Чи було Закарпаття складовою частиною Русі-України на початках княжої доби?

78Проблему входження території Закарпаття до Київської Держави не раз обговорювали на сторінках наукових і періодичних видань. Розглядали соціально-економічні та політичні передумови включення регіону до Давньоруської Держави, вплив останньої на матеріальну і духовну культуру місцевого населення. В окремих працях акцентовано на тому, що білі хорвати, тісно пов’язані з такими племінними союзами, як поляни, древляни, уличі, тиверці, об’єднував їх зі східним слов’янством внутрішній розвиток і міжнародне становище.

 

У ІХ ст. білі хорвати, свідомі своєї етнічної належності й маючи тісні зв’язки з іншими східними слов’янами, ввійшли до складу Київської держави. Проблема сягає корінням другої половини І тисячоліття н. е. На нашу думку, до неї потрібно підходити з дещо інших концептуальних позицій, змістивши акцент аналітико-пошукової роботи – до якого чи яких державних утворень входило Закарпаття до приходу в Тисо-Дунайську низовину угорських племен (від VI–VII до Х – початку ХІ ст.). Без сумніву, треба ретельно проаналізувати історичні, археологічні та лінгвістичні джерела до заселення слов’янами Карпато-Дунайського регіону, виникнення перших ранньофеодальних державних утворень.

 

ПРОЦЕСИ ОСВОЄННЯ КАРПАТСЬКОГО РЕГІОНУ СЛОВ’ЯНСЬКИМИ УГРУПОВАННЯМИ

До кінця V ст., за винятком невеликих груп, слов’яни переважно проживали на північ і схід від Карпат. Тільки в VI ст. розпочалося їхнє розселення на південь, насамперед у балканські володіння Візантійської імперії. Подальше проникнення слов’ян до Середнього Подунав’я і Потисся, яке тоді займали північно-фракійські та германські племена, припадає на другу половину VI ст. У процесах освоєння Карпатського регіону брали участь два слов’янські угруповання, відомі в археології як носії празької і пеньківської культур. Перші відповідають згаданим в «Історії готів» Йордана племенам склавінів (західна група), а другі – антів (східна група). Верхнє Потисся, як свідчать археологічні дані, заселили носії празької культури, датованої V–VII ст.

 

До празької культури на Закарпатті належать, наприклад, поселення в Берегові, Галочі, Холмоку, могильник і поселення в Ужгороді, датовані кінцем V – початком VI ст. н. е. з найпершими достовірними слов’янськими артефактами регіону. Перебування на нових територіях серед неслов’янських етносів потребувало від переселенців певної суспільної організації, якими стали численні славінії. Російський історик Геннадій Літаврін справедливо підкреслив, що поняття «славінія» треба розглядати у взаємозв’язку з проблемою становлення в ранньофеодальної державності слов’ян. У повідомленні складеної на початку VII ст. першої книги «Чудес святого Дмитра» архієпископа Фесалонік Іоана про облогу міста слов’янами та аварами наприкінці VI ст. уперше вжито це поняття. Для походу каган зібрав «все нечестя славіній».

 

«Аннали Франкські», «Баварський Географ» та інші джерела дозволяють висловити думку, що в VII–IX ст. у Верхньому Потиссі могли існувати місцеві славінії. Тут насамперед згадаємо союз ободритів (на річці Бодрог), названий в «Анналах» під 824 р. як незалежний. Про вірогідність славіній свідчать десятки слов’янських поселень VII–IX ст., зафіксованих на Закарпатті та суміжних територіях Східної Словаччини, Північно-Східної Угорщини, Північно-Західної Румунії (Трансильванії).

 

Безпосередньо зі славініями пов’язаний інститут жупанів. Це був етносоціальний організм перехідного періоду від територіального союзу племен часів воєнної демократії до ранньофеодальної держави та від певної етнічної спільноти споріднених племен до ранньосередньовічної народності. Деякі вчені вважають, що жупани були вождями (старійшинами), влада яких поширювалася тільки на невеликі родоплемінні об’єднання, інші стверджують, що вони були вождями територіальних організацій, пов’язаних із общинним землеробством і входженням до більших союзно-племінних утворень, очолюваних архонтами (ігомонами, рексами).

 

Не менш важливою, на нашу думку, є відповідь на питання, до якої держави належало Верхнє Потисся, як і територія сучасного Закарпаття, після утворення у карпато-дунайських землях перших слов’янських державних об’єднань. Угорські вчені, беручи до уваги повідомлення писемного джерела ХІІ ст. невідомого автора «Геста Гунгарорум» («Хвала угорцям»), стверджують, що перед приходом угорців до Карпатського басейну Верхнє Потисся входило до складу Болгарської Держави. Як відомо, у середині VII ст. «Велика Болгарія» розпалася під ударами хозарів. Тікаючи на захід на чолі з ханом Аспарухом, болгари опинилися у межиріччі Дністра, Прута та Дунаю. Звідси вони робили походи за Дунай, де на той час на правах федератів проживало слов’янське населення. Навесні 680 р. болгари розгромили війська візантійського імператора Константина ІV, увірвалися до Мезії і дійшли до Варни. Тут вони підкорили низку Славіній, зокрема й одну з найбільших – «Семи родів».

 

Формувалася нова етнічна спільнота, а під час прийняття християнства у Болгарії (864) процес слов’янізації протоболгар вступив до завершальної фази. Вирішальний перелом у зближенні етнонімів «слов’яни» та «болгари», як вважають, відбувся за правління царя Симеона (893–937), коли країна досягла найвищого розквіту слов’янської культури та авторитету серед сусідніх народів. Болгарська Держава впродовж ІХ ст. розширила свої володіння не тільки від пониззя Дунаю до верхів’я Тиси, а, ймовірно, і до водорозділу полонинських Карпат. Тоді, вірогідно, колишні славінії східної частини Карпатського басейну, як і Верхнього Потисся, опинилися під політичною зверхністю Болгарії.

 

МЕРЕЖА ГОРОДИЩ У БОЛГАРСЬКІЙ ДЕРЖАВІ

У Тисо-Дунайському басейні болгари звели мережу городищ: поблизу сучасної столиці Сербії – Белграда на річці Саві – град Зимонь (сербський Земум). Чимало градів-замків споруджено на території майбутніх угорських комітатів Новград, Піліш, Абауй, Земплин, Унг, Саболч, Чонград, Темеш, Зоранд тощо. За даними угорського дослідника Едуарда Мора, у гирлі Драви було закладено град Брана. За часів династії Арпадів він став центром комітату Бараня. Неподалік від сучасного міста Печ в Угорщині зведено Новград. Найголовнішою стратегічною територією болгар вважалося так зване коліно Дунаю, де тоді знаходився Белеград (угорський Фегервар). Звідси, як вважають деякі вчені, болгари разом зі своїми союзниками-баварцями нападали на Великоморавську Державу.

 

Крім того, щоб закрити шлях на рівнину, тут споруджено ще два гради: Вишеград – згодом центр комітату Піліш і Новград, що став центром Новградського комітату. Вірогідно, цій меті слугував також град, залишки якого виявлено на північ від міста Мішкольц у назві Гарадна (Градіна), який незабаром став центром комітату Абауй.

 

Система городищ зведена й у Верхньому Потиссі. Це два городища, очевидно, болгарського пограниччя біля підніжжя Карпат – Земплин і Унг-град. Біля сучасного угорського містечка Тісобеч знаходився ще один Белеград, розташований на малому острові, що його утворила Тиса. Південніше, на лівому березі річки, є урочище Белеград. На правому березі Тиси, трохи нижче Ніредьгази, є містечко Чонград (Чернград). Слов’янськими (болгарськими) градами, на думку вчених, могли бути урочища з назвами Городиштя, Градоц, про які є згадки у колишніх комітатах Темеш, Зорандт, Крашшо у Трансильванії. Деякі топоніми теж, імовірно, були співзвучними із назвою Белград, наприклад, Дюлофегервар (румунською мовою Алба-Юлія). Немає підстав заперечувати, що йдеться про сліди слов’яно-болгар, які добували сіль і торгували нею.

 

Отже, Болгарська Держава для управління великими територіями (від пониззя Дунаю до водорозділу Карпат) створила своєрідний орган управління – інститут городищ (градів). В останніх зосереджувалися адміністративні, політичні та військові функції. Гради стали центрами територіальних одиниць – жуп, які очолювали жупани. Думку про політичну зверхність Болгарської Держави над Верхнім Потиссям, як і Закарпаттям, доводять ще деякі цікаві моменти із «Геста Гунгарорум». Ідеться про жупана (дуку) Лаборця (Лоборц), який, за повідомленням літопису, був підлеглим болгарського хана Салана (мабуть, царя Симеона). «Фулдські аннали» 892 р. повідомляють, що король Арнульф, воюючи проти Великої Моравії, звернувся до болгарського князя Володимира, аби той не давав мораванам сіль. Із околиці Пряшева (Солівар), Солотвина на Тисі чи Мароша в Трансильванії? Напевно, йшлося про всі три родовища, які були тоді у володінні болгаро-слов’ян. До речі, етимологію імені Лаборець пов’язували з давньою болгарською традицією. На думку відомого угорського лінгвіста Яноша Меліха, ім’я Лаборець має болгаро-тюркське походження з двоскладовим утворенням. Перша частина корінь «алп» (герой, героїчний), друга – «барс» (хижак із родини котячих), тобто Албарс – «героїчний барс». У давнину в тюркських мовах подібні імена були звичайним явищем. Із болгаро-тюркського Албарса і виникло, як вважав Я. Меліх, болгаро-слов’янське Лаборсь. У старомадярській вимові це ім’я звучало як Лоборсу чи Лаборсу, а згодом і Лаборц (Лаборець).

 

Деякі угорські історики першої половини ХХ ст. заперечували державність у слов’ян Карпатського басейну до приходу сюди угрів у ІХ ст., акцентували на тому, що основи своєї державності угорці запозичили від західноєвропейських країни. Однак такі твердження суперечать історичним фактам. Ранньофеодальна держава Арпадовичів формувалася на основі слов’яно-болгарської: угорці запозичили жупну організацію (жупа-медьє, жупан-ішпан, двор-удвор, дворник-удворнок), правову систему.

 

ПРО ВХОДЖЕННЯ ЗАКАРПАТТЯ ДО СКЛАДУ ВЕЛИКОЇ МОРАВІЇ

Як відомо, у другій чверті ІХ ст. на території Західної Словаччини з центром у Нітрі виникло князівство, яке очолив князь Прибіна.

 

Незабаром він у союзі з франками виступив проти моравського правителя Моймира (818–846). Приблизно 833 р. Моймир вигнав войовничого Прибіну з Нітранського князівства і приєднав ці території до своїх володінь. Так у Північному Подунав’ї утворюється політичне об’єднання слов’ян, відоме як Велика Моравія. До неї ввійшли Чехія, Сілезія, сербо-лужицькі землі, частина Паннонії.

 

Не схвалюючи самостійну антибаварську політику Моймира, Людовик Німецький у 846 р. напав із великим військом на Моравію і посадив на княжий престол його племінника Ростислава (846–870). Та всупереч сподіванням франків, новий князь намагався вийти з-під їхнього впливу. Впродовж 862–863 рр. він налагодив зв’язки з Візантією і просив імператора Михаїла ІІІ, який був водночас і главою східної християнської Церкви, надіслати до Моравії проповідників. Сюди прибули солунські просвітителі Кирило і Мефодій, які переклали християнські книги і створили нову абетку – кирилицю.

 

У 863–864 рр. моравани прийняли християнство східного обряду. Нас цікавить відповідь на питання – наскільки доведеною є теза про Закарпаття як частину Великоморавської Держави? Чеські та словацькі вчені висловлювали різні думки з цього приводу. Наприклад, Євген Перфецький та Іржи Крал вважали, що регіон у ІХ ст. частково належав Великій Моравії, а саме – його західна частина, а східна і південна – Болгарському царству.

 

Словацький історик і археолог, академік Богуслав Хроповський вказував, що, оскільки матеріальній культурі Східної Словаччини були притаманні західнословацькі й моравські ознаки, то вона була частиною Великої Моравії. Іржі Неуступний та Ян Капрас стверджували, що землі Східної Словаччини, Північної Чехії, Підкарпатської Русі (від Попрада до Тиси) не були в складі Великоморавської Держави, навіть не перебували під її політичним впливом. Із цією проблемою чеський архітектор Андрій Свобода пов’язував побудову Горянської ротонди, яку, на його думку, споруджували в перехідний період від візантійського до романського архітектурних стилів, тобто в той час, коли Закарпаття входило до складу Великої Моравії – перед 906 р.

 

Продовження в наступному номері

 

Павло ПЕНЯК

Інститут українознавства імені Івана Крип’якевича НАН України

 

tervel beroe 33

Зі щоденника В. Ґренджі-Донського: День Соборності в Карпатській Україні 22 січня 1939 року

1445575

Від самого ранку поїзд за поїздом вбігає, українське населення спішить до столиці на маніфестації. Довжезний ряд селянських возів з близької околиці, вантажні самоходи з дальших сіл, а поїзди з найдальших закутин привозять учасників. Тисячі возів, роверів, авт заповнили бічні вулиці. Сотні, ба тисячі синьо-жовтих прапорів по вулицях, ці дві барви сьогодні домінують. Уніформи, народні одяги з різних околиць по хустських вулицях маком цвітуть. Зразу можна розрізнити з одягу: Гуцульщина, Хустщина, Волівщина, Севлющина і т. д. Навіть із далекої Ужанщини та Середнянщини людей повно. Це ж річниця української соборності, велике свято! Під синьо-жовтими прапорами маршують із різних напрямків, найбільше від станції, з піснями на устах. Волівщина заступлена сильно; саме тільки Волове послало аж трьома величезними вантажними авто своїх заступників, щось біля двісті людей.

Цей день в історії (трагедія лайнера "Вільгельм Густлофф" )

6VCIzebeGxs30 січня 1945 року радянською субмариною під командуванням капітана 3-го рангу, україно-румунського походження Олександра Марінеско був потоплений німецький круїзний лайнер капитан Вільгельм Густлофф, що евакуйовував біженців з Східної Прусії на основну територію Німеччини.

В результаті трагедії загинуло майже 10 тисяч чоловік з майже 11 тисяч, більшість яких була цивільними біженцями. За це Марінеско отримав звання героя СРСР у 1990 році, через 27 років після смерті(!).

Ця катастрофа стала найтрагічнішою в морській історії.

Які податки сплачували ужгородці у 1924 році

2 article image620x375На початку ХХ століття податки були теж не малими, до того ж в Ужгороді їх сплачували за перехід пішохідного моста.  

Як правильно називати Закарпаття

1 article image620x375 1За час української незалежності ряд культурних діячів та організацій почали вживати, як альтернативу назві Закарпаття назву Підкарпатська Русь (чи Подкарпатська Русь), яка є нібито історичною. 

Цей день в історії (Зимова битва)

TJQ 4qKdkWM20 січня 1915 року почалась Зимова битва в Карпатах - одна з наймасштабніших битв Східного Фронту, Першої Світової війни, що проходила на території України між австро-німецькими та російськими військами.

Саме наприкінці цієї битви, з найкращої сторони проявили себе Українські Січові Стрільці, зокрема у героїчних боях за Маківку.

Всього ж, включаючи битву за Перемишль російські війська втратили в цьому напрямку близько 1 млн чоловік, австрійці та німці - 800 тисяч чоловік.

Битва в Карпатах принесла величезні втрати для обох сторін, але не дала стратегічних результатів жодної з них.

Цей день в історії (придушення повстання декабристів в Україні)

uc89NoUF3ZY15 січня 1826 року було придушене повстання Чернігівського полку - підготоване Південним товариством декабристів в Україні проти царського режиму.

Виступ почалося успішно: 10 січня здобуто Васильків. У Василькові планувався похід на Київ: там були лояльні частини, але його не вдалось втілити. З Василькова повсталі рушили в село Мотовилівку. 12 січня в Мотовилівці полк став на відпочинок. Це викликало невдоволення солдатів, що вимагали швидких дій. Однак сили (близько 1000) не зростали, бо інші військові підрозділи і селяни відмовилися їх підтримати. Далі Чернігівський полк намагався дістатися до Житомира для з'єднання з іншими полками, де служили декабристи. Проте поблизу села Ковалівки він був розбитий урядовими частинами. 50 повстанців вбито. Після придушення засуджено 869 солдат і 5 офіцерів, близько 100 заслано на Сибір, а полк скасовано і переведено в армію, діючу на Кавказі.

Цікаво що, повстання очолив Сергій Муравйов-Апостол - прямий нащадок гетьмана України Данила Апостола. Будучи тяжкопораненим мужньо бився, але був схоплений. Через півроку його та деяких інших декабристів страчено у Петербурзі.

Цей день в історії (14 січня)

nnrfcHLNflo14 січня 2005 року Зонд «Гюйгенс» - створений Європейським космічним агентством, після майже 8 років польоту, успішно увійшов в атмосферу Титана - найбільшого супутнику Сатурну і здійснив посадку на його поверхню в області, що отримала назву Ксанаду. Це була перша (на 2014 рік єдина) в історії м'яка посадка, вчинена у Зовнішній Сонячній системі. Зонд сів на тверду поверхню, хоча посадка в океані була також передбачена його конструкцією.

Всього було передано понад 500 мегабайт інформації, у тому числі близько 350 зображень. Що дозволило провести чисельні наукові дослідження і зробити декілька фундаментальних відкриттів з вивчення Титану.

Цей день в історії (бій біля висоти 3234)

16bTj2XF1aw7 січня 1988 року під час завершального етапу війни в Афганістані, відбувся знаменитий бій біля висоти 3234, більш відомий як оборонний бій 9-й парашутно-десантної роти, під час якого 39 радянських солдат відбивались від декількох сотень афганських повстанців, витримавши 12 атак на протязі півдоби, та втративши 6 чоловік загиблими та 9-ох важкопораненими.

Ця подія стала знаменитою, завдяки її художній екранізації у фільмі «9 рота», у якому втім були повністю перекручені реальні факти і достовірність, що викликало шалену критку, зокрема й серед ветеранів.

Це було одним з останніх помітних зіткненнь цієї війни. Менше ніж через півроку почався вивід радянських військ, через рік війна була закінчена, а через три, псевдодержава, яка їх туди послала для своєї чергової і нікому не потрібної війни, доконала у конвульсіях.

Якою була головна вулиця Мукачева 70 років тому

345435437654Сучасна площа Миру у 30-х роках минулого століття теж була промисловим центром, з багатьма вивісками різних бутиків, щоправда, виглядало все це набагато краще, ніж нині.

us1

Популярні новини

9 грудня, Преосвященніший Віктор (Бедь), єпископ Мукачівський і Карпатський, керуючий Карпатською єпархією Української Автокефальн...
Із 1 по 10 грудня на Закарпатті очікується холодна, волога і хмарна погода з опадами. Найскладніші умови – в гірській частин...
Продовжуються роботи з капітального ремонту тротуару на проспекті Свободи в Ужгороді – від повороту до обласної лікарні і до...
Усі новини...

Останні коментарі

Всі права застережено. "Срібна Земля 2014"

Про нас | Зворотній зв’язок | RSS