Цей день в історії (2 вересня)

2WpcXfowvIM1811 - народився Іван Вагилевич, український поет, філолог, фольклорист, етнограф, громадський діяч.  Був одним із зачинателів нової української літератури в Галичині; разом із Маркіяном Шашкевичем та Яковом Головацьким організував "Руську трійцю".

1885 (- ?) – нар. Володимир Байвенко, підполковник Армії УНР.

 

1908 - народився Валентин Глушко, український радянський вчений у галузі ракетно-космічної техніки, основоположник вітчизняного рідинного ракетного двигунобудування. Генеральний конструктор багаторазового ракетно-космічного комплексу "Енергія-Буран". Також під його керівництвом була створена орбітальна станція "Мир".  Уродженець Одеси.

 

1916 - найбільш кривава фаза боїв українських січових стрільців із російськими військами за гору Лисоню під Бережанами (2-4 вересня УСС втратили вбитими 81 чол., 293 поранено, 289 потрапили у полон). Загалом у ході серпневих та вересневих боїв за Лисоню полк УСС втратив понад 1 тис. бійців убитими, пораненими й полоненими, внаслідок чого він фактично припинив своє існування як бойова одиниця (на фото).

 

1996 - в Україні в обіг впроваджена нова валюта - гривня. Грошова реформа тривала з 2 по 16 вересня. Обмін відбувався у співвідношенні 1 гривня за 100 000 купоно-карбованців. Одночасно відбулося зменшення у тій самій пропорції всіх цінових показників та грошової маси.

Колишній комсомолець - провідний пропагандист УПА

x 22b11a5cПозичанюк Йосип Іванович (1913, с.Дашів Липовецького повіту Київської губ. (тепер Іллінецького р-ну Вінницької обл.). - 22.12.1944, Юшківський ліс поблизу с. Дев’ятники Новострілищанського (тепер Жидачівського) р-ну Львівської області). – підполковник-політвиховник УПА. Редактор підпільних видань ОУН і УПА, ідеолог і пропагандист визвольного руху. 


Псевдо: псевд. «Шаблюк», «Шугай», «Стожар», «Євшан», «Назар Чубенко», «Улас Чубенко», "Устим", "Рубайгада", "Д. Шахай".

 

Навчався на літературно-мовному ф-ті Ніжинського ін-ту соціального виховання (дата вступу – 1931 р.). Працював у редакції газети «Комсомолець України» (Київ). У 1939 П. був скерований ЦК ЛКСМУ на редакційну роботу у Львів. У 1941 р. долучився до ОУН(б) через Ю.Стефаника (сина класика української літератури). Став одним з визначних членів українського національно-визвольного руху 1940-х рр. 

 

Був призначений на посаду державного секретаря Міністерства інформації і пропагнади в УДП. У серпні 1941 входив до особливої похідної групи під керівництвом Д. Мирона і В.Кука, що мала проголосити Акт відновлення Української держави в Києві (майже вся заарештована гітлерівцями 31.08.1941). В'язень німецької тюрми у Львові, згодом у Кракові (1941-1942). За ін. даними був висланий на примусову працю до Німеччини. Учасник 3 Надзвичайного Великого Збору ОУН (серпень 1943 р.). Член Головної Ради ОУН. 

 

У березні 1944 р. брав участь у конференції ОУН в с. Сороки (передмістя Львова), де було схвалено створення УГВР. 12-16.05.1944 р. брав участь у вишкільно-політичній конференції в с. Ятвяги Новострілищанського р-ну Дрогобицької обл., на якій виступив із доповіддю «Практичні завдання пропаганди». В липні 1944 брав участь у роботі 1-го Великого збору Української Головної Визвольної Ради. 

 

15.07.1944 обраний членом Генерального секретаріату УГВР, керівником бюро інформації УГВР. Редагував повстанські газети «За Україну» і «За Українську державу», «За самостійну Україн», «Ідея і чин».

 

Загинув у бою із підрозділом ВВ НКВС (300 чол.) в. Юшківському лісі біля с. Дев’ятники разом із К.Цмоцем («Модестом») Б.Вільшинським («Орлом») і ще невідомим підпільником. Похований у братській могилі в с. Юшківці.

 

П. автор багатьох новел («Гуляйпільські хлопці», «В житі», «Зелений шум» та ін.), антирадянських статей і гумористичних творів, що друкувалися в підпільних та еміграційних виданнях. Автор «Зверненя до українських повстанців» , «Листа до радянського уряду», «Звернення до червоноармійців 1-го Українського фронту», «Ставлення УПА до російського народу» та ін. Був знайомий з відомим письменником Іваном Багряним, якого залучив до діяльності в Головному осередку пропагнади ОУН(б).

В Ужгороді представили репринтне видання однієї з найстаріших рукописних книг краю

620 серпня в Ужгородському замку відбулася презентація репринтного видання однієї з найстаріших рукописних пам'яток та паперових книг Закарпаття й України – Королевського Євангелія.

 

Датоване 1401-им роком, Євангеліє добряче зруйноване часом і потребує реставрації. Як розповів Василь Шеба, директор Закарпатського обласного краєзнавчого музею (де і зберігається пам'ятка), спроби "оживити" унікальну книгу спільно з Національним науково-дослідним реставраційним центром планувались давно. Нарешті в лютому 2014-го року рукопис уже доправляли до Києва, проте, в зв'язку з буремними подіями в столиці, книгу довелось буквально "зняти з потяга", щоб уберегти від можливих ризиків. Утім, науковці сподіваються, що задумане таки дійде до здійснення найближчим часом.

 

Наразі ж Євангеліє реставроване в репринтному виданні. До його підготовки та виконання задіяли чималий колектив фахівців із Закарпатського художнього інституту, Закарпатського обласного краєзнавчого музею, НАН України, Української академії друкарства, УжНУ. Надруковано репринтне видання за підтримки управління культури Закарпатської ОДА.

 

Цінне Королевське Євангеліє як історичний документ (про це йшлося у виступі завідувача відділенням археології Закарпатського обласного краєзнавчого музею Йосипа Кобаля), а також як оригінальний художній витвір. Як розповіла завідувач кафедри дизайну Закарпатського художнього інституту Одарка Долгош, робота над цим складним і водночас захопливим проектом тривала понад 4 роки. "На сторінках рукопису ми натрапили на унікальне оздоблення у рідкісному нововізантійському стилі. З неабиякою відповідальністю та увагою до найменших деталей ми намагались відтворити весь книжковий блок Євангелія".

 

Над обкладинкою ж працювали в Українській академії друкарства. Зрештою, два примірники репринтного видання вийшли друком під різними палітурками – у візантійському та готичному стилях. Один примірник зберігатиметься на кафедрі дизайну ЗХІ, другий – у Закарпатському обласному краєзнавчому музеї.

 

Задум тиражувати пам'ятку виник із прагнення зробити Євангеліє більш доступним як для досліджень, так і для експонування книги на спеціалізованих виставках. Цьому посприяє і продовження проекту – факсимільне видання Євангелія (доповнене науковими розвідками) початковим накладом 100 примірників, заплановане до кінця року, – повідомив начальник управління культури Закарпатської ОДА Юрій Глеба. Значну частину тиражу розподілять між спеціалізованими навчальними закладами та бібліотечними установами.

 

Управління культури Закарпатської ОДА

18 серпня 1941 року радянські війська підірвали ДніпроГЕС

XqNOhYzUm5Y1941 - радянські війська підірвали греблю Дніпрогесу. Побоюючись швидкого наступу німецької армії, співробітники НКВС заклали 20 тонн толу, вибух якого зруйнував частину греблі завдовжки 165 метрів, викликавши 20-метрову хвилю.

 

Хвиля змила прибережну міську смугу, плавні Хортиці і дійшла до сусідніх міст - Марганця та Нікополя.

 

У зв'язку з тим, що радянське командування не попередило городян і військових про небезпеку, загинули, за приблизними даними, більше 100 тисяч осіб.

 

Так, німецьке командування оцінювало свої втрати в живій силі в 1500 чоловік. З боку радянських військ втрати склали приблизно 20 тисяч червоноармійців і близько 80 тисяч місцевих мешканців та біженців з інших регіонів


Під натиском армії нацистської Німеччини радянські війська, що відступали, підірвали греблю «Дніпрогесу». Це обернулось справжньою трагедією для тисяч жителів міста, які жили на берегах Дніпра, та біженців, що переправлялись того дня через річку. Історики та старожили кажуть, що хвиля у 30 метрів заввишки горнула все на своєму шляху. Пересічні запоріжці сьогодні нічого не знають про ту трагедію. Роками радянська влада приховувала це, міська влада Запоріжжя, очевидно, також не у захваті від всієї правди тієї трагедії. 

 

Близько 20-ї години вечора 18 серпня 1941 року Запоріжжя здригнулось від потужного вибуху. За кілька хвилин величезна хвиля дніпровської води накрила нижню частину Хортиці та південні райони міста. У водах потонули за різними підрахунками від 20 до 100 тисяч людей. Серед них місцеві жителі, які жили на берегах Дніпра та солдати Червоної армії, котрі того вечора переправлялись на лівий берег.

 

Пізніше стало відомо, що вода здійнялась після вибуху на «Дніпрогесі», який влаштували червоноармійці Борис Епов та Олексій Петровський. Про майбутній вибух підривники, що виконували спецзавдання, не повідомили ані місцеве населення, ані військове керівництво.

 

Свідків тієї трагедії майже не залишилось. Чотири роки тому корінний запоріжець Олексій Доценко в інтерв’ю для телеканалу «1+1» розповів: події тієї ночі він запам’ятав на все життя. Тоді Дніпро став червоним від крові людей та тварин.

 

«І крики були, й спасайте, й рятуйте. Корови ревли, свині кричали, а люди по деревах лазили. Ну, а що він, мокрий, виліз, довго він там просиде?!» – згадує Олексій Доценко.

 

Історики кажуть, що це була спецоперація НКВС. Документально доведено: наказ на знищення «Дніпрогесу» віддав особисто Йосип Сталін. Для здійснення вибуху у греблі було закладено 20 тонн якісної вибухівки, яку напередодні доставили двома літаками з Москви. Але час початку операції підривники взяли на себе і прорахувались. Війська «Вермахту» навіть і не збирались захоплювати Запоріжжя, до якого вони увійшли на два місяці пізніше. Про це в інтерв’ю Радіо Свобода розповів кандидат історичних наук Владислав Мороко.

 

«Насправді, Епова і людей, які були під його керівництвом, хвилювало не стільки те, що нацисти захоплять Запоріжжя, скільки те, що він не виконає наказ Сталіна. Що, раптом, хтось прибіжить, захопить той «Дніпрогес», він не встигне добігти до того важеля. «Дніпрогес» не буде підірваний і він не виконає наказу Сталіна», – каже історик.

Перша каналізація в Ужгороді з’явилася у 1799 році

1439129143 uzhgorod

1. У часи Чехословацької республіки в Ужгороді, а це 1930 – 1932 роки, була збудована водопровідна мережа загальною протяжністю 40 кілометрів, до якої було підключено 833 будинки.

 

2. Перша каналізація в місті була споруджена в 1799 році, стоки з якої виводилися у річку Уж.

 

3. Цього року ужгородський Водоканал святкує 70 років. Рішенням Народного Комітету Ужгорода від 27 червня 1945 року було створено підприємство водопроводу і каналізації міста.

 

4. Протяжність мереж водопроводу на сьогоднішній час складає майже 300 кілометрів, а каналізації -- трохи більше 200 кілометрів, для порівняння у 1945 році ці показники були 45 км та 30 км відповідно.

 

5. Реалізація води з 600 метрів кубічних у 1945 році зросла до 5,5 мільйонів метрів кубічних.

 

6. Водозабір «Минай» нараховує 22 свердловини та 9 підвищувальних насосних станцій.

 

7. Саме 2015 рік має стати історичним для водопостачання в Ужгород -- за кілька місяців КП «Водоканал» планує повністю відмовитися від постачання води за графіком.

 

Джерело: 7dniv.info

Цього дня 7 років тому почалась російсько-грузинська війна

3dM5mFbyIscЦього дня 8 серпня 2008 року Росія напала на Грузію. В результаті цілеспрямованих нападів російсько-окупаційних військ на грузинські цивільні об'єкти, бомбардування Росією житлових будинків у Горі та Поті та міжнародного аеропорту Тбілісі більше ніж 118 000 людей опинилися біженцями. Точна кількість загиблих серед мирного населення та військових невідома і досі. Частина території незалежної Грузії і досі залишається окупованою терористами та російськими військами, що їх підтримують.

 

І сьогодні, коли рашистський чобіт топче українську землю, грузинські брати пліч-о-пліч з нашими Героями захищають територію України від скаженого сусіда.

 

Дяка вам, грузини, шана і наші щирі співчуття з нагоди цієї трагічної річниці...

 

32qLCES6 Jk

 

AORIPPiX0JY

 

AyldR0WyDo0

 

P15ONrdXLdg

Корінні народи Російської Федерації позбавили права на власну історію свого етнічного та національного походження

330x220 718660Маразм поглиблюється, безповоротно... Тепер корінні народи (етноси) Російської Федерації, завдячуючи президенту Московії Володимиру Путіну і Московському патріарху Кирилу Гундяєву, головним провідникам ординсько-імперської ідеології "русского мира", позбавленні права на історію свого етнічного та національного походження, не говорячи про позбавлення права на правдиву історію свого державного і церковного будівництва, які у них відібрали раніше, ще за правління династії німецьких царів-імператорів Романових та всемогутньої КПРС... Ай да молодець Володя Путін.

 

Президент Росії Володимир Путін в день пам'яті святого рівноапостольного великого князя Володимира заявив, що той "поклав початок створенню єдиної російської нації".

 

Як передає ТАРС, на прийомі в Кремлі Путін заявив, що князь Володимир "фактично проклав дорогу до будівництва сильної централізованої Російської держави".

 

Російський президент також стверджує, що прозорливість князя Володимира "послужила витоком створення Росії як унікального держави, він будував країну на любові заради Батьківщини".

"Країна будувалася на серйозних духовних роздумах князя Володимира, на прагненні до створення єдиного початку, здатного об'єднати народи Русі і об'єднати розрізнені землі. Він припинив міжусобицю і здолав зовнішнього ворога", - сказав Путін, не уточнивши, що за часів князя Володимира самої Москви ще не існувало, а на її території жили окремі племена.

 

Крім того, Путін повідомив, що духовні витоки і досі живлять братські слов'янські народи Росії, України та Білорусі.

Як повідомляв "Обозреватель", в Росії студенти присвятили Путіну пісню до дня Хрещення Русі.

 

Джерело: Обозреватель

Думка РАН про фіно-угорські корені великоросів

57IJw7wukKoУже котрий рік "фоми невірні" не хочуть визнавати, що великоруський етнос в основі своїй фінно-угорський, що ввібрав в себе зниклі (?) літописні мерю, мурому, мещеру, весь (сучасні вепси - маленький залишок великої весі), чудь заволочську, частину карелів, води, іжори, комі, удмуртів, марійців, ерзян і мокшан. І досі триває процес переходу російських фіно-угрів в "російський" стан: відмовившись від віри предків і своєї мови, перейшовши на російську мову і православ'я фіно-угри стають росіянами ... Але генетику не обдуриш!

 

Ось що говорить в лекції в програмі Academia на телеканалі "Культура" член-кореспондент РАН, професор МДУ, директор Інституту загальної генетики ім. Н.І. Вавилова РАН Микола Казимирович Янковський, дивимося приблизно 35-37 хвилини лекції) за результатами етногенетичних досліджень (досліджували генофонд росіян, марійців і татар). 

 

tudQ3iemVpQ

 

Микола Казимирович Янковський розповідає: (про татар в Татарстані): "Хто тут жив до того, як мова на цій території стала тюркською? Тут жили фінські племена. Ясно, що предки татар - це  були люди, що говорили іншою мовою, тобто відбулася зміна мови. Це стосується і росіян , адже предки росіян - слов'яни - прийшли сюди з Карпат, а тут жили місцеві племена фінів - фіномовні. Зараз ми говоримо мовою слов'янської групи, але чи означає це, що у нас велика частина слов'янських генів? Не означає! Мова може змінюватися. Генетику не змінити, а мова може мінятися. І яка частка генів у нас фінська - велика чи не велика - це залежить від того, на які місця дивляться ті люди, які називають себе росіянами. Вони всі говорять російською мовою, але в деяких регіонах частка фінських генів, безсумнівно, більша, ніж частка генів слов'янських ".

 

Далі вчений говорить про варіанти генетичних текстів і показує, що хорвати ближче до італійців, ніж до росіян, "... а відстань від росіян до естонців менша, ніж від росіян до хорватів. Близькість територіальна виявляється більше скоррельована з близькістю народів, ніж близькість культурна ... Генетично ми більш єдині з сусідами географічними, хоча мова, культура - вона може змінюватися ".

 

Здається, все ясно. Директор Інституту загальної генетики РАН чітко заявив, що росіяни далі від "братів" - слов'ян і близькі до сусідів - естонців, фінів, марійців, комі ...

 

Та й казанські татари з чуваші - теж  фінно-угри в основі своїй. А прийшлі ... Чи багато їх прийшло? 

 

jocpxVg3j5M

 

Теорії про багатотисячні переселення народів не більш ніж казки

Так, приходили з Русі князі, при них були дружини - коли 100 мечів, коли, максимум, тисяча-дві. Це якщо брати малонаселену Східно-Європейську рівнину. Інша справа, що вони захоплювали владу, нав'язували нову мову, віру, гроші, потім і загальну назву захопленої території ...

 

Французи, як з'ясувалося, зовсім не сучасні германські франки, а все ті ж кельти, підкорені більше 2 тисяч років тому ще Юлієм Цезарем. Болгари - місцеві фракійці, які перейшли на слов'янську мову і - пізніше - привнесений тюрками з Приазов'я етнонім - болгари.

 

Білоруси - слов'янізовані балти

У цьому немає нічого дивного. Дивно те, з якою завзятістю багато хто не хоче відмовлятися від нав'язаних в XIX-XX століттях догм. Догми ті з'явилися виходячи з "держзамовлення" влади - царської і радянської, коли треба було обгрунтувати прогресивну роль домінуючої нації, політичного ладу. Адже ще в XVIII столітті у Василя Микитовича Татіщева Росія була переповнена сарматами та іншими малозрозумілими сучасному обивателю народами, серед яких росіяни займали досить скромне місце...

 

Джерело: Merjamaa

 

 

 

Закарпаття приєднано до УРСР

pryednannia29 червня 1945 року між Чехословаччиною та СРСР укладено договір про включення Закарпаття до складу Радянської України. Саме в цей день фактично були завершені багатовікові скитання закарпатських українців та довершено об’єднання українців у єдине державне утворення.

 

Після визволення Закарпаття радянськими військами 26 листопада 1944 року в Мукачеві було скликано з’їзд Народних комітетів Закарпатської України, який висловився за приєднання Закарпаття до УРСР. Отож, 29 червня 1945 року між урядами Чехословаччини та СРСР було підписано договір, згідно з яким Закарпаття переходило до складу Української РСР. А вже 22 січня 1946 року було утворено Закарпатську область УРСР.

 

Звичайно, що ця подія дотепер не сприймається однозначно. З одного боку, на той період було важко говорити про Україну як самостійне національне утворення, про Україну, яка жила тільки у мріях тих патріотів, які вижили після кривавих жнив Другої світової війни. З іншого боку – українці, нарешті, опинилися в кордонах однієї держави, що давало змогу говорити про можливість розвитку певних націоґенезисних процесів, подолання одвічних бар’єрів, взаєморозуміння, а також об’єднання зусиль у спільній боротьбі за створення власної національної держави.

 

Незважаючи на те що закарпатські українці добровільно чи ні були долучені до найбільшої на той час у світі держави Радянського Союзу на чолі з кривавим тираном, жорстокість якого до власного народу тільки зросла після його жертовної боротьби з Третім Рейхом, − в українців-русинів починалися фундаментальні націоментальні зміни. Адже після того як у Карпатах не стало державного кордону, а залишилась тільки символічна межа між новоутвореними областями УРСР, українці-галичани за горами на півночі переставали бути «поляками», а буковинці на сході – «румунами». І як визначала графа національності у паспорті громадянина СРСР, всі ці жителі ставали українцями.

 

Саме тому вищезгадана історична подія, дата є дуже важливою у літописі всієї української нації. І, незважаючи на всю неоднозначність, саме об’єднання (акцент саме на об’єднанні) українців,  хоч і не під егідою власної держави, стало фундаментом до тих процесів, які пізніше дали змогу нам реалізувати мрію тисячі поколінь українців про створення незалежної української соборної держави, від Ужгорода до Луганська, від Чернігова до Севастополя, – України, за яку варто боротися…

 

Станіслав ДАНКО

Про унікальність закарпатської вишивки

vyshyvkaТрадиційна народна вишивка вирізняється локальною варіативністю, різноманіттям функціональних призначень, широким застосуванням у побуті. Вона супроводжувала людину від народження, у різноманітних святково-обрядових дійствах, поховальних обрядах, була найпоширенішим видом декоративно-ужиткового мистецтва.

 

Ніколи не виконувалась тиражовано, мала колективний характер творчості. Традиція вишивання передавалась від матері до доньки, впродовж століть відшліфовуючи та вдосконалюючи свої технічні та мистецькі якості. Художніми засобами у ній відображено складні історичні процеси, що відбувались у житті народу, їх уявлення про всесвіт, красу та художні смаки.

 

Загально українські та локальні риси сформували самобутній характер вишивки українців Закарпаття. Через природне географічне положення краю у вишивці збереглись вишивальні традиції часів Київської Русі. Зокрема способи крою вбрання, місця їх вишивання, давні техніки та геометрична основа візерунку. Первісно вишивка виникла та розвинулась на вбранні, сформувались її функціональне призначення: практичне, оберегове, естетичне, етнічне і етнографічно-розпізнавальне, соціальне та інші.

 

Вишивка взаємообумовлена з художньою системою строю, конструкцією одягу, місцем її розміщення на вбранні. За допомогою вишивки скріплювались полотнища і збірки одягу, маскувались та декорувались шви. Всі отвори на сорочці: комір, манжети, пазуху, подолок – оздоблювали вишивкою, що за уявленнями пращурів мало оберігати людину від лихого ока та хвороб. Сама ж тканина вважалась непроникною для злих сил, оскільки виготовлялася предметами (веретена, прялки), на яких вже були нанесені оберегові знаки. Таку ж функцію виконували вишиті орнаментальні мотиви: хрести, вазони, зірки на рукавах та пазусі.

 

Вишивка на тканинах інтер’єрного призначення розвинулась значно пізніше за одягову, що було обумовлено побутуванням на Закарпатті курного типу житла та традицією декорування скатертин тканими кольоровими смугами. На початку минулого століття вишивка тільки доповнює декоративні ткані смуги грядкових рушників, скатертин. Протягом першої половини ХХ ст. вишивкою, геометризованими мотивами та натуралістичними букетами квітів, що вишивали по периметру чи горизонтальними рядами, оздоблювали серветки та скатертини долиняни та лемки Закарпаття. Вишиті інтер’єрні тканини мали гігієнічне та естетичне призначення, а грядковим рушникам надавались ще й оберегові, обрядові та магічні властивості. Внаслідок міської моди поширились натуралістичні антропоморфні зображення на настінних серветках, що виконувались стебловим швом за контуром малюнку.

 

Вишивальні техніки характеризуються різновидністю та технічною довершеністю. Серед найпоширеніших лічильні та не лічильні вишивальні техніки: низинка, кучерявий стіб, стебловий шов, рубцювання мережкою, вирізування, гладь пряма і коса, хрестик.

 

Орнаментика вишивок є ромбово-крапковою, вибудовується з ромбів та різноманітних додаткових орнаментальних мотивів, зигзагоподібних ліній – кривульок. Геометрична основа вишивки є одною з найдавніших, вона трансформувалася у стилізовані рослинні. В 20-30-і роки у вишивку проникають натуралістичні орнаменти, які поширились через популярність техніки вишивки гладдю, перешиванням вишитих квітів із друкованих взірців та фабричних хусток і міських впливів.

 

Виникнення вишивки вздовж швів полотнищ формувало стрічкові типи композиції традиційної закарпатської вишивки, що розвинулась у трирядні стрічкові на уставках гуцульських сорочок. Комбіновані типи композиції утворювались із горизонтальних та вертикальних стрічкових та розеткових композицій на рукавах сорочок у долинян басейну річок Боржава, Ріка, Теребля. Рослинні натуралістичні букети квітів лемків і бойків Закарпаття компонували у замкнуті композиції з натуральним відображенням кольорів стебел та квітів рослин.

 

Колорит закарпатської вишивки впродовж ХІХ – середини ХХ ст. розвинувся від однокольорової – «білим по білому», що виконувався різноманітними відтінками льняних, конопляних ниток на білому полотні з додаванням незначних кольорових вкраплень до двоколірної кольорової гами червоно-синьої, а з початку ХХ ст. розвинулась у поліхромні вишивки з домінуванням одного чи декількох кольорів. Колористичні якості творів, велика кількість високохудожніх пам’яток вишивального мистецтва, композиційна виразність, технічна досконалість та локальна варіативність свідчить про високий художній рівень вишивальниць.

 

У сучасній етнології Закарпаття виділяється в окремий етнографічний регіон. Територіально адміністративні кордони Закарпаття сформовані в січні 1946, не відображають етноспецифіки краю, хоча площа етноісторичного Закарпаття на кінець Першої світової війни складала 21,4 тис. км2. Проте саме в межах закарпатської області, вишивка зберегла свої давньоукраїнські риси. Виділені на основі локальних та художніх характеристик типи вишивок в основному збігаються з етнічно-етнографічними ареалами Закарпаття. Так тут доволі чітко виділяється етнографічна група українців – долинян, що займають низину, передгір’я та частково високогір’я. Етнографічний район закарпатських гуцулів, бойків та лемків простягаються на високогір’ї Карпат. На Закарпатті проживають такі етноси як румуни, угорці, а в окремих селах та містах, компактно, словаки, німці, євреї та інші.

 

У гуцулів Рахівщини повсюдно поширені геометричні орнаментальні мотиви, фризові трирядкові композиції, поширена техніка вишивки низинкою, лічильною гладдю, кушнірським і стебловим стібками та домінують теплі кольори у поліхромній вишивці. Геометричні орнаменти вибудовувались у стрічкові, дво-триряднострічкові композиції з одного чи кількох орнаментальних мотивів. Протягом першої половини ХХ ст. чистота геометричного орнамен-ту збереглась лише в ясінському і частково богданському вишивальних осередках. У рахівському та зрідка в богданському вишивальних осередках з перших десятиріч ХХ ст. використовувались і геометризовані квітково-рослинні орнаменти. Квітково-рослинні орнаменти реалістичних форм на Рахівщині зустрічались лише в с. Верхнє Водяне і його околицях, де маємо вишивку гладдю за контурами малюнка. Такі композиції орнаментальних мотивів були характерні для вишивки як жіночих, так і чоловічих сорочок. Особливістю гуцульської вишивки є те, що вона виконувалась по уставках, які пришивали до сорочки. У ХVІІІ ст. колорит місцевої вишивки формували натуральні відтінки конопляних і льняних та вовняних білих, сірих і чорних ниток.

 

Протягом ХІХ ст. місцева вишивка була однобарвною білою, чорною, сірою, червоною, синьою, в другій половині ХІХ ст. – двобарвною червоно-синьою, червоно-чорною, червоно-білою, а з кінця ХІХ – початку ХХ ст. – поліхромною. У місцевій поліхромній вишивці продовжували домінувати червоні, сині, чорні і білі кольори, що поєднувались з теплими кольорами.

 

У вишивці гуцулів Рахівщини першої половини ХХ ст. чітко окрес-люються чотири вишивальні осередки. Так, у ясінському вишивальному осередку геометричний орнамент компонувався у широкі декоративні смуги, в колориті яких домінували насичені жовто-оранжеві барви. У богданському вишивальному осередку дрібні геометричні та стилізовані квітково-рослинні орнаменти компонувались у широкі смуги, але в їх колориті переважали червоно-малинові, червоно-жовті, червоно-зелені барви. У рахівському вишивальному осередку в композиціях з геомет-ричних орнаментів домінували червоні, чорні і білі барви, а у вишивці стилізованих квітково-рослинних мотивів – зелені, жовті, оранжеві і червоні кольори. У великобичківському вишивальному осередку одяг оздоблювали геометричними, геометризованими та квітково-рослинними орнаментами реалістичних форм. Щільні смуги геометричних орнаментів на уставках вишивали червоними, чорними і білими нитками, а квітково-рослинні орнаменти реалістичних і стилізованих форм – червоними, малиновими, жовтими, зеленими, білими та іншими нитками.

 

В етнографічній групі долинян виділяються марамороський, бор­жав­ський, ужанський та перечинсько-березнянський етнографічні райони. Спільні риси ви­шив­ки долинян усіх чотирьох етнографічних районів проявлялись у вишивці по збір­ках, домінуванні геометричних орнаментів, вишивці чоловічих сорочок пе­ре­важно білими нитками, а жіночих – різнокольорових, техніках вишивки ни­зин­кою, вирізуванням, хрестиком, кучерявим стібом та ін. З кінця ХІХ ст. у вишивці долинян поширились стилізовані квітково-рослинні мо­тиви, а в окремих вишивальних осередках квітково-рослинні орнаменти реа­лістичних форм. Внаслідок цих процесів виразно проявились локальні особливості вишивальних осередків долинян Закарпаття.

 

Так, у марамороському етнографічному районі чітко окреслюються дві гру­пи вишивальних осередків. Перша – пов’язана з поліхромною вишивкою дов­гих жіночих сорочок («довгань») геометричними ор­на­мент­ами в селах межиріччя річок Теребля-Ріка. Вони компонувались у широкі («заспульниці») чи вузькі орнаментальні смуги. В колориті вишивок домінувала червоно-синя гама, поширеними були рапортні, стрічкові, хрестово-центричні композиції. Друга – пов’язана з поширенням стилізованих квітково-рос­лин­них орнаментів у селах басейну р. Тересва на довгих жіночих сорочках з квадратним ви­різом горловини («волоських»). Їх оздоблювали збірками, ме­реж­кою та вишивкою на плечиках двох-трьох паралельних орнаментальних смуг, хрестика чи вазона на пазусі. У колориті «волоських» сорочок пониззя р. Тересва до­мінували світлі відтінки жовтих, оранжевих, рожевих барв, а у селах верхів’я р. Тересва – червоні, чорні, сині зелені барви. В околицях с. Хижа «волоські» со­рочки збирались у збірки лише на рукавах, а горловина та плечики оз­доблювались широкими смугами геометризованих орнаментів. У місцевій по­лі­хромній вишивці домінували червоно-чорні, червоно-синьо-зелені барви.

 

Довгі жіночі сорочки боржавського етнографічного району кроєм, орна­мен­тикою, колоритом схожі до «довгань» мараморощини. Вони відрізнялись ли­ше розміщенням, композицією і колоритом вишивки. Рукав оздоблювали смугами вишивки: поперечною – у верхній частині ру­ка­ва, а під нею вишивали візерунок з чотирьох ромбів («хвіст»). Вздовж шва рукава вишивали ланцюжок ромбів («на жабки», «на стовпчики»). Комірець і манжети вишивались і пришивались до горловини і ниж­ньої частини рукавів. Пазуху оздоблювали пришитим витканим червоними нит­ка­ми шматком полотна («краску»). З кінця ХІХ ст. у місцевій вишивці жіночих со­рочок домінувала поліхромність, проте в ній традиційно домінували червоні і си­ні барви.

 

В ужанському етнографічному районі з середини ХІХ ст. поширені ко­рот­кі жіночі сорочки («опліча»), що збирались у збірки так як і «довгані». Тут ви­ді­ля­ються дві групи вишивальних осередків: ужгородський і мукачівський. В уж­го­родському вишивальному осередку «опліча» практично не оздоблювались ви­шивкою. Лише в с. Невицьке і Камянецька Гута інколи на плечиках ви­ши­ва­ли вузеньку смугу поліхромних квітково-рослинних орнаментів. До­ли­ня­ни тут, під впливом словацьких традицій, оздоблювали спідниці, що виши­ва­лись квітково-рослинним орнаментом гладдю за контуром малюнку.

 

Традиції народної вишивки на одязі долинян ужанщини збереглись у групі му­качівських вишивальних осередків. Геометричні та стилізовані квітково-рослинні орнаменти тут компонувались у вузенькі орнаментальні смуги. З перших де­сятиріч ХХ ст. їх часто поєднували у вишивці сорочок та скатертин. Протягом другої половини ХІХ ст. у місцевій вишивці комбінували білі барви з червоними, синіми чи світло-оранжевими. У ХХ ст. міс­цева вишивка стала поліхромною. У вишивці геометричними орнаментами до­мінували білі, червоні та сині барви, а у вишивці стилізованих квітково-рос­лин­них мотивів – червоні, бордові, рожеві та блакитні. Ще одна особливість міс­цевої вишивки – майже повна відсутність у ній чорного кольору. Долиняни ужанського ет­нографічного району у 30-х р. ХХ ст. чоловічі сорочки міського крою оз­доб­лю­вали переважно ромбо-хрестовими орнаментами.

 

У долинян перечинсько-березнянського етнографічного району побутували довгі та короткі («опліча») жіночі сорочки з короткими рукавами та блуз­ки міського крою. Не дивлячись на це та на певні бойківські, словацькі і міські впливи, традиції народної вишивки тут збереглись до середини ХХ ст. Це проявилось в оздоблені жіночих сорочок збірками довкола горловини, па­зу­хи, плечиків і манжет, вишивкою геометричними візерунками. З кін­ця ХІХ – початку ХХ ст. тут набула поширення техніка вишивки хрес­тиком, яким вишивали геометричні і стилізовані квітково-рос­лин­ні мотиви. У колориті вишивки жіночих сорочок до­мі­ну­вали червоні і чорні барви, а з 20-х років ХХ ст. поширилась поліхромна вишивка, що най­ви­раз­ніше проявилась при вишивці гладдю квітково-рослинних орнаментів. Чоловічий традиційний одяг долинян складався з короткої сорочки з ши­ро­ки­ми рукавами без манжет та широких штанів («гатей»). Такі буденні сорочки не оздоблювались. Святково-обрядові чоловічі сорочки традиційно оздоб­лю­ва­ли вирізуванням, виколюванням, циркою, мережкою та по комірі-стійці, у верх­ній частині рукавів, з обох боків розрізу пазухи та вишивали білими нитками («білим по білому»). Ними вишивали стрічки, зубчики, ромби, квадрати та інші гео­метричні орнаменти. У боржавському і перечинсько-березнянському етно­гра­фічних районах з 30-х років ХХ ст. почали поширюватись сорочки міського крою з стоячим чи відложним комірцем. Вони, за гуцульським взірцем, оз­доб­лю­вались поліхромною вишивкою геометричними чи сти­лі­зо­ва­ни­ми рослинними орнаментами. Такі ж зміни протягом 20-40-х років ХХ ст. відбулись і в оздоб­лені бойківських і лемківських чоловічих сорочок.

 

Народна вишивка на одязі бойків Закарпаття. Ви­шивка закарпатської частини Бойківщини характерна зосередженням вишивки на па­зу­сі та верхній частині рукавів коротких жіночих сорочок («опліча»). Давні со­роч­ки вишивались по збірках двома голками зразу: одну грубу нитку про­тя­гу­ва­ли швом, як при тканні, а другу-тонку нитку закручували у сітчастий візе­ру­нок. Хвилясті стібки («кривулі») на збірках були не лише каркасом ви­шивки, а й скріплювали збірки («рями»). Щільні складки на пазусі жіночих со­рочок протягом другої половини ХІХ ст. декорувались лише стібками і гео­мет­ричним орнаментом, що утворювались прямими, скісними і ламаними лініями. Їх пересічення і поєднання утворювали різні геометричні фі­гу­ри: ромби, квадрати, трикутники і т. п. Крім того, у місцевій бойківській ви­шив­ці використовувались розетки («звізди»), напіврозетки і т. ін. Поєднанням зуб­ців, ромбів, квадратів, кривуль, спіралей, меандрів створювались стріч­кові орнаментальні смуги.

 

Для вишивки бойків усіх вишивальних осередків характерні тех­ніки вишивання низинкою і хрестиком. Лише з перших десятиліть ХХ ст. у них поширилась вишивка гладдю. У ви­шивці закарпатських бойків традиційно поєднувались геометричні та сти­лізо­ва­ні рослинні орнаменти, а з 30-х років ХХ ст. і квітково-рослинні орнаменти реа­ліс­тич­них форм. Останні самостійно використовувались лише у вишивці жіночих хус­ток. Крім того, у вишивці жіночих і чоловічих сорочок бойків зустрічались ант­ро­поморфні та орнітоморфні орнаментальні мотиви та мережка. Традиційно вишивку компонували у вузькі горизонтальні і вертикальні ор­наментальні смуги з великою кількістю дрібних елементів, які були ритмічно ук­ладені. Основні орнаментальні мотиви геометричних вишивок поєднувались з великою кіль­кістю додаткових елементів. Вони ритмічно вибудовувались і використовувались у різноманітних композиціях. Для колориту характерно поєднання червоних синіх та незначне вкраплення білих кольорів.

 

Вишивка на одязі лемків Закарпаття. Близько 10 сіл вер­хі­в’я правого берега р. Уж науковці відносять до лемківських. Вони знахо­дя­ть­ся у смузі бойківсько-лемківсько долинянського порубіжжя. Тому в їх побуті та на­родній культурі, при домінуванні бойківських традицій, прослідковуються ще й долинянські та словацькі впливи. У лемків, як і в інших етнографічних гру­пах українців Закарпаття, були поширені техніки вишивання ни­зин­кою і хрестиком, а з 20-х років ХХ ст. – ще й гладдю. До початку ХХ ст. у ви­шивці на одязі лемків домінували геометричні і геометризовані рослинні орнаменти, які компонувались у стрічки. Лише з 30-х р. ХХ ст. тут поширився квіт­ково-рослинний орнамент реалістичних форм, які вибудовувались у доцентрово-замкнуті композиції. Колорит вишивки закар­пат­ських лемків першої половини ХІХ ст. однобарвний білий («білим по білому»), з середини ХІХ ст. – однобарвний білий, червоний чи синій, з кінця ХІХ – по­чатку ХХ ст. двобарвний червоно-синій, а з 20-х років ХХ ст. поліхромний.

 

Загалом народна вишивка українців Закарпаття ХІХ – першої половини ХХ ст. своїм призначенням, художніми особливостями, збе­реженою давньоукраїнською термінологією нерозривно пов’язана з на­род­ною українською. Зберігаючи дав­ньо­ук­раїнські вишивальні традиції, розвиваючи їх і передаючи набутий досвід вишивального мистецтва, виши­валь­ниці засвідчували високу художню культуру й талант українського народу.

 

Роман ПИЛИП, кандидат мистецтвознавства, викладач Закарпатського художнього інституту

us1

Популярні новини

Президент Петро Порошенко заявив, що Венеціанська комісія відхилила обидва законопроекти Верховної Ради щодо Антикорупційного суду...
Національна гвардія України отримала статус повноправного члена Асоціації сил жандармерії і поліції країн Європи і Середземномор'я...
Відповідне розпорядження підписав голова обласної адміністрації Геннадій Москаль.
Усі новини...

Останні коментарі

Sape plugin info: Не заполнено поле - sape user в параметрах плагина.

Всі права застережено. "Срібна Земля 2014"

Про нас | Зворотній зв’язок | RSS