати, що в 1939 році, в перший прихід більшовиків до Галичини, вони вбили брата иитрополита –Льва Шептицького і викинули з гробівця у Прилбичах батьків. Тепер вони почали загравати на українських національних і релігійних почуттях. На похороні один більшовицький діяч виголосив промову, в якій назвав митрополита Андрея Шептицького найбільшим українцем після Т. Шевченка, картав тих українців, які емігрували, рятуючи себе. Привезли на похорон 30 єпископів з України і Росії. Подвір'я архікатедрального храму св. Юра, велика площа Львова і майже все місто слухали по мікрофону Богослужіння і похоронні пісні.

 

Польський римо-католицький єпископат із духовенством, а також вірменське духівники взяли участь у похороні митрополита. Були тут і церковні достойники православної Церкви з Москви.

 

Замовкли церковні похоронні дзвони, розвіявся кадильний дим. Душа митрополита відійшла до Бога, якому він вірно служив усе своє життя. Пам'ять про нього та його діяльність перейшла на вічні сторінки історії українського народу.

 

Після капітуляції Німеччини в травні 1945 року розпочалося переслідування духівництва греко-католицької Церкви. Було заарештовано наступника митрополита Йосифа Сліпого, вікарного єпископа Микиту Будку та апостольського адміністратора для вірних східного обряду єпископа Миколая Чарнецького, Станіславського єпископа Григорія Хомишина та його вікарного єпископа Івана Лятишевського. Арештованих засудили і вивезли в сибірські табори. В Берліні заарештовано апостольського адміністратора Петра Вергуна, а на Закарпатті вбито єпископа Теодора Ромжу та багатьох єпископів у Чехословаччині, Югославії.

 

Чи може спокійною бути душа митрополита Андрея Шептицького, відпочиваючи після невтомної праці під склепінням храму св. Юра?

 

У монографії д-ра Степана Барана "Митрополит Андрей Шептицький", виданій у 1947 році у Мюнхені, автор у вступному слові розповідає про життєвий шлях митрополита, особисті зустрічі у Львові і їхню співпрацю. Така перша зустріч відбулася ще в 1898 році з ченцем-василіянином, а остання – у грудні 1941 року. Більш ніж сорокарічна дружба лягла в основу цієї монографії про митрополита. Тут подано й листування митрополита з визначними православними ієрархами, опубліковані його промова 28 лютого 1918 року в Палаті Духовної Ради у Відні, виступи в австрійському парламенті і польському сеймі, а також фотографії з життя митрополита.

 

Митрополит Андрей Шептицький залишиться живим назавжди – визначною особистістю як на сторінках історії греко-католицької Церкви, так і всього українського народу.

 

Василь Пагиря

us1

Популярні новини

26 червня 2017 року по Закарпатській області: Мінлива хмарність, короткочасні дощі, грози, вночі місцями сильні дощі. Вітер півден...
Фахівці Закарпатської митниці ДФС роз’яснюють який порядок оподаткування товарів, що вивозяться (пересилаються) громадянином...
Упродовж доби, 16 червня, бойовики 67 разів обстріляли сили АТО, через що один український воїн загинув, ще троє зазнали поранень.
Усі новини...

Останні коментарі

Sape plugin info: Не заполнено поле - sape user в параметрах плагина.

Всі права застережено. "Срібна Земля 2014"

Про нас | Зворотній зв’язок | RSS