Іван Петрович Котляревський: від поета до громадського діяча

150809092019До 250-ої річниці з дня народження відомого письменника, поета, драматурга, зачинателя сучасної української літератури Івана Петровича Котляревського редакція Трибуни вирішила згадати про іншу, не менш цікаву, сторону його життя.

А саме про його соціальну роль. Адже фігура автора безсмертної «Енеїди» в історії громадянського руху в Україні є ключовою – вона з’явилася у переломний момент громадського життя на межі двох епох.

Під шквал народного сміху, викликаного прочитанням «Енеїди» Котляревського, відродився новий національний дух. «Живе слово» стало надійним інструментом соціальних і політичних змін, адже «батько літературної української мови» писав свою «Енеїду» наприкінці XVIII століття, коли на Лівобережній Україні знищували Запорізьку Січ та офіційно було введено кріпацтво. У 1785 році Катерина ІІ своєю «Жалованою грамотою» знищила всі рештки привілегій та вольностей часів Богдана Хмельницького. Українське дворянство було зрівняно у правах з Російським, за що перше готове було і дідьку душу віддати. Посилення соціального утиску відбувалося паралельно з національним гнітом, нищенням української культури, мови, національного духу та історичної пам’яті народу.

Культурно-громадське життя в Україні тих часів проходило «під знаком Сковороди». Дух і зміст творів Котляревського підтверджують факт переймання естафети сковоридинівського демократизму, гуманізму і правди. Ідеї Сковороди і в наш час є не менш актуальними, як не дивно.

Котляревський успішно закінчив семінарію у 1789 році, але на духовний шлях не став і пішов по світській лінії – пішов служити у губернську канцелярію. Невдовзі й там йому стало не зовсім затишно. Він, як і Сковорода, ступив на шлях «вільного вчителювання», котре відкривало можливість пропагування своїх поглядів у поміщицьких родинах на Полтавщині. Там він зазнав нещасного кохання до кріпачки, яке надихнуло його написання славнозвісної «Наталки Полтавки».

Такі невдачі на любовному фронті закинули письменика в 1796 році у Сіверський карабінерний (потім драгунський) полк, що брав участь у задунайському поході російської армії 1806 — 1807 pоків під час російсько-турецької війни.

Зі спогадів С. Стебліна-Камінського відомо, що одного разу задунайські козаки впізнали в офіцерові, що приїхав до них, автора «Енеїди» і запросили його бути «за старшого». Чи правдивим є факт – невідомо, але невдовзі під мурами Ізмаїла з’явився Задунайський об’єднаний козачий полк, який проявив там неймовірну доблесть. Автор роману про життя І.П. Котляревського, Борис Левін, у післямові в своїй книзі «Веселий Мудрець» припускає, що ніхто інший, крім Котляревського, не міг умовити задунайських козаків збройно виступити разом з російськими військами проти турків. Тому не дивно, що за виявлену хоробрість у боях та за уміле виконання дипломатичних доручень його було декілька раз нагороджено та надано чин капітана.

У 1810 р. Іван Петрович продовжує навчати дітей – йому запропонували посаду наглядача Полтавського будинку виховання бідних дворянських дітей, заснованого у 1805 р. князем О. Б. Куракіним.

У 1812 році він досить швидко зформував у 5-й кінний полк українського козацтва, який мав піти на підкріпленя у протидію військам Наполеона. Проте, йому не довелося побувати на справжньому полі бою.

З весни 1818 року У Полтаві діяла найпотужніша масонська ложа «Любов до істини», у якій автор «Енеїди» був на посаді вітія (оратора). Основна тема бесід у ложі — можливі реформи Олександра І та їх наслідки для Полтавської губернії. На засіданнях йшлося про повернення селян до прав козаків, характер політичних і економічних зв’язків Полтавської губернії з іншими регіонами Російської імперії. Ложі вдалось проіснувати не більше року, адже теми тамтешніх бесід дійшли до царя, який запідозрив членів таємного братства «вільних каменярів» у сепаратистських настроях. Олександр І наказав закрити масонські ложі в Україні, маючи на увазі одну — полтавську.

Вкінці свого життя І.П. Котляревський майже не виїжджає з Полтави. У 1827р. він ще працював попечителем богадільні (лікувальної установи, що була притулком для інвалідів, убогих, непрацездатних, старих людей).

У 1835р. через хворобу Котляревський припинив службу й пішов у відставку. Останні роки земного життя він зовсім мало виходив з дому, але друзі і знайомі постійно самі приїздили до нього. Відчувши, що скоро відійде на інший світ, він дарував волю двом родинам своїх кріпаків і роздарував своє майно родичам та близьким.

Помер Котляревський 29 жовтня 1838 року.

Джерело: tribuna.pl.ua

Додати коментар


Захисний код
Оновити

us1

Популярні новини


Warning: filesize() [function.filesize]: stat failed for http://i1.ytimg.com/vi/iframe<span/hqdefault.jpg in /var/www/vh-6373/data/www/sz.uz.ua/modules/mod_junewsultra/img/phpthumb.class.php on line 3375
Пам'ять... 23 вересня 1989 року, 30 років тому, в м. Ужгороді було засновано Закарпатську крайову організацію Народного Руху Укра...
Софійка Рознійчук стала справжньою героїнею після того, як врятувала своїх братів з палаючого будинку.
Водяною красою можна помилуватися на одному з туристичних курортів.
Усі новини...

Останні коментарі

Всі права застережено. "Срібна Земля 2014"

Про нас | Зворотній зв’язок | RSS