Агресія Москви проти України в 1991 – 2013 роках

223410122019Побутує думка, що колись закінчиться московсько-українська війна, і Росія знов стане «справжньою» дружньо налаштованою до України державою.
Та справжнім московство є саме зараз, у момент розв’язаної військової агресії проти України.
  Москва завжди прагнула підкорити українців. Якщо в часи поневолення України Російською імперією та СССР ворожість проявлялася у знищені окремих осіб та груп, що прагнули української самостійності, то після здобуття незалежності агресивні дії Москви були спрямовані і проти нашої держави та суспільства.
 

Перше бойове зіткнення

  Офіційно державна незалежність України була проголошена 24 серпня 1991 року, після провалу путчу ГКЧП, що прагнув зберегти «единую-неделимую» СССР. Український народ майже одностайно підтримав Акт проголошення незалежності України на референдумі 1 грудня того ж року.
  Одними з перших кроків нової держави, було створення власних збройних сил. Москва блискавично стала на заваді цим прагненням. Протистояння розгорнулося довкола Криму та Чорноморського флоту (ЧФ). Україна вважала півострів і розташований в його портах флот своїм, Москва мала діаметрально протилежну точку зору.
  У січні 1992 року влада України зобов’язала командування Чорноморського флоту присягнути на вірність українському народу. Офіцери, що усвідомлювали себе українцями, радо виконали цю вимогу. Решта морського офіцерства зачаїлася, і стала вичікувати вирішення питання приналежності ЧФ на вищому державному рівні.
  Протягом року президенти України та Росії уклали три угоди про розподіл флоту, які не мали жодних практичних наслідків. В той час, серед офіцерства ЧФ зростало напруження. Вище командування флоту, що складалося переважно із промосковські налаштованих офіцерів, розпочали неоголошене переслідування всіх моряків, що присягнули на вірність Україні. Московство діяло за звичною схемою: українців присипляли байками про братерські народи, і намагалися задушити у ведмежих обіймах, тишком-нишком устромляючи ніж у спину.
 
"Ну, мы же с тобой братья!" 
 
  Президент України Кравчук не зробив жодних практичних кроків, аби допомогти українським офіцерам. За цих умов вони змушені були діяти керуючись власним сумлінням. 21 липня 1992 року командир сторожового корабля СКР-112 капітан-лейтенант Сергій Настенко віддав наказ екіпажу залишити кримську базу та взяти курс на Одесу. Командування Чорноморського флоту розцінило цей вчинок як зраду, і віддало наказ захопити або потопити корабель, що означало початок бойових дій проти команди українського судна.
  Виконуючи наказ начальника штабу ЧФ віце-адмірала Гурінова, начальник штабу дивізіону капітан 3-го рангу Тушев відкрив вогонь по СКР-112 з 30-мм автоматичної гармати АКА-230 малого десантного корабля МДК-184. Було випущено 4 черги з відстані двох кабельтових, щоправда не по українському кораблю, а у простір прямо перед ним.
  Московське командування флоту вислало на перехоплення СКР-112 протичовновий літак-амфібію Бе-12, але він швидко повернувся назад, оскільки проти нього з аеродрому Бельбек злетів український винищувач.
  Командир московського корабля МДК-184 отримав наказ протаранити непокірний український корабель. Але завдяки вдалим маневрам СКР-112, цей наказ москвинам виконати не вдалося.
  Затримати український корабель намагалися також фрегат «Разітєльний» та ракетний човен РК-260. Їх спроби зупинити чи протаранити СКР-112 також були марними. На допомогу українському кораблю з Одеси прибуло два прикордонні кораблі та літак винищувач СУ-27, і СКР-112 з тріумфом увійшов в одеську гавань.
 
"Разітєльний" переслідує СКР-112
 
  Цей епізод був першим бойовим зіткненням молодої української держави з московським імперіалізмом.
 

Масандрівські угоди

  Протиріччя між Україною та Москвою не обмежувалися Кримом та Чорноморським флотом. Важливим питанням був український ядерний арсенал, що за кількістю озброєння поступався лише США та РФ. Кремль вимагав віддати йому всю ядерну зброю, українська влада утримувалася від остаточного рішення цього питання.
  У вересні 1993 року, в Масандрі, відбулися чергові переговори України та РФ по ЧФ та ядерному озброєнню. На цих переговорах Москва вперше застосувала газовий шантаж: в якості аргументу московської сторони наводилися газові борги України.
  Переговори проходили на рівні президентів та прем’єр-міністрів. Леонід Кравчук належав до комуністичної номенклатури, що фактично являла собою в Україні часів СССР, колоніальну московську адміністрацію. Після краху ГКЧП Кравчук швидко перефарбувався з високопосадового комуністичного функціонера на «борця» за незалежність України.
  Його патякання і зараз насичені патріотичним пафосом, але справи свідчать про інше. Усі реальні дії Кравчука були спрямовані проти України та її народу. Один перелік цих «заслуг» чого вартий: знищення торгового, риболовецького та військового флотів України, гіперінфляція, що спричинила масове зубожіння громадян України, афери з «Бласко», гальмування усіх реформ, закладання основ олігархічної держави, повна відмова від ядерної зброї, та багато іншого.
  Одним з таких «досягнень» вірного ленінця були переговорив Масандрі. Кравчук погодився поділити флот 50/50, та ще й продати Росії за газові борги всю українську частину ЧФ разом з усією інфраструктурою. Уся ядерна зброя України передавалася на утилізацію Москві. Деталізація домовленостей покладалася на нові угоди і домовленості.
  Масандрівська угода Кравчука, була сприйнята українським суспільством як капітуляція перед Москвою. Це спровокувало політичну кризу і дострокові президентські вибори, які Кравчук програв іншому учаснику переговорів у Масандрі – прем’єр-міністру України Леоніду Кучмі.
 

Президент Кучма

  Саме він розділив Чорноморський флот з Росією та залишив Україну без ядерної зброї.
  Угода підписана Кучмою та Єльциним 9 червня 1995 року, передбачала, що Україна отримує 18,3% кораблів ЧФ, решта, разом з військовою базою в Севастополі, належить Росії.
  Влітку 1996 року Верховна Рада України прийняла Конституцію, згідно якої, на території держави не могло бути жодних іноземних військових баз. Перебування Чорноморського флоту РФ в Севастополі ставало не законним.
  Лишилося не вирішеним і питання державних кордонів. Москва намагалася обмежити договір про державні кордони розпливчастим формулюванням про повагу територіальної цілісності. Україна наполягала на спільній відмові від будь-яких територіальних претензій.
  Україна та РФ, уклали договір про дружбу, де визнавали непорушність кордонів згідно статуту ООН. Заради цього Кучма погодився на збереження московської бази ВМФ РФ в Севастополі на найближчі 20 років.
  Кремль чітко вимагав від України виконання пунктів стосовно московських військових баз, але повністю знехтував непорушністю кордонів в 2014 році, використавши для цього ті самі військові бази. Так, завдяки зусиллям Леоніда Кучми, на територію України потрапив Троянський кінь московського імперіалізму.
  Після обрання на другий президентський термін Кучма спробував збільшити свої владні повноваження, і взяти курс на Європу. Москва швидко влаштувала політичну кризу в Україні, внаслідок якої наглядачем до Президента України був призначений Віктор Медведчук, відомий своїми промосковськими поглядами.
  Приводом до цього став «касетний скандал», що викривав причетність Кучми до вбивства журналіста Георгія Гонгадзе. Майор охорони Президента України Мельниченко сильно ризикуючи записував розмови в кабінеті Кучми. Для чого він це робив, і хто прикривав його втечу з України, він не зміг переконливо пояснити.
  Плівки з записами оприлюднив Олександр Мороз – лідер Соціалістичної партії, що виникла після заборони комуністичної партії в Україні, і складалася із запеклих сталіністів. Трохи пізніше Мороз проявив себе як послідовний прихильник конституційної реформи  Віктора Медведчука, та вірний союзник промосковської партії Регіонів.
  Завдяки зусиллям Мороза, Мельниченка, та ще деяких промосковських політиків, Кучма мало не позбавився президентського крісла, та отримав головою своєї адміністрації Віктора Медведчука – майбутнього кума незмінного правителя Росії Путіна.

Тузла

  Попри це, Кучма не відмовився від європейського напрямку зовнішньої політики. Як і від московського. Він оголосив, що зовнішня політика буде багатовекторною.
Москва поквапилася нагадати, що вектор української політики може бути тільки одним – московським.
  Інструментом тиску стало зазіхання на територіальну цілісність України.
 
Кучма на острові Тузла
 
  В Керченській протоці існує невеличкий острів Тузла, який внаслідок течій постійно змінює контур своїх берегів. До 1925 року він був частиною коси, що заходила в протоку з боку Краснодарського краю. Тогорічний шторм зробив з півострова острів, який був переданий урядом СССР разом з Кримом до складу УССР.
  До 29 вересня 2003 року, цей невеличкий острів нікого особливо не цікавив. Аж раптом Москва заходилася укріплювати свою берегову лінію. Щодня в Керченську протоку висипалися тисячі тон ґрунту, чим відновлювалася розмита в 1925 році коса, зі швидкістю 150 – 200 метрів на добу. Земляні роботи проводилися під прикриттям армії Росії.
  Москва намагалася зробити Тузлу півостровом Краснодарського краю. Метою було взяття під контроль Керченської протоки, оскільки єдиний глибоководний шлях з Азовського моря в Чорне проходив між Тузлою і Кримом, і повністю належав Україні.
  Кучма швидко оцінив небезпеку, наказав розташувати на Тузлі прикордонну заставу, спецназ та зводити укріплення. Було підготоване звернення до ООН, НАТО і країн-гарантів Будапештського меморандуму.
  Москва зупинила будівництво дамби в 102 метрах від острову Тузла, в обмін на договір від 25.12.2003 за яким жоден військовий корабель не міг проминути Керченську протоку без згоди Москви. Кремль мав на увазі насамперед кораблі НАТО. Таким чином блокувалися навіть спроби співпраці з незалежними від Москви потенційними союзниками України.
 

Газова війна

  Через рік завершився термін президентських повноважень Кучми, і новим Президентом України став небажаний для Кремля Віктор Ющенко. Аби протидіяти йому Москва влаштувала проти нього справжню інформаційну війну.
  Хоча бойові дії велися не тільки в інформаційному просторі. Кандидат у Президенти України Ющенко був отруєний, вижив і серйозно лікувався. Сліди отруєння помітні досі навіть людині далекій від медицини.
  1 січня 2006 року РФ різко знизила тиск в газотранспортній системі (ГТС) України. Після переговорів Україна змушена була платити Москві за газ 230 доларів за тисячу кубометрів, і 44 долари – за туркменський газ. Середня ціна за газ, що надходив з території Росії, таким чином,  складала 95 доларів за 1 тис. кубічних метрів. До цього ціна була 50 доларів за московський, і 25 – за туркменський газ.
  Але Кремлю цього видавалося замало. Невдовзі прем’єр-міністр Юлія Тимошенко, підписала з Путіним меморандум, за яким Україна купувала московський газ по 235 доларів з тисячу кубів. У внутрішній політиці Тимошенко зайнялася прямим саботажем і блокуванням спроб Ющенка здійснити обіцяні народу реформи в Україні.
  Наприкінці 2008 року, Москва почала вимагати від НАК «Нафтогаз» погашення боргу в 2,4 млрд. доларів. Насправді боржником була фірма прокладка «РосУкрЕнерго», одна половина якої була власністю московського «Газпрому», інша половина належала олігарху Д. Фірташу та І. Фурсіну.
  1 січня 2009 року Москва припинила постання газу через українську ГТС. Країни Євросоюзу залишалися без газу. Водночас Кремль розв’язав проти Україну інформаційну війну, зі звинуваченням України в крадіжках газу, які ніколи так і не були доведені.
 
Газова угода Тимошенко-Путіна
 
  Україна опинилася під тиском не тільки Москви, але і європейських країн, які потребували московського газу. «Нафтогаз» і «Газпром» у присутності Тимошенко і Путіна 19 січня уклали нові газові угоди, згідно яких Україна купувала в РФ газ за найвищою ціною – 450 доларів за тисячу кубів. Висока ціна на газ завдала дошкульного удару по економіці України. Тимошенко подала українському суспільству нові угоди як велике досягнення, і пообіцяла захистити їх своєю груддю.
 

Тиск на українські організації РФ

  В жовтні 2009 року Мінюст РФ зупинив діяльність найбільшого об’єднання українців на Росії – Федеральної національно-культурної автономії українців Росії (ФНКА). Приводом стали начебто порушення в статуті та господарській діяльності.
  Мінюст РФ передав справу на розгляд Верховного суду. До попередніх звинувачень додали базовані на доносі Н. Журавльова з фонду «Отечество» обвинувачення в діяльності спрямованій «на дискредитацію політичного курсу, який проводиться керівництвом Росії». 24 листопада 2010 року рішенням Верховного суду РФ ФНКА була ліквідована.
  Схожа історія відбулася з Об’єднанням українців Росії (ОУР). 22 липня 2009 року Мінюст РФ зробив аудит об’єднання, і виявив «порушення» схожі на ті, в яких звинувачували ФНКА.
  10 грудня 2010 року до Верховного суду РФ надійшов позов проти ОУР. 18 травня 2012 року, той самий суддя, що виніс вирок у справі ФНКА (Ніколай Романєнков) ліквідував Об’єднання українців Росії.
  Переслідуванням, навіть вбивствам піддавалися і окремі українські активісти.
  Показовою є доля Анатолія Кроля. Анатолій Кріль — громадський і культурний діяч Зеленого Клину – українців Далекого Сходу. Організатор і керівник українського народного хору «Горлиця» (який тепер носить його ім’я). Голова першої зареєстрованої на Далекому Сході парафії Української православної церкви Київського патріархату.
 
Анатолій Кріль. Виступ на концерті хору "Горлиця".
 
  Громадська та релігійна діяльність А. Кроля викликала шалений опір з боку місцевої влади. 1 квітня 2004 року Кріль був підступно жорстоко побитий невідомими . Через день, 3 квітня, помер від отриманих травм. Вбивці не знайдені до цього часу. Незабаром після вбивства пана Кроля діяльність Української Православної церкви Київського патріархату у Владивостоці була заборонена.

Асоціація з Євросоюзом

  На початку 2010 року Президентом України став промосковський кандидат Віктор Янукович. Спочатку він слухняно виконував усі московські вказівки, зокрема дозволив Чорноморському флоту РФ залишатися в Криму до 2042 року.
  Але зрештою і йому набридли нахабні накази Кремля. В 2013 році він оголосив про намір укласти угоду про асоціацію з Євросоюзом, навіть розпочалося підготування євроінтеграційних законів.
  Кремль не міг припустити виходу України із зони свого впливу. Внаслідок шаленого московського тиску Янукович заявив про згортання європейського курсу України. Це викликало Майдан – повстання українців, що спричинило повалення режиму Януковича. У відповідь Москва захопила Крим, за допомогою своїх терористів і диверсантів розпочало бойові дії на Донбасі. Запроваджені й інші форми війни проти України: економічна та інформаційна. Боротьба триває дотепер.
  На нашу державу і націю чекають важкі випробування. Москва робить ставку на те, що спрацьовувало раніше – на внутрішні протиріччя в середині українського суспільства, на феномен Івана Носа.
  Але й шанси на перемогу України значні. В РФ також існує багато проблем, головними з яких є соціально-економічні і національні. Росія залишається імперією, значну частину якої становлять поневолені Москвою народи. Україна мусить стати локомотивом національно-визвольної боротьби цих народів. У цьому запорука перемоги України над агресивною імперією з атомними бомбами.

Джерело: garmatny.blogspot.com

Додати коментар


Захисний код
Оновити

us1

Популярні новини


Warning: Invalid argument supplied for foreach() in /var/www/vh-6373/data/www/sz.uz.ua/components/com_content/models/articles.php on line 497

Warning: Invalid argument supplied for foreach() in /var/www/vh-6373/data/www/sz.uz.ua/modules/mod_junewsultra/helper.php on line 359

Warning: Invalid argument supplied for foreach() in /var/www/vh-6373/data/www/sz.uz.ua/modules/mod_junewsultra/tmpl/default.php on line 51
Усі новини...

Всі права застережено. "Срібна Земля 2014"

Про нас | Зворотній зв’язок | RSS